1. Генеза і сучасні уявлення про об’єкти дослідження і предмет науки криміналістики.

Історично криміналістика виникла як прикладна наука про практичні засоби і методи розслідування злочинів, які Грунту­ються на розробках природничих і технічних наук.

Перші криміналістичні рекомендації містились у працях з кримінального процесу, таких, наприклад, як «Керівництво з судового розслідування» Людвіга фон Ягсмана (Франкфурт, т. 1 - 1838; Т. 2 - 1841; «Досвід стислого вказівника для прова­дження слідства» Миколи Орлова (М., 1833) або «Правила і форми про провадження слідства, складені за Зводом законів Омеляна Колоколона» (М., 1850)).

На основі цих рекомендацій і пошуків у сфері реєстрації та ототожнення особи злочинців від кінця XIX - початку XX ст. по* малося формування криміналістики як самостійної науки.

За кордоном її піонерами були:

Альфонс Бертільйон (1853-1914) - директор бюро іденти­фікації Паризької полі цінної префектури, автор антропомет­ричного методу криміналістичної реєстрації злочинців, систе­ми опису ознак зовнішності людини - словесного портрета, методів метричного фотознімання на місці події та впізнаваль-пого (силіалітичпого) фотознімання. Першим запропонував термін «ідентифікація».

Вільям Гершель (1833-1917) - англійський криміналіст, першовідкривач феномена папілярних узорів як засобу іденти­фікації особи.

Едмон Локар (1877-1966) - французький криміналіст і су­довий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцій-них методів. Розробив пороскопічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень із викорис­танням хімічних методів.

Генрі Фолдс (1843-1930) - англійський лікар-криміналіст, запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події, для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847—1915) австрійський учений, професор уні­верситетів у Граці та Празі, довгий час викладав у Чернівецько­му університеті; засновник першого у світі криміналістичного музею а Граці. Першим обгрунтував самостійний характер кри­міналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці «Кримінальна психологія».- Грац, 1898; «Руководство для судебных следователей, чинов общей и жандармской поли­ции».- Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рр. витримало три ро­сійськомовні перекладені видання); «Руководство для судеб­ных следователей как система криминалистики».- Грац, 1898 (рос. ггерекл. СПб., 1908) - і досі не втратили енциклопедич­ного характеру. Саме Г. Гросс у 1897 році запропонував термін « кр и м і и ал і сти ка».

Першими вітчизняними криміналістами були:

Євген Федорович Буринський (1849-1912) - батько судової фотографії, засновник першої вітчизняної судово-експертної лабораторії. Започаткував основи судового почеркознавства, запровадив у криміналістиці принцип криміналістичної транс­формації.

Микола Сергійович Бокаріус (1869-1931) - доктор медици­ни, судовий медик і криміналіст, засновник і перший директор Харківського НДІ судової експертизи, засновник і редактор журналу «Архів кримінології і судової медицини».

Сергій Михайлович Потапов (1873-1957) - ініціатор ство­рення теорії криміналістичної ідентифікації. Першим читав курс кримінальної техніки. З 1914 р. по 1919 р. завідував Київ­ським кабінетом науково-судової експертизи, а з 1920 р. по 1922 р. був старшим науковим працівником Одеської лаборато­рії науково-судової експертизи.

Сергій Іванович Тихеико (1896-1971) - професор криміна­лістики, заслужений діяч науки і техніки, автор багатьох науко­них досліджень у галузі судової експертизи, а також розроб­лення методики розслідування розкрадань.

Микола Прокопович Макаренко (1874-1945) - професор, завідувач кабінету науково-судової експертизи в Одесі від першого дня його утворення в 1914 році, а потім керівник Одеського НДІ судової експертизи (1925-1938). Працював над розробленням техніки розслідування злочинів.

Проте розвиток криміналістики, дослідження проблем кри­міналістичної тактики, а надто методики розслідування злочи­нів видозмінювали погляди па природу цієї науки: поряд з кон­цепцією криміналістики - технічної дисципліни - виникли уявлення про неї як про правову науку, що в середині 50-х ро­ків XX ст. внаслідок наукових дискусій стали панівними.

Отже, криміналістика в її сучасному вигляді належить до міждисниплінних сфер наукового знання, її природа має інте­грал ьниії характер.

Криміналістика - наука, що динамічно розвивається, її су-спільно-державпе значення зростає водночас із зростаючою актуальністю проблеми підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.

У розвитку вітчизняної криміналістики загальноприйнятим є її поділ на три етани:

Перший - її становлення і накопичення емпіричного мате­ріалу (кінець XIX ст.- 1930-ті роки);

Другий - формування окремих криміналістичних теорій (кі­нець 1930-х - кінець 1960-х років);

Третій - формування загальної теорії криміналістики і подаль­шого розвитку окремих її теорій (від кінця 60-х років дотепер).

Сучасний розвиток і впровадження криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані з науковою та практичною діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства Юстиції України, відповідними галузевими кафедрами провідних юри­дичних вишів України (Києва, Харкова, Львова, Одеси), а та­кож діяльністю ексиертно-криміналістичних підрозділів МВС, СБУ, МОЗ, Міністерства оборони України.

