Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що регулює словотвірна норма?

2.Назвіть основні поняття словотвору та з’ясуйте їх суть.

3.Назвіть основні способи словотвору та проілюструйте на прикладах.

4. Як утворюються іменники на позначення осіб?

5. Як утворюються присвійні прикметники?

6. Як утворюються і пишуться прикметники від різних географічних назв?

7. Що ви розумієте під поняттям „морфологічна мовна норма”?

8. Норма і морфологічна категорія роду іменника.

9. Норма і морфологічна категорія числа іменника.

10. Яких норм слід дотримуватися при вживанні відмінкових форм іменника?

11. Як утворюються форми ступенів порівняння прикметника?

12. Яких помилок слід уникати при творенні і вживанні форм ступенів порівняння прикметника?

Лекція 4. Синтаксичні норми

План викладу:

1. Синтаксична нормативність мовлення.

2. Словосполучення як мінімальна одиниця синтаксису.

3. Типові порушення синтаксичних норм, пов’язаних з побудовою словосполучень.

4. Особливості координації присудка з підметом.

5. Попередження помилок, пов’язаних з побудовою речень.

Ключові терміни та поняття

• синтаксис - речення

• словосполучення - координація присудка з підметом

• узгодження - порядок слів у реченні

• керування - синтаксичні синоніми

• прилягання

.

1. Синтаксична нормативність мовлення

Невід’ємною складовою частиною культури мовлення є дотримання мовцем синтаксичних норм. Синтаксис – це розділ мовознавства, який вивчає „сукупність діючих у самій мові правил, які регулюють творення та функціонування синтаксичних одиниць”( Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П., Граматика української мови, 1983). Основними синтаксичними одиницями є словосполучення і речення, які мають свої правила побудови та функціонування. Незнання цих правил чи порушення їх призводить до суттєвих помилок у мовленні.

Зупинимося на словосполученні.

2. Словосполучення як мінімальна одиниця синтаксису

Словосполученням називається смислово-граматичне об’єднання двох або більше повнозначних слів на основі підрядного синтаксичного зв’язку: економічна політика, приватне підприємство, летіти літаком, приїжджає вранці, прочитати статтю.

До складу словосполучення завжди входять головне і залежне слово. Головним є те слово, від якого ставиться питання, а залежне відповідає на питання: слухати (що?) промову; студент (який?) талановитий; виїхати (куди?) на дорогу; говорити (як?) голосно.

Словосполучення не ототожнюється ні з словом, ні з реченням.

Словосполучення відрізняється від слова тим, що воно, по-перше, складається з двох або більше самостійних повнозначних слів ( перевірений текст, ефективний метод, укласти угоду), а по-друге, на відміну від слова словосполучення називає не тільки предмет або дію, а й ознаку предмета ( далекий родич, чисте небо) чи ознаку дії ( читати ввечері, креслити охайно, будувати на подвір’ї). Отже, словосполучення дає конкретизуючу назву явища. Словосполучення відрізняється також від речення. Речення є одиницею спілкування, а словосполучення такого значення не має. Реченнями ми про щось повідомляємо, запитуємо, спонукаємо до дії, і це передається відповідною інтонацією. Словосполученням таке інтонаційне оформлення не властиве. Вони виступають складовими частинами речень, будівельним матеріалом їх.

У словосполученні залежне слово з головним може з’єднуватися безпосередньо ( кінцевий результат, працювати чесно, організовувати виробництво) і за допомогою прийменників ( працювати з людьми, організувати в університеті, стаття з журналу).

Залежно від мети утворення та лексико-синтаксичних особливостей його компонентів усі словосполучення класифікуються за двома принципами – кількісним і формально-граматичним. За кількісним принципом словосполучення поділяють на прості і складні. За формально-граматичним принципом моделі словосполучень можуть бути іменними, дієслівними та прислівниковими.

Просте словосполучення включає до свого складу два лексично повнозначних слова: духовні витоки, економіка підприємства, оригінальний у поглядах.

До простих словосполучень належать і такі , що складаються не тільки з двох, а й з трьох, чотирьох слів, у яких є аналітичні форми вищого чи найвищого ступенів порівняння прикметників або аналітичні форми присудків, виражені лексично неповнозначними дієсловами бути, стати, хотіти і под. , що відповідають однослівним: більш авторитетний учений – авторитетніший; буде виглядати найбільш ошатно – виглядатиме найошатніше.

