Головні події війни

Пошуки союзника

У цій ситуації гетьман і старшина все більше переконуються в тому, що без надій­ної допомоги ззовні неможливо забезпечити перемогу над поляками і зберегти козацьку державу. Таку допомогу можна було отри­мати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, ідея такого союзу підтримувалася і широкими масами населення. Зумовлювалося це при­належністю московитів і українців до право­славної віри, близькістю їх мов, культур.

Українська сторона, починаючи з 1648 р., неодноразово зверталася до Москви з проханням про допомогу. Москва реагувала надзвичайно обережно, очікуючи, поки ко­заки й поляки не виснажать одне одного.

У 1653 р. Б. Хмельницький звернувся до царя з конкретними пропозиціями тісного союзу, погрожуючи, що укладе союз з Туреччиною. Цар Олексій Михайлович терміново скликав Земський собор, який 11 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького під про­текторат московського царя. В Україну для переговорів з гетьманом було вислане спе­ціальне посольство на чолі з боярином Ва­силем Бутурліним.

Укладання україно-московського договору

8(18) січня 1654 р. в Переяславі відбула­ся загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українсь­ке населення до присяги на вірність царю, але не скрізь присягали охоче: виникла опозиція в Києві, відмовилися присягати деякі полки, відомі полковники І.Богун та І. Сірко.

У Переяславі були складені так звані Переяславські статті, які визначали умови приєднання України до Росії. Цар ратифікував ці статті у березні 1654 р., звідки їх назва - "Березневі статті".

Основні положення "Березневих статей"

•^ Україна (територія колишніх Київ­ського, Чернігівського і Брацлавського воє­водств) переходить під протекторат Росії;

•^ влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар; передбачалася нежиттєвість влади Богдана Хмельницького;

•^чисельність козацького війська - 60 тис. чоловік;

•^в містах зберігалося право на само­управління;

•^ визнавалася самостійність української православної церкви;

•^Україна отримала право на зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреч­чиною;

     •^передбачалися спільні воєнні дії України і Росії.

Оцінка договору 1654 року

Серед істориків немає згоди в оцінці ха­рактеру Переяславської угоди. Справа ускладнюється тим, що оригінальні доку­менти втрачено, збереглися лише неточні їх копії.

Український історик В. Липинський вва­жав, що угода була тимчасовим військовим союзом України з Москвою проти Польщі.

За офіційною радянською теорією, Переяславська угода стала результатом прагнення українців і росіян до возз'єднан­ня і що возз'єднання двох народів було ос­новною метою визвольної боротьби україн­ського народу і самого Б.Хмельницького.

Насправді ж, Б.Хмельницький споді­вався, спираючись на підтримку Москви, завершити, нарешті, війну проти Польщі, розширити і зміцнити козацьку державу.

Як підкреслює П. Толочко, "незважаю­чи на фразеологію підданства, Богдан Хмельницький фактично був сувереном не лише у внутрішній, але й у зовнішній полі­тиці. Його уряд мав дипломатичні зносини з Московщиною, Польщею, Туреччиною, Кримським ханством, Швецією, Австрією, Молдавією, Трансільванією, Валахією та іншими країнами. І немає вини Богдана в тому, що його наступники на гетьмансь­кому престолі не змогли не лише примно­жити його здобутки, але й зберегти їх ".

Порушення царизмом Переяславської угоди

У 1656 р. цар уклав Віленський мир з поляками без усякої на те згоди українців. На зближення з Польщею Москва пішла з метою спільної боротьби проти Швеції, яка значно посилила свої позиції в Прибалтиці. Гетьман відкрито звинуватив царя у пору­шенні Переяславської угоди, продовжував війну з Польщею і приступив до утворення нової антипольської коаліції. Він уклав союз з Семигородським князівством (Трансільванією), вів переговори зі Швецією, яка обіцяла допо­могти у створенні самостійної української держави. Відбулося загострення московсь­ко-українських відносин.

Але в критичний момент стосунків з  Москвою, уражений  звісткою про пораз­ку українсько-семигородського війська від Польщі, 27 лип­ня 1657 р. Богдан Хмельницький помер. Гетьмана поховали в Суботові, у збудованій ним Іллінській церкві, де вже покоїлося тіло старшого сина Тимоша.