50.Техніко-технологічна база виробництва та забезпечення її розвитку.

Техніко-технологічна база виробництва – системна сукупність найактивніших елементів виробництва, яка відображає техніку і технологію одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), тобто сукупність машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих в технологічні системи (комплекси) в складі цехів, технологічних переділів і підприємства в цілому.

ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів підприємства. До складу її технологічної компоненти входять лише ті види знарядь і засобів праці, які безпосередньо беруть участь у реалізації виробничих технологій. Це дає змогу: !)виділити особливі сукупні характеристики, що випливають з органічного техніко-технологічного розвитку виробництва; 2) виявити взаємозв‘язки, пріоритети, чинники та способи оновлення і підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і виробничої техніки.

Структурні складові: технологічна складова (операції видобутку, обробки, контролю та інших складових частин виробничого процесу; сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції; комплекс технологічної документації загального і спеціального призначення), технічна (енергетична база, виробничі машини устаткування, технічна база інформаційних процесів).

Тенденції розвитку ТТБ: 1. підвищення наукомісткості засобів праці, фундаментальності втілюваних у них знань 2. зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування 3. перетворення засобів праці в технічну цілісність вищого порядку 4. трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи 5. поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів 6. підвищення рівня автоматиці технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва.

Технічний розвиток підприємства – процес формування і вдосконалення його ТТБ.

Форми: модернізація, технічне переозброєння, реконструкція, розширення, нове будівництво; капремонт устаткування, заміна спрацьованого устаткування новим такого самого технічного рівня, технічне доозброєння підприємства.

44.Визначення необхідного обсягу та джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства.

Варіанти економічної ситуації на ринку та на під­приємстві:

• перший > за кількісними та якісними характеристи­ками попит на продукцію, що виготовляється і пропонується для продажу на ринку, задовольняється повністю. Це не по­требує збільшення обсягу її виробництва на відповідному під­приємстві; • другий > продукція підприємства за якістю і ціною користується на ринку попитом, що постійно зростає; тому підприємство заінтересоване у відповідному збільшенні об­сягу її виробництва введенням у дію додаткових виробни­чих потужностей; • третій > різке падіння попиту ринку на продукцію да­ного підприємства, що втрачає конкурентоспроможність за своїми техніко-економічними показниками; у цьому разі під­приємство має або модернізувати виріб, що виготовляєть­ся, або терміново організувати випуск нової конкурентосп­роможної продукції.

За першим варіантом економічної ситуації достат­ньо здійснити лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. Тоді розрахункова процедура обмежується визначенням акуму­льованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою в капіталі для заміни спрацьованих і застарілих видів устаткування сучас­ними, досконалішими їх моделями. Розмір капітальних вкладень обчислюється на основі інформації про потребу в новому устаткуванні та ціни на нього з урахуванням монта­жу і капітального доходу від реалізації засобів праці, що вибули.

Другий варіант економічної ситуації по в'язаний з нарощуванням до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переоснащен­ня, реконструкцію чи розширення за попередньо розробле­ним проектом.

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкла­день за цим варіантом використовують два методи: 1) по­передньо-приблизних розрахунків (на основі показника пи­томих капітальних вкладень); 2) прямих розрахунків (за да­ними кошторису технічного переоснащення і реконструкції або розширення підприємства). За першим методом розрахунки здійснюються в та­кій послідовності. • Обчислюють необхідну середньорічну величину вироб­ничої потужності підприємства, виходячи з очікуваного ко­ефіцієнта її використання в розрахунковому році та виявле­ного попиту ринку на продукцію. • Визначають величину середньорічної виробничої потужності, котрої не вистачає для задоволення ринкового попиту на продукцію., • Розраховують абсолютну величину необхідного додат­кового введення в дію виробничої потужності, використо­вуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку її серед­ньорічного приросту в абсолютний, який дорівнює 0,5. • На підставі питомих капітальних витрат на одиницю приросту виробничої потужності визначають загальну суму необхідних на розрахунковий період капітальних вкладень. Другий метод уможливлює уточнення обсягу інвес­тицій, визначеного приблизними розрахунками, з допомогою прямих розрахунків за даними кошторисної вартості проек­ту відповідної форми відтворення основних фондів.

Третій можливий варіант економічної ситуації теж забезпечує розширене відтворення основних фондів, але потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхідного об­сягу капітальних вкладень здійснюються в основному за розглянутою схемою другого варіанта. При цьому потріб­но враховувати капітальні витрати, що пов'язані з маркетин­говими дослідженнями і проектуванням нових виробів.

Джерела фінансування виробничих інвестицій: Перший варіант. Якщо нагромадженої суми амортизацій­них відрахувань замало для фінансування заміни спрацьованого і застарілого устаткування, то для покриття браку фінансових коштів використовуються інші внутрішні джерела їх формування (наприклад, емісія цінних паперів або залучення частини нероз­поділеного прибутку). Другий і третій варіанти потребують використання таких джерел виробничих інвестицій: 1) випуск і продаж цінних паперів (акцій, облігацій); 2) довгостроковий кредит; 3) власний нагромаджений прибуток; 4) пряма або непряма державна суб­сидія; 5) залучення іноземних інвестицій і створення спільних підприємств.