1.5. Портрет журналіста-міжнародника

Суспільне завдання журналіста-міжнародника полягає в інфор­муванні аудиторії про світовий розвиток. Це передбачає постій­ну подачу міжнародної інформації, яка містить факти про сві­тові події та явиш;а.

Для того, аби успішно знаходити, опрацьовувати та надава­ти таку інформацію, журналіст-міжнародник має обов'яз­ково володіти наступними якостями:

83. Досконало володіти іноземними мовами. Чи хоча б однією з мов міжнародного спілкування — англійською.

84. Знати особливості країн, з якими працює. Якш;о кореспон-дент-міжнародник висвітлює діяльність кількох країн, то він повинен знати про них майже все.

85. Розуміти суть світових процесів. Вона зводиться до різ­них методів боротьби за обмежену кількість світових ресур­сів — наприклад, політичні, ідеологічні, економічні, військо­ві методи та інші. Журналіст-міжнародник висвітлює реалі­зацію цих методів у різних країнах та результати, до яких це призводить.

Ж у р нал і сту- м іж народ и и ку потрібно бути:

86. Комунікабельним. Це передбачає безпроблемне спілкування з людьми різних соціальних груп.

87. Відповідальним. Журналіст-міжнародник має розуміти, ш,о в разі, якщо він не вловить якийсь важливий факт та не передасть його в свою країну, то громадяни його держави програватимуть в своїй інформованості у порівнянні з іно­земцями.

88. Уміти швидко вловлювати суть. Потік міжнародної інфор­мації є постійним та безперервним. Журналіст-міжнародник повинен у ньому орієнтуватися та вміти відділяти дуже важ­ливе від менш важливого та зовсім нецікавого для аудито­рії. Це потрібно робити дуже швидко, за секунди оцінюючи цінність тієї інформації, яка надається інформаторами, та розуміти для себе: «Ось про це потрібно обов'язково згадати у своєму матеріали, а про це — ні».

Звісно, що ці списки важливих якостей журналіста-міжна­родника та вимог до нього не є вичерпними. Слід згадати про необхідність будь-якого журналіста бути чесним, об'єктивним, правдивим. Це — якості, які мають бути притаманними в тому числі і журналістам-міжнародникам.

Вимоги до матеріалів журналістів-міжнародників:

89. Знаходити в міжнародній інформації цікаве для тієї ауди­торії, на яку вона розрахована. Це цікаве має стосуватися інтересів цієї аудиторії.

90. Роз'яснювати для аудиторії незрозуміле в міжнародних процесах. Більшість громадян найчастіше за все ретельно не відслідковує події, які відбуваються на міжнародній арені. Журналіст-міжнародник, надаючи міжнародну інформацію, повинен робити її зрозумілою: роз'яснюючи незрозумілі фак­ти, коротко нагадуючи про суть подій, надаючи кількома ре­ченнями довідку до новини із міжнародною інформацією

91. Відстоювати інтереси власних громадян. Для цього потріб­но постійно робити журналістські розслідування та дослі­дження, аби іноземці не навіювали журналісту-міжнароднику інформацію, яка може бути шкідливою для світосприйняття громадян його власної країни.

4- Не поширювати образливу інформацію. Не можна поширюва­ти інформацію, яка ображає нації, держави, окремих громадян у різних країнах. Цього вимагають не лише мораль та звичає­вість, але й правила безпеки журналіста-міжнародника. Вар­то лише згадати про міжкультурний конфлікт між країнами мусульманського Сходу і країнами Європи, що спалахнув на­прикінці 2005-початку 2006 років. Причиною конфлікту ста­ли карикатури на ісламського пророка Мухаммеда, надруко­вані у вересні 2005 року в данській газеті «Лу11ап<І8-Розіеп». Дійсно, «права громадян на свободу висловлення думок, отримання інформації і спілкування один з одним і з державою є найважливішими компонентами демократії. Інформаційні та ко­мунікаційні технології можуть сприяти розвитку демократичних

процесів в суспільстві Шляхом підвищення рівня підзвітності урядів і прозорості їх діяльності: громадяни все більше отриму­ють доступ до оперативної інформації про офіційні документи, як і можливості для встановлення прямого зв'язку зі своїми обра­ними представниками. Але паралельно з цим зростає можливість використання зазначених технологій для створення і просування таких інформаційних матеріалів, які багатьма отримувачами мо­жуть розглядатися як антидемократичні й образливі» [С. 220, Ін­формаційне суспільство: антологія: навчальний посібник / Укла­дачі М. А. Ожеван, Л. М. Новохатько, Г. А. Піскорська, О. Ю. За­порожець, О. П. Кучмій, О. В. Швець. — К.: ІМВ, 2006. — 320 с. . Журналіст-міжнародник не може поширювати міжнародну ін­формацію, яка несправедливо принижує когось в очах аудиторії. Він також має знати про правила та традиції, які панують у різних країнах, аби не помилитися випадково, призвівши тим самим до міжкультурноію, міжетнічноі'о конфлікту.

Запитання та завдання для контролю

92. Назвіть якості, якими має володіти журналіст-міжнародник.

93. Назвіть вимоги до роботи журналіста-міжнародника.

94. Що характеризує матеріали журналіста-міжнародника?

95. Яким чином журналіст-міжнародник має відстоювати інте­реси власної держави?

96. Яку міжнародну інформацію журналіст-міжнародник не по­винен ні в якому разі поширювати?

Домашнє завдання

Знайдіть та проаналізуйте 2-3 приклади з практики журналістів-міжнародників, коли поширення ними інформації призводило до міжкультурних, міжетнічних, міждержавних конфліктів. В чому полягали помилки цих журналістів-міжнародників і як їх можна було уникнути?

Розділ II.

