Ділові ігри на уроках географії

Особливістю ділових ігор є:

1. Чітке спрямування на досягнення передбачуваного навчального результату.

2. Активне застосування інтерактивних форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

3. Імітаційне моделювання професійної діяльності спеціалістів географічного профілю.

4. Рольова взаємодія учасників за ігровими правилами.

5. Зіткнення думок та їхнє активне обговорення.

Проектуючи ділову гру, вчитель має дотримуватися головних етапів її підготовки: формулювання мети, обґрунтування форми проведення, розробка сценарію і конкретних завдань, розподіл ролей, проведення інструктування, аналіз гри, висновки.

Підготовка до ділової гри вимагає дотримання таких умов:

1. чітке визначення теми, проблеми, термінів проведення;

2. призначення консультацій;

3. створення навчально-методичного забезпечення;

4. вивчення особливостей класу та окремих його учнів (захоплення, потреби, мотиви, ціннісні орієнтири, інтереси тощо) з метою подальшого об’єднання їх у групи;

5. розробка завдань і запитань з урахуванням вимог до формування критичного мислення учнів.

При формуванні груп необхідно визначити кількість учнів, які утворюватимуть одну групу (оптимальна кількість – п’ятеро-шестеро); врахувати особисті якості, рівень географічних знань та інтереси учнів. Щоб правильно розподілити ролі у групах, доречно провести попереднє анкетування, аби з’ясувати, яку роль хотів би виконувати той чи інший учень у грі; кого хотів би бачити керівником групи.

Для ділової гри, зазвичай, складають загальне проблемне завдання для всього класу, завдання для окремих груп та індивідуальних завдання – за кількістю гравців у групах. Вони мають бути посильними для учнів та спрямованими на розв’язання основної проблеми гри.

Консультація – обов’язковий елемент підготовки до гри.

Учитель як керівник гри має обрати тему, визначити обсяг і види

У процесі підготовки та проведення гри учні мають дотримуватись таких правил:

• самостійність при вивченні теми;

• активність під час підготовки і проведення гри;

• стриманість під час проведення гри;

• дотримання регламенту виступів.

Ділові ігри можна розмежувати на проблемні й проблемно-ситуаційні. Їхня основна відмінність полягає у тому, що у проблемній грі учні, що об’єднані у групи, розв’язують поставлену проблему за умов, що не змінюються упродовж усієї гри. Групи можуть розв’язувати загальну проблему, пропонуючи свої шляхи її вирішення, або ж працювати над її окремими її аспектами.

У проблемно-ситуаційних іграх передбачено зміну умов. Гра проектується за принципом квестів. Для цього ігровий цикл поділяється на етапи («кроки»). Після закінчення першого «кроку» учитель використовує картки «випадкових подій», які описують нові умови, до яких гравці змушені адаптуватися. Це вносить у гру певний азарт і динаміку.

Проблемні ділові ігри доцільно проводити з метою формування нових знань і вмінь учнів, а проблемно-ситуаційні ігри, що підпорядковуються логіці гри, а не логіці навчально-виховного процесу, бажано проводити з метою поширення, поглиблення, систематизації та контролю знань і вмінь.

Зазвичай, учителі географії використовують комбінування різноманітних ігор. На прикладі навчання курсу «Географія материків і океанів» є змога продемонструвати комплексне застосування ігрових форм навчальної діяльності учнів. Зокрема на уроці з теми «Географічне положення, історія дослідження та освоєння Африки» доцільно запропонувати дітям мандрівку у минуле з метою з’ясування обставин відкриття й дослідження материка та основних рис його географічного положення.

При оцінюванні ефективності нетрадиційних уроків географії основними критеріями виступають:

1. рівень розв’язання навчально-виховних завдань уроку відповідно до вимог програми і дидактичної мети;

2. вибір учителем організаційних форм проведення уроку відповідно до методів навчання, адекватних поставленим цілям і можливостям конкретного класу;

3. забезпечення якісного засвоєння навчального матеріалу на уроці, рівень досягнення запланованих результатів;

4. активна навчально-пізнавальна діяльність учнів без перевантаження;

5. наявність у школярів інтересу до цього уроку і до предмета в цілому.

Додаток В