34. Традиційні знаряддя обробітку грунту в укр.

За призначенням та циклами сільськогосподарських робіт розрізняються три головні групи землеробських знарядь: для обробітку грунту; для збирання врожаю; для його обмолоту та переробки зерна. Що стосується першої групи, то українці здавна користувалися трьома видами тяглових орних знарядь: плугом, ралом і сохою. Плуг і рало, співіснували на території лісостепу і степу, соха — на Поліссі й подекуди на Лівобережжі. З плином часу знаряддя зазнавали змін, з'являлися їх модифіковані різновиди, а також найпростіші культиватори — драпак, гака, троян тощо. Вдосконалювалась і борона, якою закривали насіння.

Були ручні знар обробітку: Мотика — найдавніше ручне знаряддя для обробітку грунту. На території України кам'яні та кістяні М. застосовувалися ще племенами трипільської культури (кінець IV-III тисячоліття до н.е.). Згодом вони стали суцільнодерев'яними. Пізніше робочу частину почали оковувати залізом або робити суцільнозалізною.

1й етап – боронування. Борона — знаряддя для розпушування, вирівнювання та очищення грунту. Українці використовували три види Б.: традиційні; традиційні модифіковані; фабричні. Традиційні Б. відомі у численних варіантах: гілляки (волокуші),якими волочили посіяне і, закінчивши роботу, кидали; плетені (лісяні) Б., зроблені з попарно перехрещених гнучких лозин, до яких були прикріплені дерев'яні зубці (чопи); рамні або валкові, що складалися з кількох поздовжніх брусків (валків, билець), через які були пропущені дві дерев'яні планки (глиці), утворюючи раму (покліть), в отвори билець забивали дерев'яні зубці — від 25 до 50.

2й - Рало — найдавніше орне знаряддя. На території України відоме з кінця І тисячоліття до н.е. Починаючи з часів Київської Русі Р. пройшло еволюцію Ці знаряддя були двох різновидів: однозубі та багатозубі. Перші були безполозовими та з полозом.

Безполозові Р. жердки довжиною 3-4 м (стебла, вії), що правила за дишло (гряділь). В отвір на її задньому кінці знизу під кутом забивали дубовий клин — ральник (зуб, кописть). Пізніше на нього набивали залізний наральник. Правили знаряддям за допомогою однієї ручки. Р. з полозом відрізнялося від безполозового головним чином розташуванням ральника(майже паралельно до грунту) та способом з'єднання його зі стеблом і було зручнішим у роботі. Однозубі Р. обох типів були простими за конструкцією легкими знаряддями, що доповнювали плуг. Для роботи ними достатньо було навіть одного коня чи вола. Багатозубі Р., що були досконаліші й продуктивніші за однозубі, належали до трьох типів: бороноподібні; граблеподібні; з трикутню рамою. Знаряддя першого типу (поширені переважно у зоні переходу від Полісся до Лісостепу) складалися з тривалкової бороноподібної рами. У кожний валок знизу під гострим кутом був забитий ральник. Р. другого типу (Південь, Лівобережжя та Слобожанщина) нагадували за формою великі граблі. Вони складалися з валка — гранчастої нетовстої колоди довжиною до 1 м, в яку знизу навскіс забивалися ральники (звичайно, три-п'ять, іноді до 10). В отвір на середині колоди забивалося дишло. Знаряддя третього типу являли собою трикутну дерев'яну раму, в яку знизу були забиті 3-5-7-9, а іноді й більше ральників. Спереду стирчав залізний гак для причеплення тягла. Перехідний етап – плужниця- (утвор від додавання до рала руківя і чересла). З кінця XIX ст. Р. почало виходити з ужитку. На базі однозубих його типів виник обгортач, граблеподібні перетворилися на маркер, а Р. з трикутною рамою — на драпак.

Плуг — найбільш досконале тяглове орне знаряддя(основа-однозубе рало), яке має відвал і при роботі перевертає шар грунту та підрізає коріння бур'янів. На території України П. з'явився у другій половині І тисячоліття н.е. і за часів Київської Русі. Існувало три види П.: традиційні українські, леміш і чересло-залізні, а решта деталей дерев'яними; модифіковані традиційні, з кін. XIX ст.; фабричні (початок XX ст.).

Традиційний український П. (малоросійський, новоросійський, степовий) складався з двох головних частин: робочої (власне П.) і тяглової — двоколісного передка(теліжки на які кріп.передн. кінець гряділя). До робочої частини належали: 1-2, з'єднаних поперечками, полози(підошва); залізний симетричний леміш, набитий на їхні передні кінці; дерев'яна полиця, яка відвалювала підрізаний лемешем шар грунту; гряділь — дерев'яний брусок, що з'єднував робочу частину з передком. На середині гряділя був залізний різак (чересло), який відрізав шар грунту збоку. Правили плугом за допомогою двох дерев'яних ручок — чепіг.запрягали 2-4 пари волів, яких поганяли погоничі-підлітки, дорослий же плугатар тримав П. за чепіги. У 70-х роках XIX ст. на базі традиційного був створений модифікований П. Дерев'яна полиця була замінена залізним відвалом, леміш набув асиметричної форми, замість дерев'яної стовби запроваджений залізний штир, регулювалася глибина оранки. Модифікований П. мав чимало різновидів. Легкий за конструкцією та зручний у роботі, він може застосовуватися у приватних господарствах селян і сьогодні.

У пореформений час спочатку на Півдні, а пізніше і в решті районів України почалося впровадження фабричних П. Це були здебільшого суцільнометалеві одно- та двокорпусні знаряддя. Певна їх частина використовувалася селянами аж до поширення тракторів.

Соха — тяглове орне знаряддя, що було поширене на Поліссі та подекуди на Лівобережжі.

1. безпередкова С. з голоблями (вобжами)з 17ст., у якій робоча частина (розсоха) своїм заднім кінцем забивалася у поперечний брусок, що з'єднував вобжі (відома під назвами російська, одноконка, московка, плашка). Чернігово-сіверський варіант цього типу вирізнявся непорушне встановленим відвалом, який складався з полиці та припілка — напівзігнутого клинця. Кінь чи віл.

2. поліська, що мала дишло(суцільн.роздв.стовбур дерева) (вію) і забиту в отвір на задньому його кінці розсоху. Такі С. (українська, литовка, поліська) бували і з колісним передком (соха-рогач). Робочою частиною слугували два залізних наріжники, які набивалися на кінці розсохи. пара волів.

З 80—90-х років XIX ст. С. поступово витіснялася досконалішими орними знаряддями — фабричними й кустарними плугами — і в модернізованому вигляді певний час застосовувалася як обгортач картоплі.