
- •1.1. Місце та роль міжнародної журналістики в системі змі
- •1.2. Цілі, завдання та функції міжнародної журналістики
- •1.5. Портрет журналіста-міжнародника
- •3.1. Перші прояви журналістики у зарубіжних державах
- •3.2. Період розвитку друкованих видань у зарубіжній журналістиці
- •3.3. Період розвитку радіо, телебачення, інтернет
- •4.1. Що журналісту-міжнароднику треба знати про країну перебування
- •2, Акредитація в Україні працівників засобів масової інформації
- •5. Прикінцеві положення
- •4.4. Дипломатія і журналістика
- •4.5. Репортер-міжнародник під час висвітлення конфліктів
- •Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.
- •Масовість.
- •Іванов Валерій Феліксович Дудко Олена Сергіївна міжнародна журналістика міжнародний піар
1.5. Портрет журналіста-міжнародника
Суспільне завдання журналіста-міжнародника полягає в інформуванні аудиторії про світовий розвиток. Це передбачає постійну подачу міжнародної інформації, яка містить факти про світові події та явиш;а.
Для того, аби успішно знаходити, опрацьовувати та надавати таку інформацію, журналіст-міжнародник має обов'язково володіти наступними якостями:
Досконало володіти іноземними мовами. Чи хоча б однією з мов міжнародного спілкування — англійською.
Знати особливості країн, з якими працює. Якш;о кореспон-дент-міжнародник висвітлює діяльність кількох країн, то він повинен знати про них майже все.
Розуміти суть світових процесів. Вона зводиться до різних методів боротьби за обмежену кількість світових ресурсів — наприклад, політичні, ідеологічні, економічні, військові методи та інші. Журналіст-міжнародник висвітлює реалізацію цих методів у різних країнах та результати, до яких це призводить.
Ж у р нал і сту- м іж народ и и ку потрібно бути:
Комунікабельним. Це передбачає безпроблемне спілкування з людьми різних соціальних груп.
Відповідальним. Журналіст-міжнародник має розуміти, ш,о в разі, якщо він не вловить якийсь важливий факт та не передасть його в свою країну, то громадяни його держави програватимуть в своїй інформованості у порівнянні з іноземцями.
Уміти швидко вловлювати суть. Потік міжнародної інформації є постійним та безперервним. Журналіст-міжнародник повинен у ньому орієнтуватися та вміти відділяти дуже важливе від менш важливого та зовсім нецікавого для аудиторії. Це потрібно робити дуже швидко, за секунди оцінюючи цінність тієї інформації, яка надається інформаторами, та розуміти для себе: «Ось про це потрібно обов'язково згадати у своєму матеріали, а про це — ні».
Звісно, що ці списки важливих якостей журналіста-міжнародника та вимог до нього не є вичерпними. Слід згадати про необхідність будь-якого журналіста бути чесним, об'єктивним, правдивим. Це — якості, які мають бути притаманними в тому числі і журналістам-міжнародникам.
Вимоги до матеріалів журналістів-міжнародників:
Знаходити в міжнародній інформації цікаве для тієї аудиторії, на яку вона розрахована. Це цікаве має стосуватися інтересів цієї аудиторії.
Роз'яснювати для аудиторії незрозуміле в міжнародних процесах. Більшість громадян найчастіше за все ретельно не відслідковує події, які відбуваються на міжнародній арені. Журналіст-міжнародник, надаючи міжнародну інформацію, повинен робити її зрозумілою: роз'яснюючи незрозумілі факти, коротко нагадуючи про суть подій, надаючи кількома реченнями довідку до новини із міжнародною інформацією
Відстоювати інтереси власних громадян. Для цього потрібно постійно робити журналістські розслідування та дослідження, аби іноземці не навіювали журналісту-міжнароднику інформацію, яка може бути шкідливою для світосприйняття громадян його власної країни.
4- Не поширювати образливу інформацію. Не можна поширювати інформацію, яка ображає нації, держави, окремих громадян у різних країнах. Цього вимагають не лише мораль та звичаєвість, але й правила безпеки журналіста-міжнародника. Варто лише згадати про міжкультурний конфлікт між країнами мусульманського Сходу і країнами Європи, що спалахнув наприкінці 2005-початку 2006 років. Причиною конфлікту стали карикатури на ісламського пророка Мухаммеда, надруковані у вересні 2005 року в данській газеті «Лу11ап<І8-Розіеп». Дійсно, «права громадян на свободу висловлення думок, отримання інформації і спілкування один з одним і з державою є найважливішими компонентами демократії. Інформаційні та комунікаційні технології можуть сприяти розвитку демократичних
процесів в суспільстві Шляхом підвищення рівня підзвітності урядів і прозорості їх діяльності: громадяни все більше отримують доступ до оперативної інформації про офіційні документи, як і можливості для встановлення прямого зв'язку зі своїми обраними представниками. Але паралельно з цим зростає можливість використання зазначених технологій для створення і просування таких інформаційних матеріалів, які багатьма отримувачами можуть розглядатися як антидемократичні й образливі» [С. 220, Інформаційне суспільство: антологія: навчальний посібник / Укладачі М. А. Ожеван, Л. М. Новохатько, Г. А. Піскорська, О. Ю. Запорожець, О. П. Кучмій, О. В. Швець. — К.: ІМВ, 2006. — 320 с. . Журналіст-міжнародник не може поширювати міжнародну інформацію, яка несправедливо принижує когось в очах аудиторії. Він також має знати про правила та традиції, які панують у різних країнах, аби не помилитися випадково, призвівши тим самим до міжкультурноію, міжетнічноі'о конфлікту.
