45. Ритуальні страви в родинній обрядовості укр.

Чимало різноманітних страв, напоїв, печива готували на весілля, яке на Україні вважалося важливим сімейним святом. Традиційна їжа, що подавалася на весіллі, повинна була по¬казати значимість цієї події у житті молодих та згідно з побу¬туючими уявленнями забезпечити міцність нової сім'ї.

Обов'язковим атрибутом весільного обряду був коровай — великий здобний хліб, випечений з кислого (дріжджового) тіста. Для його приготування використовували високоякісне пшеничне борошно (лише у деяких районах Чернігівщини, Волині, Кар¬пат застосовували житню муку), масло, яйця. Увесь процес замішування тіста і випікання короваю відбувався урочисто і пишно, супроводжувався спеціальними піснями та магічними діями. Зверху коровай прикрашали різними фігурками з тіс¬та — голубками, шишками, качечками, які мали символізу¬вати любов, урожай, плідність, вірність. За прикраси вико¬ристовували квіти, виліплені з тіста, калину, сушену вишню, барвінок, паперові стрічки, прапорці. Іноді в середину клали монету або пару яєць.

Виготовлення ритуального печива зумовлене не тільки традиціями, а й естетичними уподобаннями, що виявлялося в постійному бажанні прикрашати хліб, одяг тощо.

На інші сімейні урочистості готували простіші страви, відповідно й асортимент їх був бідніший. Зокрема, на хре-стини в деяких регіонах України пекли спеціальний хліб, а також баба-повитуха варила кашу («бабину кашу»). Глечик з кашею розбивали об ріг столу і ту частину страви, яка зали¬шалась в руках, клали на стіл, щоб потім з'їсти. Каша у цьому ритуалі символізувала продовження роду. Інші страви, що подавали до столу, не мали обрядового навантаження.

На поминки варили з пісної крупи (ячної або пшеничної) кашу — (коливо), яку заливали медовою ситою. Кожен з присутніх повинен був скуштувати три ложки колива. У де¬яких регіонах пекли поминальний книш — круглий пше¬ничний хліб, розрізаний навхрест. У поминальні дні його роз¬давали шматочками жебракам. Інші страви, що подавали на поминальний обід, були звичайною їжею для даного регіону.

46. Функції о д я г у

Народний одяг становить одну з найважливіших галузей традицій¬ної культури етносу. В ньому відображені природно-географічні умо¬ви, в яких проживає етнічна спільнота, специфіка господарської діяль¬ності етносу чи його окремого підрозділу, етнічні традиції та контакти з іншими народами, світоглядні уявлення, вірування, естетичні смаки і вподобання, соціальна та статево-вікова структура народу на певному історичному етапі його буття. Відповідно традиційний одяг виконує низку функцій: захисну, апотропеїчну (оберегову), естетичну, етноди-ференціюючу, соціальну, статево-вікову.

Захисна функція- найдавніших. Адже одяг насамперед захищав тіло людини від несприятливих природно-кліма¬тичних умов — холоду, спеки, дощу, снігу, морозу, вітру, укусів комах тощо

Не менш давня - апотропеїчну (оберегову) функцію одягу. Вона тісно пов'язана зі світоглядними уявленнями українців, демонологією, вірою в силу магічних дійств. Мета - захистити людину від можливих негативних впливів. - вишивки, яку наносили на сорочку чи інші компоненти одягу: місць її розміщення, колористи¬ки, орнаменту. Роль оберегів виконували прикраси, які доповнювали стрій (дівочий вінок, виготовлений із певних рослин, стрічка тощо).

З плином часу оберегова роль багатьох елементів і компонентів одягу була забута, вони почали виконувати здебільшого естетичну функцію. В прикрасах, вишивці, тканих орнаментах, колористиці ви¬являлися художньо-естетичні смаки народу з численними регіональни¬ми особливостями. На сучасному етапі найкращі з них використову¬ються для виготовлення святкового національного вбрання, сценічних костюмів.

З обереговою функцією тісно пов'язана обрядова. В минулому об¬рядовий одяг українців містив низку атрибутів, характерних, напри¬клад, для весільного, родильного чи поховального обрядів. Вони відо-бражають світоглядні уявлення етносу, Істотне місце в обрядовому одязі мала колористика і наявність чи відсутність прикрас. Зокрема, у весільному вбранні домінував черво¬ний колір; в поховальному — білий, який на зламі ХІХ-ХХ ст. витіс¬нив чорний колір під впливом європейської міської моди.

Етнодиференціююча функція одягу виявляється в тому, що засвід¬чує належність людини до певної етнічної спільноти. В українців кіль¬кість специфічно етнічних елементів одягу обмежена вузьким колом декоративно-художніх засобів і конструктивних прийомів. На межі ХІХ-ХХ ст. етнічна специфіка українського одягу найповніше зберег¬лася у селянському вбранні. Однак він не мав єдиного загальноукраїн¬ського зразка, варіанта. Натомість в Україні відомо чимало регіональ¬них комплексів та їх локальних варіантів. Вони виникли під впливом низки факторів (природно-географічних, господарських, внаслідок тривалих контактів з іншими етносами).

Процес формування єдиного націо¬нального костюма утруднювали не лише за¬значені обставини, а й складна соціальна структура української етнічної спільноти. Адже такі соціальні стани, як селянство, ко-зацтво, шляхта, міщанство, козацька старши¬на, інтелігенція мали специфічно станові особливості одягу, який тим самим викону¬вав соціальну функцію. Зазначимо також, що на одяг трьох останніх станів мав вплив мі¬ський європейський костюм. Соціальне становище засвідчували й такі показники, як якість тка-нин, з яких виготовляли одяг, кількість прикрас та інших доповнень до костюма.

Одяг також відбивав статево-вікові ознаки людини. Статево-віко¬ва функція одягу пов'язана з характером діяльності різних за статтю та віком людей, а отже, і їх становищем у суспільстві. Наприклад, хлопчи¬ки тривалий час не носили штанів, натомість верхнім одягом їм, як і дівчаткам, слугувала довга сорочка. Право носити окремі види голов¬них уборів та поясного одягу безпосередньо пов'язувалося з перехо-дом у категорію дорослих. Однією з ознак дівочого стану був дозвіл ходити з відкритим волоссям і носити вінок. Заміжнім жінкам звичай забороняв з'являтися на людях з відкритим волоссям. Колорит жіно¬чого костюма (насиченість одягу вишивкою, її колір), кількість і харак¬тер прикрас із віком ставали стриманішими і скромнішими.