6. Українська фразеологія і професійне мовлення

З лексикологією тісно пов’язана фразеологія. Фразеологія : 1. Розділ мовознавства, що вивчає сталі звороти мовлення.2. Склад фразеологічних дисциплін і висловів мови. До складу фразеології входять ідіоми, порівняння, крилаті вислови, прислів’я, приказки, стійкі формули, звороти науково-термінологічного характеру, афоризми, сталі вислови з виробничо-технічної сфери та ін.

Фразеологічною одиницею, або фразеологізмом, називається стійке сполучення слів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення. Фразеологізми характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення й автоматичним відтворенням у мовленні. Наприклад: збити з пантелику;біла ворона; сім разів відміряй, а раз відріж; заварити кашу.

Ідіомами називаються стійкі словосполучення, що виражають єдине поняття. Вони втратили свою внутрішню форму і на іншу мову, як правило, дослівно не перекладаються: вскочити в халепу;замилювати очі; море по коліна.

Порівняння – це вид простого тропа, в якому одне явище як поняття виявляється шляхом зіставлення з іншим явищем. Цього типу фразеологізми цінні тим, що в них безпосередніше відбиваються особливості життя і побуту носіїв мови: чистий, як сльоза; їсть, як іржа, білий, як стіна

Прислів’я – це виражений реченням народний вислів повчального змісту, що передає узагальнений суспільний досвід або формулює життєву закономірність: щире слово; добре діло душу й серце обігріло; вік живи, вік учись.

Приказка – це стійкий вислів, який відзначається лаконічною будовою й використанням образної виразності, але не формулює певної закономірності чи правила: у страху очі великі; і стіни вуха мають; м’які слова і камінь крушать.

Крилаті вислови – часто повторювані влучні словесні формули, джерело яких може бути встановлене: голос волаючого в пустелі; лиш боротись – значить жить! До них належать вислови видатних політичних та історичних осіб, цитати з творів письменників, з античної літератури тощо.

Афоризм – виражає в стислій формі яку-небудь думку узагальнено. Це може бути прислів’я, приказка, крилатий вислів, народнопоетична формула та інші фразеологізми, які набувають афористичності в мовленні: і в наше віконце загляне сонце; через терни до зірок; друзі пізнаються в біді.

Каламбур – фігура мовлення, яка полягає в гумористичному використанні багатозначності слова або звукової схожості різних слів: кому весілля, а курці смерть; на Миколи та ніколи; далеко куцому до зайця.

Професійні вислови – це стійкі словосполучення або речення, що внаслідок переосмислення вийшли за межі мови професійних груп і набули образного звучання: грати першу скрипку; підрізати під корінь; закручувати гайки; увійти в роль.

Народнопоетичні включення – стійкі мовні моделі, які вживаються як зачини чи кінцівки в народній творчості у вигляді рефренів, евфемізмів: багато що казати, та мало слухати; у добрий час сказати, а в лихий промовчати. Це переважно народні побажання, заклинання, обіцянки, клятви, вітання. Перенесені у незвичну для них мовну ситуацію, вони надають ліричності, невимушеності, плавності викладу.

Вислови термінологічного характеру стають фразеологізмами, коли вони виходять за межі своєї терміносистеми й набувають переносного значення: питома вага; вийти на фінішну пряму; тримати руку на пульсі; поставити наголос, міжнародний клімат.

Фразеологія української мови – це її багатство й окраса. Більшість фразеологізмів має образне значення й використовується як прикраса або надає соціальної оцінки тексту. Їх багатство і різноманітність дають можливість живописно передати думку, відтворити і описати ситуації людського життя. Вони можуть дохідливо і дотепно висміяти, гнівно, сатирично затаврувати, жартівливо натякнути, ввічливо підказати, передати похвалу і повагу. Їх образність і емоційність здатна впливати не тільки на розум, а й на уяву і почуття людини.

Активне використання фразеологізмів притаманне розмовному, художньому, . публіцистичному та конфесійному стилям сучасної української літературної мови Офіційне професійне, ділове спілкування послуговуються , як відомо, науковим та офіційно-діловим стилями, зверненими до розуму, а не до почуттів, отже, і використання в них фразеологізмів обмежене.

Перш за все, у професійному мовленні використовуються термінологічні словосполучення. Термінологічні словосполучення – це назви та вислови певних понять з науки, техніки, мистецтва. Наприклад: дієприкметниковий зворот – мовознавчий термін; куряча сліпота – медичний, сила тяжіння, коефіцієнт корисної дії – фізичні; Донецька область – географічний, заробітна плата, стиль керівництва, мотивація до праці – економічні державна мова, посадова особа, недоторканість особи – юридичні.

У діловому професійному спілкуванні широко використовуються мовні кліше

Під мовними кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установити контроль; матеріальне благополуччя; згідно з оригіналом; мати на увазі; ринкова економіка; боротьба із зловживаннями тощо.

