1.5 Міф про літаючу крилату колісницю.

2. Теорія пізнання платона.

Дотепер ми говорили про інтелігибельний світ, його структуру і про те, як він відображається у світі чуттєвому. Залишається з'ясувати, яким чином людина може наблизитися до ідеального світу.

Платон був першим, хто чітко пов'язав проблему пізнання з поняттям інтелігибельного, хоча його вирішення, значною мірою, зберігали характер апорій.

Платон знаходить дотепне пояснення того, що таке пізнання: пізнання - це "анамнез", тобто деяка форма "спогаду", відновлення того, що уже віками є в глибинах скарбниці нашої душі.

Є два шляхи вирішення задачі – міфічний і діалектичний. Розглянемо обидва.

Перше, міфорелігійне трактування проблеми озвучує орфіко-піфагорейскі мотиви, згідно яким душа безсмертна і народжується багато разів. Отож душа бачила все, і вся реальність для неї доступна, як по цей бік світу, так і по інший. Якщо це так, підсумовує Платон, то немає нічого простішого, ніж побачити, як душа пізнає і розуміє: вона витягає із самої себе істину, якою володіє як своєю суттю. От цей витяг із себе і є "спогад", "анамнез".

І відразу в "Меноні" Платон зауважує, що важливо доповнити міфологічну експозицію "маєвтичним експериментом". Він, задаючи питання рабу, який не знається на геометрії, приводить його сократичним методом до рішення однієї з теорем Піфагора. Отже, аргументує Платон, оскільки раба не навчали геометрії, і ніким рішення не було підказано, отримане ним самим знання - його заслуга, що не залишає сумніву в тому, що джерело знання – його душа, яка здатна пригадати. Тепер зрозуміло, що на основі аргументації, далекої від якого б то міфу, раб, як і будь-яка людина, здатний видобути зсередини себе істину, якої колись не знав через свою неосвіченість.

Ще один доказ цієї теорії на основі переробки математичних пізнань ми знаходимо в діалозі "Федон". Ми констатуємо за допомогою почуттів існування речей рівних, великих, менших, квадратних, круглих і ін. Але, при уважному розгляді – ми виявляємо, що дані, що супроводжують експеримент, усі без винятку, не адекватні, у точному смислі, тим поняттям, якими ми незаперечно володіємо. Жодна з речей, чуттєво нам даних, не буває абсолютно квадратною чи круглою, проте, в нас не зникають поняття рівного, квадратного, круглого в ідеальному й абсолютному смислі. Отож, з необхідністю випливає висновок, що між досвідними даними і нашими поняттями існує деяка відмінність: останні містять у собі дещо більше по відношенню до перших. Так відкіля ж береться ця плюсова величина? Якщо її не можна структурно знайти зовні, тобто почуттям, тож, її джерело – усередині нас. Причому, ця відмінність не є витвір мислячого суб'єкта, останній його знаходить, отже, вона подається суб'єкту об'єктивним чином, будучи абсолютною і незалежною. Отже, почуття дають нам недосконалі знання, але наш інтелект розкриває, відштовхуючись від цих знань, знання інші, досконалі, що корелюють з першими. А, оскільки наш розум їх не творить, то правильним висновком буде твердження, що він їх знаходить, як такі, що споконвічно існують, тобто пригадує.