Запитання та завдання для контролю
Назвіть якості, якими має володіти журналіст-міжнародник.
Назвіть вимоги до роботи журналіста-міжнародника.
Що характеризує матеріали журналіста-міжнародника?
Яким чином журналіст-міжнародник має відстоювати інтереси власної держави?
Яку міжнародну інформацію журналіст-міжнародник не повинен ні в якому разі поширювати?
Домашнє завдання
Знайдіть та проаналізуйте 2-3 приклади з практики журналістів-міжнародників, коли поширення ними інформації призводило до міжкультурних, міжетнічних, міждержавних конфліктів. В чому полягали помилки цих журналістів-міжнародників і як їх можна було уникнути?
Розділ II.
Історія міжнародної інформації
2.1. Міжнародна журналістика як спеціалізація: нарис історії та сучасне бачення
Історія міжнародної журналістики характеризується через призму історії обміну міжнародною інформацією у світі через засоби масової комунікації. Коли такий обмін налагоджується й стає суспільно необхідним, постійним, безперервним, то можна говорити про розвиток та укорінення міжнародної журналістики як професії у різних країнах.
Дописемний період розвитку міжнародної інформації (усне слово, наскальний живопис). Період існування первісного суспільства за часом був найтривалішим в історії людства. Він бере початок не менш як півтора мільйони років назад [С. 13, Всесвітня історія: навч. посіб. / Б. М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: тов-во «Знання», КОО, 2002. — 565 с].
Приблизно за десять тисячоліть до нової ери наші предки збирали їстівні рослини, а також добували собі їжу полюванням та риболовством. Вони були кочівниками та перемігцались з місця на місце слідом за стадами тварин, на яких полювали. Іноді, натрапивши на великі скупчення дичини та риби, вони подовгу залишалися на одному й тому ж місці. А старійшини племені розповідали дітям історії з минулого — як вони свого часу полювали та ловили рибу, а матері збирали ягоди та рослини у тих місцях, звідки плем'я пішло [С. 8, История: древний мир / пер. с англ. А. Микоян. — М.: Росмзн, 1996. — 99 с]. По суті, це вже можна вважати накопиченням та передачею первісної міжнародної інформації — коли старійшини розповідали членам племені свої спогади про місця, розташовані далеко від місця нинішньої стоянки племені.
Такі історії про «закордонне» життя (тобто життя за нинішніми кордонами проживання племені) передавалися через усні розповіді від покоління до покоління племені і таким чином на-, рошу вали в собі домисли та вимисли. Дитина почула розповідь! про якихось істот від дідуся, який свого часу подорожував із| племенем з місця на місце. Потім дитина виростає і переповіда це вже своїм дітям, але при цьому додає якісь неіснуючі факти.!
«Міфологія є універсальним типом світогляду первісних сус-І пільств; у всіх етносів первинним світоглядом була міфологія,] що містить у своїй основі міф — вигадану розповідь, плід на-| родної фантазії, в якому явища природи або культури пред-і ставлені в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчення міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі' міфи існують у різних народів, в різних частинах світу і, по-друге, міф був єдиною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світобачення тієї епохи, в яку створювався. У міфологічній свідомості закріплено і поетичне багатство і мудрість різних народів. Одна з передумов міфологічного сприйняття світу людиною — те, що він переніс І на об'єкти природи свої особисті властивості, приписуючи їм життя, людські почуття» [С. 10-11, Данильян О. Г., Тараненко | В. М. Философия: учебник. — X.: Прапор, 2005. ~ 496 с].
Таким чином, можна констатувати, що в первіснообщинному ладі міжнародна інформація втрачала достовірність під час її накопичення через ефект «ланцюгового викривленого дзеркала».
Суть цього ефекту полягає в тому, що «дзеркалом» передачі фактів про життя в інших куточках світу виступали безпосередні очевидці (члени племені, які були у цих місцях під час ко-чівні), а «викривленість» фактам надавали їхні оповідачі, які з покоління у покоління їх передавали.
Схема дії ефекту «ланцюгового викривленого дзеркала»: Очевидець (першоджерело) — (передає суб'єктивно сприйнятий ним факт) — слухач (сприймає факт і додає до нього
Своє суб'єктивне бачення) — реципієнт 1 (передає далі оповідь із домислом) — реципієнт 2 (передає далі оповідь із домислом) — реципієнт З (передає далі оповідь із домислом) — ...
ФАКТ
очевидець факту (дзеркало 1)
слухач (дзеркало 2)
реципієнт 1 (дзеркало 3)
реципієнт 2 (дзеркало 4)
реципієнт з (дзеркало 5) ■
реципієнт 4 (дзеркало 6)
реципієнт N (викривлене дзеркало) и ,> ...
(з'явився ІУІІФ)
З факту, який передається з домислами, формується міф. Звісно, є переломний момент, коли факт про дійсність за кордонами проживання племені, передаючись від реципієнта до реципієнта, стає міфом. Цей момент настає тоді, коли відчутною стає різниця між реальною дійсністю та тим, що саме відображає переданий факт.
Очевидець, який подорожував із племенем, може й одразу вигадати факти і розповісти його дітям, взявши туди лише 50% дійсного з того, що побачив. Тоді він одразу стане джерелом розповсюдження міфу, цим самим «викривленим дзеркалом».
Далі міф розповсюджуватиметься ланцюгом — від одного оповідача до іншого. Можливо, деяка схожість у міфології різних народів пояснюється саме тим, що очевидці тисячі років бачили одне й теж, однак за такий великий проміжок часу їхні потомки радикально викривили факти, утворивши з них міфи?