Історія міжнародної інформації

2.1. Міжнародна журналістика як спеціалізація: нарис історії та сучасне бачення

Історія міжнародної журналістики характеризується через при­зму історії обміну міжнародною інформацією у світі через за­соби масової комунікації. Коли такий обмін налагоджується й стає суспільно необхідним, постійним, безперервним, то можна говорити про розвиток та укорінення міжнародної журналісти­ки як професії у різних країнах.

Дописемний період розвитку міжнародної інформа­ції (усне слово, наскальний живопис). Період існування первісного суспільства за часом був найтривалішим в історії людства. Він бере початок не менш як півтора мільйони ро­ків назад [С. 13, Всесвітня історія: навч. посіб. / Б. М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: тов-во «Знання», КОО, 2002. — 565 с].

Приблизно за десять тисячоліть до нової ери наші предки збирали їстівні рослини, а також добували собі їжу полюванням та риболовством. Вони були кочівниками та перемігцались з міс­ця на місце слідом за стадами тварин, на яких полювали. Іно­ді, натрапивши на великі скупчення дичини та риби, вони по­довгу залишалися на одному й тому ж місці. А старійшини пле­мені розповідали дітям історії з минулого — як вони свого часу полювали та ловили рибу, а матері збирали ягоди та рослини у тих місцях, звідки плем'я пішло [С. 8, История: древний мир / пер. с англ. А. Микоян. — М.: Росмзн, 1996. — 99 с]. По суті, це вже можна вважати накопиченням та передачею первісної міжнародної інформації — коли старійшини розповідали чле­нам племені свої спогади про місця, розташовані далеко від міс­ця нинішньої стоянки племені.

Такі історії про «закордонне» життя (тобто життя за ниніш­німи кордонами проживання племені) передавалися через усні розповіді від покоління до покоління племені і таким чином на-, рошу вали в собі домисли та вимисли. Дитина почула розповідь! про якихось істот від дідуся, який свого часу подорожував із| племенем з місця на місце. Потім дитина виростає і переповіда це вже своїм дітям, але при цьому додає якісь неіснуючі факти.!

«Міфологія є універсальним типом світогляду первісних сус-І пільств; у всіх етносів первинним світоглядом була міфологія,] що містить у своїй основі міф — вигадану розповідь, плід на-| родної фантазії, в якому явища природи або культури пред-і ставлені в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчен­ня міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі' міфи існують у різних народів, в різних частинах світу і, по-друге, міф був єдиною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світобачення тієї епохи, в яку створювався. У міфологічній свідомості закріплено і поетичне багатство і мудрість різних народів. Одна з передумов міфологічного сприйняття світу людиною — те, що він переніс І на об'єкти природи свої особисті властивості, приписуючи їм життя, людські почуття» [С. 10-11, Данильян О. Г., Тараненко | В. М. Философия: учебник. — X.: Прапор, 2005. ~ 496 с].

Таким чином, можна констатувати, що в первіснообщинно­му ладі міжнародна інформація втрачала достовірність під час її накопичення через ефект «ланцюгового викривленого дзеркала».

Суть цього ефекту полягає в тому, що «дзеркалом» переда­чі фактів про життя в інших куточках світу виступали безпосе­редні очевидці (члени племені, які були у цих місцях під час ко-чівні), а «викривленість» фактам надавали їхні оповідачі, які з покоління у покоління їх передавали.

Схема дії ефекту «ланцюгового викривленого дзеркала»: Очевидець (першоджерело) — (передає суб'єктивно сприй­нятий ним факт) — слухач (сприймає факт і додає до нього

Своє суб'єктивне бачення) — реципієнт 1 (передає далі оповідь із домислом) — реципієнт 2 (передає далі оповідь із домис­лом) — реципієнт З (передає далі оповідь із домислом) — ...

ФАКТ

очевидець факту (дзеркало 1)

слухач (дзеркало 2)

реципієнт 1 (дзеркало 3)

реципієнт 2 (дзеркало 4)

реципієнт з (дзеркало 5) ■

реципієнт 4 (дзеркало 6)

реципієнт N (викривлене дзеркало) и ,> ...

(з'явився ІУІІФ)

З факту, який передається з домислами, формується міф. Звісно, є переломний момент, коли факт про дійсність за кор­донами проживання племені, передаючись від реципієнта до ре­ципієнта, стає міфом. Цей момент настає тоді, коли відчутною стає різниця між реальною дійсністю та тим, що саме відобра­жає переданий факт.

Очевидець, який подорожував із племенем, може й одразу вигадати факти і розповісти його дітям, взявши туди лише 50% дійсного з того, що побачив. Тоді він одразу стане джерелом розповсюдження міфу, цим самим «викривленим дзеркалом».

Далі міф розповсюджуватиметься ланцюгом — від одного оповідача до іншого. Можливо, деяка схожість у міфології різ­них народів пояснюється саме тим, що очевидці тисячі років ба­чили одне й теж, однак за такий великий проміжок часу їхні потомки радикально викривили факти, утворивши з них міфи?

Можливістю зафіксувати якийсь образ з розповіді став на- і скальний живопис. Люди почали малювати картини десятки | тисяч років тому — навіть ще до того, як навчилися зводити! будинки. Деякі з найперших печерних розписів збереглися до­тепер, хоча їм вже біля ЗО 000 років. Різноманітні прадавні кар­тини — від простих вишкрябаних на стіні ліній до складних по­бутових сцен — знайдені в печерах і на скелях у всіх куточках світу. Ніхто точно не знає, для чого вони робились, але для пра- і давніх художників ці малюнки напевне мали велике значення,, інакше вони б не витрачали на них стільки сил [С. 7-9, Вітлі А. Історія живопису / А. Вітлі; пер. з англ. О. Здір. — К.: Країна] Мрій, 2008. — 96 с]. Деяка кількість знайдених наскальних ма-] люнків первісних людей характеризується тим, що там зобра-і жені химерні істоти, які, на думку науковців, не могли тоді іс­нувати, і є продуктом людського вимислу, матеріальним втілен­ням міфологічного мислення.

