2.Характеристика функціональних стилів у професійному спілкуванні

Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови і поділяється на підстилі: розмовно-побутовий, світський,ораторський і підстиль усної народної творчості. Перший є власне розмовним, решта об’єднує ознаки розмовного стилю з елементами ділового і наукового (світський підстиль), ділового, наукового і публіцистичного (ораторський підстиль), розмовно-побутового і художнього стилів (підстиль усної народної творчості).

Оскільки комунікація в розмовному стилі здійснюється шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту із співрозмовником (співрозмовниками), без якого адекватне спілкування залишається на рівні побажання. Виходячи з цього, мовні засоби, які б сприяли досягненню мети, мають бути максимально простими і зрозумілими.

Так, у найдавнішому і найпоширенішому розмовно-побутовому підстилі цій меті підпорядковані і вимова, і синтаксис, і лексичні засоби.

Вимова дозволяє вживати фонетичні різновиди, які не завжди співпадають з літературними нормами, але не виходять за межі національної мови. Інтонаційні барви ( паузи, темп, ритм, наголос) охоплюють широкий діапазон і разом із позамовними засобами (жестами, мімікою) увиразнюють спілкування.

Синтаксис характеризується неповними реченнями, простими синтаксичними конструкціями з вільним порядком слів, активними зворотами, великою кількістю вставних слів і конструкцій. Психологічну напруженість діалогу підтримують питальні й окличні речення.

Лексика побутового спілкування, як правило, розмовно-побутова, загальновживана, без використання спеціальної термінології. Для неї характерне вживання професіоналізмів, емоційно забарвлених слів, діалектизмів і жаргонізмів.

Якщо побутова розмова переходить у межі світської або ділової бесіди (світський підстиль), то мовець вимушений стримувати свої почуття, а отже, обмежувати вживання емоційно забарвлених слів, уникати жестикуляції. Проте доцільним стає використання урочистих слів, фразеологізмів, загальновживаної наукової і громадсько-політичної термінології, ускладнених синтаксичних конструкцій, вишуканих і ввічливих звертань.

Ораторський підстиль найповніше функціонує у сфері політичного життя і використовується на мітингах, зборах, засіданнях, у дебатах, дискусіях, доповідях, лекціях тощо, збігаючись за своїми мовними ознаками з публіцистичним стилем. Він стає у нагоді тоді, коли треба вплинути на слухача, спонукати його мислити або діяти так, як того хоче оратор. Ось чому тут слід уникати шаблонних виразів, складних синтаксичних конструкцій, незрозумілої термінології і підсилювати можливості впливу вживанням фразеологізмів і крилатих висловів, активною жестикуляцією та мімікою, риторичними запитаннями й імперативами.

Підстиль усної народної творчості відображає художнє й фразеологічне багатство національної мови, тому тут повною мірою вживаються епітети, порівняння, метонімії, гіперболи, зменшувально-пестливі суфікси, різноманітні синтаксичні конструкції з використанням синтаксичного паралелелізму, однорідних членів речення, повторів, звертань до відсутніх осіб, тварин, рослин, явищ природи тощо.

Зразок розмовного стилю

Маргарита Іванівна безнадійно похитала отією голівкою, біля якої, мов бджоли, гуділи студенти.

• Навіжений, як і всі, хто пише вірші. Ви, напевне, застудились?

• Наче ні.

• Та хіба ж ви скажете?- вона приклала руку до його чола. – Температури наче нема, а нерозсудливість аж шелестить. Я вам завтра сушеної суниці й липового цвіту принесу. Сама сушила.

• Тоді я зразу одужаю.

• Боже? – сплеснула руками дівчина і засміялася. – Навіть наш Богдан спромігся на комплімент. Який прогрес? За це я вам завтра принесу подвійну порцію суниць і цвіту

(Михайло Стельмах “Дума про тебе”)

Публіцистичний стиль реалізує перш за все інформативну й волюнтативну функції мови. Сфера його використання – насамперед засоби масової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою , а отже, метою, яку ставить перед собою автор публіцистичної статті чи промови, є не стільки інформування громадськості з приводу тієї чи іншої проблеми, а передусім формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень. Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача, слухача або глядача діяти так, а не інакше.

Оскільки співрозмовник у межах публіцистичного стилю визначений абстрактно, вимова на відміну від розмовного стилю має бути максимально нормативною. Інтонаційні засоби надають тексту урочистого, гумористичного, сатиричного, іронічного або нейтрального звучання.

Синтаксис характеризується постановкою риторичних питань, гасел, закликів або наказів, а також наявністю різних типів складних речень, вставних і вставлених конструкцій, звертань, однорідних членів, цитувань, на авторитет яких можна спиратися.