Можливістю зафіксувати якийсь образ з розповіді став на- і скальний живопис. Люди почали малювати картини десятки | тисяч років тому — навіть ще до того, як навчилися зводити! будинки. Деякі з найперших печерних розписів збереглися дотепер, хоча їм вже біля ЗО 000 років. Різноманітні прадавні картини — від простих вишкрябаних на стіні ліній до складних побутових сцен — знайдені в печерах і на скелях у всіх куточках світу. Ніхто точно не знає, для чого вони робились, але для пра- і давніх художників ці малюнки напевне мали велике значення,, інакше вони б не витрачали на них стільки сил [С. 7-9, Вітлі А. Історія живопису / А. Вітлі; пер. з англ. О. Здір. — К.: Країна] Мрій, 2008. — 96 с]. Деяка кількість знайдених наскальних ма-] люнків первісних людей характеризується тим, що там зобра-і жені химерні істоти, які, на думку науковців, не могли тоді існувати, і є продуктом людського вимислу, матеріальним втіленням міфологічного мислення.
В Азії та Африці перші цивілізації виникли на межі IV ТИ тис. до н. е., в Європі та Америці — в І тис. до н. е. Періодизація історії первісного суспільства становить складну і поки ще не вирішену наукову проблему.
У добу верхнього палеоліту найбільш поширеною формою співіснування стала родова община. Поступово відбуваються певні зміни в її структурі. Родова община стала більшою (до 100 осіб) та охоплювала певну територію, на якій займалися полюванням, збиральництвом аби рибальством декілька груп. VII-V тисячоліття до нашої ери характеризуються переходом до від-творювальних форм господарювання та підвищення ефективності результатів господарської діяльності людей — це призвело до змін у побуті та психології. Праця потребувала більшого рівня кооперації і водночас формувала спеціалізацію виробничих процесів. Розподіл праці всередині общини став необхідною умовою її подальшого існування. З'явився міжобщинний обмін. Наприклад, общини зі скотарським профілем обмінювалися продуктами з рільничими або мисливсько-збиральницькими.
Зустрічаючись та домовляючись про обмін, представники общин обмінювалися між собою інформацією про свої землі, свої потреби, особливості свого життя.
в умовах шлюбної замкненості великих общин та формування їх самобутніх культурно-господарських комплексів відбувалося утворення етнокультурних спільнот. Обмін, ослаблення воєнних конфліктів, спільність проведення ритуалів — фактори етнічної консолідації. Для Передньої Азії та Східної Європи головною подією стала поява індоєвропейської сім'ї мов.
Отже, міжнародна інформація тоді поширювалася:
через очевидців, які під час кочування побували на інших землях та розповідали про це потомкам;
через контакти представників общин під час міжобщинного обміну, які обмінювалися інформацією про особливості свого життя та потреби, що при цьому виникають. Писемний період розвитку міжнародної інформації
(рукописне та друковане слово). Писемність з'являється із появою цивілізацій. Науковці цей період характеризують наступним чином: «Перші гомініди виду liomo erectus, що прийшли, ймовірно, з Африки 1,5 млн. років тому, оселилися в південній частині Європи. Багато знайдених останків належать до періоду за 100 тисяч років до нашого часу, свідчать про появу неандертальців. І нарешті, близько 40 тисяч років тому кроманьйонці, прямі попередники європейців, заселили увесь континент.
До З 500 р. до н.е, коли на Близькому Сході з'являється писемність, а в Єгипті зводяться перші піраміди, Європа населена землеробами, що використовують кам'яні знаряддя.
Спосіб виплавки металів з руди (бронзова металургія), відкритий в Єгипті приблизно за З 000 років до н.е., поширюється на території у басейні Егейського моря і у напрямку до долини Інду.
Приблизно між 1 000 і 500 роком до н.е. кельти панують в Західній і Центральній Європі. Від півдня сучасної Німеччини вони просуваються до Великобританії, Ірландії, Богемії, Галії,
Піренейського півострова, Італії і Балкан. Це панування кельтської культури не має політичної єдності, імперії кельтів не існує. Розрізнені племена обмежують свою діяльність, як правило, тією територією, на якій розселилися» [С. 21-22, Альде-бер Ж., Бендер Й., Груша И. История Европы. — М.: Высшая школа, 1996. — 382 с].
Поява писемності призводить до можливості надсилати повідомлення до далеких та близьких сусідів в рукописному варіанті.
Науковець 3. Партико так описує період поширення писемності у світі: «У 3-му тисячолітті до н. е. з'явилися малі й великі писемні твори — окремі повідомлення й рукописні книги, які, на відміну від настінних написів, фіксували на спеціально виготовлених, часто відділених один від одного носіях (глиняних табличках, дерев'яних дощечках, шкірі, папірусі, пергаменті тощо). Такі твори вже можна було передавати не тільки в часі (через покоління), а й у просторі (на різні території, суттєво віддалені одна від одної).
У цей час виникли перші держави. Вони — як і тепер — висували до інформації дві основні вимоги: по-перше, зберігати її якомога довше (розміщення інформації на спеціальних носіях таку можливість суспільству вже давала), а, по-друге, передавати її для потреб управління з одного місця в інше якомога швидше. Перша вимога сприяла появі бібліотек (банків інформації), а друга — поштових служб. Книги для бібліотек виготовляли переписувачі. Процес виготовлення кожної книги був кропітким і тривалим, а самі книги — дорогими, оскільки їх виготовляли в одному примірнику. Користувалися ними, як правило, або найзаможніші громадяни, або служителі культів. Одним із найбільших книгосховищ того часу вважають Алек-сандрійську бібліотеку (Єгипет), яка, за деякими джерелами, налічувала близько півмільйона рукописних книг. Отже, період, у який в суспільстві поширювалися рукописні книги, можна вважати перехідним від засобів локального до засобів напівма-сового передавання інформації.