В Азії та Африці перші цивілізації виникли на межі IV ТИ тис. до н. е., в Європі та Америці — в І тис. до н. е. Періодиза­ція історії первісного суспільства становить складну і поки ще не вирішену наукову проблему.

У добу верхнього палеоліту найбільш поширеною формою співіснування стала родова община. Поступово відбуваються певні зміни в її структурі. Родова община стала більшою (до 100 осіб) та охоплювала певну територію, на якій займалися полю­ванням, збиральництвом аби рибальством декілька груп. VII-V тисячоліття до нашої ери характеризуються переходом до від-творювальних форм господарювання та підвищення ефектив­ності результатів господарської діяльності людей — це призве­ло до змін у побуті та психології. Праця потребувала більшого рівня кооперації і водночас формувала спеціалізацію виробни­чих процесів. Розподіл праці всередині общини став необхідною умовою її подальшого існування. З'явився міжобщинний об­мін. Наприклад, общини зі скотарським профілем обмінювали­ся продуктами з рільничими або мисливсько-збиральницькими.

Зустрічаючись та домовляючись про обмін, представники об­щин обмінювалися між собою інформацією про свої землі, свої потреби, особливості свого життя.

в умовах шлюбної замкненості великих общин та формуван­ня їх самобутніх культурно-господарських комплексів відбува­лося утворення етнокультурних спільнот. Обмін, ослаблення во­єнних конфліктів, спільність проведення ритуалів — фактори етнічної консолідації. Для Передньої Азії та Східної Європи го­ловною подією стала поява індоєвропейської сім'ї мов.

Отже, міжнародна інформація тоді поширювалася:

• через очевидців, які під час кочування побували на інших землях та розповідали про це потомкам;

• через контакти представників общин під час міжобщинного обміну, які обмінювалися інформацією про особливості свого життя та потреби, що при цьому виникають. Писемний період розвитку міжнародної інформації

(рукописне та друковане слово). Писемність з'являється із появою цивілізацій. Науковці цей період характеризують наступ­ним чином: «Перші гомініди виду liomo erectus, що прийшли, ймовірно, з Африки 1,5 млн. років тому, оселилися в південній частині Європи. Багато знайдених останків належать до періоду за 100 тисяч років до нашого часу, свідчать про появу неандер­тальців. І нарешті, близько 40 тисяч років тому кроманьйонці, прямі попередники європейців, заселили увесь континент.

До З 500 р. до н.е, коли на Близькому Сході з'являється пи­семність, а в Єгипті зводяться перші піраміди, Європа населена землеробами, що використовують кам'яні знаряддя.

Спосіб виплавки металів з руди (бронзова металургія), від­критий в Єгипті приблизно за З 000 років до н.е., поширюєть­ся на території у басейні Егейського моря і у напрямку до до­лини Інду.

Приблизно між 1 000 і 500 роком до н.е. кельти панують в Західній і Центральній Європі. Від півдня сучасної Німеччини вони просуваються до Великобританії, Ірландії, Богемії, Галії,

Піренейського півострова, Італії і Балкан. Це панування кельт­ської культури не має політичної єдності, імперії кельтів не іс­нує. Розрізнені племена обмежують свою діяльність, як пра­вило, тією територією, на якій розселилися» [С. 21-22, Альде-бер Ж., Бендер Й., Груша И. История Европы. — М.: Высшая школа, 1996. — 382 с].

Поява писемності призводить до можливості надсилати пові­домлення до далеких та близьких сусідів в рукописному варіанті.

Науковець 3. Партико так описує період поширення писем­ності у світі: «У 3-му тисячолітті до н. е. з'явилися малі й великі писемні твори — окремі повідомлення й рукописні книги, які, на відміну від настінних написів, фіксували на спеціально ви­готовлених, часто відділених один від одного носіях (глиняних табличках, дерев'яних дощечках, шкірі, папірусі, пергаменті тощо). Такі твори вже можна було передавати не тільки в часі (через покоління), а й у просторі (на різні території, суттєво віддалені одна від одної).

У цей час виникли перші держави. Вони — як і тепер — ви­сували до інформації дві основні вимоги: по-перше, зберігати її якомога довше (розміщення інформації на спеціальних носі­ях таку можливість суспільству вже давала), а, по-друге, пе­редавати її для потреб управління з одного місця в інше яко­мога швидше. Перша вимога сприяла появі бібліотек (банків інформації), а друга — поштових служб. Книги для бібліотек виготовляли переписувачі. Процес виготовлення кожної книги був кропітким і тривалим, а самі книги — дорогими, оскільки їх виготовляли в одному примірнику. Користувалися ними, як правило, або найзаможніші громадяни, або служителі культів. Одним із найбільших книгосховищ того часу вважають Алек-сандрійську бібліотеку (Єгипет), яка, за деякими джерелами, налічувала близько півмільйона рукописних книг. Отже, пері­од, у який в суспільстві поширювалися рукописні книги, можна вважати перехідним від засобів локального до засобів напівма-сового передавання інформації.

₁

Поширенішими книги стали після того, як їх почали писа­ти на пергаменті — спеціальним чином обробленій телячій шкі­рі (з II ст. до н. е.) та папері (його винайшов у 105 р. н. е. кита­єць Цань Луй).

За рабовласницького ладу серед методів владного впливу виникає такий, як створення й поширення міфів. Часто в осно­ву таких міфів клали хибну інформацію — обман. Так, відомо, що в 1296 р. до н. е. фараон Рамзес II наказав викарбувати на кам'яних плитах у храмах повідомлення про те, що він переміг племя хетів, хоча направді перемоги він не отримав.