Для лексики характерна емоційність, фразеологічна й метафорична насиченість, наявність великої кількості абстрактних слів, загальновживаної наукової і громадсько-політичної термінології, мовних кліше типу бесіда пройшла в теплій і дружній обстановці, які легко сприймаються громадянами.

Публіцистичний стиль існує в різних формах, поділяючись на підстилі.

З інформативним підстилем пов’язані жанри випуску новин, інтерв’ю, репортажу. Дієва впливовість реалізується тут у суб’єктивному доборі інформації та способах її мовної подачі.

Аналітичний підстиль відрізняється від інформативного тим, що в ньому обов’язково присутні елементи прогнозного аналізу і суб’єктивного передбачення наступних подій або явищ. Як правило. Він реалізується в аналітичній статті або аналітичній передачі.

Урочисто-декларативний підстиль реалізується у привітаннях і побажаннях з приводу ювілеїв, днів народження, важливих подій у житті окремих осіб і колективів. Він насичений загальною піднесеністю і позитивними емоціями, які підкреслюються конструкціями від щирого серця, вітаємо з ювілеєм, бажаємо успіхів тощо.

Агітаційний підстиль характеризується насиченістю спонукальних речень, наказових конструкцій і використовується в оголошеннях і рекламах. У цьому випадку він наближається до ділового стилю.

Художньо-публіцистичний підстиль функціонує в жанрах нарису, фейлетону і, таким чином, використовує образність і зображально-виражальні засоби художнього стилю.

Зразок публіцистичного стилю

Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні з них звучать вагомо і живуть довго, інші з часом стираються, темніють, як мідяки, і щезають з пам’яті людської. Але є слова, які можуть зникнути лише тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. До таких належить прекрасне і просте слово “Батьківщина”. Воно вічне, як вічний народ.

Воно вічне, тому що за ним стоїть цілий світ. Це слово начинене силою людської любові і ненависті, освячене потом і кров’ю кращих синів народу. Важко знайти ніжні й сердечні слова, які б не були вже сказані про Вітчизну. Велика, священна і прекрасна любов - до Батьківщини жила, живе і житиме у всіх чесних і щирих серцях. Але було б примітивно й убого мислити, що ця любов є лише вдячністю за добро, за ласку, за щедрість землі, на якій живеш.

(В.Симоненко “Наша рідна Вітчизна”)

Художній стиль – це стиль літературної мови, що застосовується в художній літературі. Відрізняється від інших стилів тим, що в нього відсутня регламентація використання мовних засобів, до нього можуть входити елементи будь-якого стилю: просторічна, жаргонна і діалектна лексика, експресивна, емоційна, оціночна і нейтральна, що пов’язано з основною функцією мови художнього твору – зображальною. Таким чином, у художньому стилі мовні засоби служать специфічній меті – побудові художнього образу. Тут вживаються такі засоби художньої образності, як метафора, метонімія, порівняння, епітет, гіпербола, алегорія, використовуються речення всіх видів складності, різноманітність інтонаційних відтінків на рівні діалогу, монологу, полілогу.

Його призначення пов’язане з виконанням естетичної функції – різноманітними мовними засобами виразити художнє бачення світу.

Специфіка мови художніх творів полягає в різко виявленій індивідуальності, неповторності мови кожного письменника, в широкому використанні елементів різного стилістичного забарвлення.

Стиль художньої літератури має такі підстилі і жанри: епічний (роман, повість, оповідання), ліричний (ода, гімн, поема, послання), драматичний ( комедія, трагедія, драма).

Зразок художнього стилю

У місячній повені і в марищі тіней утопилися ліси. Передосінній сум тече по тихих стовбурах і затікає жовтизною у листя, міддю в жолуддя, огнем в горобину. І гіркістю горобини, і вогкістю грибовищ, і терпкістю хвої, і бродінням опалого листу пахне тепер лісова земля, що в доброму напівсні вибиває з-під кореня то боровика, то красноголовця, то рижика, то бабку – хай побавляться дрібнята під місяцем, бо під сонцем люди не дадуть.

(Михайло Стельмах “Дума про тебе”)

Науковий стиль реалізує передусім мислетвірну і номінативну функції мови. Це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки, виробничого і господарського життя, навчальної літератури, науково-популярних видань, який характеризується широким використанням абстрактних понять, наукових і технічних термінів, номенклатурних назв. Оскільки він обслуговує професійно-наукову сферу, головною метою науковця є об’єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад інформації, яка має впливати не на почуття, а на розум і свідомість читача.

