Значимість критеріїв оцінки персоналу (приклад)
№ п/п |
Типи вимог (критерії) |
Вага значимості, % |
Бали |
|
|
Знання та досвід |
25 |
250 |
|
|
Мислення |
25 |
250 |
|
|
Прийняття рішень |
15 |
150 |
|
|
Відповідальність |
20 |
200 |
|
|
Інформаційні зв’язки та контакти |
10 |
100 |
|
|
Персональні характеристики |
5 |
50 |
|
всього |
100 |
1000 |
Зауважимо, що при визначенні кількісно вимірюваних цілей виконання бажано спілкуватися з підлеглими і домогтись їх розуміння і підтримки. Надалі це зробить процедуру оцінювання більш ефективною.
Третій елемент процесу оцінювання персоналу є вимірюванням фактично досягнутого рівня виконання по всіх заздалегідь встановлених стандартах. Для цього існує широка різноманітність способів, методів та інструментів які будуть розглянуті нижче.
Четвертий елемент процесу оцінювання – це порівняння фактичних результатів з очікуваними. На цьому етапі можна встановити місце, яке займає окремий виконавець серед співробітників за своїми здобутками або невдачами.
Особливо істотним є аналіз причин відхилення фактичних результатів оцінювання від запланованих, очікуваних результатів.
Наступний – п’ятий елемент процесу, що розглядається, – передбачає обов’язкове обговорення результатів оцінки з працівником. При цьому важливо дотримуватись принаймні декількох етичних правил, щоб не звести нанівець всі позитивні результати оцінювання, а саме:
починати з констатації позитивних сторін;
критикувати не особистість, а недоліки в роботі;
не наполягати на помилках, а визначати шляхи їх виправлення та подальшого покращання індивідуальних досягнень;
зберігати доброзичливість протягом обговорення;
дати можливість підлеглому висловити свою думку і пропозиції;
виділяти головне, не вдаючись у подробиці, зосереджуватись на інноваціях.
Проведення співбесіди вимагає особливої майстерності керівника. Досвід компанії “Дженерал електрик”, яка застосовує оцінку персоналу з 1960 р., свідчить про те, що уміння, з яким проводиться обговорення результатів оцінювання з підлеглими, є ключовим фактором ефективності всієї програми оцінювання та стимулювання (за матеріалами соціологічного дослідження в компанії "Дженерал електрик", 2000 р.)
Шостий елемент – прийняття рішення. Як вже зазначалось, ці рішення торкаються мотиваційних , кваліфікаційних, адміністративних та інших питань.
12.3. Система оцінки персоналу та її види. Модель комплексної оцінки персоналу
Виходячи з цілей, задач, елементів процесу оцінювання персоналу, можна зазначити, що побудова моделі оцінки персоналу в кожній організації є вкрай важливою і відповідальною справою. В загальному вигляді система оцінки персоналу включає наступні блоки:
І. Зміст оцінки. Це – об’єкт аналізу, ті конкретні якості людини, її трудової поведінки, показники результатів її праці, які потребують оцінки.
ІІ. Система критеріїв оцінки та їх вимірювання.
ІІІ. Система способів, методів та інструментів оцінювання.
ІV. Процедура оцінювання, якою визначається порядок оцінки, місце проведення, суб’єкти оцінювання, терміни і періодичність оцінки, технічні та організаційні засоби, що використовуються під час оцінювання персоналу.
Залежно від цілей та задач оцінювання в окремих організаціях використовують різні види оцінок персоналу. Вони класифікуються за багатьма ознаками.
За змістом оцінки можуть бути частковими, коли оцінюються лише певні якості виконавця чи виконання, та комплексними, коли оцінці підлягають комплексні характеристики ділових і особистісних якостей, трудової поведінки, результатів діяльності.
За регулярністю проведення розрізняються: регулярні оцінки, які проводяться неперервно, з періодичністю раз у півроку, у рік, у два роки;
епізодичні оцінки, які обумовлені певним випадком (завершенням випробувального терміну, пересуванням по службі, заходами дисциплінарної відповідальності тощо)
Залежно від періоду оцінювання оцінка поділяється на поточну, підсумкову і перспективну. Перша оцінка визначає рівень поточного виконання працівником своїх обов’язків, підсумкова – оцінює виконання та його результати по завершенні певного періоду (1,2,3,5 років), перспективна оцінка здібностей, якостей, мотивацій очікувань дозволяє прогнозувати потенційні можливості.