Першою відомою людиною, яка в V ст. до н. е. свідомо пору­шила проблему інформаційного впливу, був Горгій з Леонтії, що в Сицилії (приблизно 480-380 до н. е.). Саме йому приписують лаври засновника красномовства — науки, яку сьогодні назива­ють риторикою, оскільки він навчав відстоювати будь-яку точку зору, незалежно від її істинності. Різниця між риторикою і тео­рією масової комунікації полягає насамперед в тому, що об'єктом риторики є малі групи людей, а теорії масової комунікації — ве­ликі. Крім того, риторика переважно передбачає спілкування без посередників (відправник повідомлення — мала група), а теорія масової комунікації — з такими посередниками, як ЗМІ (відправ­ник повідомлення — ЗМІ — велика група).

У Римській імперії за вказівкою Юлія Цезаря почали опри­люднювати прообрази сучасних газет «Акта діурна» ("Щоденні відомості") й «Акта сенатус» ("Новини сенату"). їх вивішували для ознайомлення в громадських місцях.

У VIII ст. н. е. в Китаї, за часів імператора Сюань Цзун, оприлюднювали листки «Ді бао» ("Придворні копії'"). Подібні листки оприлюднювали і в Кореї — «Чжо бо» ("Придворний бюлетень").

До методів впливу панівного класу рабовласницької держа­ви додались промови. Кращими ораторами Стародавньої Греції та Риму були Демосфен та Ціцерон. Раби ж використовували інші методи впливу — притчі та байки.

Переписані в середні віки в Європі й збережені в монастир­ських бібліотеках численні книги відіграли вирішальну роль у розвитку сучасної цивілазації.

Із удосконаленням носіїв інформації, способів нанесення на них тексту й подовженням тривалості його збереження зроста­ла масовість використання цих носіїв, особливо книг.

Серед методів впливу в Європі на перше місце виступає цер­ковна проповідь» [С. 23-24, Партико 3. В. Теорія масової ін­формації та комунікації: навчальний посібник. — Львів: Афіша, 2008. — 292 с].

Представники однієї держави подорожують й, повертаючись додому, намагаються якомога точніше описати те, ш;о бачили, чули, до чого доторкались. Видатний давньогрецький історик Геродот описує закордонні події для греків. Він — автор істо-; ричного трактату «Історії», де розповідається про греко-перськіІ війні та звичаї народів, на території проживання яких був Геро­дот. Ще один давньогрецький географ та історик Страбон, ш;о | народився в Амації (Мала Азія), подорожував Грецією, Малою; Азією, Італією та Єгиптом і написав «Історичні записки».

Рукописи не робили міжнародну інформацію масовою. Та­ким чином, з нею мала змогу ознайомитися лише мала кіль-* кість людей.

Після того, як у середині XV століття німецький винахідник І Йоганн Гутенберг винайшов друкарський верстат, це розпочало | епоху друкованого слова в Європі. Відомий канадський соціо- * лог Герберт Маршалл Маклюен розглядав винайдення книго-] друкування як переворот в історії цивілізації. По-перше, були! надруковані й увійшли в масове використання праці з міжна­родною інформацією давнини. По-друге, видання не відмовляли владним особам у поширенні інформації про успішно проведені \ дипломатичні угоди або про досягнуті домовленості з іншими! країнами.

Влада однієї країни всіляко заохочувала поіпирення своїх видань, які містили позитивну інформацію про країну та мог-

Лй поширювати невдоволення населення сусідніх країн власним устроєм життя.

Аудіовізуальний період розвитку міжнародної інфор­мації (радіо, телебачення та новітні медіатехнології). У

XX столітті набули поширення радіо та телебачення. Потужні фінансові країни, такі, як, наприклад, Великобританія та США, були зацікавлені у формуванні всесвітніх служб радіо та теле-новин (BBC, CNN, радіо «Голос Америки» та інші). У них є ва­гомі причини для того, аби вінчати до аудиторії різних країн. По-перше, це — ідеологічні цілі. Деякі світові масові ЗМІ знахо­дяться у власності урядів й зображують свою націю позитивним, незагрозливим способом. Це могло б заохотити ділові інвестиції та / або туризм до країни. По-друге, це дозволяє боротися з нега­тивним зображенням держави, виробленим іншими націями або внутрішніми дисидентами (повстанцями) за кордоном.

На початку XXI століття масовими стали новітні технології, зокрема, інтернет, мобільні телефони. Це зумовило можливість швидко обмінюватися міжнародною інформацією, розміщуючи її он-лайн, надсилаючи електронні листи, SMS та MMS.

По радіо розповідали, як це відбувається в країнах. По те­лебаченню це ще й показували. А ось новітні технології нада­ли змогу населенню різних країн швидко долучатись до цих по­дій, активно коментуючи їх в інтернеті, знаходячи при цьому безліч відео на потрібну тему. Мобільні телефони надають змо­гу їх власникам миттєво відзняти відео якоїсь резонансної події та переслати його в масове користування в інтернеті. Таким чи­ном, ці люди також, можливо, й неусвідомлено, але виконують роботу журналістів-міжнародників.

Новітні технології спрощують процеси обміну міжнародною інформацією у світі. Щоправда, доступність цих технологій не є однаковою для населення країн світу. Через це виникає пев­на диспропорція у поінформованості громадян Північної та Пів­денної Америки, Європи та Азії, Африки та Австралії. Наразі науковці працюють над можливістю здешевлення новітніх те нологій та їхнього швидкого поширення у світі.

Запитання та завдання для контролю

97. Коротко охарактеризуйте дописемний період розвитку міг народної інформації.

98. Що зумовило виникнення міфів в первіснообпщнному Л8 Що таке ефект «ланцюгового викривленого дзеркала»?

99. Якими є особливості накопичення та поширення міжнарод] ної інформації у період рукописного письма?

100. Чим характеризується період поширення друкованої міжна родної інформації?

101. Якими є новітні медіа? Які тенденції їхнього розвитку ви ба чите?

