57. Розділові знаки у безсполучникових реченнях

безсполучникові складні речення - це такі речення, предикативні частини яких об'єднуються в одне ціле тільки інтонацією, без сполучників і сполучних слів.

Залежно від змістових відношень, які встановлюються між предикативними частинами, у безсполучникових складних реченнях ставляться такі розділові знаки: кома, крапка з комою, двокрапка, тире.

1. Кома ставиться між однотипними частинами безсполучникового речення, які тісно пов'язані між собою за змістом і виражають одночасність, послідовність чи спільність дій: Засвітить місяць, засяють зорі, Земля потоне в сріблястім морі (Олесь).

2. Якщо частини безсполучникового складного речення зберігають певну змістову самостійність або значно поширені й уже мають у своєму складі розділові знаки, між ними ставиться крапка з комою: В грудях жвавість росте; думка кличе вперед; знов я повен надії і віри (Граб.); Од зеленого берега ніби повіяло холодком; холодок ніби лащився до лиця, милував його, влив в тіло розкіш життя, почування радісне, безклопітне й безжурне, як сама молодість (Н.-Лев.).

3. Двокрапка у безсполучникових складних реченнях ставиться:

а) якщо друга частина пояснює, розкриває зміст першої: Знаю я: моє ім 'я не згасне на прийдешнім сонячнім путі (Сос); Ідеш: волошки у житах, березка в'ється по стеблині (Олесь);

б) якщо друга частина вказує на причину того, про що йдеться у першій (між частинами можна вставити сполучник тому що): Далеко на сході стало червоніти небо: сонце сходило (Мак.).

4. Тире в безсполучникових складних реченнях ставиться:

а) якщо зміст предикативних частин зіставляється або протиставляється: Думав, доля зустрінеться - спіткалося горе (Шевч.);

б) якщо друга частина вказує на швидку зміну подій: Лише, бувало, розплющиш очі - ласкавий світ б'є в вікно, в шибку зазирає веселий поранок, озивається лагідний материн голос (Горл,);

в) якщо у першій частині вказується на час або умову, за якої відбувається дія у другій частині: Я входжу в ліс - трава стає навшпиньки, кошлатий морок лапу подає (Кост.); У товаристві лад -усяк тому радіє (Гл.);

г) якщо друга частина виражає наслідок або висновок з того, про що йшлося у першій: Вдаримо гучно ми в дзвони- всесвіт обійде луна (Чум.);

ґ) якщо друга частина містить порівняння: Подивилась ясно - заспівали скрипки (Тич.).

58. Правопис прислівників

Прислівник належить до тих частин мови, що й досі поповнюються новими словами, особливо за рахунок прийменниково-іменникових сполучень (деякі з них перейшли в прислівники, інші зберігають ознаки сполучення іменника з прийменником). Щоб розрізняти прислівники і сполучення прислівникового типу, необхідно з'ясувати на основі синтаксичних зв'язків, наскільки збережене значення предметності в іменниках, від яких вони походять.

Разом пишуться:

1. Прислівники, утворені від іменника, колишньої короткої форми прикметника, числівника, займенника, прислівника у поєднанні з прийменником: увечері, востаннє, втроє, внічию, занадто.

2. Складні прислівники, утворені з кількох основ: мимоволі, насамперед, повсякчас, праворуч, тимчасово, привселюдно.

3. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- з будь-якою частиною мови: абикуди, аніскілечки, деколи, чимало, щодня, якнайбільше.

Окремо пишуться:

1. Прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найчастіше в них вживаються такі прийменники:

без: без упину, без відома, без жалю, без пуття, без сумніву; в: в нагороду, в разі, уві сні;

до: до вподоби, до діла, до загину, до краю, до останку, до побачення,

до пуття, до смаку, до сьогодні; з: з розгону, з переляку, з радості, з болю, з жалю; на: на вибір, на видноті, на віку, на зло, на світанку, на добраніч, на око: під; під боком, під силу, під вечір; по: по змозі, по можливості, по правді.

2. Прислівникові сполучення, в яких повторюються основи, переділені прийменниками: разу раз, з боку на бік, день за днем, з року в рік, а також сполучення, утворені поєднанням іменника в називному відмінку з іменником в орудному відмінку: кінець кінцем, одним одна, сама самотою.

Через дефіс пишуться:

1. Прислівники, в яких повторюються основи: рано-вранці, ледве-ледве, зроду-віку, любо-дорого (синонімічні та антонімічні прислівники).

2. Прислівники, у яких повторювані основи переділені прийменниками, що перейшли у префікси, та частками: всього-на-всього, де-не-де, хоч-не-хоч, коли-не-коли, будь-що-будь.

3. Прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомоги префікса по- і суфіксів-и; -ану: по-нашому, по-київськи.

4. Прислівники, утворені з префікса по- і порядкового числівника на -е: по-перше, по-четверте.

5. Прислівники по-латині, на-гора, десь-колись, десь-інде, десь-інколи, геть-чисто.