Науковці, які працювали та очолювали ці заклади (С. І. Ти-хенко, М. М. Гроздинський, В. П. Колмаков, В. І. Фаворський, М. А. Петров, А. Д. Кисельов, С. М. Матвіїв, Б. Р. Киричин-ський та ін.) підготували плеяду науковців, які складають ядро українських криміналістів: В. О. Коновалова, О. Н. Колеснічен-ко, В. К. Лисичепко, М. В. Салтевський, Г. А. Матусовський, М. Я. Ссгай, В. Г. Гончаренко, В. Ю. Шепітько, В. А. Журавель, А. В. Іщспко, О. П. Сиігерьов, В. С. Кузьмичов, О. А. Киричен-ко, П. Д. Біленчук, В. Д. Басай та ін.

Сьогодні практично неможливо уявити ефективну організа­цію профілактики,і розслідування злочинів без використання криміналістичних знань, навичок і вмінь.

Вони є необхідними свідкові й потерпілому, слідчому і адво­кату, криміналісту й судді.

Сьогодні усі люди так чи інакше стикаються зі злочинним світом, страждають від нього, а тому варто знати і певною мірою володіти криміналістичними знаннями для захисту своїх прав як у правовому чи фаховому, так і суто людському значенні.

Предмет і об'єкти криміналістики

Предмет будь-якої науки - це властивості й відносини навколишнього світу, що вирізнені у процесі практики й пере­творень у об'єкт дослідження для розкриття їхніх спеціальних закономірностей.

Слід зазначити й повторити, що саме австрієць Г. Гросс за­пропонував вирізнити криміналістику як самостійну науку з циклу кримінальііо-правових наук, у надрах яких вона зароди­лася. Він першим спробував визначити предмет криміналісти­ки, коли писав, що криміналістика за своєю природою почина­ється лише там, де кримінальне право, також за своєю приро­дою, припиняє свою роботу: матеріальне кримінальне право має своїм предметом визначення злочинного діяння та пока­рання за нього, формальне кримінальне право (процес) містить у собі правила застосування матеріального права.

Але яким способом вчиняються злочини?

Як дослідити ці способи і розкрити їх, які були мотиви в та­кому вчиненні, яка переслідувалася мета - про все це нам не ка­же ні кримінальне право, ні процес!

Ці питання утворюють предмет криміналістики.

До теперішнього часу вчені-криміналісти не дійшли єдиної думки про визначення предмета криміналістики.

Початково криміналістику визначали як науку про розкрит­тя злочину. І це певною мірою відповідало завданням і рівню її розвитку на конкретному історичному розвитку.

Потім, коли було накопичено значний емпіричний матеріал, коли почали формуватися теоретичні основи криміналістики, коли виникли і почали розвиватися криміналістична тактика і методика, це визначення вже не відповідало природі та змісту криміналістики: по-перше, через те, що не тільки криміналістика, як уже наголошувалося, працює над забезпеченням розкриття злочинів, а, по-друге, з тієї причини, що воно не містило змістов­ного результату криміналістичних пошуків - створення засобів і методів діяльності щодо розкриття й розслідування злочинів.

Ось чому від 50-х років XX ст. почалося корегування визна­чення предмета криміналістики.

У підручнику «Криміналістика» 1950 р. видання А. І. Він-берг увів оптимальне на той час визначення, що криміналісти­ка - це наука про спеціальні способи й методи виявлення, зби­рання, фіксації дослідження доказів, що використовуються для розкриття злочинів.

Але й це визначення не розкривало в усьому обсязі змісту й суті того, що таке криміналістика, бо, відображаючи результат криміналістичних досліджень, не зачіпало основ і витоків їх ви­никнення, тобто об'єктивних закономірностей, що вивчаються криміналістикою.

Тому в 1968 р. Р. С. Бєлкін дав визначення, яке стало етап­ним у розвитку науки криміналістики. Криміналістика - це наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження та використання доказів і розроблених на ґрунті цих закономір­ностей спеціальних засобів і методів судового дослідження й запобігання злочинів.

Об'єктами криміналістики є:

а) злочинна діяльність;

б) діяльність щодо розкриття, розслідування, судового роз- гляду злочину та його попередження (по-іншому, умовно - це криміналістична діяльність).

У підручнику «Криміналістика» 1950 р. А. І. Вінберг увів оптимальне на той час визначення, що криміналістика - це наука про спеціальні способи й методи виявлення, збирання, фіксації дослідження доказів, що використовуються для розкриття злочинів. Але й це визначення не розкривало в усьому обсязі змісту й суті того, що таке криміналістика.

Тому в 1968 р. Р. С. Бєлкін дав визначення, яке стало етапним у розвитку науки криміналістики - це наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження та використання доказів і розроблених на ґрунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів судового дослідження й запобігання злочинів.

Об'єкти криміналістики - виступають частиною об”єктивної реальності життя суспільства і становлять головний інтерес для криміналістики.

У криміналістиці виділяють два об”єкти пізнання :

а) злочинна діяльність;

б) криміналістична діяльність .