Домашнє завдання

Спрогнозуйте, якими медіа користуватимуться ваші потомки через десятки років. Яким буде обмін міжнародною інформа­цією?

Вивчивши історію розвитку міжнародної інформації, зро­біть власні висновки: чому вона є саме такою? Що зумовлює пришвидшення інформаційного обміну у світі?

Якою буде робота журналіста-міжнародника років через 50? Що в ній може бути відмінного від сьогоднішньої роботи, а^ що — спільного?

2.2. Вплив міжнародної журна/іістики на сучасні світові процеси

Міжнародна журналістика є допоміжним засобом досягнення світової глобалізації, проведення інтеграційних процесів. Адже суть глобалізації в тому, аби споріднювати різні за своєю суттю країни та вкорінювати подібність між різними народами світу.

Міжнародні відносини ґрунтуються на взаємодіях величез­ної кількості учасників, кожен з яких керується власними інтер­есами та мотиваціями [С. 109, Мальський М. 3., Мацях М. М. Теорія міжнародних відносин: підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2007. — 461 с]. Сповіщати одні країни про дії, які виконують інші країни, виходячи з власних інтересів та мотивацій — ось чим займається журналіст-міжнародник. Ді­знаючись про дії, які відбуваються в інших країнах, громадяни корегують власну поведінку. Таким чином, міжнародна журна­лістика, подаючи інформацію про події навіть у кількох впливо­вих країнах, зумовлює реакцію на це у багатьох країнах. У ре­зультаті — змінюється поведінка, світосприйняття громадян всього світу. На них впливають саме журналісти-міжнародники, які формують розуміння в пересічних громадян про світ; про те, що в ньому відбувається; про те, як це може впливати на життя конкретних людей у конкретній країні.

Час показав, що найважливіший сьогодні інформаційний виклик для преси — це глобалізація. Різниця між глобальним і національним стала однією з серйозних проблем сучасності. Адже у світі дивляться однакове кіно, нав'язують через пресу громадянам різних країн однакове мислення, намагаються ке­рувати політичними та економічними процесами в різних кра­їнах за рахунок наддержавних органів (наприклад, ООН, ЄС, Рада Європи, Всесвітній банк і т. п.). Глобалізація світу відбува­ється за допомогою інтеграційних процесів у різних країнах. Ін­теграція — це термін, яким позначають якесь об'єднання, взає­мопроникнення, процес утворення взаємозв'язків [С. 114, Дуд­ко О. С. Вступ до журналістики: світ, та вітчизн. практика: на­вчальний посіб. / О. С. Дудко. — К.: Юн-прес, 2009. — 204 с]. Таким взаємозв'язком є постійне, безперервне інформування громадян однієї країни про події та явища іншої. В результаті відбувається звикання населення однієї країни до міжнародної інформації від іншої країни. Тоді населення вже не сприймає її як щось далеке.

Часто журналісти-міжнародники, не розібравшись у суті конкретного міжнародного повідомлення, передають його в свою країну і тим саліим зумовлюють здачу її інтересів. Наприклад, хтось із іноземних представників обіцяє казкові вигоди, розпові­дає про переваги і настирливо щось пропонує. Якщо журналіст не надасть своїй аудиторії роз'яснення, не прокоментує таке по­відомлення, а тиражуватиме його, то населення сформує власну хибну думку. В кінці кінців, це може обернутися тиском громад­ської думки на представників державної влади, яких населення примусить (мітингами, пікетами, заворушеннями) здати власні інтереси іноземцям, які багато обіцяли в повідомленнях жур­налістів-міжнародників. І такі випадки не поодинокі в сучасній світовій історії. Отже, український журналіст-міжнародник не повинен виконувати роль підставки для мікрофону, у який ві­щають іноземці. Він має бути всебічно розвинутою, грамотною особистістю, яка скептично ставиться до інформації від інозем­ців і завжди її перевіряє, аналізує, виокремлює правдиві факти та оманливі.

₁

У пересічних громадян матеріали журналістів-міжнародників формують знання про процеси та тенденції у світі. В україн­ській міжнародній журналістиці з самого початку утво­рення незалежної України існує таке загрозливе явище, як постійне приниження гідності власних громадян у матеріалах ЗМІ. Це проявляється в постійних натяках жур­налістів чи навіть відвертих їхніх словах: «європейці нас зне­важають, бо українці...», «США ми взагалі не потрібні, бо...», «в них все добре, бо вони розумні, а ми — ні» і т. п. Таким чи­ном, в україніцв завдяки журналістам-міжнародникам форму­ється розуміння, що їх зневажають, вони нікому не потрібні, ні­чого не можуть, не вміють і т. п. Ці дії завдають великої шкоди Україні та її населенню, негативно впливають на устрій її жит­тя, зумовлюють швидку здачу власних економічних, політич­них, культурних інтересів іноземцям. І найцікавішим у цій ситу­ації є те, що журналісти-міотнародники навіть не усвг­домлюють той негативний вплив, який чинять такі їхні дії.

Аби виправити цю ситуацію, журналісти-міжнародники України повинні:

* пояснити українському населенню історичні передумови формування успішного життя розвинутих країн. Бо всі нинішні багаті країни теж колись були бідними. Яким чи­ном вони змінювались? Що при цьому відбувалось і як? Які верстви населення страждали, а які — ні? При цьому треба пам'ятати, що кожна країна бажає виставити свою історію, свої досягнення в найліпшому світлі. Тому журналістові-міжнароднику важливо об'єктивно у всьому розібра­тися: а як же вони досягли успіху? Чим пожертвували? Хто при цьому постраждав?