1
Поширенішими книги стали після того, як їх почали писати на пергаменті — спеціальним чином обробленій телячій шкірі (з II ст. до н. е.) та папері (його винайшов у 105 р. н. е. китаєць Цань Луй).
За рабовласницького ладу серед методів владного впливу виникає такий, як створення й поширення міфів. Часто в основу таких міфів клали хибну інформацію — обман. Так, відомо, що в 1296 р. до н. е. фараон Рамзес II наказав викарбувати на кам'яних плитах у храмах повідомлення про те, що він переміг племя хетів, хоча направді перемоги він не отримав.
Першою відомою людиною, яка в V ст. до н. е. свідомо порушила проблему інформаційного впливу, був Горгій з Леонтії, що в Сицилії (приблизно 480-380 до н. е.). Саме йому приписують лаври засновника красномовства — науки, яку сьогодні називають риторикою, оскільки він навчав відстоювати будь-яку точку зору, незалежно від її істинності. Різниця між риторикою і теорією масової комунікації полягає насамперед в тому, що об'єктом риторики є малі групи людей, а теорії масової комунікації — великі. Крім того, риторика переважно передбачає спілкування без посередників (відправник повідомлення — мала група), а теорія масової комунікації — з такими посередниками, як ЗМІ (відправник повідомлення — ЗМІ — велика група).
У Римській імперії за вказівкою Юлія Цезаря почали оприлюднювати прообрази сучасних газет «Акта діурна» ("Щоденні відомості") й «Акта сенатус» ("Новини сенату"). їх вивішували для ознайомлення в громадських місцях.
У VIII ст. н. е. в Китаї, за часів імператора Сюань Цзун, оприлюднювали листки «Ді бао» ("Придворні копії'"). Подібні листки оприлюднювали і в Кореї — «Чжо бо» ("Придворний бюлетень").
До методів впливу панівного класу рабовласницької держави додались промови. Кращими ораторами Стародавньої Греції та Риму були Демосфен та Ціцерон. Раби ж використовували інші методи впливу — притчі та байки.
Переписані в середні віки в Європі й збережені в монастирських бібліотеках численні книги відіграли вирішальну роль у розвитку сучасної цивілазації.
Із удосконаленням носіїв інформації, способів нанесення на них тексту й подовженням тривалості його збереження зростала масовість використання цих носіїв, особливо книг.
Серед методів впливу в Європі на перше місце виступає церковна проповідь» [С. 23-24, Партико 3. В. Теорія масової інформації та комунікації: навчальний посібник. — Львів: Афіша, 2008. — 292 с].
Представники однієї держави подорожують й, повертаючись додому, намагаються якомога точніше описати те, ш;о бачили, чули, до чого доторкались. Видатний давньогрецький історик Геродот описує закордонні події для греків. Він — автор істо-; ричного трактату «Історії», де розповідається про греко-перськіІ війні та звичаї народів, на території проживання яких був Геродот. Ще один давньогрецький географ та історик Страбон, ш;о | народився в Амації (Мала Азія), подорожував Грецією, Малою; Азією, Італією та Єгиптом і написав «Історичні записки».
Рукописи не робили міжнародну інформацію масовою. Таким чином, з нею мала змогу ознайомитися лише мала кіль-* кість людей.
Після того, як у середині XV століття німецький винахідник І Йоганн Гутенберг винайшов друкарський верстат, це розпочало | епоху друкованого слова в Європі. Відомий канадський соціо- * лог Герберт Маршалл Маклюен розглядав винайдення книго-] друкування як переворот в історії цивілізації. По-перше, були! надруковані й увійшли в масове використання праці з міжнародною інформацією давнини. По-друге, видання не відмовляли владним особам у поширенні інформації про успішно проведені \ дипломатичні угоди або про досягнуті домовленості з іншими! країнами.
Влада однієї країни всіляко заохочувала поіпирення своїх видань, які містили позитивну інформацію про країну та мог-
Лй поширювати невдоволення населення сусідніх країн власним устроєм життя.
Аудіовізуальний період розвитку міжнародної інформації (радіо, телебачення та новітні медіатехнології). У
XX столітті набули поширення радіо та телебачення. Потужні фінансові країни, такі, як, наприклад, Великобританія та США, були зацікавлені у формуванні всесвітніх служб радіо та теле-новин (BBC, CNN, радіо «Голос Америки» та інші). У них є вагомі причини для того, аби вінчати до аудиторії різних країн. По-перше, це — ідеологічні цілі. Деякі світові масові ЗМІ знаходяться у власності урядів й зображують свою націю позитивним, незагрозливим способом. Це могло б заохотити ділові інвестиції та / або туризм до країни. По-друге, це дозволяє боротися з негативним зображенням держави, виробленим іншими націями або внутрішніми дисидентами (повстанцями) за кордоном.
На початку XXI століття масовими стали новітні технології, зокрема, інтернет, мобільні телефони. Це зумовило можливість швидко обмінюватися міжнародною інформацією, розміщуючи її он-лайн, надсилаючи електронні листи, SMS та MMS.
По радіо розповідали, як це відбувається в країнах. По телебаченню це ще й показували. А ось новітні технології надали змогу населенню різних країн швидко долучатись до цих подій, активно коментуючи їх в інтернеті, знаходячи при цьому безліч відео на потрібну тему. Мобільні телефони надають змогу їх власникам миттєво відзняти відео якоїсь резонансної події та переслати його в масове користування в інтернеті. Таким чином, ці люди також, можливо, й неусвідомлено, але виконують роботу журналістів-міжнародників.
