373. Одержання прибутку (поза ним бізнесу не існує);

374. Бізнес у сфері масової культури. Визначення шоу-бізнесу більш описове, ніж наукове. Шоу-бізнес як специ­фічне явище культури постає, в першу чергу, в таких фор­мах, як концерти, гала-концерти, конкурси естрадної музи­ки, фестивалі і лише потім — як ілюзіон-шоу, сценічні чи­тання, відео-бізнес, кіно-бізнес тощо. 87% публікацій у пе­ріодичних виданнях присвячені проблемі співвідношення художнього і позахудожнього в шоу-бізнесі, а якщо точні­ше — наскільки те в мистецтві, що є предметом шоу-бізнесу, можна назвати художнім;

375. Масовість.

4- Популярність як одна з умов масовості. Це означає, що сприймання такої музики не вимагає від слухачів спе­ціальної освіти і не потребує спеціальних музичних знань. Проведене у 1997 році дослідження М. М. Поплавського та В. В. Кірсанова засвідчило, що старшокласники різних шкіл були неоднаково обізнані з популярною сучасною музикою, а в межах одного класу уподобання були близькими за сво­їм характером.

При цьому, як зазначає М. Поплавський, важливу, а інко­ли й вирішальну роль у формуванні смаків відіграють так зва­ні позахудожні критерії, а саме: престижність, смаки найближ­чого оточення тощо.

Соціальні наслідки шоу-бізнесу у контексті культури в ціло­му такі:

• позитивні: одержання прибутку; масовість, доступність для широкого кола людей; сприяння талановитій молоді; розви­ток спонсорства, меценацтва; професійна організація кон­цертів, масових свят. • негативні: низький рівень виконавства; кримінал ізація; ускладнення умов самостійного творчого становлення тала­новитої молоді (С. 8-12, Поплавський М. М. Менеджер шоу-бізнесу: підручник. — К., 1999. — 560 с). Для того, аби популяризувати нові віяння в музиці, літературі, кіно, театрі, треба чітко сформулювати дум­ки та нести їх до загальної маси, супроводжуючи вели­кою кількістю продукції, в якій вони втілені. Це — біг-борди, статті в газетах, інтерв'ю, кліпи, оголошення і т. п.

Запитання та завдання для контролю

376. Яким є головний інструмент популяризації нових віянь у культурі?

377. Якими є ознаки шоу-бізнесу?

378. Що таке поза художні критерії і яку роль вони відіграють у формуванні культурних смаків аудиторії?

379. Назвіть позитивні соціальні наслідки шоу-бізнесу у контек­сті культури в цілому.

380. Назвіть негативні соціальні наслідки шоу-бізнесу у контек­сті культури в цілому.

Практичні завдання

Згадайте приклади поп-співаків, які були на пікові популярнос­ті лише кілька років. Де вони зараз і чому вже не такі відомі? Розкрийте цей феномен з психологічної точки зору.

Домашнє завдання

Знайдіть в інтернеті інформацію про зовсім нікому невідому книжку та фільм. Складіть піар-кампанію з їхньої розкрутки.

Розділ VIL

Як особистості піаряться на міжнародній арені

7.1. Образи людини, які створюють у текстах піарники/журналісти

Співпрацюючи із ЗМІ, піарник завдяки їм творить імідж сво­їх замовників.

Влада журналістів в тому, що їм вдається впливати на чи­тацьку аудиторію, змінюючи її свідомость через формування різних образів, які відображають дійсність для цієї аудиторії. Знаючи про цю владу, піарники намагаються так вибудовува­ти піар-кампанії, аби створювати в уявленні і журналістів, і ау­диторії образи, потрібні замовникам, що платять їм за це гроші (бізнесмени, політики і т. п.)

Науковці В. Шкляр, О. Гриценко та Г. Кривошея пишуть: «Яке ж місце і роль відіграють засоби масової інформації у сус­пільстві? Як відомо, у громадянському суспільстві, в тому числі і нашому, діє немало соціальних інститутів, серед них — дер­жавні, адміністративні, господарські, політичні, спілки, това­риства тощо, які здійснюють свою діяльність крізь систему ор­ганізацій, партій відповідно до існуючих законів. У цьому ряді відрізняється місце засобів масової інформації, самої журналіс­тики як особливого соціального інституту зі своїми, лише їй властивими специфічними функціями. Адже покликання жур­налістики — безпосередньо задовольняти різноманітні інтереси своєї аудиторії, активно втручатися в усі соціальні процеси та сфери дійсності, сприяти формуванню громадської думки та свідомості людей» [С. 9, Гриценко О., Кривошея Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності / О. Гриценко, Г. Кри­вошея, В. Шкляр. — К., 2000. — 204 с].

