2. Класифікація управлінських рішень
Класифікація рішень – це розділення рішень на групи за певними ознаками. Розглянемо основні види управлінських рішень приведених на рис. 8.1.
Рис. 8.1. Класифікація управлінських рішень
1) за метою:
організаційні – рішення, що приймаються менеджером в межах формальних рамок його офіційної влади і авторитету. Ціль організаційного рішення – забезпечити досягнення поставлених перед організацією завдань;
персональні – рішення, що приймаються менеджером як приватною особою, в особистих інтересах;
2) за характером управлінської ситуації:
запрограмовані рішення – спрямовані на вирішення питань, викликаних часто повторюваними, так званими стандартними ситуаціями; ґрунтуються на встановлені політики, правил і порядку. Тобто є певна послідовність кроків або дій, подібних до тих, що приймаються при вирішенні математичних рівнянь. Методи, що використовуються при прийнятті таких рішень є заздалегідь відомими. Запрограмовані рішення заощаджують час на розроблення нових процедур ліквідації ситуації, знижують ймовірність помилки в прийняті рішення і підвищують ефективність управління;
незапрограмовані рішення – не обмежуються політикою, правилами і процедурами. Вони необхідні в ситуаціях, що є новими, внутрішньо не структурованими або пов’язаними з невідомими факторами. Для таких ситуацій існують методи вирішення задач з безліччю різних варіантів, кожен з яких, у свою чергу, залежить від мінливих чинників. Незапрограмовані рішення складно готувати, оскільки щоразу доводиться розробляти нові процедури або використовувати нестандартні методи. Ефективність цих рішень багато в чому залежить від мистецтва управління, яким володіє менеджер;
3) за діапазоном процесу управління:
стратегічні – пов’язані з виникненням складних проблем і змін в оточуючому середовищі і приймаються на вищому рівні управління, впливають на загальний розвиток підприємства і розробляються з врахуванням перспективи розвитку;
тактичні – пов’язані з середньостроковими планами, розробляються аналітичним рівнем управління, стосуються, як правило, поведінки підприємства на ринку відносно споживачів та конкурентів, комерційної діяльності та фінансового забезпечення реалізації планів підприємства.
оперативні – приймаються на низовому рівні управління, і є частиною короткотермінових планів, спрямовані на вирішення виробничих та інших операційних проблем;
4) за часом на прийняття рішень:
дослідницькі – рішення, що приймаються в умовах достатньої кількості часу, вибір зумовлений знаннями та набутим досвідом (наприклад маркетингові дослідження);
інтуїтивні – спонтанні рішення, що приймаються як відповідь на конкретну загрозу; вибір робиться на основі відчуття, що він правильний;
5) за строком виконання рішення:
довгострокові – на період понад 5 років, прогнозні, зумовлені баченням майбутнього, що випливає з умов і потреб сьогодення;
середньострокові – від 1 до 5 років, відбиваються в обов'язкових для виконання планах і програмах, за з якими здійснюються конкретні практичні заходи;
короткострокові – реалізуються в межах одного року, відображаються, як правило, в усних чи письмових наказах, розпорядженнях; приймаються без попередньої підготовки.
6) за ступенем передбачуваності:
детерміновані – що приймаються в умовах визначеності, за наявності повної інформації;
імовірнісні – що приймаються в умовах імовірної визначеності (ризику);
невизначені – рішення, що приймаються в умовах невизначеності, тобто за відсутності необхідної інформації з проблеми.
7) за об’єктом управління:
економічні – рішення пов'язані з підвищенням ефективності виробництва, вдосконаленням діяльності підприємства;
соціальні – рішення спрямовані на поліпшення умов праці і відпочинку членів колективу підприємства, вдосконалення морально-психологічного клімату та ін.;
технічні – рішення, що приймаються для вдосконалення технічної політики і технології виробництва, скорочення застосування ручної праці тощо;
організаційні – рішення спрямовані на поліпшення організації праці, вдосконалення нормативів, норм, впровадження наукової організації праці;
фінансові – рішення, що приймаються стосовно залучення, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів підприємства.
