Зразок офіційно-ділового стилю

АКТ

Проголошення незалежності україни

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року,

• продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24 серпня 1991 року ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

3. Жанри наукового стилю

Ви стали студентами, і неодмінним атрибутом студентського життя поряд із лекціями, семінарськими заняттями, колоквіумами, заліками, іспитами будуть тепер і конспекти, тези, реферати, курсові роботи та інші жанри наукового стилю.

Конспект – це „короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Конспект складається з плану , стисло викладених основних положень, фактів і прикладів” ( із УРЕ).

Вимоги, яких необхідно дотримуватися при складанні конспекту:

• Конспект ведеться в окремому зошиті. Спочатку треба занотувати паспортні дані книги, над якою працюєте. Наприклад:

Коваль А.П. Ділове спілкування:

Навч. посібник. – К.: Либідь, 1992.- 280 с.

• Далі треба записати план конспекту. Його основою може бути зміст книги. У тексті конспекту нумеруйте чи подавайте назви пунктів плану.

• Матеріали конспекту доречно записувати на одній, правій сторінці зошита, а зліва записуйте власні думки, коментарі, оцінки.

• Під час записування слова скорочуйте так, щоб вони одночасно встановлювалися за контекстом. Використовуйте загальноприйняті скорочення, наприклад: б-ка – бібліотека, г-во – господарство, д-ва – держава, л-ра – література, осн. – основний, пор. – порівняй, рр.. – роки, с. – сторінка, табл. – таблиця, і т.д. – і так далі тощо.

Правила вимагають , щоб у кінці скорочень не було букв на позначення голосних та м’якого знака. Повторювані в конспекті терміни рекомендують позначати першою великою літерою слів, що входять до їх складу, наприклад: речення – Р, податок – П, депозитний вклад – ДВ тощо.

Ви можете виробити свою систему умовних позначень, символів, знаків для створення конспектів.

Найважливіші фрагменти авторського тексту слід оформляти шляхом цитування. Цитата, як ви знаєте, - різновид прямої мови. Нагадаємо, що, по-перше, цитата (речення чи кілька речень) береться в лапки; по-друге, у кінці цитати в конспекті досить зазначити в дужках джерело – сторінку(с.14).; по-третє, якщо ви випускаєте слова чи речення, то у першому випадку ставте на місці пропуску крапки (...), а в другому – крапки в кутових дужках; по-четверте, відтворюйте різні авторські виділення у тексті: напівжирний шрифт – прямою лінією; курсив – хвилястою, розрядку – пунктиром.

Правильно, раціонально оформлений конспект повинен нести правильно перероблену інформацію. Для створення такого конденсованого тексту треба знати способи та прийоми компресії (ущільнення) тексту і письмової фіксації прочитаного.

Найперше треба осмислити мету своєї роботи. А це дасть змогу швидше і повніше осягти смисл прочитаного. Прочитайте весь текст.

Далі зафіксуйте основні теми книги або статті – складіть план. План книги – це розширений її зміст. Якщо треба опрацювати певну частину тексту – складайте план цієї частини. Готуючись до складання плану,робіть олівцем у тексті позначки. Кожний пункт плану в невеликому тексті відповідає ССЦ, абзацу чи кільком абзацам. Виходьте із позицій, що текст містить смислові частини, якими є заголовок, початок та закінчення тексту. Виділивши мікротему абзацу, озаголовте його, сформулюйте пункт плану.

Розкрити суть текстової інформації допоможуть тези. Певні аспекти мікротем під час тезування тексту доповнюються основними положеннями. Тези подаються у формі логічних суджень. Якщо пункт плану являє собою складне словосполучення, то тези – це , як правило, прості поширені речення. Ось, наприклад, так:

Пункт плану : Переваги ділового засідання

Теза: Перевагами ділового засідання є максимальна присутність майбутніх виконавців рішень, що приймаються, а також можливість обговорити та оцінити ці рішення

. Звідси і різний рівень інформативності цих двох форм нотування. Пункт плану відповідає на питання , про що конкретний фрагмент тексту, а в тезах визначається, що саме пише автор з цього приводу. Що ви занотуєте для себе, залежить від мети роботи. Ви вибираєте те, що важливе для вас.

