5. Правопис російських прізвищ

Прізвища, що прийшли зі слав'янських мов, в українській мові не перекладаються, їхня вимова передається за українським правописом, що має свої особливості.

При написанні прізвищ українською мовою слід пам'ятати такі правила:

1) російська літера є після приголосних передається в українській мові літерою є: Леонов, Мельников, Кузенков, Федотов, Нестеров, Кузнецов, Лисенков, Мещеряков, Шестаков, Шепелев, Гречко та ін.;

2) російська літера є передається українською є:

а) на початку слова: Євдокимов, Єрмаков, Єросов, Єршов, Єльчанінов;

б) у середині після голосних та при роздільній вимові після приголосних: Достоевський, Аркадьев, Кондратьев, Сисоєнко, Корніенко;

в) після приголосних у суфіксах -ев, -єєв (крім шиплячих і ц): Медведев, Лаптев, Валуев, Зайцев, Хомичев, Варичев, Поповичев, Шиловцев, Андреев, Фадеев, Малеев;

г) якщо в українській мові є споріднене слово з постійним -і-: Несветов (бо світ), Беляев (бо білий), Лесков (бо ліс), Столетов (бо літо);

3) російська літера є передається сполученням:

- йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних: Йолкін, Йотов, Майоров, Бугайов, Воробйов;

- ьо після м'яких приголосних: Бочкарьов, Корольов, Альонкін, Синьов;

- буквою о під наголосом після шиплячих та ц: Сичов, Чижов, Грачов, Кудряшов, Лобачов, Горбачов.

Примітка: російські прізвища Артемов, Семенов, Федоров, утворені від імен, передаються в українській мові як українські імена.

Російські прізвища, незалежно від їх походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -зьк, -цьк: Русанівський, Васильківський, Жванецький, Вербицький, Хмельницький, Забузький.

На відміну від російського правопису, м'який знак в українській мові не пишеться у прізвищах на -up, -ар типу: Бондар, Кобзар, Золотар, Бобир, Козир.

М'який знак у російських прізвищах пишеться після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед йотованими я, ю, є, ї: Аркадьев, Ананьїн, Ульянов, Мересьєв, Ільїн, Лаврентьев, Кондратьев, Савельев, Силантьев;

б) перед приголосними: Вольное, Гуськов, Коньков, Мацьков.

Апостроф у російських прізвищах українською мовою пишеться після б, п, в, м, ф, задньоязикового к та після р перед я, ю, є, ї при вимові й: Аляб'єв, Водоп'янов, Ареф'єв, Пир'єв, Зав'ялов, Лук'янов, Прокоф'єв, Юр'єв.

У прізвищах, утворених від імен та інших коренів, спільних для української та російської мов, завжди пишеться літера и: Миронов, Сидоров, Винокуров, Кисіль, Данилов, Тимофієв, Васильєв.

6. Правопис слів іншомовного походження

Слова іншомовного походження пишуться за правилами української мови, однак деякі з них мають свої властивості.

1. У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються: сума, протокол, колектив, група, колега, комерсант, клас, комісія, кореспондент, атестат, місія, корупція, конгрес.

2. В окремих назвах подвоєння зберігається: брутто, ванна, манна, панна, мадонна, Голландія, Марокко, Жанна, Інна.

3. У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишеться літера у: брошура, журі, парашут, Жуль Берн.

4. Значних змін зазнало правило «дев'ятки»( д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р). Після цих приголосних у власних назвах пишеться -и-: Крит, Мадрид, Флорида, Корсика, Мексика, Скандинавія, Бразилія, Сирия, Жиронда, Лідице, Чилі, Лейпциг, Шри-Ланка, Чикаго тощо.

5. Іменник пальто відмінюється за всіма відмінками української мови: пальто, пальта, пальті, пальтом, у пальті.

6. Велика кількість слів іншомовного походження не відмінюється: алібі, де-факто, де-юре, есе, досьє, фіаско, апріорі, аташе, вето, табу, месьє, портьє, папарацці, імпресаріо, маестро тощо.

Проте їх значення доцільно знати. Наприклад:

Алібі - доказ невинності особи у злочині, оскільки вона (особа) у момент його вчинення перебувала в іншому місці.

Есе - короткі наукові нариси, що відзначаються вишуканістю форми.

Досьє - сукупність документів, що стосуються певного питання, справи, особи, а також тека, в якій містяться ці матеріали.

Де- юре - згідно із законом, формально.

Де-факто - у міжнародному праві - одна із форм фактичного визнання однією державою будь-якої іншої держави чи уряду, що не зумовлює встановлення дипломатичних відносин.

Є багато можливостей, щоб зробити мову образною і яскравою. Проте ми постійно стикаємось із засміченням надмірною кількістю чужих слів, де українська мова у процесі свого історичного розвитку постійно засвоює слова з інших мов. Але не завжди і не всі ці слова є потрібні. Зокрема, багато залежить від характеру іншомовного слова, як часто його вживають. В одних випадках іншомовні слова збагачують мову, в інших - засмічують, тому й використовувати їх слід розсудливо, вміло.

Вживаючи іншомовні слова, насамперед треба дбати про те, щоб вони не послаблювали багатства мови, її зрозумілості і дохідливості. А щоб досягти цього, не слід вживати іншомовні слова без потреби, бо це утруднює вплив на слухача.