Тема 3: Джерела права інтелектуальної власності

1. Поняття та види джерел права інтелектуальної власності:

Джерела права взагалі можна визначити як форми зовнішнього виразу правових норм. З цього визначення можна зробити висновок, що джерела права інтелектуальної власності в Україні являють собою форму зовнішнього виразу правових норм, які регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності, у відповідних нормативних актах, а саме – у Конституції України та інших законах і підзаконних актах, що видаються компетентним органом державної влади на підставі, на виконання і у відповідності до закону.

Зазвичай джерела тієї чи іншої галузі або підгалузі права класифікують за критерієм їх юридичної сили, починаючи з найвищої. Отже, за цим критерієм серед джерел права інтелектуальної власності можна виділити наступні нормативні акти:

1. Конституція України – має найвищу юридичну силу у системі будь-яких джерел права.

2. Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України – у цивільно-правових відносинах такі джерела стоять на другому місці за юридичною силою після Конституції України, про що вказує, зокрема, ч. 2 ст. 10 ЦК України, у якій зазначається, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому порядку, містяться інші правила ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

3. Цивільний кодекс України як основний законодавчий акт, що регулює цивільні відносини, та ціла низка інших законів у сфері інтелектуальної власності, більш детально про які буде розглянуто нижче.

4. Підзаконні нормативно-правові акти, до яких в першу чергу належить низка постанов Кабінету Міністрів України.

5. Судова практика у формі деяких окремих постанов Пленуму Верховного Суду України та Рекомендацій Президії Вищого Господарського Суду України. До них, зокрема, можна віднести Рекомендації Президії ВГСУ від 10.06.04р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» та Постанова Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» в редакції від 25.05.2001р.

Розглянемо більш детально зазначені вище джерела права.

2. Національні джерела права інтелектуальної власності:

До національного законодавства, що так чи інакше регулює відносини у сфері інтелектуальної власності, можна віднести наступні нормативні акти:

1. Конституція України, яка безпосередньо не регулює відносини у сфері інтелектуальної власності, але закладає відповідні принципи регулювання цих відносин. Зокрема, ці принципи закріплені у ст. 3, 21-24 Конституції України. Крім цього, ст. 41 Конституції України закріплено право кожної особи володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а ст. 54 гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів громадян, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Саме на цих основних засадах має будуватися інше внутрішнє законодавство нашої держави.

2. Крім Конституції, в Україні діє ціла низка законів, що безпосередньо регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності. Необхідно зазначити, що ці закони, хоча і не позбавлені окремих недоліків, все ж в цілому відповідають міжнародним стандартам у цій сфері. Серед основних таких законів можна виділити:

1) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, книга IV якого присвячена праву інтелектуальної власності;

2) Закон України «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 11 липня 2001 року, що на міжнародних нормах використання творів та враховує сучасні тенденції правового регулювання як традиційних, так і нових об’єктів авторського права – наприклад, комп’ютерних програм та баз даних;

3) Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року з наступними змінами та доповненнями;

4) Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 року з наступними змінами та доповненнями;

5) Закон України «Про охорону прав на знаки для творів і послуг» від 15 грудня 1993 року з наступними змінами та доповненнями;

6) Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 року з наступними змінами та доповненнями;

7) Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 року з наступними змінами та доповненнями;

8) Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 05 листопада 1997 року з наступними змінами та доповненнями;

9) Закон України «Про інноваційну діяльність» в редакції від 25 березня 2005 року;

10) Закон України «Про архітектурну діяльність» у редакції від 03 лютого 2004 року;

11) Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» в редакції від 16 грудня 2004 року;

12) Закон України «Про кінематографію» у редакції від 15 травня 2003 року та багато інших законів.

Всі зазначені вище, а також інші закони, регулюють відносини, що виникають у зв’язку із набуттям та здійсненням права інтелектуальної власності на той чи інший об’єкт. Більш детально зміст цих законів буде розглянуто у процесі розгляду наступних тем.

3. Крім вказаних законів, в Україні діє багато підзаконних нормативних актів, які регулюють окремі аспекти набуття та здійснення права інтелектуальної власності, до яких належать:

1) Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав»;

2) Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір»;

3) Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1997 року «Про затвердження Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)»;

4) Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року «Про затвердження Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності»;

5) Постанова Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності» тощо;

3. Міжнародні джерела права інтелектуальної власності:

До міжнародних джерел права інтелектуальної власності належать наступні:

1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 року.

2. Всесвітня конвенція про авторське право, яка була прийнята у 1952 році.

3. Договір Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (далі – ВОІВ) від 20 грудня 1996 року.

4. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 року.

5. Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 року.

6. Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники 1974 року.

7. Договір ВОІВ про виконання і фонограми від 20 грудня 1996 року.

8. Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року.

9. Договір про патентну кооперацію 1970 року.

10. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури 1980 року.

11. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків.

12. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію 1971 року.

13. Локарнська угода про заснування міжнародної класифікації промислових зразків від 8 жовтня 1968 року.

14. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 року з наступними змінами та доповненнями.

15. Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їхньої міжнародної реєстрації 1967 року.

16. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків 1957 року.

17. Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень 1961 року та ін.

Отже, можна зробити висновок, що сучасне право інтелектуальної власності представлене багатьма джерела як на національному, так і на міжнародному рівні, які регулюють порядок набуття прав та використання тих чи інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Цілком ймовірно, що ці джерела періодично будуть поповнюватися, що, в першу чергу, обумовлюється науково-технічним прогресом у всьому світі, а також тим, що творчість людини не знає меж.