Міністерство освіти і науки України

Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж ім. І.Я.Франка

Особливості проведення уроків фізичної культури.

План

1. Особливості початку уроку.

2. Послідовність розв'язування основних і допоміжних завдань в уроці.

3. Особливості завершення уроку.

4. Вимоги до сучасного уроку фізичної культури.

5. Характерні риси, зміст і побудова уроку.

Література

1. Ашмарін Б.А. Теорія і методика фізичного виховання. – М.,1979.

2. Козленко М.П. Теорія і методика фізичного виховання. – К., 1984.

3. Мантеєв А.П., Мельников С.Б. Методика физического воспитания с основами теории. – М. «Просвищение» 1991.

4. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів. – Л. “Світ” 1993.

5. Борисович А. Ф. Руховий режим учнів початкових класів. – К.: Радянська школа,1983.

6. Кругляк О. Я. Рухливі ігри та естафети в школі. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004.

Особливості початку уроку

Особливості початку уроку полягають у тому, що його спря­мовано на утворення оптимальної збудливості нервової систе­ми та інших органів і систем організму. Для цього вчитель повинен враховувати стан, в якому учні прийшли на урок (збу­джений, пригнічений і т. д.). Наприклад, якщо вони збуджені, слід застосувати вправи типу «раптовостей», як-от після шику­вання і команди «Струнко!» скомандувати: «Присісти! Встати! Два кроки вперед, поворот направо і обхід наліво — кроком РУШ!» або запропонувати інші подібні вправи. Далі урок йде за конспектом. Порядкові вправи, які вчитель проводить енергійно, вимагають від учнів зосередження уваги, зібраності, дисципліно­ваності, а це сприяє їх організації.

Можна розпочати урок і з гри великої рухливості, після чого перейти до накресленого в плані матеріалу уроку, скоротивши кількість загально-підготовчих вправ (загальну розминку) або вилучивши їх зовсім.

Якщо учні прийшли трохи стомлені, урок доцільно розпоча­ти з гри середньої рухливості, елементів танцю (дівчата). Мож­на рекомендувати використання музичного супроводу або про­ведення загально-підготовчих вправ в енергійному темпі — «по­током».

Низька температура повітря вимагає збільшити інтенсивність вправ у вступній частині уроку, але без різких рухів, щоб запо­бігти розтягненню зв'язок і м'язів. При підвищеній температурі, навпаки, інтенсивність загально-підготовчих вправ та кількість їх повторень зменшується.

Послідовність розв'язування основних і допоміжних завдань в уроці

Ефективне їх розв'язання насамперед залежить від вибору і послідовності проходження, а також від правильного використання спеціально-підготовчих, підвідних та заспокійли­вих вправ. При цьому виходять із складності засвоювання і ха­рактеру зусиль при виконанні рухових завдань, даних учнів та періоду навчальної роботи.

Визначаючи місце завдань, поставлених в уроці (перше в по­рядку черги, друге і т. д.), насамперед враховують активність, увагу і свіжість сприймання, які потрібні для ефективного за­своювання вправ, а також рухову якість, що розвивається пере­важно під час оволодіння технікою виучуваної рухової дії. Таку вимогу визначають закономірності вищої нервової діяльності, тобто те, що «... всяке початкове встановлення стереотипу є... значна і часто надзвичайна праця».

Саме тому першими розв'язують завдання, які потребу­ють найбільшої затрати сил, поки вони ще свіжі, а сприйман­ня не притупилось. Сюди входять: вивчення нових умінь і на­вичок; уміння застосовувати засвоєні навички в нових поєднан­нях (сполученнях), у мінливих умовах; уточнення тих елементів техніки і тактики рухових дій, які важко засвоюються; усунення неправильних рухів, що стали звичними. Другими по черзі розв'язують завдання, які потребують порівняно меншої уваги, наприклад, коли повторюють уже засвоєний в основному рух, щоб закріпити його техніку. Останніми йдуть завдання з добре відомими вже рухами, наприклад, рухливі ігри, вправи для розвитку рухових якостей тощо.

Якщо на уроці розв'язують завдання переважного розвитку рухових якостей, то першими виконують рухи, які потребують бистроти. По-перше, бистрота після вправ на силу або витри­валість втрачає свою специфічність і перетворюється в швидкіс­ну витривалість; по-друге, після швидкісних рухів відбувається швидше відновлення сил, чого не буває після силових вправ і вправ на витривалість. Після цього виконують вправи на силу і далі — на витривалість.