Громадська думка — це сукупність оціночних суджень, які виражають ставлення соціальних груп до подій, явищ, поведін­ки і діяльності окремих людей [Тема 3. Соціологія громадської думки і журналістики [Електронний ресурс]: [лекції для студ. Ін­ституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка] / В. Ф. Іва­нов — Режим доступу до лекцій: Ьі1р://]оигп1іЬ.ишу.1сіеу.иа/іп(іех. p^lp?act=article&:article=1276].

Як журналісти сприяють формуванню громадської думки?

Но-перше, це відбувається за допомогою обрання та винесен­ня на обговорення мас (дискусію) проблем, які містять у собі:

а) громадський інтерес;

б) актуальність;

в) дискусійність.

По-друге, журналісти формзчоть образи в індивідуальній свідомості. Інформацією про ці образи люди потім обмінюють­ся між собою [Тема 3. Соціологія громадської думки і журна­лістики [Електронний ресурс]: [лекції для студ. Інституту жур­налістики КНУ ім. Тараса Шевченка] / В. Ф. Іванов — Ре­жим доступу до лекцій: Мір://]оигп1іЬ.ишу.kiev.ua/index. php?act=articIe&;article=127б]. Отже, саме створені в мас-медіа образи є базовими для обговорення та подальшого оціню­вання читачами.

І хоча у журналістикознавців існує велика кількість ви­значень журналістики, кожне з яких заслуговує на увагу та осмислення, ми виходитимо з двох визначень науковця В. Рі-зуна [С. 20 Різун В. Основи журналістики у відповідях та за­увагах. В. Різун. — К., 2004. — 79 с.]:

381. «Журналістика — це форма соціально актуалізованої сус­пільної свідомості».

382. «Журналістика — це та частина соціально значущих знань, які необхідні для формування громадської думки».

Розширюючи перше визначення В. Різуна, слід додати, ш;о журналістика відіграє важливу роль в управлінні суспільством. Бо саме по собі явище управління — це: 1) можливість визна­чати та спрямовувати якісь дії індивідів; 2) можливість не про­сто вирішувати, яким чином ці індивіди мають себе поводити, а реально контролювати їхню поведінку.

Журналісти керують суспільством, формуючи в людей пе­реконання та світосприйняття. Адже суспільна свідомість — це переконання людей, їхнє світосприйняття. Як зазначає В. Рі­зун, суспільна свідомість поділяється на індивідуальну, групову та масову [С. 78 Різун В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / В. Різун. — К., 2004. — 79 с].

Автори підручника з філософії Л. Губерський, І. Надольний, В. Андрущенко надають таке визначення людській свідомості: «Свідомість — це усвідомлене знання, свідоме відображення дійсності» [С. 206 Філософія: навчальний посібник / Л. В. Гу­берський, І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко та ін.; за ред. Г Ф. Надольного. — 7-ме вид., стереот. — К.: Вікар, 2008. — 534 с]. На їхню думку, свідомість якраз і виступає регулятором людської діяльності, спрямованої на досягнення заздалегідь по­ставлених цілей.

Структура суспільної свідомості складається з двох рів­нів:

383. Буденно-практичного. Його проявом є соціальна психо­логія, яка вивчає закономірності поведінки, діяльності лю­дей, психологічні характеристики;

384. Науково-теоретичного (ідеологія). Його проявом є фі­лософія науки, яка представлена безліччю оригінальних концепцій, що пропонують ту або іншу модель розвитку на­уки і епістемології (теорії пізнання).

Визначаючи вплив журналістів на суспільну свідомість, авто­ри цього посібника беруть за основу ще одне визначення свідо­мості, яке надають Л. Губерський, Г Надольний, В. Андрущенко:

«Свідомість — це здатність іюловного мозку людини цілеспря­мовано відображати буття світу, перетворювати його в образи і поняття» [С. 186 Філософія: навчальний посібник / Л. В. Гу­берський, І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко та ін.; За ред. І. Ф. Надольного. — 7-ме вид., стер. — К.: Вікар, 2008. — 534 с].