Аналітичний запис прочитаного передбачає переробку первісного тексту шляхом трансформації більших мовних одиниць у менші: зміст словосполучення передавайте словом, зміст речення – окремим словосполученням, складне речення замініть на просте і т. ін.

Керуйтеся найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не допускати перекручень змісту.

План і тези входять до складу конспекту, і лише в конспекті ми можемо не просто занотувати прочитане, але й висловити власне ставлення до інформації, записати власні думки.

Пам’ятайте, що при роботі з великими текстами недоцільно фіксувати мікротеми кожної надфразної єдності (абзацу чи групи абзаців) , оскільки їх інформативна цінність неоднакова. Важливо зберігати логічну послідовність викладу, оцінити значимість тематичної лінії.

При згортанні значного обсягу інформації виникають складності в її мовному переоформленні. Складаючи тези, ми в основному вдаємося до лексико-граматичного перефразування речень. Трансформуючи великі тексти, іноді доводиться в одному реченні вміщувати зміст цілого абзацу, а то й більших фрагментів.

Конспект поєднує в собі стислість плану і докладність тез.

Анотація – це гранично стисла характеристика друкованих видань щодо їх змісту, форми, призначення. Вона відповідає на питання : про що йдеться в першоджерелі? Іноді в анотації навіть дається критична оцінка наукового твору. Завдяки анотації читач отримує можливість скласти попереднє уявлення про незнайомий друкований твір, відшукати, відібрати необхідну інформацію. Саме тому в анотації слід зазначати характер публікації (стаття, монографія, підручник), її будову, актуальність теми, на кого розрахована і який має обсяг. Крім цього, необхідно зазначити, що нового в даному виданні порівняно з іншими на таку ж тему.

Орієнтовна схема анотації

1. Прізвище, ім’я, по батькові автора.

2. Назва твору.

3. Місце видання, видавництво, рік видання.

4. Обсяг( загальна кількість сторінок, малюнків, таблиць).

5. Стислий зміст ( перелік основних положень тексту).

6. Висновки.

7. Використана у творі література.

8. Читацька адреса.

Під час написання анотації досить часто використовують такі слова й словосполучення.

1. Наукову працю присвячено (чому?). У ній розглядається, досліджується, говориться, дається, зазначається (що?). Стаття повідомляє ( про що?); (кому?);знайомить (кого?); (з ким?); (з чим?); аналізує (що?); дає аналіз (чого?).

2. Особлива увага приділяється ( чому?). У центрі уваги виявляється (що?). Автор дає огляд (чого?) і робить висновок, що...Представлено дані ( про що?). Досліджуються маловивчені проблеми (чого?). Наведені дані засвідчують, що...Автор зупиняється на таких проблемах, як...

3. Актуальне(а), Важливе (а), Дане(а) , Суттєве(а) питання, проблема.

4. Стаття ( книга, праця) має наукове значення, робить певний внесок у науку, має науково-популярний характер, розрахована на ( кого?) спеціалістів, широке коло читачів; адресована (кому?); може бути використана (для чого?).

Реферат – це текст, написаний на основі першоджерела з метою викладу його змісту. У ньому повинна бути відповідь на запитання: Що нового можна знайти в даній публікації? Саме таке завдання стоїть перед референтом (тим, хто пише реферат), який повідомляє про основні характеристики, зміст первинного документа. Реферат – документ вторинний, компілятивний, у більшості випадків не може замінити першоджерело. Монографічний реферат готують за одним джерелом, оглядовий – за декількома книгами, главами або статтями.

Здебільшого пишуть саме оглядові реферати. Тому перед початком роботи над рефератом треба чітко визначити його тему й основну думку. Це допоможе цілеспрямовано працювати з літературою і водночас складати план майбутнього реферату. Він створюється на підставі плану та зібраного матеріалу. Вважають оптимальним реферат обсягом 10-12 друкованих сторінок (формат А-4). Найчастіше його пишуть своїми словами. Цитати вводять в текст лише тоді, коли вони необхідні для повнішого розкриття теми або якщо вони викликають у рефераті заперечення. На титульній сторінці реферату необхідно вказати назву установи, де він виконаний; його тему; прізвище, ім’я, по батькові автора і керівника роботи. Наприкінці тексту подають список використаної літератури.