я розповісти про інтереси іноземців та вигоди, які вони ма­ють від України. Це має бути всебічне інформування про всіх іноземних партнерів, без негативного перекосу в бік ко­гось одного. Бо якщо журналіст-міжнародник зосередиться на розповіді лише про інтереси двох чи трьох партнерів, то населення України звеличуватиме інших (мовляв, ці корис­ливі, а інші — ні). Наприклад, журналіст-міжнародник роз­повідатиме населенню про інтереси Росії та США в Україні, але не скаже про ЄС. Тоді в розумінні українців буде дис­баланс щодо Росії, США та країн Європи. Насправді ж, всі країни, які співпрацюють з Україною, мають свої ін­тереси і дбають тільки про себе. На цьому треба акцен­тувати увагу, перераховуючи інтереси іноземців в України. Інформування про них має бути прив'язане до конкретних подій — наприклад, до державних візитів, підписання угод, заяв іноземців і т. п.

• підкреслити винятковість українців, їхнє перспектив­не майбутнє. Для цього журналіст-міжнародник має бути справжнім аналітиком. Він повинен бачити тенденції світо­вого розвитку і прогнозувати, яке місце Україна може за­йняти у світі через рік, два, десять, двадцять і т. п. Важли­во перерахувати населенню, які саме ресурси воно має, і ра-| дити, як їх використовувати для досягнення найліпшого рє зультату.

Події є поверхневим відображенням глибинних тенденцій і процесів, гцо відбуваються в природі та суспільстві [С. 12, Орло­ва Т. В. Історія сучасного світу: навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 551 с]. Ключовими у роботі журналіста-міжнародника є вміння бачити причини, чому відбулась та чи інша подія сві­тового масштабу та аналізувати їх. Навіть якщо журналіст пра­цює в інформаційно-публіцистичних жанрах, більшість з яких не дозволяє подавати до аудиторії власні думки та судження щодо подій, таке вміння йому необхідне. Воно дозволяє бути об'єктивним, неупередженим, правдивим. Ніхто тоді не навіє журналісту-міжнароднику інформацію.

Політики, бізнесмени світового масштабу, представники між­народних організацій використовують матеріали журналістіь міжнародників у власних інтересах. Вони зацікавлені чиниі вплив через міжнародну інформацію та мати від цього прибут ки. Такий вплив проявляється в формуванні у населення різ­них країн особливого світосприйняття. Воно потім зумовлює ті дії населення, що потрібні політикам та бізнесменам світового масштабу, представникам міжнародних організацій.

«Журналістику дуже часто звинувачують у тому, що вона стає інструментом маніпулювання читачами, глядачами, слу> чами. Сама ж вона перебуває в руках тих людей, які керуї конкретними засобами масової інформації, розподіляючи та на правляючи інформаційні потоки так, аби в свідомості аудиторії створювалися певні стереотипи, чітко сформовані образи дій­сності. Журналістика та журналісти в цьому випадку стають заручниками власників видань, які, найчастіше, досить тісно пов'язані з політиками та державними чиновниками» [С. 159, Дудко О. С. Вступ до журналістики: світ, та вітчизн. практи­ка: навчальний посіб. / О. С. Дудко. — К.: Юн-прес, 2009. — 204 с]. Наївно буде вважати, що журналісти-міжнародники,^ особливо ті з них, які є співробітниками світових мас-медіа, є повністю незалежними у своїй діяльності. Вони відстоюють гео-політичні інтереси власників своїх видань, іноді про це навіть і не здогадуючись. Журналісти-міжнародники безпосередньо впливають на хід міжнародних процесів у світі, інформуючи населення країн так, як заздалегідь домовилися впливові люди світового масштабу.

Такий вплив журналістів-міжнародників зумовлений самою цінністю міжнародної інформації, складністю її отримання.

Міжнародна масова інформація: * впливає на прийняття по.літичних рішень на рівні урядових

структур; в формує світову громадську думку;

® впливає на процес глобалізації ЗМІ (суспільством, громадя­нами, соціальними інститутами) [С. 18, Боднар І. Р. Між­народна інформація: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення курсу. Частина 2. — І. Боднар. — Львів: вид-во Львівської комерційної академії, 2004. — 92 с]. Отже, міжнародна журналістика висвітлює процеси, які від­буваються у світі. В ідеалі журналіст-міжнародник повинен бути незалежним інформатором, об'єктивним аналітиком та са­мовідданим патріотом своєї держави. Це зумовить: а) постій­ні журналістські розслід}''вання та журналістські дослідження щодо зловживань суб'єктів міжнародної діяльності, їхніх нечес­них та/чи корупційних дій; б) всебічну аналітику щодо справ­жніх причин, що зумовили ті чи інші події; в) відстоювання ін­тересів власної країни під час подачі міжнародної інформації до населення.

Однак світ не є ідеальним, тому в реальності не є ідеальни­ми ні умови роботи журналіста-міжнародника, ні його особис­ті якості. Вплив міжнародної журналістики на сучасні світові процеси зводиться до формування в аудиторії різних країн та­кого сприйняття світових процесів, як цього хочуть власники видань.

Запитання та завдання для контролю ' > ■ ■

102. Чим займається журналіст-міжнародник?

103. Який на сьогодні найважливіший виклик для ЗМІ?

104. Яке загрозливе явиш;е існує в українській міжнародній журналістиці? Що мають робити журналісти-міжнародни­ки, аби змінити ситуацію?

105. Які вміння є наразі ключовими в роботі журналіста-,, міжнародника? |

106. Яким в ідеалі має бути журналіст-міжнародник?

Домашнє завдання

Проаналізуйте роботу одного з українських журналістів-міжнародників. Дайте справедливу оцінку його роботі (мето­дам, прийомам, якими він користується). Яке бачення міжна­родної ситуації він формує? Як ви гадаєте, наскільки він є неза­лежним та об'єктивним у своїй роботі?

2.3. Тенденції розвитку міжнародної ^ журналістики в світі та в Україні

з еволюцією засобів масової комунікації стрімко розвивається і журналістика. Новий засіб передачі інформації вимагає нових вмінь від журналістів.

