Розділ V: Правова охорона нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності

Тема 17: Правова охорона наукового відкриття

1. Поняття та ознаки наукового відкриття:

Відповідно до ст. 457 ЦК України наукове відкриття – це встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

У юридичній літературі можна зустріти і інші визначення наукового відкриття. Зокрема, російський вчений Подимов Є.В. відкриттям (комплексним) визначає як новий, вірогідно обґрунтований, такий, що вносить докорінні зміни у рівень пізнання, завершений науковий результат (наукове положення), який забезпечує прогресивний розвиток нових галузей науки і техніки.

Вчені дотримуються різних позицій щодо необхідності та способів регулювання права на наукове відкриття. Окремі автори стверджують, що слід лише викласти сутність відкриття у пресі й авторський пріоритет буде автоматично закріпленим, а реєстрацію відкриттів вважають бюрократичним актом.

Більшість дослідників поділяють думку про необхідність правової охорони наукових відкриттів як окремого правового інституту, але при цьому їхні позиції різняться щодо правових засобів такої охорони. Так, деякі автори підтримують ідею віднесення наукових відкриттів до об’єктів права інтелектуальної власності, тобто виокремлення права на наукове відкриття в самостійний цивільно-правовий інститут (зокрема, Вишневецький Л.М., Іванов Б.І.).

Інші дослідники вважають, що регулювання майнових відносин у разі виявлення відкриттів виходить за рамки цивільного права, оскільки наукові відкриття не піддаються монополізації і на них не може бути встановлене виключне право. При цьому пропонують будувати правову охорону наукових відкриттів як особливий вид правового регулювання з використанням правових засобів, що застосовуються при охороні об’єктів права інтелектуальної власності (зокрема, Пушкін А., Шишка Р.).

Закономірність як об’єкт наукового відкриття – це прояв дій об’єктивного закону. У природі вона існувала, існує й існуватиме завжди, об’єктом відкриття стає лише тоді, коли про існування цієї закономірності дізналася людина, встановила чи виявила її будь-яким чином. Закономірність стає об’єктом наукового відкриття з моменту, коли вона вперше була сформульована. Отже, закономірність матеріального світу як об’єкт наукового відкриття – це невідомий раніше, але об’єктивно існуючий і такий, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, стійкий зв’язок між явищами або властивостями матеріального світу.

Властивість матеріального світу як об’єкт наукового відкриття – це невідомий раніше об’єктивно існуючий його якісний бік. Сукупність істотних властивостей об’єкта складає його якісну визначеність, які відрізняє його загалом від інших об’єктів і виражає те спільне, що характеризує весь склад однорідних об’єктів. Які властивості проявляє об’єкт залежить від того, з якими об’єктами він вступає у взаємодію. Тому встановлення існування раніше невідомої властивості є необхідним, але недостатнім елементом змісту наукового відкриття. При цьому необхідно з’ясувати, чим викликана виявлена властивість і за умови яких взаємодій вона проявляється. Отже, потрібна науково обґрунтована інтерпретація, що полягає у встановленні сутності властивості та її закономірного характеру. Виявити суттєву властивість об’єкта означає встановити існуючу (незалежно від волі та свідомості людини) невідому раніше якісну визначеність об’єкта щодо інших об’єктів, з якими він взаємодіє.

Явище матеріального світу як об’єкт наукового пізнання – це невідома раніше об’єктивно існуюча і така, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, форма прояву сутності об’єкта матеріального світу (природи).

Основною ознакою наукового відкриття є його новизна. Новизною при цьому визнають абсолютну світову новизну наукового положення, заявленого як відкриття. Новизну відкриття встановлюють на дату пріоритету, коли вперше було сформульовано відкриття, за датою опублікування його основних положень у пресі або за датою доведення його іншим шляхом до відома інших осіб.

Відкриття повинно бути також не рядовим науковим положенням, а таким, яке докорінно змінює рівень пізнання. Відкриттями можуть визнавати положення фундаментального характеру, які становлять собою суттєвий вклад у наукове пізнання світу. Фундаментальність відкриття може підтверджувати те, що воно є основою для нових напрямів у розвитку науки й техніки і створення принципово нових технологічних рішень. За допомогою відкриття стало можливим пояснити такі наукові факти, які не знаходили пояснення з позицій усталених теоретичних уявлень.

