Теоретичний блок

Лекція 1. Мовна культура – найважливіша умова професійної культури фахівця

План викладу

1. Поняття культури мови і культури мовлення.

2. Основний критерій мовленнєвої культури – дотримання мовних норм. Орфоепічні норми української літературної мови і професійне мовлення.

3. Шляхи підвищення особистої культури мовлення майбутнього фахівця.

Ключові терміни та поняття:

• культура мови

• культура мовлення

- орфоепія

1.Поняття культури мови і культури мовлення

Люди спілкуються між собою за допомогою мови, обмін думками, певною інформацією здійснюється в процесі мовлення.

Мова – це сукупність загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для називання тих чи інших предметів або явищ навколишньої дійсності, а також поєднання цих знаків у процесі висловлення думок за певними граматичними законами даної мови.

Мовлення – це сукупність мовленнєвих дій, мета яких випливає із загальної мети спілкування; це конкретне говоріння, що проходить у часі і виявляється у звуковій або письмовій формах. Отже, розрізняють усне і писемне мовлення.

Усне мовлення: Писемне мовлення:

- є первинною формою реалізації - є вторинною формою реалізації мови,

мови; що спирається на усне;

- це слухове сприймання - це зорове сприймання певної інформації; інформації;

- за допомогою усного мовлення - характеризується відсутністю

спілкування і обмін думками співрозмовника в момент висловлювання

відбувається безпосередньо; думки;

- за характером спілкування - переважно монологічне;

усне мовлення – діалогічне,

монологічне (доповідь), полілогічне

(дискусія);

- має ряд лексичних особливостей: - характеризується точнішим добором

вживається побутова лексика, лексики, вживаються терміни,

слова розмовно-просторічного професіоналізми, не вживаються

характеру (діалектизми, жаргонізми позалітературні слова;

суржик, своєрідні фразеологізми);

- широко використовуються додаткові - наявність системи графічних знаків

засоби висловлення: інтонація, жести властивих тільки писемній формі

міміка, що надають переконливості (літери, цифри; символи, графічні

й емоційності висловлюванню; скорочення, малюнки);

- синтаксична будова усної мови - у писемному мовленні

характеризується тим, що в ній здебільшого використовуються складні

вживаються прості речення, часто неповні; речення, різні форми сурядності

зв’язок речень здебільшого безсполучниковий.; й підрядності; відокремлення,

рідко вживаються дієприкметникові та вставні і вставлені конструкції;

дієприслівникові звороти;

- сфера застосування – бесіда, розмова. - одиницею писемного мовлення є

текст, який поділяється на логічно

пов’язані між собою частини (абзаци,

пункти, підпункти, параграфи).

Важко переоцінити значення мовлення в житті людини і суспільства в цілому як засобу духовного розвитку, виховання, освіти, як засобу спілкування, впливу один на одного.

Відомо, що 70-80% того часу, коли людина не спить, вона слухає, говорить, пише, тобто займається мовленнєвою діяльністю, пов’язаною із змістовим сприйняттям мовлення і його створенням.

Кожен студент - майбутній фахівець, повинен вміти сприймати і передавати інформацію, захищати свої переконання і переконувати інших, виступати з пропозиціями, порадами і критикою, повідомленнями чи доповідями на семінарських заняттях, студентських конференціях.

Спілкування – це життя людини. Завдяки мові вона переймає знання, уміння своїх сучасників, засвоює досвід попередніх поколінь.

Під час спілкування дуже важливо будувати свої висловлювання з урахуванням мовленнєвої ситуації, основними умовами якої є: адресат мовлення, тема і основна думка висловлювання, мета та місце спілкування.

Яку б форму мовлення (усну чи писемну) не обрав мовець – фахівець, воно повинно бути культурним. Імідж спеціаліста крізь призму знання державної мови передбачає володіння культурою мови. Успіх у професійно-ділових стосунках працівників, пов’язаних з діяльністю економіста, менеджера, аудитора, бухгалтера, гарантують вміння спілкуватися згідно з сучасними мовнонаціональними нормами, коректно дискутувати, вербально переконувати, складати документи.

Що ж таке культура мови? Розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення, називається культурою мови. Володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати виражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до його цілей і змісту визначає культуру мовлення людини.

Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність.

Розглянемо ці якості докладніше

Правильність мовлення – це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як „ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних і стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного – орфографічних і пунктуаційних.

Точність – це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата).Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації.

Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімів, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому числі міжмовних.

Логічність як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.

Основними причинами помилок у логіці викладу найчастіше бувають:

1. поєднання логічно несумісних слів: жахливо вдалий день;

2. використання зайвих слів: моя власна думка;

3. заміна особової форми дієслова активного стану зворотним дієсловом: вибачте мені – вибачаюся;

4. неправильне чергування низки однорідних членів речення: акти і документи;

5. неправильна координація присудка із складеним підметом: дехто з нас знали;

6. порушення порядку слів у реченні: Секретарка сиділа у приймальні, яку ми вперше бачили;

7. вживання дієприслівникових зворотів на місці підрядних речень: Повернувшись у село, випускника вузу обіцяли роботу за фахом;

8. порушення смислового зв’язку між окремими висловлюваннями у тексті: На факультеті п’ять гуртків, які працюють на кафедрах, вони функціонують уже понад десять років;

9. невміння поділити текст на абзаци.

Чистота мовлення – це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належать також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик: бумага, канєшно, тезиси, командирова, таможня.

Виразність мовлення – це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно-забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та інше.

Виразність мови забезпечують: 1) самостійність мислення мовця; 2) небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре знання мови та її виражальних засобів; 4) знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття.

Багатство мовлення – це використання мовцями великої кількості мовних одиниць – слів, словосполучень, речень. Джерелами багатства мови можуть бути будь – які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами. Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогоднішня доросла освічена людина застосовує 6-9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший. Відомо, наприклад, що Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М.Сервантес – близько 17 тис. слів, М.Гоголь – близько 10 тис.слів, О.Пушкін, Т.Шевченко, І.Франко – понад 20 тис. слів. До речі, 11-томний словник української мови (1971- 1980) нараховує понад 130 тис. слів, „Великий тлумачний словник української мови”, виданий 2001 року, містить понад 170 тис. слів, що свідчить про високий потенціал української лексики.

На граматичному рівні багатство мовлення створюється використанням варіантів форм і конструкцій: батьку – батькові, директору – директорові, на останньому – на останнім, п’яти – п’ятьох, квартира професора – професорова квартира, згідно з рішенням – відповідно до рішення.

У пошуку оригінальних засобів висловлення думки завжди необхідно орієнтуватися на ті, що забезпечують чіткість і зрозумілість висловленої думки. М.Рильський зазначав: „...Бідність лексики, штампованість фразеологічних зворотів і синтаксичних структур – біда, з якою треба боротися так само рішуче, як і з усяким трюкацтвом і штукарством у мові, з усякою вишуканістю, що веде до малозрозумілості, з усяким милуванням словом, як самоціллю”.

Доречність мовлення – це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно – ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів – науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціалістів, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

Отже, культура мови містить чимало вимог, як-от: багатство словника, уміння говорити точно, вживаючи слова у властивому їм значенні, здатність говорити просто, доступно, логічно, не порушуючи змістових зв’язків між частинами висловлювання, доречність добирання засобів залежно від мети і сфери спілкування. Але, зрештою, усі ці комунікативні якості мовлення визначаються відповідно до норм.