Тому, коли людина дізнається якусь інформацію про світ, вона спочатку перетворює її на образи та поняття, а по­тім — запам'ятовує чи забуває. Забуде чи запам'ятає людина ті образи та поняття, що створюються в її мозку під час сприй­няття інформації? Все залежить від її бажання, яке регулю­ється важливістю інформації. За критерієм важливості інфор­мація поділяється на три категорії [Тема 3. Соціологія громад­ської думки і журналістики [Електронний ресурс]: [лекції для студ. Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка] / Іва­нов В. Ф. — Режим доступу до лекцій: llttp://journIib.univ.kiev. иа/іпсіех. рІір?ас1=аг іісІе&: аг іісІе= 1276]:

1) інформація дуже важлива;

385. та, що може стати потрібною;

386. інформація, котра не сприймається, тому що вона непотрібна. Подаючи інформацію, журналіст відображає для аудиторії

буття світу, формуючи образи та поняття.

Отже, образи і поняття пронизують всю структуру жур­налістики, яка, за визначенням науковця В. Різуна, є фор­мою соціально актуалізованої суспільної свідомості [С. 20, Рі­зун В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / В. Рі­зун. — К., 2004. — 79 с]. При цьому поняття також включа­ють у себе образи, адже поняття — це уявлення про що-небудь, а «уявлення є узагальненим образом багатьох чуттєвих вра­жень, наочно-образним знанням» [Тема 3. Соціологія громад­ської думки і журналістики [Електронний ресурс]: [лекції для студ. Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка] / В. Ф. Іванов — Режим доступу до лекцій: Мір:/7]оигп1іЬ.ипіу.кіеу. иа/іпс1ех.рІір?ас1=аг1іс1е&агііс1е=1276]. Тому образ є одним із найважливіших елементів журналістського тексту, з нього складаються поняття та уявлення.

Образи піарників/журналістів формують уявлення в інди­відуальній, груповій та масовій свідомості. Уявлення є одним із елементів формування громадської думки, яке відбуваєть­ся за двома етапами [Тема 3. Соціологія громадської думки і журналістики [Електронний ресурс]: [лекції для студ. Інститу­ту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка] / В. Ф. Іванов — Режим доступу до лекцій: ЬіІр://]оигп1іЬ.ишу.kiev.ua/index. рЬр?асі=агіісІе&аг1іс1е=1276]:

387. виникнення почуттів та уявлень в індивідуальній свідомості;

388. обмін інформацією про них між людьми.

«Образ — це специфічна форма естетичного освоєння дій­сності, конкретна і в той же час художньо узагальнена картина життя, створена за допомогою слова» [С. 8 Шкляр В. І. Жур­налістська майстерність. Поетика журналістського твору: Кон­спект лекцій для студентів Інституту журналістики. — К.: ВПЦ «Київський університет», 1995. — 22 с]. Як пише В. Шкляр, об­раз, який формує журналіст, «є формою існування змісту тво­ру, носієм думки, який виразно розкриває читачеві ідею, впли­ває на людські почуття. У цьому його пізнавальна та вихов­на цінність» [С. 25, Шкляр В. І. Образ автора: композиційно-мовленнєвий аспект // Образ. -- 2009. — № 10. — С. 9-10.]. Тобто, образ впливає на почуття аудиторії, формуючи в неї емоції. А емоції — це один зі складових елементів формуван­ня громадської думки.

В. Шкляр наголошує на одній з головних вимог дієвості тво­рів журналіста — це наявність у них яскравих та різноманіт­них образів. Бо «образ у журналістиці дає змогу яскраво від­творити явище, глибоко розкрити суть описуваного предмета, точніше його оцінити» [С. 8, Шкляр В. І. Журналістська май­стерність. Поетика журналістського твору: конспект лекцій для студентів Інституту журналістики. — К.: ВПЦ «Київський уні­верситет», 1995. — 22 с]. Тобто завдяки образу журналіст до­носить до аудиторії свої оцінки, а соціальна оцінка — це також складовий елемент для формування громадської думки [Тема 3. Соціологія громадської думки і журналістики [Електронний ре­сурс]: [лекції для студ. Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка] / В. Ф. Іванов — Режим доступу до лекцій: littp:// journlib.univ.kiev.ua/index.php?act—article&;article=1276].

Також В. Шкляр зазначає, що образ журналіста показує дій­сність політично виразніше, ніж образ письменника: «Образ в журналістиці — це концентроване вираження думки, дії, ха­рактеру, який формує наочно-порівняльну уяву про об'єкт відо­браження, його домінуючі ознаки і виражають позицію автора» [С. 26 Шкляр В. І. Журналістська майстерність. Поетика журна­лістського твору: конспект лекцій для студентів Інституту жур­налістики. — К.: ВПЦ «Київський університет», 1995. — 22 с].

