Тема 5: Суб’єкти авторського права

1. Поняття та види суб’єктів авторського права:

Суб’єкти авторського права у загальному значенні – це особи, яким на відповідній правовій (законній) підставі належить авторське право на твір. У юридичній літературі, як правило, суб’єктів авторського права поділяють на дві великі групи:

1) первинні суб’єкти – це лише фізичні особи, творчою працею яких створюються певні твори. Віднесення лише фізичних осіб до категорії первинних суб’єктів авторського права випливає з того, що вчитися, думати, оцінювати та створювати літературні та інші твори можуть тільки люди (ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»);

2) похідні суб’єкти – це фізичні та юридичні особи, яким на відповідній законні або договірній підставі перейшло авторське право на конкретний твір. Похідними суб’єктами авторського права визнаються спадкоємці та інші правонаступники, а також юридичні особи (за винятком випадків створення енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних і таких, що мають продовження, збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань, коли видавець отримує самостійне право).

Крім цього, за законом суб’єктами виключних майнових авторських прав можуть бути: автор твору, його спадкоємці, роботодавець автора службового твору, виробник або продюсер аудіовізуального твору, особа, яка випускає у світ періодичні видання. За договором суб’єктом виключних майнових авторських прав може бути будь-яка особа, якій передано такі права на підставі договору з особою, яка є законним володільцем таких прав.

Відповідно до ст. 427 ЦК України майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані повністю або частково іншій особі на підставі відповідного договору, що укладається з урахуванням вимог чинного законодавства. Подібну норму містить і ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Особи, які набувають виключні майнові права на будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом, є правонаступниками автора.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське особисте немайнове право на службовий твір, тобто твір, що створений у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем, належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. При цьому за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Законом України «Про авторське право і суміжні права» встановлено презумпцію авторства, відповідно до якої, за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (ст. 11). При цьому авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, тобто з моменту втілення твору у певній об’єктивній формі. Для виникнення і здійснення авторства не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Але суб’єкт авторського права за своїм власним бажанням може зареєструвати свій твір для засвідчення свого авторства.

Як особливий суб’єкт авторських прав виступають організації колективного управління майновими правами володільців авторських прав на колективній основі. Однією з таких організацій в Україні є Українське агентство з авторських та суміжних прав. Особливий режим мають взаємовідносини зазначених організацій з авторами. Так, передання авторських прав цим організаціям не підпадає під режим, встановлений для авторських договорів. Договір цих організацій з авторами має публічний характер, тобто автору не можна відмовити в укладенні договору, якщо управління цією категорією прав належить до статутної діяльності організації.

Договір таких організацій з автором або іншим суб’єктом авторських прав можна розглядати як договір приєднання, тобто мається на увазі, що у конкретного автора або суб’єкта авторських прав залишається тільки можливість прийняти встановлені для всіх умови або відмовитися від укладення договору взагалі.

Необхідність колективного управління майновими авторськими права випливає з того, що у більшості випадків суб’єкти авторських та суміжних прав не мають реальної змоги проконтролювати, хто і як використовує його твір, і саме тому вони вимушені звертатися до таких суб’єктів. Особливості створення та діяльності організацій колективного управління майновими авторськими правами визначена у ст. 45 – 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

2. Поняття та види співавторства:

На практиці існує чимало випадків, коли певний результат інтелектуальної, творчої діяльності створюється не одним автором, а двома і навіть більше. Такий вид співучасті у створенні цього результату прийнято називати співавторством, яке може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності. Ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначає, що співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. При цьому авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Наука цивільного права визнає два види співавторства:

1) нероздільне співавторство – це співавторство, при якому неможливо виділити окремо працю кожного співавтора. Цей вид співавторства здебільшого властивий науково-технічній творчості, хоча і нерідко трапляється у авторському праві;

2) роздільне співавторство – це співавторство, при якому складові частки твору в цілому чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину.

Для визнання співавторства необхідні такі умови:

1. Творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, тобто таким, що не може існувати без складових частин як ціле.

2. Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує – це не є співавторством. Саме тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу.

3. Має бути угода про спільну працю, яка може виражатися як у письмовій, так і в усній формі.

4. При роздільному співавторстві кожне із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором творчого результату в цілому.

5. При нероздільному співавторстві результат спільної творчої праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними.

6. Співавторство має бути добровільним.

7. Винагорода за використання твору належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, відповідно до якого кілька авторів беруть участь у створенні спільного результату інтелектуальної, творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Май нові права на такий твір належать юридичній особі, за завданням якої він створений.