Крім цього закон вимагає, щоб наукове положення, яке реєструють як відкриття, відповідало дійсності. Існування закономірності, властивості або явища матеріального світу має бути не просто констатоване автором, а й доведене ним теоретично та експериментально. Без цього відкриття не існує, а є лише гіпотеза, яку закон не охороняє.

2. Суб’єкти права на відкриття; оформлення права на відкриття:

Необхідно зазначити, що наукове відкриття як результат вирішення завдання пізнання з моменту його оприлюднення стає загальним надбанням, його може вільно використовувати кожен як при проведенні подальших наукових досліджень, так і при розробці на його основі конкретних технічних рішень. Мова може йти лише про державне визнання заслуг вчених, завдяки творчим зусиллям яких зроблено відкриття, і забезпечення інтересів тих наукових установ, у яких вони працюють.

Суб’єктами права на відкриття є перш за все їхні автори, тобто особи, творчою працею яких створено відкриття. За законодавством України авторами відкриттів можуть бути лише фізичні особи незалежно від їхнього віку та стану дієздатності. Українські громадяни визнаються авторами відкриттів у всіх випадках, навіть якщо відкриття зроблено ними за кордоном. Щодо іноземних громадян – авторів відкриттів, то вони користуються передбаченими законом правами лише за умови, що відкриття зроблене ними у співавторстві з українським громадянином або при виконанні роботи на підприємстві, в організації або установі, які знаходяться на території України.

Після смерті автора його права на відкриття переходять до його спадкоємців за законом або за заповітом. Спадкоємці стають повноцінними володільцями всіх майнових права, належних померлому автору відкриття. Вони можуть захищати особисті немайнові права авторів відкриттів.

Якщо наукове відкриття здійснено у зв’язку з виконанням службового завдання, всі авторські права на нього визнають за його конкретним розробником. З метою визнання заслуг наукових установ їм видають свідоцтво, яке засвідчує, що відкриття зроблено у цій установі.

Відповідно до ст. 458 ЦК України автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом. На жаль, на сьогодні в Україні немає спеціального закону, який регулював би порядок реєстрації та видачі диплома на наукове відкриття, а також спеціальний порядок його охорони. У зв’язку з цим, необхідно у загальних рисах розглянути практику колишнього СРСР з цього питання:

1) для видачі диплома на відкриття подавалася заявка, яка складалася з таких документів: заява про видачу диплома на відкриття; матеріали, що ілюструють відкриття, якщо вони необхідні; документи, які підтверджують пріоритет ймовірного відкриття, якщо його була відома до подання заявки;

2) за заявкою на видачу диплома на відкриття здійснювали попередню та наукову експертизу;

3) одержавши позитивний висновок від Академії наук, Патентне відомство виносило постанову про визнання заявленого положення відкриттям, на підставі якої видавався відповідний диплом на наукове відкриття;

3. Права авторів відкриттів:

Сама природа наукових відкриттів виключає визнання за авторами відкриттів або будь-якими іншими особами монопольних прав на них. Проте особи, які зробили відкриття, мають право претендувати на визнання і заохочення їхніх наукових заслуг.

Автори наукових відкриттів мають право авторства, тобто особі, яка здійснила відкриття, гарантується можливість вважатися його автором. Це право має абсолютний і виключний характер. Право авторства є особистим немайновим правом і не може бути відчужене за життя автора або перейти до його спадкоємців після смерті.

Документом, що підтверджує право на наукове відкриття, як вже зазначалося, є диплом на наукове відкриття, виданий на ім’я автора та який засвідчує: визнання виявлених закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу відкриттям; пріоритет наукового відкриття; авторство на наукове відкриття. Одночасно з одержанням диплома автор, як засвідчував досвід СРСР, набував право на винагороду. Крім цього авторам наукових відкриттів надавали ряд пільг і переваг. Так, автори могли представляти свої відкриття для публічного захисту як кандидатські та докторські дисертації. Їм також часто присуджували державні премії та присвоювали почесні звання тощо.

Отже, можна зробити висновок, що інститут правової охорони наукових відкриттів мусить виконати передусім регуляційні функції, стимулюючи фундаментальні дослідження, забезпечуючи оцінку отриманих результатів шляхом державної експертизи на суспільно-колективних засадах, а також охорону і захист як особистих немайнових, так і майнових прав їхніх авторів.