Новітні технології спрощують процеси обміну міжнародною інформацією у світі. Щоправда, доступність цих технологій не є однаковою для населення країн світу. Через це виникає певна диспропорція у поінформованості громадян Північної та Південної Америки, Європи та Азії, Африки та Австралії. Наразі науковці працюють над можливістю здешевлення новітніх те нологій та їхнього швидкого поширення у світі.
Запитання та завдання для контролю
Коротко охарактеризуйте дописемний період розвитку міг народної інформації.
Що зумовило виникнення міфів в первіснообпщнному Л8 Що таке ефект «ланцюгового викривленого дзеркала»?
Якими є особливості накопичення та поширення міжнарод] ної інформації у період рукописного письма?
Чим характеризується період поширення друкованої міжна родної інформації?
Якими є новітні медіа? Які тенденції їхнього розвитку ви ба чите?
Домашнє завдання
Спрогнозуйте, якими медіа користуватимуться ваші потомки через десятки років. Яким буде обмін міжнародною інформацією?
Вивчивши історію розвитку міжнародної інформації, зробіть власні висновки: чому вона є саме такою? Що зумовлює пришвидшення інформаційного обміну у світі?
Якою буде робота журналіста-міжнародника років через 50? Що в ній може бути відмінного від сьогоднішньої роботи, а^ що — спільного?
2.2. Вплив міжнародної журна/іістики на сучасні світові процеси
Міжнародна журналістика є допоміжним засобом досягнення світової глобалізації, проведення інтеграційних процесів. Адже суть глобалізації в тому, аби споріднювати різні за своєю суттю країни та вкорінювати подібність між різними народами світу.
Міжнародні відносини ґрунтуються на взаємодіях величезної кількості учасників, кожен з яких керується власними інтересами та мотиваціями [С. 109, Мальський М. 3., Мацях М. М. Теорія міжнародних відносин: підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2007. — 461 с]. Сповіщати одні країни про дії, які виконують інші країни, виходячи з власних інтересів та мотивацій — ось чим займається журналіст-міжнародник. Дізнаючись про дії, які відбуваються в інших країнах, громадяни корегують власну поведінку. Таким чином, міжнародна журналістика, подаючи інформацію про події навіть у кількох впливових країнах, зумовлює реакцію на це у багатьох країнах. У результаті — змінюється поведінка, світосприйняття громадян всього світу. На них впливають саме журналісти-міжнародники, які формують розуміння в пересічних громадян про світ; про те, що в ньому відбувається; про те, як це може впливати на життя конкретних людей у конкретній країні.
Час показав, що найважливіший сьогодні інформаційний виклик для преси — це глобалізація. Різниця між глобальним і національним стала однією з серйозних проблем сучасності. Адже у світі дивляться однакове кіно, нав'язують через пресу громадянам різних країн однакове мислення, намагаються керувати політичними та економічними процесами в різних країнах за рахунок наддержавних органів (наприклад, ООН, ЄС, Рада Європи, Всесвітній банк і т. п.). Глобалізація світу відбувається за допомогою інтеграційних процесів у різних країнах. Інтеграція — це термін, яким позначають якесь об'єднання, взаємопроникнення, процес утворення взаємозв'язків [С. 114, Дудко О. С. Вступ до журналістики: світ, та вітчизн. практика: навчальний посіб. / О. С. Дудко. — К.: Юн-прес, 2009. — 204 с]. Таким взаємозв'язком є постійне, безперервне інформування громадян однієї країни про події та явища іншої. В результаті відбувається звикання населення однієї країни до міжнародної інформації від іншої країни. Тоді населення вже не сприймає її як щось далеке.
Часто журналісти-міжнародники, не розібравшись у суті конкретного міжнародного повідомлення, передають його в свою країну і тим саліим зумовлюють здачу її інтересів. Наприклад, хтось із іноземних представників обіцяє казкові вигоди, розповідає про переваги і настирливо щось пропонує. Якщо журналіст не надасть своїй аудиторії роз'яснення, не прокоментує таке повідомлення, а тиражуватиме його, то населення сформує власну хибну думку. В кінці кінців, це може обернутися тиском громадської думки на представників державної влади, яких населення примусить (мітингами, пікетами, заворушеннями) здати власні інтереси іноземцям, які багато обіцяли в повідомленнях журналістів-міжнародників. І такі випадки не поодинокі в сучасній світовій історії. Отже, український журналіст-міжнародник не повинен виконувати роль підставки для мікрофону, у який віщають іноземці. Він має бути всебічно розвинутою, грамотною особистістю, яка скептично ставиться до інформації від іноземців і завжди її перевіряє, аналізує, виокремлює правдиві факти та оманливі.
1
Аби виправити цю ситуацію, журналісти-міжнародники України повинні:
* пояснити українському населенню історичні передумови формування успішного життя розвинутих країн. Бо всі нинішні багаті країни теж колись були бідними. Яким чином вони змінювались? Що при цьому відбувалось і як? Які верстви населення страждали, а які — ні? При цьому треба пам'ятати, що кожна країна бажає виставити свою історію, свої досягнення в найліпшому світлі. Тому журналістові-міжнароднику важливо об'єктивно у всьому розібратися: а як же вони досягли успіху? Чим пожертвували? Хто при цьому постраждав?