Як прості розглядаються і словосполучення, в яких залежним компонентом виступає зв’язане словосполучення – синтаксично зв’язане: накази солдатських матерів, перечитати „Слово о полку Ігоревім” або фразеологічно: грошей як кіт наплакав, свято на носі, іти нога в ногу.

Складні словосполучення у своїй будові мають три й більше повнозначних слів. Вони утворюються шляхом поширення простого словосполучення залежними від нього словами: скарги на недоліки – багато скарг на недоліки – дуже багато скарг на недоліки в роботі транспорту – дуже багато скарг на недоліки в роботі міського пасажирського транспорту.

В основі як простого, так і складного словосполучення лежить граматично панівне слово. Залежно від того, якою частиною мови воно виражене, словосполучення поділяються на іменні ( головне слово іменник, прикметник, числівник, займенник) – матеріальна допомога, гарна на вигляд, досвідчений у житті, одна з країн, хтось із співрозмовників; дієслівні ( головне слово дієслово, дієприслівник, дієприкметник) – читати та конспектувати твори, повернувшись у Київ, прочитаний голосно; прислівникові( головне слово прислівник) – відповідно до наказу, втричі швидше, далеко від своїх.

Слова, які формують словосполучення, передають зв’язки між предметами, явищами навколишнього світу. Граматично ці зв’язки можна оформити такими мовними засобами:

• зміною форми слова : ефективний метод, матеріальна допомога;

• прийменниками: сильніший за закон, прибуток на члена сім’ї;

• сполучниками: батько й мати, зранку й до вечора;

• порядком слів, чітко визначеним для певних членів речення ( означення, наприклад, повинне стояти перед означуваним словом – вечірній сад; при зворотному порядку слів – сад вечірній – означуване слово тяжіє до значення присудка). За допомогою цих мовних засобів слова поєднуються в словосполучення підрядним і сурядним типами зв’язку.

Підрядний зв’язок у словосполученні виражає граматичну залежність одного слова від іншого. Розрізняють три основні способи підрядного зв’язку: узгодження, керування і прилягання.

Узгодження – тип підрядного зв’язку між компонентами словосполучення, за якого форми залежного слова уподібнюються формам головного, стрижневого слова: чарівний куточок, чарівне слово, чарівна усмішка, чарівні очі. Головним компонентом за такого зв’язку є іменник або субстантивована частина мови, а залежним – прикметник ( тривала розмова, охочий до мандрівок добродій); займенник (такі вісті, усі пропозиції); порядковий і кількісний числівники у непрямому відмінку ( перший кілометр, сімома студентами), дієприкметник ( відчинена брама, потерпілі громадяни), іменник-прикладка ( річка Дніпро, роман „Собор”).

Залежне означуване слово, як правило, стоїть у препозиції до основного слова і виявляє повне узгодження в можливих спільних формах, якими є форми роду, числа, відмінка: досвідчений менеджер, досвідченого менеджера, досвідченому менеджеру, досвідчені менеджери. Крім повного, узгодження може мати форми й неповного узгодження. Зокрема воно виявляється у словосполученнях з іменником – місто Маріуполь, річка Дніпро, Місто Черкаси.

Керування – такий тип підрядного зв’язку , при якому залежне слово ставиться при головному в певному відмінку: складати іспити, приїхати до столиці, писати без помилок, роздуми над фільмом, властивий людині, багатий думками.

При зміні головного слова залежне залишається незмінним: говорив про щастя, говорила б про щастя, говоріть про щастя, говорили про щастя.

За формою залежного слова керування буває безприйменниковим, або безпосереднім ( землі Донеччини, слухати звіт) та прийменниковим , або опосередкованим: турбуватися про людей, діяти за наказом, знати про щось.

За силою підрядного зв’язку розрізняють керування сильне і слабке.

Сильним керування буває тоді , коли головним словом є перехідне дієслово: запам’ятати правило, укласти угоду, не купити хліба, випити кави.

