- •Питання до іспиту
- •1. Причини виникнення кризових явищ на підприємстві.
- •2. Показники оцінки фінансового стану підприємства.
- •3. Економічна сутність санації підприємств та порядок її проведення
- •4.Сутність та основні завдання санаційного аудиту
- •5.Санаційна спроможність підприємства
- •6. Методи та програма санаційного аудиту
- •7.Софт-аналіз
- •8.Етапи проведення санаційного аудиту
- •9.Складання та погодження плану санації
- •10.Розрахунок потреби в інвестиційному капіталі для реалізації плану санації
- •11. Потреба в оборотному капіталі для проведення санації
- •12. Вибір Форми фінансової санації
- •13. Класифікація внутрішніх джерел фінансової стабілізації
- •14. Збільшення вхідних грошових потоків
- •15. Зменшення вихідних грошових потоків
- •16. Методи зменшення вихідних грошових потоків.
- •17. Активізація маркетингової політики як метод збільшення виручки від реалізації.
- •18. Реструктуризація активів неплатоспроможного підприємства.
- •19.Санації балансу
- •20. Санація із залученням коштів власників підприємства
- •21. Фінансова участь персоналу в санації підприємства
- •22.Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника
- •23.Реструктуризація заборгованості підприємства
- •24.Зміст та необхідність державної санаційної підтримки підприємств
- •25. Державні органи з питань санації та банкрутства підприємств
- •26.Форми та методи державної фінансової підтримки підприємств
- •27.Сутність та форми реструктуризації підприємства
- •28. Реорганізація підприємств, спрямована на їх розукрупнення (поділ, виділення)
- •29. Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємств (злиття, приєднання, поглинання)
- •30.Перетворення як окремий випадок реорганізації підприємства
- •Організація контролю за реалізацією плану санації на підприємстві.
- •32.Оцінка ефективності санаційних заходів
- •33.Теоретичні основи банкрутства підприємств
- •34.Приховане,фіктивне та навмисне банкрутство
- •35. Приховане, фіктивне та навмисне банкрутство
- •36. Регулювання процедур банкрутства в Україні
- •Зарубіжний досвід регулювання неплатоспроможності підприємств.
- •39. Показнаки рентабельності
- •40. Показники ділової активності
- •41. Показники ліквідності та платоспроможності підприємств.
- •42. Показники фінансової стійкості підприємства.
- •45. Процедура розпорядження майном в ході провадження у справі про банкрутство
- •46 Процедура санації в ході провадження у справі про банкрутство.
- •48. Укладання мирової угоди у ході провадження у справі про банкурутство
Зарубіжний досвід регулювання неплатоспроможності підприємств.
Основними завданнями, які вирішуються законами про банкрутство країн з ринковою економікою, є наступні:
захист активів підприємства-боржника на користь кредиторів і їх розподіл відповідно до закону в цілях максимального задоволення вимог кредиторів;
повернення боргів кредиторам за допомогою розподілу виручки від продажу активів у виді акцій реорганізованого діючого підприємства у разі наявності можливості відновлення його платоспроможності;
максимальне використання існуючих можливостей порятунку підприємства або його структурних одиниць, які за допомогою процедури банкрутства будуть відновлені і зможуть внести свій вклад до економіки країни;
забезпечення механізму розгляду справ про порушення і зловживання в управлінні збанкрутілими підприємствами і анулювання неправомірних операцій
Як свідчить практика більшості країн з розвинутою ринковою економікою (США, Канада, Австралія, Швеція, Нідерланди та інші), наявність спеціально створеного державного органу з питань банкрутства є необхідним елементом при проведенні процедур банкрутства. У деяких країнах функції цих органів іноді виконують органи прокуратури, судової влади та інші органи публічної влади. Але в будь-якому випадку, сфера банкрутства або фінансової неспроможності підприємств не залишається поза увагою держави.
В Австралії державним органом з питань банкрутства є державна Комісія з корпоративних справ, яка має такі повноваження: аналізувати фінансовий стан підприємств, які проходять у справах про банкрутство; забезпечувати достовірність інформації про боржника; робити висновки про відповідальність керівників боржника за доведення підприємства до банкрутства; дискваліфікувати винних керівників самостійно.
У Швеції державний орган з банкрутства об’єднаний в єдину систему з податковою службою і органами судового виконання і діє в сумісній компетенції Міністерства фінансів і Міністерства юстиції. Цей орган, що має відділення у всіх провінціях країни, контролює і регулює здійснення процедур банкрутства
У Великобританії роль державного органу з банкрутства виконує Служба банкрутства, яка входить до системи Міністерства торгівлі та промисловості.
Не всі країни мають спеціальний державний орган з питань банкрутства. До таких країн належить Італія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Бельгія та інші.
В Нідерландах розгляд справ щодо банкрутства контролюється Окружними судами. У кожній конкретній справі вони призначають суддів по банкрутству.
В Бельгії участь держави в процедурі банкрутства в особі своїх органів досить обмежена. Законодавці цієї країни прагнули до того, щоб система банкрутства була побудована на судовій, а не на виконавчій владі. Проте держава не повністю усунена від участі в процедурах – її інтереси представляє прокуратура.
В Італії не існує спеціального органу виконавчої влади, що займається питаннями банкрутства. Відповідно до Закону про банкрутство державні органи влади не втручаються в процедуру банкрутства.
В Німеччині справи про банкрутство та неспроможність розглядаються виключно у судовому порядку. Роль судів у справах про неспроможність виконують місцеві суди (Amtsgerichte).