Майже два століття тому почав складатися світовий інфор­маційний простір, а масовоінформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розпо­всюджувачами з'явилися посередники — ними стали інформа­ційні агентства. Редакціям газет було невигідно тримати влас­ного кореспондента в закордонних країнах, дешевше було купи­ти інформацію в агентстві, що спеціалізувалося на її постачан­ні. Тоді вони називалися агентствами преси й на відміну від то­дішніх газет і журналів, що мали національне розповсюджен­ня, здобули статус світових центрів збирання інформації, поста-чаючи її передплатникам (газети, жypнaJш, а в XX ст. радіо та

_І

телебачення) у різних країнах світу [С. 28, Гресько О. В. Між­народна журналістика: навчально-методичний посібник. — К.: Грамота, 2009. — 112 с]. Ця тенденція продовжується і зараз. Лише ЗМІ розвинених країн можуть собі дозволити утримува­ти власних кореспондентів у багатьох країнах і отримувати від них свіжу, первинну інформацію.

Наприклад, станом на 2010 рік в Україні лише кілька україн­ських телеканалів утримують постійний власний кореспондент-ский пункт за кордоном. За назвою «постійний власний корес­пондентський пункт за кордоном» в реальності криється один журналіст телеканалу із оператором, які винаймають квартиру в іншій країні, акредитуються там і передають через супутник звідти новини. Такий журналіст-кореспондент за кордоном із оператором отримують заробітну плату від українського теле­каналу як плату за своє відрядження. Найчастіше за все одне таке відрядження триває 1-6 місяців, після чого журналіст з оператором змінюються — вони повертаються на батьківпщну і замість них відряджають інших. Через 1-6 місяців вони знову змінюють один одного.

Обмеженість бюджетів українських телеканалів дозволяє відкривати постійні власні кореспондентські пункти лише в трьох країнах — США (у Вашингтоні), Російській Федерації (у Москві) та у Бельгії (у Брюсселі). Саме там, як вважають редактори, зосереджується світове життя та інтереси власників телеканалів. Проте світові тенденції є такими, ш;о дуже стрімко розвиваються азійські країни, зокрема. Китайська Народна Рес­публіка. Скоріш за все, навіть раніше, ніж ми думаємо, україн­ським телеканалам доведеться обов'язково відряджати журна­ліста з оператором на постійне проживання і туди.

Що стосується повідомлень із відеорядом від інших країн (а не лише США, Росії та Бельгії), то іноді телеканали відкри­вають тимчасові власні кореспондентські пункти за кордоном. Це передбачає перебування журналіста у визначеній країні на час висвітлення якоїсь події.

Найчастіше за все тблеканали замовляють інформацію у сві­тових інформаційних агентствах. Існування такого агентства, як, власне, і взагалі будь-якого світового ЗМІ, потребує коло­сальних грошових вкладень. І тому їх власниками (акціонера­ми) стають впливові люди (наприклад, нафтові барони, фінан­систи, промисловці і т. п. — інформація про те, акції яких саме ЗМІ і кому з них належить, є закритою) і навіть уряди впливо­вих країн (наприклад, США, Великобританії тощо). Тенденції є такими, що впливові люди Азії та Близького Сходу відчува­ють дисбаланс у розподілі міжнародних інформаційних потоків. ІЦо стосується Азії, то це, наприклад, Росія (частина території якої знаходится в Азії і екс-губернатор Чукотки Роман Абрамо-вич вкладає потужні ресурси навіть у ЗМІ України), Китай, Ін­дія і т. п. На Близькому Сході мусульманське населення також вважає себе несправедливо ображеним західними ЗМІ і нама­гається віщати на весь світ, розповсюджуючи свої антиамери-канські, антиєвропейські ідеї. Впливові люди Азії та Близького Сходу вже вкладають немалі гроші у власні ЗМІ та зацікавле­ні у їхньому виході на світову арену — тобто, у формуванні ін­формації для все більшої аудиторії, зосередженої у різних кра­їнах. Однак у них це, поки що, виходить не зовсім вдало. Мож­ливо, саме розвиток новітніх медіа допоможе їм розвиватись і швидко, у великих обсягах передавати свою інформацію на всі п'ять континентів?

А поки що є об'єктивні причини світового лідерства США у сфері засобів масової інформації. США — це лі-дер на світовому ринку за кількістю телевізорів, комп'ютерів, експлуатації та освоєнні Інтернету, тому що: 1) США — це баї ківпщна Інтернету; 2) в США розвинута інформаційна струка ра ринку; 3) США використовують мережу не для пошуку формації, а з метою здійснення електронної торгівлі [С. 19, Бо,| нар І. Р. Міжнародна інформація: навчально-методичний сібник для самостійного вивчення курсу. Частина 2. — Льві^ вид-во Львівської комерційної академії, 2004. — 92 с]. Цей сг

COK не є вичерпним, у США також зосереджені світові фінансо­ві ресурси, які дозволяють купувати новітні технології та утри­мувати світові ЗМІ. Також американські бізнесмени можуть за­пропонувати чиновникам всього світу цікаві проекти в обмін на можливість розповсюджувати свою інформацію, свої техноло­гії. Американські науковці розроблюють технології впливу, мо­делі та концепції розповсюдження інформації і т. п. Ці ноу-хау втілюються в життя і мають конкурентні переваги.

На сьогодні є такі проблеми, створювані світовими за­собами масової інформації:

107. Зростає пропаганда агресії та насильства через телеба­чення та відео (постійно, у великих обсягах подається інформа­ція про катастрофи, стихійні лиха, кризи в регіонах);

108. Створюються можливості для контролю над свідомістю широких мас [С. 19, Боднар І. Р. Міжнародна інформація: на­вчально-методичний посібник для самостійного вивчення курсу. Частина 2. — Львів: вид-во Львівської комерційної академії, 2004. — 92 с].