Що означає «політично виразніше»? Адже, за визна­ченням науковця П. Шляхтуна, «політика є діяльністю з керів­ництва та управління суспільством на основі публічної влади» [С. З, Шляхтун П. П. Політологія: підручник. — К.: Либідь, 2002. — 576 с], а влада — це право керувати. Тобто журналіст керує свідомістю людей за допомогою створюваних ним образів. А ці образи йому в голову можуть вкладати піарники.

Проаналізувавши ці думки, можна зробити висновок, що журналістський образ:

389. використовується для керівництва суспільством через фор­мування у свідомості суспільства переконань;

390. керує світосприйняттям людей;

391. використовується журналістом для того, аби викликати в аудиторії емоції та доносити до неї свої оцінки.

На сьогодні існує така типологія образів у журналістиці, розроблена науковцем В. Шкляром [С. 8, Шкляр В. І. Жур­налістська майстерність. Поетика журналістського твору: кон­спект лекцій для студентів Інституту журналістики. — К.: ВПЦ «Київський університет», 1995. — 22 с.]: саме публіцистичний образ, словесний образ та інші елементи художньої стилістики; художній образ; публіцистико-художній образ; асоціативний ху­дожній образ; образ автора; окремі образні елементи.

Види людських образів, які формують піарники/ журналісти в структурі соціально актуалізованої суспільної свідомості, поділяються на позитивні, не­гативні та нейтральні — за оцінками, які вони форму­ють, а також емоціями та ставленням, які вони викликають в аудиторії. Адже оцінки за своїм характером (спрямованістю) можуть бути позитивними (схвалюючими), негативними (засу­джуючими), нейтральними (у ряді випадків можуть виступати як збалансовані оцінки). Як правило, оціночна діяльність чи­тача супроводжується емоціями (радістю, дружелюбністю, во-рожнечою тощо).

Види образів людини в журналістському творі: 1) позитивні образи (формують в аудиторії позитивне став­лення до героя журналістського твору):

а) образ друга. Друг для аудиторії — це людина, яка поділяє її вподобання, має такий самий світогляд, спосіб життя, допоможе у складній ситуації і т. п.;

б) образ месії. Месія для аудиторії — це людина, яка без- корисливо робила, робить та продовжуватиме робити до- бро. Це той, хто не тільки має якісь чесноти, а й володіє специфічними знаннями та/чи вміннями і тому може від чогось врятувати, а також безплатно щось зробити, ви- рішити якісь проблеми і т. п.

в) образ захисника. Захисник для аудиторії — це людина, яка

має якісь специфічні знання та/чи вміння для того, аби захистити інтереси аудиторії перед кимось або чимось;

г) образ героя. Герой для аудиторії — це людина, яка має чесноти, переваги перед іншими, які базуються на її люд- ських якостях. Аудиторія хоче рівнятись на цю людину, бути на неї схожою.

Коли журналіст, зображаючи людину, поєднує одразу всі ці чотири види позитивних образів, то він формує в аудиторії уявлення про так званого «батька». Наприклад, в Радянському Союзу втіленням батька для аудиторії став И. Сталін, який вод­ночас був і другом, і месією, і захисником, і героєм. 2) негативні образи (формують в аудиторії негативне став­лення до героя журналістського твору):

а) образ ворога. Ворог для аудиторії — це об'єкт, який чи- нить зло, тому що ненавидить аудиторію через якісь об'єктивні чи суб'єктивні причини;

б) образ злодія. Злодій для аудиторії — це той, хто нечес- но заробляє, використовує людей та наживається на них і т. п.;

в) образ руйнівника. Руйнівник для аудиторії — це той, хто

постійно робить зло і через нього виникають проблеми. При цьому руйнівник може робити зло навмисне, а та­кож ненавмисне (наприклад, через те, що не має специ­фічних знань та/чи вмінь);

г) образ зрадника. Зрадник — це людина, яка не має чеснот;

аудиторія засуджує людські якості цієї людини та не хоче бути на нею схожою.

Поєднуючи всі ці чотири негативні образи в одній людині, журналіст формує в аудиторії уявлення про так звану «жахли­ву людину». Цей образ активно використовується політиками, коли вони ведуть інформаційні війни проти опонентів, застосо­вуючи чорний піар.