Слабке керування наявне в словосполученнях , де головним словом виступає дієслово або інша частина мови, а залежне може стояти у формі будь-якого відмінка з прийменником чи без нього: зайти до кімнати, дякував друзям, учитель за покликанням, вітер з півночі, краса осені.

Прилягання – такий вид підрядного зв’язку, при якому залежне слово, будучи незмінним, пов’язується з головним лише за змістом: говорити переконливо, дорожчий утричі, зустрітися вдруге, працювати сидячи, одягнутись по-осінньому, мрія відпочивати.

При приляганні залежне слово виражається незмінними словами:

• прислівником: поводитися (як?) ґречно, щедрий (у якій мірі?) надзвичайно, прочитати (скільки?) двічі;

• неозначеною формою дієслова (інфінітивом): порадив (що?) прочитати, приїхав (з якою метою?) подякувати, мрія (яка?)працювати;

• дієприслівником: ішли розмовляючи, рухатися не зупиняючись, читав дрімаючи;

• незмінюваним іменником: пальто беж, колір хакі.

Граматичне значення словосполучення виявляється в синтаксичних відношеннях між його компонентами при врахуванні характеру лексем головного й залежного слова. Виділяються кілька типів граматичних значень словосполучень:

1.Атрибутивні( означальні) відношення встановлюються між компонентами із значенням предмета та його ознаки, наприклад: моє покоління, політичні дебати, перша спроба, хлопець у джинсах, плоди дубів. Залежне слово з атрибутивною семантикою в реченні виступає означенням.

2. Об’єктні відношення встановлюються між компонентами словосполучення із значенням дії (або ознаки) й назви предметів , на які переходить дія (або ознака):списати аркуш, уникнути відповіді, зателефонувати приятелеві, мислити категоріями, уточнити подробиці, згадати про Ніццу. Залежне слово з об’єктною семантикою в реченні виступає додатком.

3. Обставинні відношення встановлюються між компонентами словосполучення із значенням дії(або ознаки) й обставини, що характеризує саму дію (або ознаку): різко повернутися, нарешті прибути, жити по-людському, купити на ярмарку, розкинутися обабіч шляху. Слово з обставинною семантикою в реченні виконує роль члена речення обставини.

Словосполучення виконує в мові такі функції: 1) служить будівельним матеріалом для речень, входить до його складу; 2) вживається в ролі назви (зокрема заголовка); 3) виступає складовим елементом тексту з сегментованою побудовою.

Розглянемо кожну функцію окремо. Зауважимо тільки: очевидним є те, що перша функція словосполучення є основною, а решта – факультативними.

Візьмемо для прикладу дієслово віз, яке за своєю семантикою ( означає дію особи , передбачає адресата дії, об’єкт дії, означення засобу пересування, а також передає рух у певному напрямку) може сформувати речення з шістьма залежними іменниками. Отже, потенційно можливе з ним таке речення: Фірма везла залізницею товар для компаньйонів з Польщі в Київ.

Підпорядковуючи повнозначні частини мови, дієслово утворює з ними словосполучення – фрагменти речення. Граматично зв’язок дієслова з поширювальними словами, вираженими іменними частинами мови, реалізується в керуванні, а з прислівником, дієприслівником та інфінітивом – у приляганні. У свою чергу іменники, вже як стрижневі слова нових потенційних словосполучень, поширюються іншими елементами. Типовими відношеннями між ними є означальні (атрибутивні) або доповнювальні, додаткові ( об’єктні). Таким чином, наше речення може поширитися в такий спосіб: Фірма-посередник між трьома об’єднаннями за домовленістю везла залізницею оптом закуплений товар, призначений для компаньйонів, з сусідньої Польщі в столичний Київ.. Приклад ілюструє основну функцію словосполучення.

По-різному виконує словосполучення функцію називання. Це може бути нерозчленована назва в тексті: „Жіноча рада захисту малозабезпечених дітей, сиріт та пенсіонерів через” Вечірку” звернулась до Президента України , Голови Верховної Ради , Прем’єр-міністра, Київської міськради за допомогою”(газ.),або заголовок твору („Дорогами тисячоліть”, „Слово про слово” – назви книжок);складовим елементом сегментованого тексту („ Інтелектуал Світу 1993 року. Ним став Патріарх української культури Олесь Гончар” (газ.).