4. Унормованість – основна ознака сучасної української літературної мови

Уподовж віків випрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов’язковими для сучасних носіїв літературної мови. Як зазначав ще в 1936 р. видатний діяч українського відродження проф. І.Огієнко (Іларіон),”Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис”.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють орфоепічні, акцентуаційні, лексичні, графічні, граматичні,стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опанування якими сприяє підвищенню культури мови.

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної вимови злитих звукосполучень [дˆж], [дˆз] та розрізнення приголосних [ґ],[г]

В усному мовленні дж, дз в позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: [дˆжерело], [дˆзвін]. Всередині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є порушенням норми: дослід\ження,поход\ження.

В українській мові слід розрізняти г і ґ. Літера ґ була вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням „Українського правопису” 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найповніший список слів з літерою ґ подається в „Орфографічному словнику української мови”, яким варто послугуватися, оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців:

біографія ґатунок

монографія але ґрунт

організація підґрунтя

Акцентуаційна норма в українській мові цілком сформована, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Дедалі скорочується в українській мові кількість слів з дуплетним наголосом. Слід пам’ятати, як правильно наголошувати: нови́й, фахови́й, ви́падок, одина́дцять, чотирна́дцять, листопа́д тощо.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони відзначаються не тільки стабільністю, консерватизмом, а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11-ти томах (1970 – 1980); Російсько-українським словником у 3-х томах (1983 – 1985); Орфографічним словником української мови (1994) та іншими. У лексиці офіційно – ділового стилю часто вживаються слова – кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.

Норма Калька

постачальник поставщик

навчальний учбовий

численний багато чисельний

захід міроприємство

збігатися співпадати

наступний слідуючий

ставитися відноситися

Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими моделями: підприємство, багатогалузевий, співіснувати тощо.

Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов, зокрема з російської, замінюються прикметниками або іменниками:

Українські відповідники Російські дієприкметники

вирішальний решающий

наступний последующий

попередній предшествующий

бездіяльний бездействующий

завідувач заведующий

службовець служащий

На особливу увагу заслуговують прийменникові констукції, поширені насамперед у діловому мовленні. Порушенням норми вважається вживання прийменника по, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками, порівняйте:

Українські відповідники Російські конструкції

на Ваш погляд по Вашему усмотрению

у службових справах по делам службы

зі службового обов’язку по долгу службы

за наказом по приказу

після закінчення терміну по истечении срока

через недбалість по небрежности

за законом по закон

Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно- ділового стилю характерні сталі словосполучення – мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

Норма Порушення норми

укладати угоду заключати угоду

брати участь приймати участь

впроваджувати у виробництво внедряти у виробництво

відшкодувати збитки розмістити убитки

обіймати посаду займати посаду

витяг із протоколу виписка із протоколу

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1. фонетичним (пишуться так, як і вимовляються): дата, бланк, підрозділ;

2. морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): укладається, підписуєшся, безстроковий, зчитувати;

3. історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): рівень, меншості, зосереджений, черговий, математика;

4. смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, які мають неоднакове значення): напам’ять – на пам’ять, по-новому – по новому, Роман – роман, проте – про те.

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматичному, смисловому та інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, є обов’язковими, бо зумовлені граматичною структурою речення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак оклику, знак питання, три крапки); між частинами складного речення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у простому реченні на місці пропущеного члена речення та між підметом і присудком відповідно до правил (тире); при вставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома) і при узагальнюючих словах (двокрапка, тире); при відокремлених членах речення (кома, тире). Наприклад: Особисті офіційні документи – це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання документів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами.

За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури, проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. Або: Фірма реалізує срібні, ложки,ножі, виделки, меблі та сантехніку. Це типовий приклад порушення смислового принципу розстановки розділових знаків та пунктуаційної норми у використанні однорідних членів речення. Правильно було б так:Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий вовняний одяг. Фірма реалізує меблі, сантехніку та срібні столові набори: ножі, ложки, виделки.

На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Скажімо, у реченні: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку історію – можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу – його нелегку історію. Цей принцип є допоміжним до граматичного і смислового.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок – моста і мосту).

Фіксація різнотипних норм літературної мови здійснюється фахівцями і розглядається як їх кодифікація. Кодифіковані норми фіксуються у правописі, підручниках і посібниках з української мови, словниках і довідниках.

Дотримання літературних норм усіма, хто використовує українську мову як засіб спілкування, оберігання її від засмічення, суржикового викривлення є обов’язком кожного мовця.

Отже, українська мова професійного спрямування – один із функціональних різновидів української словесності. Знати мову професії – це значить дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, орфографічних, орфоепічних норм професійного спілкування. Це значить володіти сучасною українською літературною мовою на всіх її рівнях.