1. Формування умінь конструювати та моделювати на уроках художньс прані

На уроках художньої праці в початкових класах учні виконують різні вид робіт: аплікації з паперу, тканини, природних матеріалів, ліплять вироби пластиліну, виготовляють вироби з тонкого дроту, фольги, деревини. Значне місц займають моделювання та конструювання, які покликані розширити знання учні про навколишню дійсність, машинах, механізмах, їх використанні в господарств Створюючи ті чи інші вироби, діти знайомляться з різними професіями, ліодьмі праці, що дуже важливо для професійної орієнтації.

У процесі роботи молодші школярі створюють різні за складністю, але доступи для виконання конструкції з матеріалів, які легко піддаються обробці користуючис різними інструментами і пристосуваннями. У дітей відпрацьовуються навички т вміння, розширюється художній кругозір. Отримуючи від учителя теоретичн відомості, учні дізнаються багато нових слів, за рахунок термінології відбуваєтьс. розширення словникового запасу.

Важливо звернути увагу на методичну сторону використання дитячих виробів їх практичну спрямованість. Вони можуть служити наочними посібниками виставковими експонатами, подарунками. З макетів різних споруд можи; побудувати макет вулиці, на якій знаходиться школа, моделі машин можи; використовувати при вивченні Правил дорожнього руху.

Роль технічного моделювання для всебічного розвитку учнів велика. Мі живемо у вік техніки, нас оточують різні машини, механізми, прилади, апаратура Молодші школярі знають марки багатьох автомобілів, літаків, танків, кораблів Вони користуються автобусом, трамваєм, тролейбусом, ліфтом та іншим* машинами, володіють прийомами роботи на комп’ютері, планшеті, мобільному телефоні.

Значне місце займає технічне моделювання та конструювання на урокам художньої праці і позакласних заняттях в школі, де учні отримують початков інформацію про моделі, машинах знайомляться з технічною термінологією виробництвом, робочими професіями.

Модель - слово багатозначне, використовується в різних галузях знань, виробництві, техніці. Під моделлю в широкому сенсі увазі пристрій, який відтворює дійсний об’єкт (в більшості випадків в зменшеному вигляді) в наукових, практичних чи спортивних цілях.

У проектуванні моделлю називають виріб, що є тривимірним спрощеним зображенням предмета у встановленому масштабі. Модель є складовою частиною макета.

Навчальна модель служить наочним засобом у роботі з учнями і є посібником, який відтворює об’єкт або його частини в тривимірному вимірюванні. Простіше кажучи, навчальна модель - це копія дійсного об’єкта, яка дає досить повне уявлення про його устрій. Зрозуміло, це не вичерпне визначення. Моделі можуть повністю відтворювати об’єкти або передавати лише загальне схожість з ними. У першому випадку модель є копією, у другому - стилізованої моделлю.

Учні початкових класів виконують в основному стилізовані моделі. Крім того, вони роблять не тільки об’ємні, але і плоскі моделі, способом аплікації або монтажу на площині з окремих деталей. Сюди відносять силуетні моделі.

Моделі можуть бути рухомими і нерухомими.

Макет є різновидом моделі. Це слово має декілька смислових відтінків, наприклад макет книги, театральної декорації.

У широкому сенсі макет - це також об’ємне зображення дійсного об’єкта. Але є характерна особливість: макетом зазвичай називають моделі будівель, ансамблю, міста. Макет, який в точності, у всіх деталях передає оригінал, називається моделлю.

Моделювання - побудова моделей, процес пізнання дійсних об’єктів, метод вивчення технічних споруд, розумовий і практичний вид діяльності, безпосередньо створення моделей. Технічне моделювання не слід розуміти як просте відтворення готових креслень, копіювання графічних і наочних зображень, хоча на початкових етапах навчання саме такий метод широко застосовується в шкільній практиці і є провідним у роботі.

Розвиток творчих здібностей полягає саме в тому, щоб розкрити суть моделювання, його принципи та закономірності. Для цього спочатку потрібно пояснити хід створення моделей. Спочатку треба намітити об’єкт моделювання. Далі визначаємо вид моделі: контурна, стилізована, модель-копія, об’ємна або плоска. Після цього визначають потрібний масштаб, намічають основні частини, деталі, виконують ескіз, на основі якого створюють робочий креслення. Потім отримані розміри переносять на оброблюваний матеріал.