У зв’язку з цим у межах наукового стилю виділяються такі підстилі: власне-науковий, де подана інформація стосується науковців конкретної галузі (використовується в монографіях і наукових статтях); науково-навчальний, який функціонує в навчальних посібниках, підручниках і довідниках ( характеризується наявністю визначень, правил, пояснень, а також системою вправ і завдань); науково-публіцистичний, де наукова інформація подається за допомогою мовних засобів публіцистичного стилю; виробничо-технічний, який забезпечує інформацією різні виробничі й господарські сфери.

Серед специфічних мовних засобів наукового стилю виділяються спеціальні наукові символи, умовні скорочення, формули,таблиці, списки, інформація, подана у графічному вигляді. Текстам притаманна чітка внутрішня структура, членування його на окремі пункти, параграфи, абзаци, часте цитування з обов’язковим посиланням на адресат.

У синтаксисі дозволяється тільки прямий порядок слів, переважають пасивні конструкції і складнопідрядні речення з підрядними мети, причини, наслідку.

Лексика характеризується наявністю спеціальних термінів, абстрактних слів і понять, наукової фразеології. Слова вживаються тільки в прямому значенні, неприпустиме їх різне тлумачення, емоційне забарвлення, метафоричність.

Зразок наукового стилю

Концепція розвитку економічної освіти є методологічною базою освітянської діяльності в умовах формування у суспільства знань і соціально орієнтованої економіки і визначає методи розв’язання нагальних проблем у сфері економічної освіти шляхом усвідомлення її цілей, завдань, змісту і технологій.

Головними компонентами економічної освіти є її зміст і організаційно-освітні технології її забезпечення. Вони мають свої особливості в різних складових економічної освіти – загальноекономічній та професійно-економічній.

( Економіка розвитку. – Х.:ХДЕУ, 2003).

Офіційно-діловий стиль (ОДС) служить для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. За визначенням А.П.Коваль, “ОДС – це стиль, який задовольняє потребу суспільства в документальному оформленні актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також окремими громадянами в офіційній сфері спілкування”[7,с.10]. Цей стиль властивий офіційним документам. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ – ХІІ століть (Мстиславова грамота), в українсько-молдавських документах, українських грамотах ХІУ – ХУ ст., українських літописах.

ОДС має три підстилі:

1. адміністративно-канцелярський – обслуговує професійно-виробничу сферу, визначається детальною регламентацією та найбільшою жанровою різноманітністю. Втілюється в таких жанрах: довідка, заява, автобіографія, акт, наказ тощо;

2. законодавчий – обслуговує сферу законотворчості, прагне до абсолютної однозначності й точності формулювань і вживається в таких жанрах, як конституція, закон, указ, статут;

3. дипломатичний – обслуговує сферу міждержавних стосунків. Характеризується толерантністю, виробленими початковими і кінцевими формами документа і вживається у таких документах, як нота, комюніке, меморандум, конвенція, ультиматум.

ОДС обслуговує сферу ділових стосунків і може існувати у двох формах: усній і письмовій. Усна форма стилю не має чіткої градації за підстилями, тут можна виділити лише такі жанри, як нарада, переговори, телефонна розмова, бесіда, промова тощо.

Письмова форма офіційно-ділового стилю має свої особливості:

1. Відсутність співрозмовника в момент висловлення думки. Відсутність мовної ситуації.

2. Не завжди відома кількість співрозмовників та якісний склад аудиторії ( за віком, професією, освітою).

3. Письмова форма є вторинною щодо усної, спирається на усну форму як своє джерело.

4. У письмовому мовленні наявна закріпленість текстів за формою існування.

5. Монологічний характер письмових текстів. Потенційно необмежена кількість копій.

6. Наявність графічних знаків, властивих тільки письмовій формі (букви, цифри, позначки, схеми, діаграми).

7. Спілкування в письмовій формі не пряме, а опосередковане – через папір .Це зумовлює ретельну роботу над добором засобів, їх уточнення, поліпшення, сувору регламентацію засобів і структури тексту, традиційність, консерватизм.

Ці особливості письмової форми зумовлюють певні вимоги до письмових текстів ОДС:

1.Стислість і уніфікованість. Ця риса стилю виявляється у широкому використанні кліше – усталених словесних формул, закріплених за певними ситуаціями спілкування. Якщо в інших функціональних стилях кліше є, як правило, стилістичним недоліком, помилкою, то тут сприймається як звичайний, обов’язковий компонент. Наявність стандартних висловів полегшує процес укладання текстів, призводить до однотипності засобів в однакових ситуаціях.