3. Права авторів:

Найважливішим аспектом будь-якого права є його зміст. Саме від змісту права залежить його значення та цінність для суспільства. В. Серебровський, зокрема визначав зміст авторського права як сукупність наданих автору прав (правомочностей), необхідних для охорони інтересів, пов’язаних зі створенням і використанням твору суспільством. Подвійність авторського права, що полягає у зв’язку твору з особою автора та його майновій цінності, призвела до того, що поділ авторських прав на дві групи в Україні, як і в більшості інших країн, став традиційним, а саме:

1. Особисті немайнові права автора.

2. Майнові права автора.

Особисті немайнові права автора захищають зв’язок особи автора з його твором. Вони включають в себе такі права:

а) право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо (право авторства);

б) право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом (право на ім’я);

в) право вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого публічного використання;

г) право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (право на захист репутації автора).

Саме такий перелік особистих немайнових прав автора передбачений ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Але, виходячи із сутності особистих немайнових прав, до них також можна віднести право автора на оприлюднення твору. Основними ознаками особистих немайнових прав є їх немайновий та абсолютний характер. Їх немайновий характер проявляється в тому, що їх не можна оцінити у грошовому еквіваленті, навіть якщо це і відбувається опосередковано як компенсація моральної шкоди. Ці права є невідчужуваними.

Щодо майнових прав, то їх регламентації присвячена ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», відповідно до якої автору твору належать виключні майнові права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом з урахуванням меж здійснення цивільних прав. Крім випадків, вичерпний перелік яких встановлений законом, будь-які фізичні або юридичні особи можуть використовувати твір тільки за договором з правоволодільцем або іншою уповноваженою особою, у тому числі у випадках, передбачених законом, за договором з організацією управління майновими правами на колективній основі.

Право на використання твору – це можливість авторів самим вирішувати всі питання, що пов’язані з наданням третім особам доступу до творів і з їх використанням. Автор має стільки прав на використання твору, скільки існує способів можливої експлуатації останнього, до того ж не тільки на момент створення, а й до того часу, поки його охороняє авторське право. Отже, автор має виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, що включає в себе його право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік можливих способів використання творів не є вичерпним, а є лише приблизним, тобто ці способи використання є такими, що найчастіше застосовується. Крім цього Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить ще деякі права автора, що можуть застосовуватися лише щодо певних видів творів. Так, відповідно до ст. 27 цього Закону автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті -спадкоємці, впродовж встановленого строку дії авторського права користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування). Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.

Якщо примірники правомірно опублікованого твору законним чином введені у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх повторне введення в обіг шляхом продажу, дарування тощо без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди. Проте у цьому випадку право здавання у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно за особою, яка має авторське право (принцип вичерпання прав автора).

4. Обмеження майнових прав авторів:

Статтями 21 – 25 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачаються певні обмеження майнових прав авторів, які мають вичерпний характер та спрямовані на забезпечення реалізації такого принципу авторського права як принцип поєднання особистих інтересів автора із інтересами суспільства. Таким чином, статтями 21 – 25 цього Закону передбачається випадки використання творів без згоди автора та без виплати йому авторської винагороди. Зокрема, без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення, допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

2) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях;

6) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

7) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

8) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

9) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою;

10) відтворення твору в цілях і за умов, що передбачені статтями 22-25 Закону України «Про авторське право і суміжні право» (зокрема, мова йде про вільне відтворення творів в особистих цілях).

5. Строк дії авторського права:

Дія авторського права обмежується строком, що встановлений ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Основними підставами для такого обмеження можна вважати наступні:

1. Автори користуються спільним культурним надбанням, з якого вони черпають необхідні елементи для створення своїх творів. З цієї причини справедливо, щоб їхні твори також стали складовою частиною цього фонду.

2. По закінченні певного часу практично не можна знайти всіх спадкоємців і домогтися того, щоб їхні бажання співпадали щодо надання дозволу на використання твору в такі строки, яких вимагає динаміка ринку розповсюдження творів.

Відповідно до вказаної статті Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право діє протягом усього часу життя автора та 70 років після його смерті. За законом цей строк дії авторського права застосовується до творів, створюваних одним автором і розповсюджуваних за його життя під його іменем або псевдонімом за умови, що останній не викликає будь-яких сумнівів щодо особи автора. При цьому встановлені і спеціальні строки охорони творів, зокрема:

1) авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора;

2) авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

3) авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування тощо.

Необхідно звернути увагу, що строк охорони встановлюється для майнових авторських прав, а особисті немайнові авторські права діють та охороняються безстроково. Закінчення строку діє авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання. Твір, який перейшов у суспільне надбання, може вільно використовуватися будь-якою особою за умови дотримання нею особистих немайнових прав автора.