Заключний етап моделювання - оздоблення виробу і випробування його в дії. Таким чином, процес моделювання можна поділити на кілька етапів залежно від рівня підготовки учнів.

Якщо діти мають досвід роботи, моделювання може мати такі етапи:

1. визначення об’єкта моделювання;

2. підготовка робочих креслень;

3. складання плану роботи, підбір матеріалу;

4. виконання наміченого плану.

На перших порах навчання діти працюють за готовими ескізами та кресленнями з використанням переважно репродуктивних, відтворюючих методів. Частково застосовуються методи, що сприяють розумовому розвитку учнів, тобто проблемні, дослідницькі та ін..

Моделювання та конструювання - це невід’ємні частини всієї системи художньої праці, і тут важливо дотримуватися всі принципи дидактики. Учитель повідомляє учням достовірні факти з урахуванням вікових особливостей дітей. Машини та механізми - складні конструкції, що втілили в собі досягнення науки і техніки багатьох поколінь. Молодшим школярам повідомляють лише основні історичні відомості, дається коротка технічна довідка, пояснюється лише загальне пристрої об’єкта без деталізації. Таким чииом реалізуються принципи науковості і доступності.

Щоб учні добре засвоїли навчальний матеріал, заняття слід проводити систематично, фрагментарні знання без систематичності та послідовності, як правило, швидко забуваються.

Подальший матеріал обов’язково повинен спиратися на раніше отримані знання. У процесі роботи необхідна сувора послідовність: починати моделювання та конструювання слід з найпростіших виробів, поступово ускладнюючи моделі і конструкції до рівня творчого виконання. Порушення принципів систематичності і послідовності викликає труднощі в роботі.

У моделюванні важливо дотримувати принцип наочності, гак як створення моделей припускає, хоча і в спрощеній формі, копіювання існуючих в дійсності технічних об’єктів.

Засоби наочності готують зазвичай заздалегідь. З цією метою можна використовувати діафільми, слайди, кінофільми, малюнки (надруковані та виконані від руки), готові зразки, дитячі іграшки.

На сучасному етапі виникла необхідність безперервного поповнення знань учнів. Машини, механізми, обладнання постійно удосконалюються, оновлюються, модернізуються. Інформаційний потік великий, і цілком зрозуміло, що засвоїти весь матеріал практично неможливо, тому важливо, щоб учні зрозуміли головне, основне, вміли логічно мислити, самостійно ставити і вирішувати завдання.

Принцип міцності засвоєння знань полягає в тому, щоб учні засвоїли суть викладеного матеріалу, могли відтворити його в пам’яті і застосувати на практиці.

Художнє конструювання - творча проектна діяльність, направлена на вдосконалення людиною предметного довкілля, що створюється засобами промислового виробництва. Це досягається шляхом приведення в єдину систему функціональних і композиційних зв’язків предметних комплексів і окремих виробів, їх естетичних і експлуатаційних характеристик.

Художнє конструювання (часто ототожнюється з дизайном) — невід’ємна складова частина сучасного пронесу створення промислової продукції, призначеної для безпосереднього використання людиною. Воно організовується в творчому контакті з інженерами-конструкторами, технологами і іншими фахівцями і покликане сприяти якнайповнішому обліку вимог споживача і підвищенню ефективності виробництва.

Художнє конструювання сприяє створенню гармонійного предметного світу що відповідає всезростаючим матеріальним і духовним потребам людини.

Розумова і практична діяльність тут спрямована на те, щоб зробити річ, предмет, які несуть в собі елемент новизни, не повторюють і не дублюють, на відміну від моделювання, дійсні об’єкти.

Художнє конструювання здійснює художник-конструктор (дизайнер), що використовує в своїй роботі результати наукових досліджень із різних галузях науки і техніки, знає сучасне промислове виробництво, його технологію і економіку.

Художнє конструювання спирається на теорію, що розробляється технічною естетикою, а також на дані економіки, соціології, психології, ергономіки та ін. наук.