Кліше – це мовні одиниці (словосполучення чи слово з прийменником), яким властиві постійний склад компонентів та їх порядок, звичність звучання, відтворюваність готових блоків: встановити контроль, у зв’язку з, надати допомогу та ін.

Вирізняють такі види кліше:

• прості, що складаються з двох слів: обіймати посаду; обговорювати питання;вживати заходів;порушувати клопотання та ін.;

• ускладнені, що мають більше двох слів: брати участь у заходах; що в подальшому йменується; згідно з чинним законодавством; зловживати службовим становищем та ін.;

• складні, що мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: прошу надати матеріальну допомогу; відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків.

Помилки у використанні кліше: більша половина; переважна більшість; зняти з займаної посади; взяти участь.

2.Точність формулювань, чіткість висловлюваної думки. Ця вимога є найголовнішою для ділового стилю, бо будь-який документ має юридичну силу лише при точному виборі потрібного слова, правильному користуванні термінами ( як правило, зрозумілими для більшості, а тому переважно українського походження на відміну від наукового стилю, де специфіка вимагає прагнути до інтернаціоналізації наукової термінології) і униканні професіоналізмів, а також при відсутності орфографічних і пунктуаційних помилок. Для української мови ця вимога має принциповий характер, бо під впливом міжмовної омонімії ( неделя – неділя, место – місто) або при неправильному виборі потрібного варіанту за значенням (общественная организация - суспільна організація, громадська організація; личное дело - особова справа, особиста справа) виникає безліч двозначностей і непорозумінь

3Логічна послідовність реалізується в чітко визначених способах подачі матеріалу, які відрізняються зовнішньою логікою розповіді (хронологічна послідовність автобіографій, протоколів, звітів), внутрішньою логікою міркування ( причинно-наслідкова послідовність доповідних, пояснювальних записок) або послідовною логікою опису, яка характеризує явища через перелік ознак, властивостей та інших особливостей опису ( описова характеристика звітів, актів, наказів, постанов).

Зовнішніми ознаками логічної послідовності є тісний логічний зв’язок між реченнями, частотність зв’язків з ознаками мети, причини, наслідку (для цього, з цією метою, отже, таким чином, познайомившись зі справою та ін.), чітке членування тексту на абзаци, параграфи, частини тощо.

4. Об’єктивність, яка полягає у високому ступені безособовості й відсутності будь-яких суб’єктивно-оціночних моментів у мові документа. Це означає, що переважна їх більшість має складатися від імені юридичної особи, а займенник може вживатися лише в документах щодо особового складу (наприклад, автобіографії): Деканат просить, Дирекція звертається, але Я, Проценко Роман Сергійович, народився....В інших випадках тексти набувають безособового характеру: Заводові потрібно, Просимо та ін.

У діловому стилі не можна використовувати наказовий або умовний способи дієслова типу роби, пиши, зробив би. Наказовість передається інфінітивом або безособовою формою: оголосити подяку

У граматиці ступені порівняння прикметників і узагальнені іменники на позначення місця роботи або проживання утворюються за допомогою аналітичних форм, а не афіксів, які підкреслюють суб’єктивну думку автора ( не повніший, найповніший, а більш повний, найбільш повний; не заводчани, а працівники заводу).

Те ж саме стосується синтаксису речень, де треба дотримуватися таких правил:

• не вживати пряму мову ( крім випадків цитування фрагментів документа);

• не використовувати окличних, спонукальних або питальних речень;

- будувати речення переважно з пасивними конструкціями, які підкреслюють об’єктивність того, що відбувається, акцентують увагу на факті здійснення або нездійснення конкретної дії і спонукають до вирішення проблеми: Завдання щодо доставки вагонів не виконується, а не Ви не виконуєте мого завдання щодо доставки вагонів;

- надавати перевагу так званим розщепленим присудкам (не здійснюватимуться, побудуємо, а будуть здійснюватися, будемо будувати), бо в цьому випадку відсутня категорична впевненість, а отже, документ спирається на об’єктивну можливість виконання дії.

Переконливість. Зважаючи на те, що діловий стиль, як правило, опосередкований, - це одна з найголовніших вимог не тільки до мови, але й до способу обґрунтування відповідної справи.

Так, у заяві або листі про надання матеріальної допомоги прохання, що завершується словами у зв’язку з важким матеріальним становищем, не може бути об’єктивним, переконливим і не приведе до позитивного результату, крім випадків, коли цей результат запрограмований у попередній бесіді підлеглого з керівником. Причина має бути викладена в зрозумілій і обґрунтованій формі, з точним добором фактів і цифрових даних: Прошу надати матеріальну допомогу у зв’язку з весіллям тощо. При цьому документ має бути максимально лаконічним