8) за суб’єктом управління: індивідуальні, колективні і колегіальні. Перші приймаються особисто керівниками, другі – колективом підприємства, треті – колегіальними органами (радами, правлінням і так далі).
9) за творчим вкладом менеджерів в розробку рішень:
рутинні – приймаються згідно з відпрацьованим механізмом і наявною програмою дій. Важливо вивчити особливості ситуації, співвіднести її з накопиченим досвідом та взяти відповідальність за конкретні дії. У прояві творчого підходу немає необхідності, оскільки усі процедури рішення відомі.
селективні – ініціатива і свобода дій на цьому рівні проявляється в обмежених рамка. Наприклад, в оцінці різних відомих альтернатив і виборі з них оптимальних.
адаптаційні – розраховані на додаткові, непередбачені труднощі. Як правило, при їх розробленні поєднується використання творчого нестандартного підходу на основі нових ідей з відпрацьованими раніше можливостями. Має значення особиста ініціатива керівника в пошуку рішення проблеми.
Інноваційні – пов'язані зі складністю і непередбачуваністю подій. Це викликає необхідність ухвалення неординарних рішень, що містять нововведення.
Менеджери в будь-якій організації щодня стикаються з безліччю проблем, які створюють проблемні ситуації на підприємстві.
Проблемна ситуація – ситуація, що перешкоджає нормальному функціонуванню і розвитку підприємства.
Управлінська проблема характеризується істотною різницею між дійсним і бажаним станом об’єкта управління.
Проблеми можуть бути великими або маленькими, такими, що вирішуються і такими, що не піддаються вирішенню, що несуть загрозу функціонуванню підприємства або безпечні.
Управлінські проблеми виникають внаслідок небажаних явищ всередині або зовні організації, що впливають на результати роботи. До основних причин виникнення управлінських проблем в діяльності підприємства можна віднести:
- неправильно вибрані цілі підприємства, а також способи і строки їх досягнення;
- неправильні принципи і методи діяльності персоналу підприємства;
- помилкова оцінка можливостей підприємства і його співробітників;
- цілеспрямовані порушення в технології, фінансах, забезпечені, збуті тощо;
- зміни в політиці та економіці держави;
- форс-мажорні обставини – природні катаклізми, стихійні лиха (пожар, повінь тощо).
Характер проблеми лежить і в основі використання системного аналізу як одного з методів обґрунтування рішень. У зв'язку з його використанням виділяються три типи проблем:
- добре структуровані;
- слабо структуровані;
- неструктуровані.
Під структуризацією розуміється можливість кількісного вираження залежностей між елементами ситуації. Міра формалізації проблеми як ознака типізації вперше запропонована американськими фахівцями Г.Саймоном і А.Ньюеллом.
Добре структурованими вважаються проблеми, в яких залежності між елементами ситуації можуть набувати чисельних значень або символів. При вирішенні добре структурованих проблем використовуються кількісні методи аналізу: лінійного, нелінійного, динамічного програмування, теорії масового обслуговування, теорії ігор, методологія яких відома як «дослідження операцій».
Слабо структурованими являються проблеми, як правило складні, відрізняються, в першу чергу, якісними залежностями елементів ситуації. Проте слабо структуровані (змішані) проблеми містять як якісні, так і кількісні елементи при переважанні перших. Це сфера застосування системного аналізу. У рішенні подібних проблем унеможливлюються побудови моделей, але не завжди. Усе залежить від конкретної ситуації і прийнятності поєднання кількісних і евристичних методів.
Неструктуровані (якісно виражені) проблеми містять лише описи найважливіших ресурсів, ознак і характеристик, кількісні залежності між якими абсолютно невідомі. Вирішення неструктурованих проблем проводиться з використанням евристичних методів, заснованих на інтуїції, логіці, теоретичних міркуваннях, досвіді, професіоналізмі особи або колегіального органу суб'єкта управління.
В процесі структуризації проблем необхідно звести до мінімуму кількість елементів, що не формалізуються, з таким розрахунком, щоб проблема набула певнішого характеру.
Вирішувана проблема, незалежно від її типу, повинна ув'язуватися з цілями управління підприємством, і на цій основі доцільно формувати процедуру вирішення ситуації.