Витоки першої проблеми — у гонитві редакцій за великими рей­тингами, тиражами. Інформація, яка бере свої витоки з інстішктів аудиторії, виявляється для неї дуже цікавою. Причинами ж другої проблеми є доступ світових ЗМІ до широкої аудиторії і використан­ня цього доступу в інтересах власників (акціонерів) цих ЗМІ.

"З часу закінчення «холодної війни» питома вага міжнарод­ної інформації в зарубіжних ЗМІ скоротилася: страх за майбут­нє на тлі конфронтації двох наддержав підстьобував інтерес до положення у світі навіть там, де аудиторія, особливо в глибинці, традиційно виявляла слабку цікавість до подій за межами свого краю. У епоху гласності найпривабливішою тематикою стала внутрішня з перекосом в ганьбу минулого, міжнародна інфор­мація виявилася на третіх ролях. З розпадом СРСР тенденція посилилася. При цьому життя підтвердило в пострадянських країнах ілюзорність надій вільнодумних і заповзятливих жур­налістів стати частиною самопроголошеної в 1990-92 рр. «чет­вертої влади». Лише після терактів проти США всюди і багато­разово зріс інтерес до подій у світі. Всесвітній інформаційний потік рясно забарвлюється плямою «катастрофізації» [С. 89-91, Информация. Дипломатия. Психология. — М,: Вести, 2002. — 616 с]. Населення світу зростає. Посилюється боротьба за центр впливу між Заходом та Сходом. Аби втримувати баланс, міжна­родна журналістика повинна зосереджуватися на подачі пози­тивних новин, які сприятимуть розвиткові, сприйняттю досвіду одних країн іншими. Ці тенденції вже намітилися в українській міжнародній журналістиці.

Друкована преса та радіо програють телеканалам у фінан­суванні. Українські газети та радіо відряджають журналістів за кордон у кожному окремому випадку, коли треба зібрати якусь інформацію. Журналісти найчастіше за все при цьому шукають спонсорів для своїх поїздок — Посольства, благодійні фонди, отримання грандів і т. п.

Міжнародна журналістика сприяє розвиткові міжнародних інформаційних відносин. Міжнародні інформаційні відно­сини — це відносини міжнародного характеру з обміну інфор­мацією на основі міжнародної правової бази [С. 53, Словник журналіста: терміни, мас-медіа, постаті / за заг. ред. Ю. М. Ві-дзілі. — Ужгород: ВАТ «Закарпаття», 2007. — 224 с]. Однак це визначення є дещо некоректним — в ньому не потрібно зга­дувати про міжнародну правову базу. Тому що незавжди між­народна правова база є визначальною для обміну міжнародною інформацією. Міжнародна інформаційна діяльність також має такі прояви, де міжнародна правова база якраз нівелюється. Якщо, наприклад, дипломатія носить відкритий міжособистіс-ний характер, бо здійснюється між особистостями, які представ­ляють різні країни, і відбувається за безпосередніх контактів цих особистостей, за їхньої взаємодії (спілкування, тобто пере­говорів, коли кожен знає про особистість, діяльність, цілі та ре­сурси один одноі'о), то зовсім іншими є інформаційні операції. Коли немає безпосереднього відкритого контакту і одна держа­ва без згоди (дозволу) іншої проводить на її території інфор­маційну діяльність — то вона здійснює інформаційні операції. І дипломатія, і інформаційні операції є проявом міжнародних інформаційних відносин.

Не дивлячись на практику дипломатії та принципи між­народного права, реальність така, що в разі, якщо дві краї­ни вирішили воювати, вони це роблять (наприклад, США та Ірак, Росія та Грузія, Сербія та Хорватія та ін.), не зважаю­чи на існування міжнародних документів, які регулюють пра­вову діяльність країн. Нині тривають збройні конфлікти в різ­них частинах світу, а найбільше їх — в Африці, Азії та Латин­ській Америці.

Бажання задекларувати у міжнародних договорах обов'язок справедливої діяльності по відношенню до всіх не зу­мовлює відмову держав чинити у своїй зовнішній політиці дії загарбницького характеру чи чинити експансію. Бо немає єди­ного розуміння, що таке «справедливість» — те, що справедли­ве по відношенню до одного, може виявитися несправедливим по відношенню до іншого. Саме так у світовій політиці і відбу­вається, коли кожна держава реалізує свою зовнішню політику, переслідуючи лише власні інтереси і аж ніяк не інтереси інших країн, світової спільноти. Ця тенденція є незмінною — вона іс­нує з часів першої взаємодії між країнами.

Міжнародні комунікації — це комунікації в системі міжнародних відносин (розділ 8, С. 195, Гондюл В. П. Вступ до спеціальності «Міжнародна інформація»: підручник / В. П. Гон­дюл, М. М. Рижков, О. М. Андрєєва. — К.: видавничо-полігра­фічний центр «Київський університет», 2009. — 383 с). Комуні­кація передбачає собою бажання кожного з комунікантів впли­нути на іншого, змінити його світогляд, думки, дії. Тенденції розвитку міжнародної журналістики у світі демонструють при­швидшення збирання, обробки та подачі міжнародної інформа­ції, сприяння посиленню міжнародних інформаційних впливів у міжнародних комунікаціях.

Запитання та завдання для контролю

109. Що таке власний кореспондентський пункт? Яким він є в українських реаліях?

110. В яких країнах українські телеканали вже мають постійні власні кореспондентські пункти?

111. Назвіть причини світового лідерства США у сфері засобів масової інформації.

112. Які регіони світу зараз прагнуть мати вплив на світову ауди­торію ЗМІ?

113. Наведіть коректне визначення міжнародних інформаційних відносин. Поясніть його суть.

Домашнє завдання

Подивіться теленовини CNN чи BBC. Визначте, з яких кра­їн в цей день передавали інформацію власні кореспондентські пункти, а де інформація була взята зі світових інформаційних агентств.

Розділ III.

Історія зарубіжної журналістики