2. Припинення трудового договору

Розірвання трудового договору — це вольове ініціативне припинення договору у визначеному законодавством порядку однією із сторін трудових відносин чи третьою особою. Ініціаторами можуть виступати: працівник, власник або уповноважений ним орган (роботодавець), треті особи (суд, профспілки, військкомат тощо).

Відповідно до ст. 36 КЗпП України загальними підставами припинення трудового договору є:

1. угода сторін;

2. закінчення строку (пункти 2 і 3 ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3. призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4. розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45 КЗпП);

5. переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6. відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці;

7. набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

8. підстави, передбачені контрактом.

Підстави припинення та розірвання трудового договору можна класифікувати залежно від характеру юридичного факту (подія, дія), такими критеріями є: подія — юридичний факт, що став причиною припинення (закінчення строку дії договору, смерть працівника); дія — волевиявлення суб’єктів (з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, з ініціативи третіх осіб).

• закінчення строку трудового договору,

• за угодою його сторін.

• переведенні працівника за його згодою на інше підприємство та перехід на виборну посаду

• У разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством та відмови його від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці

• Підстави, передбачені контрактом

Відповідно до ст. 39 КЗпП строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимоіу працівника в разі;

а) його хвороби чи інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором;

б) порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору;

в) у випадках, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Загальні підстави розірвання трудового договору (ст. 40 КЗпП України):

1. зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2. виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків, вимагає доступу до державної таємниці;

3. систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4. прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5. нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6. поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7. поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

8. вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Крім підстав, передбачених ст. 40 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також в інших випадках. Такими є додаткові підстави розірвання трудового договору, які поширюються лише на окремі категорії працівників залежно від їх посади чи особливостей функціональних обов’язків.

Додаткові підстави розірвання трудового договору (ст. 41 КЗпП України):

1. одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

I^і) винні дії керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачується несвоєчасно або в розмірах нижчих від установленого законом розміру заробітної плати;

2. винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

3. вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог ч. З ст. 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 — також вимог ст. 43 КЗпП України (за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)).

Обмеження звільнення з роботи окремих категорій працівників.

Заборонено звільняти працівників з ініціативи власника:

• у разі їх тимчасової непрацездатності, крім п. 5 ст. 40 КЗпП України — відсутність на роботі працівника більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності та ін.;

• під час перебування працівників у відпустці, на військових зборах, відрядженні та в інших випадках, коли за ними зберігається робоче місце;

• вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох (до шести) років (за ст. 184 КЗпП України), крім випадків ліквідації підприємства з працевлаштуванням;

• одиноких матерів та батьків при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків ліквідації підприємства з обов’язковим працевлаштуванням;

• неповнолітніх осіб без згоди відповідного органу в справах неповнолітніх;

• працівників, обраних до вибраних органів первинної профспілкової організації (без дозволу відповідних профспілкових органів);

• депутатів місцевих рад (без згоди відповідних органів).

Особливості розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за загальними підставами (ст. 40 КЗпП України):

Підстави та порядок розірвання трудового договору у зв ’язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України). Про вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Попереджуються працівники, а не хтось окремо. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі відповідно до ст. 42, ст. 49² КЗпП. Так, відповідно до ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. За рівних умов продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1. сімейним — при наявності двох і більше утриманців;

2. особам, в сім’ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком;

3. працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4. працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах без відриву від виробництва;

5. учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

6. авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7. працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8. особам з числа депортованих з України протягом п’яти років з часу повернення їх на постійне місце проживання до України;

9. працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;

10. особам, що мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною (ветерани праці та ін.);

11. особам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи 1 та 2 категорії, а також ліквідатори 3 категорії.

Працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації, протягом одного року має першочергове право на укладення трудового договору в разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган приймає на роботу працівників аналогічної кваліфікації. Переважне право на укладення трудового договору в разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним не тільки у ст. 42 КЗпП України, а й в інших випадках, передбачених колективним договором (ст. 42^і КЗпП України).

Розірвання трудового договору допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків ліквідації підприємства (ст. 43 КЗпП України).

Про вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч. 3. ст. 32 та ч. 1 ст. 49² КЗпП України). Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці роботодавець зобов’язаний запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. У разі відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації він за своїм розсудом звертається по допомогу до державної служби зайнятості або працевлашто- вується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган зобов’язаний повідомити державну службу зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Особливості звільнення з роботи в разі невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі, внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров ’я та в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає допуску до державної таємниці.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП України).

