9. Сукупна пропозиція і фактори, що її визначають

Сукупна пропозиція показує реальний обсяг національного виробництва, який може бути вироблений при різних рівнях цін. У економічній теорії існують три сегменти (відрізки) кривої сукупної пропозиції визначаються як: 1) кейнсіанський (горизонтальний); 2) проміжковий (висхідний); 3) класичний (вертикальний). Графік.

1-горизонтальний, або кейнсіанський відрізок;

2-висхідний, або проміжковий відрізок;

3-вертикальний, або класичний відрізок.

Qf– потенційний обсяг виробництва за повної зайнятості.

Горизонтальний відрізок свідчить про те, що економіка знаходиться в стані глибокого спаду або депресії, при цьому не використовується велика кількість машин, обладнання і робочої сили.

Класичний (вертикальний) відрізок свідчить про те, що економіка знаходиться в такій точці кривої своїх виробничих можливостей (КВМ), коли за короткий термін неможливо досягнути подальшого збільшення обсягу виробництва.

Проміжковий відрізок, витрати на одиницю продукції збільшуються, і фірми повинні призначати більш високі ціни на товари, щоб виробництво було рентабельним.

Існуюча крива сукупної пропозиції встановлює залежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва при інших рівних умовах. Але коли одна або декілька із цих “інших умов” змінюються, зміщується сама крива сукупної пропозиції. Графік.

Зміщення кривої від АS1 до АS2 вказує на збільшення сукупної пропозиції, від АS1 до АS3 зменшення сукупної пропозиції.

Нецінові фактори сукупної пропозиції:

І. Зміна цін на ресурси:

1. Наявність внутрішніх ресурсів:

а) Земля. б) Трудові ресурси. в) Капітал.г) Підприємницькі здібності.

2. Ціни на імпортні ресурси. Зниження цін на імпортні ресурси збільшує сукупну пропозицію і навпаки.

3. Панування на ринку – це можливість встановлювати ціни вищі за ті, які були б при наявності конкуренції.

II. Зміни в продуктивності. Продуктивність (виробництва) – це відношення реального обсягу національного виробництва до кількості використовуваних ресурсів.

III. Зміни правових норм.

1. Податки і субсидії; 2. Державне регулювання.

10. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. Ефект храповика

Пересікання кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції визначає зрівноважений рівень цін і зрівноважений реальний обсяг національного виробництва. Коли реальні обсяги вироблених і куплених продуктів будуть рівні, в економіці настає рівновага.

Зрівноважений рівень цін і зрівноважений реальний обсяг національного виробництва на проміжковому відрізку відображено на графіку. Графік.

Рівновага на проміжковому відрізку кривої сукупної пропозиції показує, що зміна рівня цін виключає перевиробництво або недовиробництво товарів. Ринковий механізм зрівноважує сукупний попит і сукупну пропозицію. Якщо рівень цін із яких-небудь причин перевищує зрівноважений, то в економіці утворюється надлишок товарної продукції. Конкуренція між виробниками підштовхує їх знижувати ціни до зрівноваженого рівня, так як продаж продукції за нижчими цінами це краще, ніж взагалі не реалізувати продукцію. При рівні цін нижче зрівноважених утворюється нестача продукції. Конкуренція між споживачами підштовхує ціни до рівня зрівноважених, де немає ні нестачі, ні надлишку продукції.

У реальному житті сукупний попит і сукупна пропозиція постійно змінюються, а це впливає на макроекономічну рівновагу суспільного виробництва. Наслідки збільшення сукупного попиту залежать від того, на якому відрізку кривої сукупної пропозиції воно відбувається. Графік.

Аналіз рис. вказує на те, що збільшення сукупного попиту на кейнсіанському (горизонтальному) відрізку приводить до збільшення реального обсягу національного виробництва, але не зачіпає рівня цін. На класичному (вертикальному) відрізку збільшення сукупного попиту приводить до підвищення рівня цін, а реальний обсяг національного виробництва не може вийти за межі свого рівня “при повній зайнятості”. Збільшення сукупного попиту на проміжковому відрізку приводить до збільшення як реального обсягу національного виробництва, так і рівня цін.

При зменшенні сукупного попиту складність полягає у тому, що ціни як на товари, так і на ресурси стають «нерішучими», або негнучкими, і не проявляють тенденції до зниження. Деякі економісти вбачають у такій тенденції ефект храповика (храповик – це механізм, який дозволяє крутити колесо вперед, але не назад).

Більшість економістів пояснюють це так:

1. Заробітна плата, яка, як правило складає до 75% і більше загальних витрат фірми, не має тенденції до пониження, принаймі протягом якогось періоду.

2. Багато промислових фірм володіють достатньою монопольною владою, щоб протистояти зниженню цін у період зниження сукупного попиту.

11. ЦІЛІ Й ІНСТРУМЕНТИ МАКРОЕКОНОМІКИ.

Сучасна ринкова економіка включає наступні основні маркоекономічні цілі, які дають оцінку економічному розвитку країни:

1. обсяг виробництва;

2. зайнятість населення;

3. стабільність цін;

4. міжнародна торгівля.

1. Обсяг виробництва. Є багато показників обсягу виробництва. Основним вважається ВВП. Для визначення тенденції зростання використовується потенційний обсяг виробництва, за який приймається його можливий максимум.

2. Зайнятість і безробіття. Досягнення високої зайнятості являє собою не тільки особливу економічну ціль, а і соціальну. Людина, яка втрачає роботу несе не тільки економічні втрати.

3. Стабільні ціни: а) на вільному ринку ціни визначаються попитом й пропозицією максимально можливою мірою, а уряди утримуються від контролю за цінами на окремі товари. б) уникнення різкого падіння чи зростання загального рівня цін. Швидкі зміни цін ведуть до спаду економічної активності.

4. Міжнародна торгівля – це обмін товарами і послугами між державно-національними господарствами. У довгостроковому періоді держави в цілому намагаються підтримувати рівновагу експорту та імпорту.

Основні інструменти маркоекономічної політики:

1. фіскальна політика; Урядові витрати (видатки) і податки складають елементи фіскальної політики. Одним із основних завдань державної політики є стабілізація економіки. Відповідно фіскальна політика, орієнтована на боротьбу з безробіттям, передбачає зростання державних витрат і скорочення податків.

2. грошова політика; Наукові основи такої політики розроблені вченими Чікагської школи політекономії (М.Фрідмен). Згідно з поглядами монетаристів, гроші є головною сферою, яка визначає рух і розвиток виробництва

3. політика регулювання доходів; Така політика найчастіше проводиться в умовах високого рівня інфляції, коли «заморожуються» на деякий час і ціни на товари і зростання заробітної плати. Політика регулювання доходів є найсуперечливішою з усіх інших видів макроекономічної політики

4. зовнішньоекономічна політика. Найголовніші інструменти цієї політики поділяються на дві групи: а) торговельна політика,б)управління валютним ринком.