Наприклад, це можна було наочно простежити під час По­маранчевої революції 2004 року. Тоді «помаранчевого» канди­дата в президенти В. Ющенка опоненти намагалися змалювати в очах східноукраїнських виборців: «американським шпигуном» (образ ворога), «казнокрадом, який ще й нажився на вклад­никах збанкрутілого у дев'яностих роках банку «Україна» та грошах остарбайтерів» (образ злодія), «того, хто закликає до незаконних дій, нівелюючи закон; того, хто, закликаючи своїх прихільників до революції, хоче захопити владу в своїх інтер­есах» (образ руйнівника), «того, хто покинув свою дружину та двох дітей заради коханки-американки» (образ зрадника). А «біло-блакитного» кандидата в президенти В. Януковича опо­ненти, в свою чергу, намагалися виставити для західноукраїн­ського електорату: «кандидатом Кремля, ставлеником Путіна» (образ ворога), «казнокрадом, який не тільки крав для себе, а ще й допомагав збагачуватися олігархам на кшталт Р. Ахмето-ва» (образ злодія), «перетворить Україну на в'язницю, у якій сам відсидів у молодості, бо послуговується лише отриманими за ґратами знаннями» (образ руйнівника), «сфальсифікував ви­бори, обманувши мільйони людей» (образ зрадника). 3) неоднозначні образи, які формують в аудиторії неодноз­начне ставлення до героя журналістського твору. Неоднозначність цих образів полягає в тому, що дуже склад­но точно передбачити, який саме вплив матиме цей образ на аудиторію, тобто, які емоції викличе, яке ставлення, яку оцінку і т. п. На сприйняття цього образу впливає як мента-' літет аудиторії, так і освіта, соціальне становище і т. п.

а) образ щасливчика. Щасливчик для аудиторії — це люди­на, яка багато має (досягла цього своєю власною працею чи отримала випадково, бо так ненароком трапилось). Наприклад, письменник Т. Шевченко в творі «Москале­ва криниця» дуже детально прописує ставлення україн­ського селянина до того, хто власною працею та напо­легливістю заробив гроші, побудував хату та засватав найкрасивішу дівчину на селі. Через заздрощі (мовляв, а чим ми гірші?) наприкінці твору односельчани підпалю­ють хату героя-щасливчика і в ній гине його молода дру­жина. Водночас, у США дуже популярним і позитивним є образ щасливчика, — приміром, Б. Гейтса, який усьо­го досяг власним розумом, а також «світськой левиці»

П. Хілтон, яка все отримала від багатих батьків у спадок і на яку теж чомусь хочуть бути схожими багато дівчат. б) образ нещасного/ображеного. Нещасний/ображений — це той, хто постраждав, продовжує страждати, й інколи ма­ється на увазі чи навіть прямо говориться про те, що ця людина потребує відгпкодування.

Наприклад, українські піарники, задіяні в політично­му піарі, жартують: для того, аби в Україні політик по­чав набирати рейтинги, його повинні образити та/чи він має знаходитися в опозиції. Кожен український політик, який став популярним, на початку постав у ролі нещас­ного/ображеного: президенти Л. Кучма та В. Ющенко, які до того, як стати президентами, були звільнені з по­сади прем'єр-міністра і перебували в опозиції; прем'єр-міністр Ю. Тимошенко, яка сиділа у СІЗО та яку також було звільнено з посади прем'єр-міністра; В. Янукович, якого образили під час Помаранчевої революції; А. Яце-нюк, який змушений був залишити посаду спікера тощо. 4) нейтральні образи (формують в аудиторії нейтральне ставлення до героя журналістського твору).

Нейтральним образом у журналістському творі виступає образ пересічної людини зі своїми проблемами та інте­ресами, які вона хоче захистити. Найчастіше за все ауди­торія уособлює себе з такою людиною. Тому героями для образу пересічної людини виступають типові представники самої аудиторії мас-медіа.

В. Шкляр вважає образ автора також одним із ви­дів людських образів у журналістському творі: «Образ авто­ра — не звичайний «образ», «характер» у творі, він так само не тотожний особистості журналіста, хоча в окремих випад­ках наближено відображає особашвості цієї особистості. Об­раз автора можна трактувати як образ, що об'єднав усі пря­мі й дотичні прояви в творі особистості журналіста, його ін­дивідуального стилю, ставлення до героїв та подій» [С. 10,

Шкляр В. І. Образ автора: композиційно-мовленнєвий ас­пект // Образ. — 2009. — № 10. — С. 9-10.].