Для визначення межі самого поняття береться до уваги відповідний синхронний зріз – для сучасної української мови встановлюється сучасний синхронний зріз. Поява кліше зв’язана з частотністю й повторюваністю ситуації. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають звичності в називанні і звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні. Подібно до фразеологізмів вони відтворюються в мовленні і починають функціонувати як одиниці мови. Але у них немає семантичних зсувів, як у фразеологічних одиниць, зв’язок компонентів вільний, як і у вільних синтаксичних словосполученнях. Тому такі сполучення вважають явищем перехідного типу, що поєднує в собі властивості вільного синтаксичного словосполучення і фразеологічної одиниці. Сюди зараховуються вільні синтаксичні словосполучення, які характеризуються тимчасовістю існування як готових формул мови: входити в коло інтересів4 екстремальна ситуація; користуватися великим попитом; перехідний період; соціальна програма; боротьба зі злочинністю та ін.

До мовних кліше належать конструкції, побудовані за відповідними моделями словосполучень, зрідка речень, тому розрізняють прості, ускладнені та складні кліше

Прості кліше – це мовні конструкції, що складаються з двох слів : згідно з , відповідно до, вжити заходів, оголосити подяку, винести догану тощо.

Ускладнені – що мають більше двох слів: брати до уваги; згідно з оригіналом;брати активну участь; вжити суворих заходів; винести сувору догану тощо.

Складні – мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: відділ боротьби з організованою злочинністю; контроль за виконанням наказу залишаю за собою; наказ оголосити особовому складу академії тощо.

Кліше виконують роль стандарту, забезпечують найповнішу інформацію і економлять мовлення. Це в основному сталі словосполучення, які на сучасному синхронному зрізі актуалізуються і починають вживатися у мовленні у функції готових формул.

На відміну від мовних кліше, які є основним будівельним матеріалом мови і становлять схему, закріплену за певною ситуацією, мовні штампи – це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, безконечні, стилістично не вмотивовані повтори, які створюють негативний стилістико-смисловий ефект. Хоч мовні кліше рідко породжують штамп, але наявність таких конструкцій не на своєму місці або багаторазове їх повторення призводить до появи штампів : „ Це людина, яка брала участь у громадському, науковому житті університету. Він брав участь у науково-практичній конференції” Національна ідея. Уроки останнього десятиріччя”.

Втрата нормативності особливо помічається там, де повинна переважати індивідуальна манера письма. У такому разі без потреби вжиті канцелярські вислови типу за рахунок; у зв’язку з ; в результаті; з метою та інші, іменники віддієслівного походження типу забезпечення виконання завдання негативно впливають на сприймання. Наприклад: „ При впровадженні внутрішньогосподарського розрахунку ефективність колективного підряду підвищується, оскільки головне завдання останнього – забезпечення отримання максимальної кількості продукції при найменших затратах” (газ.)

Головною причиною породження штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економно висловити думку. Тому й спостерігається нанизування кількох абстрактних слів, розташованих поряд : питання підвищення; здійснення завдання; виконання зобов’язання. У таких випадках краще один з іменників (перший) замінити інфінітивом : забезпечити виконання; виконати зобов’язання. Слово питання слід випускати. Іноді в основу таких словосполучень уводяться слова робота, боротьба, експеримент, дослідження та інші, за якими йде не властивий загальнонародній мові прийменник по. Повторюючись у багатьох словосполученнях, він також штампує мову : робота по впровадженню..., експеримент по застосуванню..., дослідження по ліквідації..., які треба замінювати словосполукою з прийменником з або зовсім змінювати ( впроваджувати, винищувати, дослідження з ліквідації, експеримент із застосування).

Одні й ті самі слова-означення, що додаються часто до іменників у мовних кліше, також бувають штампами: мати велике значення; відігравати важливу роль; приділяти значну увагу; склалися певні стосунки; викликають значний інтерес; у даний час та ін. Особливо невиразні означення певний і даний, які потрібно замінювати конкретними прикметниками та займенниками.

Не сприяють чіткому висловленню думки слова або цілі вислови, що суперечать логічному зв’язку : більша половина (треба більша частина); у березні місяці, живопліт з кущів; озима пшениця, посіяна восени тощо. Штампами вважаються й логічні прокладки, якщо вони часто повторюються і не несуть ніякої інформації, наприклад: треба сказати; слід зазначити; потрібно відзначити та ін.

Отже, фразеологічні норми виявляються у такому вживанні фразеологізмів, коли не спотворюються їх зміст і граматична будова

Правильне і доцільне використання лексичних і фразеологічних засобів української мови – важливий фактор культури мовлення , особливо ділового професійного. „Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожен, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це – не тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини. Культурними в нас можуть бути всі, незалежно від того, працює людина розумово чи фізично” (Б. Антоненко-Давидович).