В залежності від критеріїв оцінювання виділяються: кількісна оцінки, якісна оцінка, оцінка часових орієнтирів, аналітичне оцінювання (зведення всіх оцінок по всіх критеріях).
За системністю оцінювання використовуються: системні оцінки, проведення яких включає всі блоки системи оцінки; безсистемні оцінки, коли оцінщику надається право вибору критеріїв, методів, способів, інструментів, процедур оцінювання.
За суб’єктом оцінювання розрізняються оцінка працівника його керівником, колегами, клієнтами, підлеглими або всебічна , так звана 3600-оцінка, яка враховує в комплексі всі перераховані оцінки.
Крім того суб’єктом оцінки може бути і сам оцінюваний. Тоді мова йтиме про самооцінку, або внутрішню оцінку персоналу. Інформацію про внутрішню оцінку, тобто самооцінку трудових зусиль, дає проведення мотиваційно-оцінкового моніторингу. Елементи самооцінки часто вводяться в атестаційні форми. Наприклад, у військово-будівельній корпорації “Бектел” за 10-15 днів до співбесіди за підсумками оцінки працівники повинні заповнити спеціальну форму з самооцінкою, у якій мають включати пропозиції щодо піднесення продуктивності своєї праці. Поєднання внутрішньої та зовнішньої оцінок персоналу дозволяє повніше реалізувати орієнтуючу та стимулюючу функції оцінки.
За професійно-функціональною структурою оцінюваних оцінка може мати такі види:
оцінка робітників;
оцінка службовців (фахівців);
оцінка керівників.
Останнє класифікаційне ділення має істотне значення, оскільки вагомо впливає на вибір критеріїв, методів та процедур оцінювання.
Найбільш повною мірою система оцінки персоналу проявляється в комплексній оцінці працівника, яка може розроблятись по всіх категоріях персоналу організації.
Структуру комплексної оцінки можна представити у вигляді моделі, яка охоплює три групи характеристик:
характеристику працівника з боку його ділових та особистісних якостей;
характеристику трудової (ділової) поведінки;
характеристику виконання роботи, її результатів.
Зобразимо модель схематично (рис. 12.2)
Рис. 12.2. Модель комплексної оцінки працівника.
Зі схеми видно, що між трьома групами характеристик персоналу існує тісний зв’язок. Його основою є те, що трудова діяльність, як зазначалось, одночасно є процесом реалізації здібностей, знань, інших ділових якостей; сукупністю дій при виконанні професійно-функціональних обов’язків; матеріальним втіленням якостей та поведінки в результатах праці. Результати праці є найважливішим компонентом комплексної оцінки, оскільки вони, по-перше, дають певне уявлення і про особистість працівника, і про його трудову поведінку, а по-друге, саме вони є свідченням досягнення індивідуальних і організаційних цілей підприємства.
Разом з тим обмежувати оцінку лише оцінкою результатів неправомірно, оскільки подібні результати можуть бути одержані за різних типів трудової поведінки, різними діями та засобами.
Існує декілька підходів до визначення комплексної оцінки персоналу. Один з них був розроблений Науково-дослідним інститутом праці (м. Москва, 1989 р.) і удосконалений Київським національним економічним університетом [3, с.195]. В основі методики оцінки лежить взаємозв’язок узгоджених показників всіх трьох груп характеристик, що входять до комплексної оцінки персоналу. Вона формалізується наступним чином:
Коn=0,5*Кn*Дn+Сф*Рр,
Кn= (О+С+А)/85,
Де Коn – комплексна оцінка працівника;
Кn – професійно-кваліфікаційний рівень працівника;
Дn – ділові якості працівника;
Сф – складність виконуваних функцій (роботи);
Рр – результати роботи;
О,С,А – відповідно оцінка освіти (О), стажу роботи за спеціальністю (С), активності у підвищенні кваліфікації , професіоналізму (А).
0,5 – емпіричний коефіцієнт, який посилює значущість оцінки складності та результатів праці;
0,85 – максимальна бальна оцінка професійно-кваліфікаційного рівня.
Кожний елемент формули також є складеною величиною, яка компонується з конкретних ознак.
З метою надання уніфікованості вимірювання різних оцінок всі їх складові оцінюються в балах.
На виході дані для Коn можуть мати такий вигляд
Таблиця 12.2