Структура реферату:

Вступ. Цей компонент не потребує цитувань, великої кількості абстрактних розмірковувань і великого обсягу. У вступі необхідно виділити предмет опису, обґрунтувати тему, вказавши на персоналіі, які працювали над даним питанням, назвати їх праці. Це треба робити чітко і логічно, щоб обсяг вступу не перевищував 15% від обсягу роботи (1сторінка).

Основна частина. Тут немає особливої регламентації. Головне, щоб написати реферат самостійно. Матеріал, який викладається, необхідно обґрунтовано реферувати. Слід використовувати цитати як дослівні, так і передані своїми словами. Цитований матеріал не повинен перевищувати 30% реферату. Загальний обсяг основної частини 7-8 сторінок.

Висновки. Це – підсумок реферату. Точність, чіткість, лаконічність – такі його ознаки. Жодних цитат, припущень, розмірковувань. Конкретні висновки можна нумерувати.

Список використаної літератури (за алфавітним порядком).

Додатки містять зразки документів, графічні схеми тощо. Кожен додаток має починатися з нової сторінки, мати заголовок, надрукований угорі малими літерами.

Сторінки повинні мати нумерацію та відповідні поля: зліва – 35 мм; справа – 10 мм; зверху, знизу – 20 мм.

Відповідно до наведеної схеми реферату під час його написання можна використовувати такі мовні засоби.

1. Праця, монографія, стаття поділяється, містить, має назву; у ній розглядається, висловлюється, викладається, узагальнюється (що?); присвячена темі, проблемі, питанню; є узагальненням, переказом, оглядом, описом, аналізом; говориться (про що?).

2. Висловлено погляди автора (щодо); він зосереджує свою увагу; автор торкається таких проблем; підкреслюється велике значення; окремо розглядаються питання; наведені дані свідчать; робота поділяється (має) на; автор наводить приклад ( цитату, факти, дані); посилається на...

3. У заключній частині автор пише, робить висновок ( доходить висновку, підводить до висновку); узагальнюючи сказане; у підсумку можна відзначити; суть викладеного вище зводиться до; викликає сумнів, автор не розкриває змісту.

Останні слова і словосполучення дають змогу висловити референтові свою згоду з позицією автора або критичне ставлення до неї, дати їй оцінку.

Курсова робота – один з важливих етапів підготовки майбутнього фахівця у вищому навчальному закладі. Її науковий рівень, грамотність викладу, правильність оформлення, вміння студента в процесі захисту обґрунтувати й довести правомірність викладених у роботі думок, висновки свідчитимуть про рівень володіння українською мовою як засобом спілкування і елементом викладу фактичного матеріалу в майбутньому професійному спілкуванні.

Виконання курсової роботи передбачає вироблення навичок самостійної роботи з науковими джерелами і оволодіння методикою досліджень, а також здатність обрати і проаналізувати наукову або практичну проблему роботи, самостійно узагальнити опрацьований матеріал, обґрунтувати висновки.

Основні етапи роботи над курсовою роботою:

1. Вибір теми та її затвердження на кафедрі.

2. Складання календарного графіка роботи.

3. Опрацювання літератури з даної проблеми.

4. Ознайомлення наукового керівника з основними положеннями роботи та врахування його пропозицій.

5. Оформлення курсової роботи.

6. Захист.

Захист курсових робіт повинен відбуватися на засіданні кафедри за графіком, який затверджує завідувач кафедри.

Основні критерії оцінки курсової роботи :

• повнота розкриття обраної теми;

• культура мови написаної роботи;

• якість оформлення курсової роботи..

Курсова робота, як правило, складається з :

- вступу ( обсяг = приблизно 15% );

- двох основних розділів ( обсяг = приблизно 65-70%);

- висновків ( обсяг == приблизно 10-15%);

- списку використаної літератури ( бібліографії), ( обсяг = приблизно 5-7%);

• анотації ( обсяг = приблизно 4-6%).

Основні вимоги до курсової роботи:

1. Курсова робота оформляється на аркуші паперу форматуА-4.

2. Матеріали курсової роботи можуть бути виконані машинописним способом або від руки, з одного боку аркушів білого паперу. Якщо робота написана від руки, то щільність тексту повинна максимально наближатися до машинописного тексту.

3. Відкривається курсова робота титульною сторінкою, де зазначається назва навчального закладу, назва факультету, тема, прізвище, ім’я, по батькові студента і наукового керівника, рік написання. На наступній сторінці - план курсової роботи, який відображає її структуру (розділи) з означенням сторінок.