Однак образ автора не можна класифікувати за емоція­ми, які він викликає (позитивні, негативні, нейтральні). До тої'о ж, як пише Володимир Шкляр, «Образ автора — не са­моціль у творі. Журналіст, виконуючи творчу місію, не праг­не до цього» [С. 10 Шкляр В. І. Образ автора: композиційно-мовленнєвий аспект // Образ. — 2009. — № 10. — С. 9-10.]. Він виокремлює такі типологічні варіанти характеру образу автора: автор поза подіями, автор — безпосередній учасник подій, автор «перевтілився в героя».

Запитання та завдання для контролю

392. Як журналісти сприяють формуванню громадської думки?

393. ІЦо таке суспільна свідомість? Розкажіть про її структуру.

394. Перелічіть види людських образів, які формують піарники/ журналісти в структурі соціально актуалізованої суспільної свідомості.

395. Розкрийте позитивні та негативні образи. В чому їхня осо­бливість формування?

396. Розкрийте неоднозначні та нейтральні образи. В чому їхня особливість формування? , ,

Практичні завдання

Розробіть позитивний імідж для українського політика, який планує піаритися в Європі. Як ви йому створите водночас обра­зи друга/месії/ захисника/героя? Пропишіть це у піар-стратегії.

Домашнє завдання

На прикладі И. Сталіна, у якого позитивний образ часів Ра­дянського Союзу перетворився на негативний образ сьогодення, проаналізуйте етапи трансформації позитивного образу в нега­тивний. Яким чином це відбувається? Що для цього потрібно?

7.2. Механізми: як популяризувати себе на весь світ

Якщо ви хочете пропіаритися на міжнародній арені, то для іцю-го вам треба спочатку сісти і подумати, який саме образ ви хо­чете із себе створити. Тобто, який вам потрібен імідж?

Потім зрозумійте, які дії вам для цього треба робити. Затим визначте, які канали комунікації ви будете викорис­товувати, ЗМІ яких країн будете залучати.

Розглянемо на прикладах дії з популяризацї: 1. Політиків (Петро І, Наполеон, Гітлер, Мао Дзедун).

Петро І Великий (Петро Олексійович; 1672—1725 рр.) — у російській історіографії вважається одним з найви-датніпіих державних діячів, що визначив напрямок розвит­ку Росії в XVIII столітті.

Петро був проголонзений царем в 1682 році в 10-річно-му віці, став правити самостійно з 1689 року. Петро перпіим з російських царів здійснив тривалу подорож до країн Захід­ної Європи. Сформувавши так зване «велике посольство» (по суті — це дипломатична місія Росії в Західну Європу в 1697-1698 роках), Петро І розпочав свою подорож Європою з ме­тою зустрітися з королями, послами, міністрами — тобто, ке­рівниками країн Західної Європи. Він під час подорожі нерід­ко віддавав перевагу особисто очолювати переговори з інозем­ними правителями. Таким чином Європа його запам'ятала.

Популяризуючи себе, намагайтеся бути поряд із впливо­вими людьми, наділеними повноваженнями та владою. Хай вони вас запам'ятають.

Наполеон І Бонапарт (1769-1821 рр.) — імператор Франції в 1804-1815 рр., французький повководець і держав­ний діяч, який заклав основи сучасної французької держави.

Збуджував у своїх співвітчизників відчуття переваги над іншими державами. Іноземці ще до розпочатої Наполеоном І Бонапартом війни звертали увагу на нього через імідж, який

Наполеон Бонапарт собі сформував. Він не просто позиціо-нував себе як людина, яка вважає свою вітчизну найкращою, але й постійно це повторював, впевнивши в цьому свій народ. Отже, популяризуючи себе, викликайте у людей відчуття пе­реваги над кимось/чимось. Не дивлячись на програш у війні, більшість французів й досі вважають Наполеона І Бонапарта найліпшим. Вони з ностальгією згадують часи його правлін­ня, коли народ Франції вважав себе кращим за інших — такі переконання їм надавав саме Наполеон І Бонапарт. Його ве­лика труна зараз стоїть у музеї в центрі Парижа.

Гітлер теж викликав у німців відчуття вищості над ін­шими державами та народами. Проголошуючи такі свої ідеї, він їх дуже переконливо аргументував.

Мао Дзедун (1893 — 1976 рр.) — китайський держав­ний і політичний діяч XX століття, головний теоретик маоїз­му. У 1949 році Мао Дзедун проголосив утворення Китайської Народної Республіки, фактичним лідером якої він був до кін­ця життя. З 1943 року і до смерті обіймав посаду голови ки­тайської компартії, а в 1954-59 рр. також посаду голови КНР. Провів кілька гучних кампаній, найвідомішими з яких стали «Великий стрибок» і «Культурна революція» (1966-1976), що забрали житті багатьох сотень тисяч чоловік.