Метод художнього конструювання складається з художньо-конструкторського аналізу (дослідження вихідної ситуації і побудова об’єкту проектування, функціонально-ергономічний і конструктивно-технологічний аналіз, композиційний аналіз) і художньо-конструкторського синтезу (в процесі якого ведеться функціонально-ергономічний пошук, робота над композицією виробу) [ Ергономіка - галузь науки, яка вивчає рухи людського тіла під час роботи, тобто вивчає людину в умовах її діяльності на сучасному виробництві, насиченому машинами].

Для художнього конструювання характерне моделювання об’єкту на всіх етапах його розробки (у відповідному масштабі і часто у натуральну величину), що дозволяє перевіряти і відбирати оптимальні варіанти композиційних, кольорографічних, ергономічних і ін. рішень; при цьому модель служить не ілюстрацією до проекту, а як би інструментом проектування і, постійно модифікуючись в ході роботи, стає кінець кінцем еталоном дослідного зразка виробу.

Метод художнього конструювання включає такі завдання, як вирішення питань різноманітності елементів системи (асортименту виробів), формування її структури з використанням засобів уніфікації і агрегатування і т.п.

Виникнення художнього конструювання відноситься до початку XX ст.., але передумови для його становлення розгорталися задовго до цього в процесі переходу від ручного до машинного виробництва, який спричинив «... повний технічний переворот.».

Основи західно-європейського художнього конструювання закладалися у:

• теоретичних і практичних роботах художників, архітекторів Петера Беренса (1868-1940, нім. архітектор, дизайнер), Вальтера Гропіуса (1883-1969, нім. архітектор, дизайнер), Готфріда Земпера (1803-1879, нім. архітектор, теоретик мистецтва), Германа Мутезіуса (1861-1927, нім.архітектор, дипломат),

• дизайнерів Анрі ван де Велді (1863-1957, Бельгія, дизайнер), Ле Корбюзье (1887- 1965, фран.дизайиер, архітектор),

• діяльності Німецьких Веркбунда (художньо-промислового союзу, об’єднання художників, архітекторів, ремісників тощо. Заснований у Німеччині (Мюнхен) у 1907 р. з метою підтримки та розвитку прикладного мистецтва, художніх ремесел та дизайну) і «Баухауза»(навчальний заклад прикладного мистецтва та дизайну, що існував в Німеччині у 1919-1933 рр., а також художнє об’єднання яке існувало в ці роки).

В 1930—40-і рр. XX ст.. центр художнього конструювання перемістився з Європи в США, де воно розвивалося переважно у формі так званого комерційного дизайну і використовувалося як ефективний інструмент конкурентної боротьби. Американські промислові фірми створюють відділи Художнього конструювання, виникає велика кількість проектних і консультативних дизайнерських фірм.

У 1950—1960-і рр. XX ст.. вогнищами теоретичної думки в області Художнього конструювання стають деякі дизайнерські вузи Європи і СІЛА. Особливо велика роль відводилась Ульмській вищої школи художнього конструювання (ФРН(Федеральна Республіка Німеччини)). У ряді країн (Великобританія, Франція, Італія, ФРН, Японія і ін.) виникають державні і суспільні організації, що ставлять своїм завданням сприяння розвитку Художнього конструювання — національні раді з дизайну, дизайн-центри і професійні асоціації дизайнерів. У 1957 р. вони об’єдналися в Міжнародну раду організацій з художнього конструювання (ІКСИД).

В бувшому СРСР попередниками Художнього конструювання були діячі мистецтва (що створили, наприклад, центри художнього ремесла в Абрамцево, Талашкино і ін.), представники російської інженерної школи (Іван Іванович Рерберг (1869-1932, рос. архітектор), Володимир Григорович. ІІІухов (1853-1939, рос., архітектор, інженер)) та ін..

Діти - невтомні конструктори, їх технічні рішення дотепні, оригінальні, хоча часом і наївні. Зрозуміло, молодші школярі не роблять жодних відкриттів, але сам процес конструювання нічим не відрізняється від роботи дорослих.

Умовно конструювання можна розділити на кілька етапів:

1. з’ясування технічної задачі, постановка якої вимагає створення образу майбутнього виробу;

2. визначення шляхів вирішення технічної задачі, розробка технологічної документації;

3. виконання наміченого плану.