4. Кожна частина курсової роботи починається з нової сторінки.

5. Текст друкується через 1,5 інтервалу на одній стороні аркуша з дотриманням полів.

6. Сторінки нумеруються (номер ставиться зверху посередині).

7. Цитати, посилання,список використаної літератури та додатки необхідно відповідно оформляти.

З основними вимогами до курсових робіт вас познайомлять викладачі спеціальних дисциплін – наукові керівники ваших майбутніх курсових робіт, а ми зупинимося на правилах оформлення бібліографічного опису, що має пряме відношення до української мови..

Бібліографічний опис складається на основі друкованого твору мовою оригіналу, крім написаних японською та китайською мовами. Для останніх опис подається в українському перекладі.

Бібліографічний опис складається з заголовка (автор, назва) та даних про місце видання , видавництво, рік видання і кількісних даних ( кількість сторінок, том, випуск, номер). Дані про літературні джерела наводяться у встановленій послідовності і в обсязі, необхідному для ототожнення і пошуку цього джерела.

З метою уніфікації та обробки бібліографічної інформації введено систему умовно-розділових знаків:

- крапка і тире ( .-) – для відокремлення частин бібліографічного опису (перед місцем видання і кількістю сторінок при описі книги; перед роком, томом, випуском, сторінками при описі статті);

- двокрапка (:) – перед підзаголовком і назвою видавництва при описі книги ;

- похила риска ( /) – перед відомостями про авторство (колективи авторів, упорядники, редактори, науково-видавничі установи);

- дві похилі риски ( //) – перед відомостями про документ (твори, збірники, журнали, праці, матеріали статей);

- крапка з комою (;) – перед другим місцем видання; при перерахуванні в одному посиланні декількох робіт;

- кома (, ) – перед роком видання при описі книги , між прізвищами авторів з ініціалами.

Після всіх розділових знаків , крім коми, вживається велика літера.

Прізвища та ініціали чотирьох авторів записуються в тому порядку, в якому вони вказані в джерелі. Якщо авторів є більше, ніж чотири, то наводять прізвища та ініціали перших трьох і додають „та ін.” або відповідне словосполучення іншими мовами.

Місце видання записують повністю , хоча допустимі скорочення: М.- Москва, К.- Київ, Х.- Харків. Якщо видання є у кількох містах, їх подають без скорочень і розділяють між собою крапкою з комою. Назви видавництв скорочують за певними правилами, наприклад: Вища шк.., Наук. думка, Вид-во Львів. ун-ту.

Назви видавництв не слід брати в лапки. Кількість сторінок позначають цифрою з літерою „ с”. Після цифри їх наводять малими літерами , а попереду цифр – великими. Замість слова том вживають „ Т”.

Порядок запису при описі книги такий : прізвище та ініціали авторів, назва, місце видання, рік видання, кількість сторінок або інтервал цитування (початкова і кінцева сторінки). При описі статті: прізвища та ініціали авторів, назви статті, назва журналу, рік, том, номер, інтервал сторінок.

Зразок оформлення списку використаної літератури

1. Бурячок Андрій. Про зміни та доповнення в третьому та четвертому виданнях “Українського правопису” (1990 р., 1993 р.) // Українська мова і література в школі. – 1993. - № 5 –6, с.40-48.

2. Гринчишин Д.Г, Сербенська О.А.Словник паронімів української мови. – К.: Радянська школа, 1986. – 221 с.

3. Лобода В.В, Скуратівський Л.П. Українська мова в таблицях: Довідник. – К.:Вища школа, 1993. – 239 с.

4. Орфографічний словник української мови: Близько 114 000 слів / За ред. С.І.Головащука і В.М.Русанівського. – К.: Наукова думка, 1975. – 856 с.

Отже, зважаючи на викладене вище, можна зробити висновок про взаємопроникнення кожного із мовних стилів у межах як усної, так і письмової форм мовлення. Ось чому при вживанні поняття “мова професійного спрямування” треба мати на увазі щонайменше чотири сучасних стилі – розмовний, публіцистичний, науковий і офіційно-діловий. Вміле використання мовних засобів цих стилів – необхідна умова досягнення глибин професійного спілкування.