59.Характеристика сучасних систем управління якістю продукції.

До найважливіших методів забезпечення належної якості та конкурентоспроможності продукції належать державний нагляд за якістю і внутрішньовиробничий технічний контроль.

Органи державного нагляду в Україні:

• Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України);

• Територіальні центри стандартизації, метрології та сер­тифікації.

Основні функції органів державного нагляду за які­стю продукції:

• перевірка дотримання вимог стандартів (норм і правил), узагальнення її наслідків та інформування про них відповідні владні структури і громадськість;

• оперативне вжиття заходів щодо припинення порушень стандартів (норм, правил);

• внесення пропозицій щодо поліпшення якості відповід­них видів продукції

Державний нагляд за якістю здійснюється стосов­но таких об'єктів:

продукція виробничо-технічного призначення, това­ри народного споживання та продукти харчування — на від­повідність стандартам, нормам і правилам;

експортна продукція — на відповідність стандартам (нормам і правилам) чи окремим вимогам, обумовленим у договорі (контракті);

імпортна продукція — на відповідність чинним у кра­їні реалізації стандартам (нормам, правилам) стосовно безпе­ки для життя, здоров'я та майна людей і навколишнього при­родного середовища;

атестовані виробництва — на відповідність устано­вленим вимогам до сертифікації продукції даного підприємства.

Структурний підрозділ, що виконує функції контролю якості продукції на підприємстві – відділ технічного контролю (ВТК), головне завдання якого полягає в тім, щоб постійно забезпечувати необхідний рівень якості, зафіксований у нормативних документах, через безпосередню перевірку кожного виробу та цілеспрямований вплив на умови і чинники, що визначають якість продукції. Об‘єкти контролю: на Вході системи, виробничому процес, виході системи.

Види контролю: суцільний\вибірковий\статистийний\»летючий»\інспеційний, візуальний\геометричний\лабораторний аналіз\контрольно-здавальні випробовування, вхідний\проміжний\вихідний, активний\пасивний, автоматизований\механізований\ручний, стаціонарний\змінни

52.Сутнісно-видова характеристика та переваги лізингу.

Лізинг — підприємницька діяльність, що спря­мована на інвестування власних або позичених фінан­сових коштів і полягає у наданні лізингодавцем (юри­дичною особою чи індивідуальним підприємцем, який здійснює лізингову діяльність) у виключне користу­вання на певний термін лізингоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових платежів.

Об'єкти лізингу: будь-яке нерухоме та рухоме майно, що належить до основних фондів, утому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислю­вальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліс, во­досховища тощо).

Оперативний лізинг (з неповною окупністю орен­дованого майна) здійснюється за договором лізингу, згід­но з яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця відповідне майно на термін, менший за період, протягом якого амортизу­ється 90% вартості об'єкта лізингу на день укладення до­говору. За умови такого лізингу (оренди) лізингодавець надає майно у тимчасове користування кілька разів. У цьо­му разі обов'язки з технічного обслуговування та ремон­ту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.

Фінансовий лізинг (з повною окупністю орендова­ного майна) набув найбільшого поширення. Він здійсню­ється за договором, відповідно до якого лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк, протягом котрого нараховується 60% амортизацій­них відрахувань (від дати укладення договору лізингу). Після закінчення терміну дії договору фінансового лізин­гу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача чи викуповується ним за залишковою вартіс­тю. За умовами фінансового лізингу ризик втрати майна, а також його технічне обслуговування і ремонт бере на себе лізингоодержувач.

Внутрішній лізинг за своєю сутністю і масштабами поширення може бути суб'єктним або загальнодержавним. Вітчизняні суб'єкти лізингу можуть практично здійсню­вати дві його форми — зворотну та пайову. Зворотний лізинг передбачає придбання лізингодавцем майна у вла­сника (виробника) і передачу цього майна йому ж у лі­зинг. За пайовим лізингом оренда засобів праці здійсню­ється за участю суб'єктів лізингу на основі укладення ба­гатостороннього договору та залучення одного чи кіль­кох кредиторів. При цьому сума інвестованих кредитора­ми коштів не може перевищувати 80% вартості придба­ного для лізингу майна.

Міжнародний лізинг реалізується суб'єктами лізин­гу, які перебувають під юрисдикцією різних держав (майно і платежі перетинають державні кордони). Суб'єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оно­влювати власну технічну базу за рахунок конкурентосп­роможних устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження.

Сервісний лізинг звичайно застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки, що швидко технічно та економічно застаріває (наприклад ком­п'ютерно-обчислювальної і розмножувальної техніки, транспортних засобів тощо).

Зворотний лізинг, який вище розглядався як форма внутрішнього лізингу (відповідно до чинного законодав­ства України), з наукового погляду (за характером лізин­гових операцій) правомірніше буде вважати одним з видів лізингу операцій.