Для того, аби популяризувати себе на весь світ, станьте сильними та впливовими — майте ресурси (у Мао Дзездна це була боєздатна армія, у вас же може бути просто най-тиражніше видання, великі гроші чи відповідальна посада в вашій країні) та числених прибічників своїх ідей (Мао Дзе­дун переконав китайців у необхідності слідувати комуніс­тичній ідеології).

Бізнесменів (Генрі Форд, Біл Гейтс, Роман Абрамович). Генрі Форд (1863-1947 рр.) — американський промис­ловець, власник заводу з виробництва автомобілів. Книга Форда «Моє життя, мої досягнення» є класичною працею з наукової організації праці — це катехізис механіка-романти­ка. Його ідеї і методи організації виробництва, описані в цій книзі, впроваджені в діяльності тисяч підприємств. Автобіо­графічна книга «батька» автомобільної промисловості США витримала близько 100 видань в десятках країн світу і напи­сана яскраво, образно, енергійно і натхненно. Вона містить багатий матеріал, який представляє історичний інтерес, але в цілому ряді відносин зберігає актуальність для економіс­тів, інженерів, конструкторів, психологів, соціологів, керів­ників і організаторів виробництва. Хоча широкій громад­ськості Генрі Форд запам'ятався навіть не книгою, а своїми скандальними виступами проти потужного єврейського лобі, яке існувало та існує в США. Через це, як він стверджував, американці не є вільними, і ніякої демократії в США також не існує. Наприкінці 1910-х років Генрі Форд склав і опублі­кував книгу «Міжнародне єврейство», яку пізніше актив­но використовувала нацистська пропаганда. Портрет Генрі Форда висів у мюнхенської резиденції Гітлера.

Популяризуючи себе. Генрі Форд знав більше, ніж інші та ділився своїми знаннями. Отже, намагайтеся дізнатись значуш,у інформацію, яку знає тільки обмежене коло людей, та розповідайте про неї усім, обов'язково вказуючи себе як джерело надання цієї інформації.

Білл Гейтс (народився у 1955 році) — американський підприємець, який у період з 1996 по 2007 рік і в 2009 році чис;швся найбагатшою людиною планети за версією журна­лу «Forbes». Його стан у вересні 2009 року оцінювалася в 50 млрд доларів, зменшившись на 7 млрд доларів по відношен­ню до того ж місяця минулого року через світову фінансову кризу. Хоча саме фінансова криза спричинила появу безлі­чі публікацій, в тому числі і в Україні, в яких вказується, що найбагатшими людьми на планеті є власники Федераль­ної резервної системи США, серед яких немає Білла Гейтса (прізвища цих людей не відомі широкому загалу, і нібито саме вони є керівниками так званого світового уряду).

Популяризуючи себе, залучайте ЗМІ — нехай преса зве­личує ваші таланти, ваші досягнення, ваші прибутки. Зда­вайтеся яскравішим, розумнішим, поряднішим. Якгцо жур­налісти так вас харатеризуватимуть, то всі у це повірять.

Роман Абрамович (народився у 1966 році) — росій­ський бізнесмен, якого світова громадськість запам'ятала його любов'ю до розкоші. Абрамович вкладає мільярди до­ларів у дорогі яхти, які він розташовує у містах відпочинку представників середнього класу та великого бізнесу зі всього світу (наприклад, у місті Ніцца). Еліта різних країн, від­почиваючи на престижних курортах, де Роман Абрамович демонструє своє багатство, обговорює його марнотратство (навіть у період фінансової кризи Абрамович вкладав гроші у нові технології для вдосконалення своїх яхт — так, при­наймні, повідомляли газети).

Популяризуючи себе, будьте в міру епатажним — ні в чому собі не відмовляйте, коли за вами спостерігають. Бо люди із захватом спостерігають за тими, кому вдається ні в чому собі не відмовляти. 3. Культурних діячів (Мата Харі, письменник Паоло Коельо, співачка Мадонна).

Мата Харі (Маргарета Гертруда Целлє, 1876-1917 рр.) — виконавиця екзотичних танців, куртизанка і одна з найвідо-міших шпигунок Першої світової війни. Варто було лише яко­мусь чоловікові просто поговорити із Матою Харі на людях, як його відразу суспільство зараховувало в її коханці. Справа в тому, що Мата Харі сама робила все можливе, аби підтри­мувати у суспільства впевненість, що її бажають усі чоловіки. Наприклад, у 1916 р. у французької контррозвідки з'явилася підозра у причетності Мати Харі до роботи на Німеччину; дізнавшись про це. Мата Харі сама з'явилася у французь­кі спецслужби і запропонувала свої послуги їм, «випадково» назвавши, між іншим, ім'я одного із своїх коханців, добре ві­домого її співрозмовникам як німецький агент-вербувальник.