я розповісти про інтереси іноземців та вигоди, які вони мають від України. Це має бути всебічне інформування про всіх іноземних партнерів, без негативного перекосу в бік когось одного. Бо якщо журналіст-міжнародник зосередиться на розповіді лише про інтереси двох чи трьох партнерів, то населення України звеличуватиме інших (мовляв, ці корисливі, а інші — ні). Наприклад, журналіст-міжнародник розповідатиме населенню про інтереси Росії та США в Україні, але не скаже про ЄС. Тоді в розумінні українців буде дисбаланс щодо Росії, США та країн Європи. Насправді ж, всі країни, які співпрацюють з Україною, мають свої інтереси і дбають тільки про себе. На цьому треба акцентувати увагу, перераховуючи інтереси іноземців в України. Інформування про них має бути прив'язане до конкретних подій — наприклад, до державних візитів, підписання угод, заяв іноземців і т. п.
• підкреслити винятковість українців, їхнє перспективне майбутнє. Для цього журналіст-міжнародник має бути справжнім аналітиком. Він повинен бачити тенденції світового розвитку і прогнозувати, яке місце Україна може зайняти у світі через рік, два, десять, двадцять і т. п. Важливо перерахувати населенню, які саме ресурси воно має, і ра-| дити, як їх використовувати для досягнення найліпшого рє зультату.
Події є поверхневим відображенням глибинних тенденцій і процесів, гцо відбуваються в природі та суспільстві [С. 12, Орлова Т. В. Історія сучасного світу: навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 551 с]. Ключовими у роботі журналіста-міжнародника є вміння бачити причини, чому відбулась та чи інша подія світового масштабу та аналізувати їх. Навіть якщо журналіст працює в інформаційно-публіцистичних жанрах, більшість з яких не дозволяє подавати до аудиторії власні думки та судження щодо подій, таке вміння йому необхідне. Воно дозволяє бути об'єктивним, неупередженим, правдивим. Ніхто тоді не навіє журналісту-міжнароднику інформацію.
Політики, бізнесмени світового масштабу, представники міжнародних організацій використовують матеріали журналістіь міжнародників у власних інтересах. Вони зацікавлені чиниі вплив через міжнародну інформацію та мати від цього прибут ки. Такий вплив проявляється в формуванні у населення різних країн особливого світосприйняття. Воно потім зумовлює ті дії населення, що потрібні політикам та бізнесменам світового масштабу, представникам міжнародних організацій.
«Журналістику дуже часто звинувачують у тому, що вона стає інструментом маніпулювання читачами, глядачами, слу> чами. Сама ж вона перебуває в руках тих людей, які керуї конкретними засобами масової інформації, розподіляючи та на правляючи інформаційні потоки так, аби в свідомості аудиторії створювалися певні стереотипи, чітко сформовані образи дійсності. Журналістика та журналісти в цьому випадку стають заручниками власників видань, які, найчастіше, досить тісно пов'язані з політиками та державними чиновниками» [С. 159, Дудко О. С. Вступ до журналістики: світ, та вітчизн. практика: навчальний посіб. / О. С. Дудко. — К.: Юн-прес, 2009. — 204 с]. Наївно буде вважати, що журналісти-міжнародники,^ особливо ті з них, які є співробітниками світових мас-медіа, є повністю незалежними у своїй діяльності. Вони відстоюють гео-політичні інтереси власників своїх видань, іноді про це навіть і не здогадуючись. Журналісти-міжнародники безпосередньо впливають на хід міжнародних процесів у світі, інформуючи населення країн так, як заздалегідь домовилися впливові люди світового масштабу.
Такий вплив журналістів-міжнародників зумовлений самою цінністю міжнародної інформації, складністю її отримання.
Міжнародна масова інформація: * впливає на прийняття по.літичних рішень на рівні урядових
структур; в формує світову громадську думку;
® впливає на процес глобалізації ЗМІ (суспільством, громадянами, соціальними інститутами) [С. 18, Боднар І. Р. Міжнародна інформація: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення курсу. Частина 2. — І. Боднар. — Львів: вид-во Львівської комерційної академії, 2004. — 92 с]. Отже, міжнародна журналістика висвітлює процеси, які відбуваються у світі. В ідеалі журналіст-міжнародник повинен бути незалежним інформатором, об'єктивним аналітиком та самовідданим патріотом своєї держави. Це зумовить: а) постійні журналістські розслід}''вання та журналістські дослідження щодо зловживань суб'єктів міжнародної діяльності, їхніх нечесних та/чи корупційних дій; б) всебічну аналітику щодо справжніх причин, що зумовили ті чи інші події; в) відстоювання інтересів власної країни під час подачі міжнародної інформації до населення.
Однак світ не є ідеальним, тому в реальності не є ідеальними ні умови роботи журналіста-міжнародника, ні його особисті якості. Вплив міжнародної журналістики на сучасні світові процеси зводиться до формування в аудиторії різних країн такого сприйняття світових процесів, як цього хочуть власники видань.
Запитання та завдання для контролю ' > ■ ■
Чим займається журналіст-міжнародник?
Який на сьогодні найважливіший виклик для ЗМІ?
Яке загрозливе явиш;е існує в українській міжнародній журналістиці? Що мають робити журналісти-міжнародники, аби змінити ситуацію?
Які вміння є наразі ключовими в роботі журналіста-,, міжнародника? |
Яким в ідеалі має бути журналіст-міжнародник?
Домашнє завдання
Проаналізуйте роботу одного з українських журналістів-міжнародників. Дайте справедливу оцінку його роботі (методам, прийомам, якими він користується). Яке бачення міжнародної ситуації він формує? Як ви гадаєте, наскільки він є незалежним та об'єктивним у своїй роботі?
2.3. Тенденції розвитку міжнародної ^ журналістики в світі та в Україні
з еволюцією засобів масової комунікації стрімко розвивається і журналістика. Новий засіб передачі інформації вимагає нових вмінь від журналістів.
