
- •Право інтелектуальної власності Розділ I Поняття інтелектуальної власності та становлення системи її правової охорони
- •Тема 1: Загальні положення про право інтелектуальної власності
- •Тема 2: Історія розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності
- •Тема 3: Джерела права інтелектуальної власності
- •Розділ II Авторське право і суміжні права
- •Тема 4: Об’єкти авторського права
- •Тема 5: Суб’єкти авторського права
- •Тема 6: Передання майнових авторських прав
- •Тема 7: Суміжні права
- •Тема 8: Захист авторського права і суміжних прав
- •Розділ III Патентне право (право промислової власності)
- •Тема 9: Об’єкти патентного права
- •Тема 10: Суб’єкти патентного права
- •Тема 11: Оформлення патентних прав
- •Тема 12: Права авторів винаходів, корисних моделей і промислових зразків
- •Тема 13: Захист прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок
- •Розділ IV: Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту
- •Тема 14: Правова охорона комерційних (фірмових) найменувань
- •Тема 15: Правова охорона торговельних марок
- •Тема 16: Правова охорона зазначення походження товарів
- •Розділ V: Правова охорона нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності
- •Тема 17: Правова охорона наукового відкриття
- •Тема 18: Правова охорона компонування (топографії) інтегральної мікросхеми
- •Тема 19: Правова охорона раціоналізаторських пропозицій
- •Тема 20: Правова охорона сортів рослин і порід тварин (селекційних досягнень)
- •Тема 21: Правова охорона комерційної таємниці
Тема 21: Правова охорона комерційної таємниці
1. Поняття, ознаки та вимоги до комерційної таємниці:
Основи цивільно-правового регулювання комерційної таємниці закладені у новому Цивільному кодексі України. Відповідно до ст. 505 ЦК України комерційна таємниця – це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Запропоноване у Цивільному кодексі України визначення поняття комерційної таємниці є досить важким незрозумілим. Більш прийнятне для розуміння визначення міститься, наприклад, у Цивільному кодексі Російської Федерації, згідно з яким комерційна таємниця – це інформація, що має дійсну або потенційну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам, до якої немає вільного доступу на законній підставі і щодо якої володільцем здійснюються заходи з охорони її конфіденційності.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, що відповідно о чинного законодавства не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 року № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» не можуть становити комерційну таємницю, зокрема, такі види інформації:
установчі документи;
документи, що дають право здійснювати підприємницьку діяльність;
відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність та інші відомості, необхідні для перевірки правильності обчислення, сплати податків та інших обов’язкових платежів;
документи про платоспроможність;
відомості про чисельність, склад працівників, їхню заробітну плату та умови праці;
документи про сплату податків та інших обов’язкових платежів, а також відомості про забруднення довкілля, порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров’ю населення.
Комерційна таємниця як об’єкт інтелектуальної власності не потребує офіційного визнання її охороноздатності, державної реєстрації та виконання інших формальностей, а також сплати державних зборів чи мита. Комерційна таємниця має відповідати лише таким вимогам:
1) інформація, що становить комерційну таємницю, не повинна бути відомою іншим особам;
2) відсутній вільний доступ до цієї інформації на законній підставі;
3) вжито заходів для охорони конфіденційності цієї інформації.
Комерційна таємниця має ряд специфічних ознак. Перш за все, в її основі лежить фізична монополія певної особи на певну сукупність знань. Від самого правоволодільця, від повноти та результативності вжитих ним заходів щодо збереження його фактичної монополії на знання залежить життєвість його права на комерційну таємницю.
Комерційній таємниці властива найбільша серед інших об’єктів інтелектуальної власності універсальність. Мається на увазі, що комерційною таємницею можуть бути визнані найрізноманітніші відомості, що пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю господарюючого суб’єкта.
Крім цього, комерційна таємниця як об’єкт права інтелектуальної власності, як вже зазначалося, не вимагає офіційного визнання її охороноздатності, державної реєстрації або виконання будь-яких інших формальностей, а також сплати державних зборів.
2. Суб’єкти права на комерційну таємницю:
Оскільки комерційною таємницею вважають лише ту інформацію, що стосується підприємницької діяльності, то суб’єкти підприємницької діяльності і є суб’єктами права на комерційну таємницю. Відповідно до ст. 506 ЦК України суб’єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію як комерційну таємницю.
Комерційна таємниця виникає під час діяльності комерційної організації. Але володільцем комерційної таємниці може бути і юридична особа, яка не є комерційною організацією. У процесі своєї діяльності вона може набувати знання, що становлять інтерес для інших осіб, надати відповідну інформацію цим особам, тим більше, що комерційна діяльність не є забороненою для некомерційних організацій.
Фізична особа, яка не є індивідуальним підприємцем, не може володіти комерційною таємницею, але немає перешкод для придбання такою фізичною особою права на використання відповідної комерційної таємниці.
Чинне законодавство не встановлює будь-яких спеціальних обмежень володіння правами на комерційну таємницю для іноземних громадян або іноземних юридичних осіб. Вони можуть володіти цими правами на тих самих підставах, що й українські юридичні та фізичні особи.
3. Права на комерційну таємницю:
Суть права на комерційну таємницю полягає в забезпеченні володільцю інформації можливості засекречувати її від широкої публіки та вимагати, щоб інші особи утримувалися від використання незаконних методів отримання такої інформації. Володілець повинен бути заінтересований у надійному збереженні всієї інформації, що стосується комерційної таємниці. Як правило, потрібно вжити спеціальних заходів для забезпечення додержання режиму секретності. У деяких країнах, наприклад США та Японії, суди розглядають дії володільця інформації щодо збереження її в таємниці як необхідну умову кваліфікації інформації як такої, що становить комерційну таємницю.
Інформація може розглядатися як така, що містить комерційну таємницю, коли вона відома обмеженому колу осіб, тобто конкурент не повинен володіти цими відомостями.
Відповідно до ст. 506 ЦК України майновими правами на комерційну таємницю є:
право на використання комерційної таємниці;
виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію як комерційну таємницю, якщо інше не встановлено договором. Отже, основні права володільців комерційної таємниці зводяться до наступного:
1) суб’єкт права на комерційну таємницю може використовувати всі допустимі законом засоби для забезпечення секретності цієї інформації;
2) правоволоділець має право вимагати від інших осіб утримуватися від незаконного володіння інформацією, що становить комерційну таємницю;
3) володілець комерційної таємниці має право розпоряджатися комерційною таємницею, якою він володіє (продавати, відступати таку інформацію на підставі договору).
Припинення права на комерційну таємницю може бути обумовлене двома обставинами:
1) втратою фактичної монополії на відомості, які стають доступними іншим особам і, відповідно, втрачають комерційну таємницю;
2) віднесенням відповідних відомостей у встановленому законом порядку до відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці, що обумовлюється тим, що будь-яка держава має право здійснювати контроль за діяльність господарюючих суб’єктів, слідкувати за своєчасністю та повнотою сплати податків, оцінювати вплив їхньої діяльності на довкілля. Саме тому відповідними нормативними актами визначаються відомості, що не можуть становити комерційну таємницю.