Розірвання трудового договору допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу та скасування допуску до державної таємниці (ст. 43 КЗпП України).

Невідповідність займаній посаді — це нездатність працівника внаслідок недостатньої кваліфікації, стану здоров’я чи з інших причин належним чином виконувати свої функціональні обов’язки, зазначені у трудовому договорі чи контракті. Ці причини не залежать від волі працівника, є об’єктивними і не можуть бути поставлені йому за провину.

Особливості звільнення з роботи працівника в разі систематичного невиконання ним без поважних причин трудових обов’язків.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п. З ст. 40 КЗпП України).

При звільненні за цією підставою роботодавець повинен враховувати такі умови:

• порушення повинно стосуватися виконання трудових обов’язків працівником (зазначених у трудовому договорі, контракті чи правилах внутрішнього трудового розпорядку), а не громадських;

• неналежне виконання обов’язків чи невиконання має бути винним (умисел чи необережність) з відсутністю поважної причини;

невиконання функціональних обов’язків працівником повинно бути систематичним, тобто він і раніше допускав зазначені порушення, за що протягом року до нього вже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Підставою звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу є вчинений працівником прогул або відсутність на роботі більше трьох годин (протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України).

Прогул — це відсутність без поважних причин працівника на роботі протягом робочого дня або залишення роботи без попередження власника чи безпосереднього керівника в тому числі більш як на три години (безперервно чи сумарно).

Підставою для звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу є також нез ’явлення його на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, крім випадків відпустки по вагітності і пологах, тимчасової втрати працездатності у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням та інших випадків, коли законодавством встановлений більш тривалий строк збереження місця роботи чи посади за працівником під час захворювання (п. 5 ст. 40 КЗпП України).

Ще однією підставою звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу є поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП України).

Власник або уповноважений ним орган може звільнити працівника за появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння (п. 7 ст. 40 КЗпП України).

Особливості розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за додатковими підставами (ст. 41 КЗпП України):

1. одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами (п. 1 ст. 41 КЗпП України).

Особливостями розірвання трудового договору за зазначеною підставою є:

• чітко передбачено перелік суб’єктів, до яких може бути застосовано розірвання трудового договору. До них відносяться: керівники підприємства, установи, організації всіх форм власності (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), їх заступники, головні бухгалтери підприємства, установи, організації, їх заступники, службові особи митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, службові особи державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами. Під цю підставу підпадають лише штатні заступники, які зобов’язані виконувати обов’язки керівника у випадку його тимчасової відсутності;

• розірвання трудового договору за цією підставою вважається дисциплінарним звільненням, а тому повинні застосовуватись правила накладення дисциплінарних стягнень. Тобто роботодавець повинен дотримуватись строків — один місяць з дня виявлення одноразового грубого порушення трудових обов’язків та шести місяців з дня його скоєння;

• достатньо вчинення одноразового грубого порушення трудових обов’язків на відміну від п. З ст. 40 КЗпПУ — систематичне.

2. винні дії керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачується несвоєчасно або в розмірах нижчих від установленого законом розміру заробітної плати (п. 1¹ ст. 41 КЗпП України). Під звільнення за цією підставою підпадає лише керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності. Не може бути поширена ця норма на всіх інших суб’єктів, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України.

3. винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (п. 2 ст. 41 КЗпП України).

4. вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи (п. З ст. 41 КЗпП України).

Крім вказаних підстав, передбачених КЗпП, окремими законодавчими актами встановлені інші додаткові підстави припинення трудових правовідносин з окремими категоріями працівників.

Наприклад, Законом України «Про державну службу» передбачено перелік додаткових порівняно з КЗпПУ підстав. Серед них:

1. порушення умов реалізації права на державну службу (ст. 4 Закону);

2. недотримання пов’язаних з проходженням державної служби вимог, передбачених ст. 16 Закону;

3. досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (ст. 23 Закону);

4. відставка державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (ст. 31 Закону);

5. виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (ст. 12 Закону);

6. відмова державного службовця від прийняття або порушення присяги;

7. неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей та інші випадки, що стосуються спеціальних суб’єктів.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2—5, 7 ст. 40 і пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП України, може бути здійснено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, який у 15-денний строк розглядає обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, в тому числі адвокат. При нез’явленні працівника розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного законодавством. У разі повторної неявки працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.