Майже два століття тому почав складатися світовий інформаційний простір, а масовоінформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розповсюджувачами з'явилися посередники — ними стали інформаційні агентства. Редакціям газет було невигідно тримати власного кореспондента в закордонних країнах, дешевше було купити інформацію в агентстві, що спеціалізувалося на її постачанні. Тоді вони називалися агентствами преси й на відміну від тодішніх газет і журналів, що мали національне розповсюдження, здобули статус світових центрів збирання інформації, поста-чаючи її передплатникам (газети, жypнaJш, а в XX ст. радіо та
І
телебачення) у різних країнах світу [С. 28, Гресько О. В. Міжнародна журналістика: навчально-методичний посібник. — К.: Грамота, 2009. — 112 с]. Ця тенденція продовжується і зараз. Лише ЗМІ розвинених країн можуть собі дозволити утримувати власних кореспондентів у багатьох країнах і отримувати від них свіжу, первинну інформацію.
Наприклад, станом на 2010 рік в Україні лише кілька українських телеканалів утримують постійний власний кореспондент-ский пункт за кордоном. За назвою «постійний власний кореспондентський пункт за кордоном» в реальності криється один журналіст телеканалу із оператором, які винаймають квартиру в іншій країні, акредитуються там і передають через супутник звідти новини. Такий журналіст-кореспондент за кордоном із оператором отримують заробітну плату від українського телеканалу як плату за своє відрядження. Найчастіше за все одне таке відрядження триває 1-6 місяців, після чого журналіст з оператором змінюються — вони повертаються на батьківпщну і замість них відряджають інших. Через 1-6 місяців вони знову змінюють один одного.
Обмеженість бюджетів українських телеканалів дозволяє відкривати постійні власні кореспондентські пункти лише в трьох країнах — США (у Вашингтоні), Російській Федерації (у Москві) та у Бельгії (у Брюсселі). Саме там, як вважають редактори, зосереджується світове життя та інтереси власників телеканалів. Проте світові тенденції є такими, ш;о дуже стрімко розвиваються азійські країни, зокрема. Китайська Народна Республіка. Скоріш за все, навіть раніше, ніж ми думаємо, українським телеканалам доведеться обов'язково відряджати журналіста з оператором на постійне проживання і туди.
Що стосується повідомлень із відеорядом від інших країн (а не лише США, Росії та Бельгії), то іноді телеканали відкривають тимчасові власні кореспондентські пункти за кордоном. Це передбачає перебування журналіста у визначеній країні на час висвітлення якоїсь події.
Найчастіше за все тблеканали замовляють інформацію у світових інформаційних агентствах. Існування такого агентства, як, власне, і взагалі будь-якого світового ЗМІ, потребує колосальних грошових вкладень. І тому їх власниками (акціонерами) стають впливові люди (наприклад, нафтові барони, фінансисти, промисловці і т. п. — інформація про те, акції яких саме ЗМІ і кому з них належить, є закритою) і навіть уряди впливових країн (наприклад, США, Великобританії тощо). Тенденції є такими, що впливові люди Азії та Близького Сходу відчувають дисбаланс у розподілі міжнародних інформаційних потоків. ІЦо стосується Азії, то це, наприклад, Росія (частина території якої знаходится в Азії і екс-губернатор Чукотки Роман Абрамо-вич вкладає потужні ресурси навіть у ЗМІ України), Китай, Індія і т. п. На Близькому Сході мусульманське населення також вважає себе несправедливо ображеним західними ЗМІ і намагається віщати на весь світ, розповсюджуючи свої антиамери-канські, антиєвропейські ідеї. Впливові люди Азії та Близького Сходу вже вкладають немалі гроші у власні ЗМІ та зацікавлені у їхньому виході на світову арену — тобто, у формуванні інформації для все більшої аудиторії, зосередженої у різних країнах. Однак у них це, поки що, виходить не зовсім вдало. Можливо, саме розвиток новітніх медіа допоможе їм розвиватись і швидко, у великих обсягах передавати свою інформацію на всі п'ять континентів?
А поки що є об'єктивні причини світового лідерства США у сфері засобів масової інформації. США — це лі-дер на світовому ринку за кількістю телевізорів, комп'ютерів, експлуатації та освоєнні Інтернету, тому що: 1) США — це баї ківпщна Інтернету; 2) в США розвинута інформаційна струка ра ринку; 3) США використовують мережу не для пошуку формації, а з метою здійснення електронної торгівлі [С. 19, Бо,| нар І. Р. Міжнародна інформація: навчально-методичний сібник для самостійного вивчення курсу. Частина 2. — Льві^ вид-во Львівської комерційної академії, 2004. — 92 с]. Цей сг
COK не є вичерпним, у США також зосереджені світові фінансові ресурси, які дозволяють купувати новітні технології та утримувати світові ЗМІ. Також американські бізнесмени можуть запропонувати чиновникам всього світу цікаві проекти в обмін на можливість розповсюджувати свою інформацію, свої технології. Американські науковці розроблюють технології впливу, моделі та концепції розповсюдження інформації і т. п. Ці ноу-хау втілюються в життя і мають конкурентні переваги.
На сьогодні є такі проблеми, створювані світовими засобами масової інформації:
Зростає пропаганда агресії та насильства через телебачення та відео (постійно, у великих обсягах подається інформація про катастрофи, стихійні лиха, кризи в регіонах);
Створюються можливості для контролю над свідомістю широких мас [С. 19, Боднар І. Р. Міжнародна інформація: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення курсу. Частина 2. — Львів: вид-во Львівської комерційної академії, 2004. — 92 с].