Популяризуючи себе, непомітно розпускайте плітки про те, що з вами хочуть спілкуватися усі, що ви товаришуєте із впливовими людьми, які, в разі потреби, нададуть вам за­хист і тому вас не можна ображати.

Паоло Коельо (народився у 1947 році) — письмен­ник, один з найбільш популярних сучасних авторів на пла­неті. Він — автор міжнародного бестселера «Алхімік», що вийшов вже 54 мовами накладом понад 60 млн. примірни­ків. Його творчість поповнилося книгами «Гальмо» (1990), «Валькірії» (1992), «На березі Ріо-Пьедра я сіла і запла­кала» (1994), «Мактуб» (1994), «П'ята гора» (1996), «Кни­га воїна світла» (1997), «Вероніка вирішує померти» (1999), «Диявол і сеньорита Прим» (2001) та інші. В чому геніаль­ність його книг? У доступності складних філософських ідей, які Коельо пояснює емоційно, образно, простою мовою.

Популяризуючи себе, станьте для громадськості просві­тителем — доступно доносьте розумні ідеї. Люди будуть вам за це вдячні.

Мадонна (Мадонна Луїза Вероніка Чикконе (на­родилася у 1958 році) — американська поп-співачка, тан­цюристка, кіноактриса, продюсер, секс-символ, активіст добродійних та правозахисних організацій. Користується широкою популярністю настільки, що з її особою зазвичай пов'язують словосполучення «Королева поп-музики».

Мадонна позиціонує себе як жінка, яка створила себе сама. Постійно співає дуетами із іншими популярними спі­ваками, змінює свою зовнішність, епатує нестандарною по­ведінкою.

Популяризуючи себе, будьте нестандартним. 4. Ідеологів (Мати Тереза, репер Емінем).

Мати Тереза (Агнес Гонджа Бояджіу, народилася у 1910 році) — католицька черниця, засновниця Ордену милосердя, чернечої конгрегації, що займається служінням бідним і хво­рим. Лауреат Нобелівської премії миру. Зарахована Католип;ь-кою Церквою до лику блаженних. У 1997 році нагороджена виш;ою нагородою США — Золотою медаллю Конгресу.

Популяризуючи себе, сповідуйте таку ідеологію, служін­ня якій викликатиме в людей відчуття, що вони цим демон­струють найкращі людські якості.

Емінем (Маршалл Брюс Метерс III, народив­ся 1972) — американський репер (співак), володар премій «Греммі». По всьому світу продано понад 75 мільйонів копій його альбомів, що робить Емінема одним з лідерів продажу серед музикантів початку 2000-х і одним з найпопулярні-ших реперів всіх часів. У своїх піснях Емінем висміював по­пулярних людей та зухвало розповідав про серйозні події. Сформував ідеологію, яка була популярною, в тому числі і в Україні у 2000-2003 роках, і сповідувала махнути рукою на всіх оточуючих, на проблеми і вважати себе найкращим. Популяризуючи себе, будьте оптимістом, поважайте та лю­біть себе (але не ставте себе вище за оточуючих — люди вам цього не пробачать), легко ставтеся до життя.

Тут ми навели лише деякі приклади образів людей, яких знає і пам'ятає весь світ. Створення кожного нового образу є особли­вою діяльністю піарника і вимагає від нього креативних ідей.

Запитання та завдання для контролю

397. Як журналісти сприяють формуванню громадської думки?

398. Розкажіть про дії з популяризгщії політиків на міжнародній арені.

399. Розкажіть про дії з популяризації бізнесменів на міжнарод­ній арені.

400. Розкажіть про дії з популяризації культурних діячів на між­народній арені.

401. Чому створення образу людини на міжнародній арені вима­гає креативних ідей?

Практичні завдання

Перед вами стоїть завдання популяризувати на міжнародній арені українського оперного співака. Придумайте для нього імідж, пропишіть його дії, сформуйте його повідомлення для населення тих країн, ш;о є об'єктами піар-кампанії.

Домашнє завдання

Знайдіть ш,е приклади з історії популяризації 2-х політиків, 2-х бізнесменів, 2-х культурних діячів світового масщтабу. Визна­чте особливості їхньої міжнародної РК-стратегії.

Навчальне видання