Витоки першої проблеми — у гонитві редакцій за великими рейтингами, тиражами. Інформація, яка бере свої витоки з інстішктів аудиторії, виявляється для неї дуже цікавою. Причинами ж другої проблеми є доступ світових ЗМІ до широкої аудиторії і використання цього доступу в інтересах власників (акціонерів) цих ЗМІ.
"З часу закінчення «холодної війни» питома вага міжнародної інформації в зарубіжних ЗМІ скоротилася: страх за майбутнє на тлі конфронтації двох наддержав підстьобував інтерес до положення у світі навіть там, де аудиторія, особливо в глибинці, традиційно виявляла слабку цікавість до подій за межами свого краю. У епоху гласності найпривабливішою тематикою стала внутрішня з перекосом в ганьбу минулого, міжнародна інформація виявилася на третіх ролях. З розпадом СРСР тенденція посилилася. При цьому життя підтвердило в пострадянських країнах ілюзорність надій вільнодумних і заповзятливих журналістів стати частиною самопроголошеної в 1990-92 рр. «четвертої влади». Лише після терактів проти США всюди і багаторазово зріс інтерес до подій у світі. Всесвітній інформаційний потік рясно забарвлюється плямою «катастрофізації» [С. 89-91, Информация. Дипломатия. Психология. — М,: Вести, 2002. — 616 с]. Населення світу зростає. Посилюється боротьба за центр впливу між Заходом та Сходом. Аби втримувати баланс, міжнародна журналістика повинна зосереджуватися на подачі позитивних новин, які сприятимуть розвиткові, сприйняттю досвіду одних країн іншими. Ці тенденції вже намітилися в українській міжнародній журналістиці.
Друкована преса та радіо програють телеканалам у фінансуванні. Українські газети та радіо відряджають журналістів за кордон у кожному окремому випадку, коли треба зібрати якусь інформацію. Журналісти найчастіше за все при цьому шукають спонсорів для своїх поїздок — Посольства, благодійні фонди, отримання грандів і т. п.
Міжнародна журналістика сприяє розвиткові міжнародних інформаційних відносин. Міжнародні інформаційні відносини — це відносини міжнародного характеру з обміну інформацією на основі міжнародної правової бази [С. 53, Словник журналіста: терміни, мас-медіа, постаті / за заг. ред. Ю. М. Ві-дзілі. — Ужгород: ВАТ «Закарпаття», 2007. — 224 с]. Однак це визначення є дещо некоректним — в ньому не потрібно згадувати про міжнародну правову базу. Тому що незавжди міжнародна правова база є визначальною для обміну міжнародною інформацією. Міжнародна інформаційна діяльність також має такі прояви, де міжнародна правова база якраз нівелюється. Якщо, наприклад, дипломатія носить відкритий міжособистіс-ний характер, бо здійснюється між особистостями, які представляють різні країни, і відбувається за безпосередніх контактів цих особистостей, за їхньої взаємодії (спілкування, тобто переговорів, коли кожен знає про особистість, діяльність, цілі та ресурси один одноі'о), то зовсім іншими є інформаційні операції. Коли немає безпосереднього відкритого контакту і одна держава без згоди (дозволу) іншої проводить на її території інформаційну діяльність — то вона здійснює інформаційні операції. І дипломатія, і інформаційні операції є проявом міжнародних інформаційних відносин.
Не дивлячись на практику дипломатії та принципи міжнародного права, реальність така, що в разі, якщо дві країни вирішили воювати, вони це роблять (наприклад, США та Ірак, Росія та Грузія, Сербія та Хорватія та ін.), не зважаючи на існування міжнародних документів, які регулюють правову діяльність країн. Нині тривають збройні конфлікти в різних частинах світу, а найбільше їх — в Африці, Азії та Латинській Америці.
Бажання задекларувати у міжнародних договорах обов'язок справедливої діяльності по відношенню до всіх не зумовлює відмову держав чинити у своїй зовнішній політиці дії загарбницького характеру чи чинити експансію. Бо немає єдиного розуміння, що таке «справедливість» — те, що справедливе по відношенню до одного, може виявитися несправедливим по відношенню до іншого. Саме так у світовій політиці і відбувається, коли кожна держава реалізує свою зовнішню політику, переслідуючи лише власні інтереси і аж ніяк не інтереси інших країн, світової спільноти. Ця тенденція є незмінною — вона існує з часів першої взаємодії між країнами.
Міжнародні комунікації — це комунікації в системі міжнародних відносин (розділ 8, С. 195, Гондюл В. П. Вступ до спеціальності «Міжнародна інформація»: підручник / В. П. Гондюл, М. М. Рижков, О. М. Андрєєва. — К.: видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. — 383 с). Комунікація передбачає собою бажання кожного з комунікантів вплинути на іншого, змінити його світогляд, думки, дії. Тенденції розвитку міжнародної журналістики у світі демонструють пришвидшення збирання, обробки та подачі міжнародної інформації, сприяння посиленню міжнародних інформаційних впливів у міжнародних комунікаціях.
Запитання та завдання для контролю
Що таке власний кореспондентський пункт? Яким він є в українських реаліях?
В яких країнах українські телеканали вже мають постійні власні кореспондентські пункти?
Назвіть причини світового лідерства США у сфері засобів масової інформації.
Які регіони світу зараз прагнуть мати вплив на світову аудиторію ЗМІ?
Наведіть коректне визначення міжнародних інформаційних відносин. Поясніть його суть.
Домашнє завдання
Подивіться теленовини CNN чи BBC. Визначте, з яких країн в цей день передавали інформацію власні кореспондентські пункти, а де інформація була взята зі світових інформаційних агентств.
Розділ III.
Історія зарубіжної журналістики