Щодо вправ, які потребують спритності, то, як уже зазнача­лось, вона розвивається в процесі оволодіння технікою рухів незалежно від того, прояву яких якостей вимагає дана вправа. Проте оволодіння новими координаційними вміннями, як таки­ми, що потребують більшої уваги і свіжого сприйняття, про­водиться на початку основної частини уроку.

Встановлюючи порядок рухових дій на уроці, треба врахо­вувати їх взаємозв'язок за принципом «зміни діяльності» і за принципом «схожості структури цих рухів».

Зміна діяльності полягає в чергуванні рухових дій, протилежних за формою та характером зусиль (наприклад, вправи у висі та упорі, для рук і для ніг та ін.). Зміна діяль­ності сприяє тривалому збереженню активності учня, бо одна дія відносно іншої є активним відпочинком. Особливо яскраво це проявляється у дітей, які розвивають велику діяльність, без­перервно чергуючи її форми, а від одноманітних занять швидко втомлюються.

Черговість рухових дій за схожістю їх структури полягає в послідовному проведенні тих дій, структури яких близькі, а робота над першою з них не втомила учня. Напри­клад, після вивчення старту та прискорень треба перейти на стрибки в довжину або біг з бар'єрами, але недоцільно пере­ходити із стрибків у висоту на бар'єрний біг. Пояснюється це тим, що біговий крок і стрибок відмінні щодо механізму руху. Необхідність у такій послідовності вправ вимагає старанного продумування порядку чергування намічених в уроці рухових дій.

Незалежно від принципу послідовності застосовуваних вправ необхідно включити між ними спеціальну розминку: проводити вправи для збільшення рухомості в суглобах, на розслаблення окремих груп м'язів, для уточнення координаційних відчуттів («відчути» прилад, сніг і т. д.).

Розв'язувати завдання краще в такій послідовності: спеці­ально-підвідні вправи; основна вправа; додаткова вправа для тих, хто добре виконує основну. Додаткова вправа ускладнює основну (в гімнастиці, акробатиці та ін.) або підвищує зусилля учнів у видах рухових дій, де потрібні результативність, вимірю­вана одиницями ваги, часу і відстані.

Недоліки в розвитку окремих груп м'язів (недостатні сила, еластичність, витривалість) усуваються в кінці основної части­ни уроку. Допоміжні завдання можна розв'язувати такими методами організації вихованців: фронтальним, груповим та індивіду­альним.

І. При фронтальному методі весь клас (група) одночасно або позмінно виконує намічені вправи. Звичайно це — серії повторних виконань з невеликими перервами між ними. Вправи чергують з розрахунку змінювання діяльності працюючих груп м'язів та характеру виконання, наприклад:

1. Пересування в упорі лежачи, ноги тримає партнер («тачка»).

2. Присідання на одній нозі при підтримці партнера.

3. Лежачи стегнами впоперек гімнастичної лави, ноги вдер­жує партнер — згинання тулуба назад і вперед.

4. Лежачи на спині, ноги вдержує партнер — сісти і лягти.

5. Підтягування в мішаному висі лежачи, тримаючись рука­ми за гімнастичну палку, яку вдержує партнер на висоті пояса.

6. Перенесення партнера на спині.

7. Повторне підтягування, ноги в положенні «кут»; при цьо­му гімнастичну палку вдержує партнер на висоті плечей.

8.Біг на певний час з наступним переходом на ходьбу. Після кожної вправи партнери міняються місцями. Комплекс вправ, їх кількість і трудність, кількість повторень, інтенсивність педагог визначає відповідно до фізичних даних учнів, віку, статі тощо.

II. При груповій організації всіх учнів поділяють на підгрупи за кількістю вправ у комплексі (за винятком бігу). За командою кожна підгрупа направляється до місця, де ви­конуватиме вправу під певним номером, і починає виконувати завдання. Бажано, щоб у кожній підгрупі було 4—5 чол., з числа яких виділяють старшого. Такий склад підгрупи дає змогу мак­симально збільшити ущільненість уроку.

Залежно від наміченого навантаження і виділеного часу пе­дагог встановлює певну для кожної підгрупи кількість вправ або точно обумовлений час; виконавши вправу, підгрупи міня­ються місцями і переходять до наступної вправи, аж поки не виконають цілий комплекс. В окремих випадках його можна повторити.

III. При індивідуальній (самостійній) організації учнів (це допускається в добре організованих групах) пе­дагог (тренер) подає команду почати виконання допоміжних вправ, і кожен самостійно виконує задану йому вправу. Педагог в цей час працює індивідуально з окремими учнями, переходя­чи від одного до іншого. Після самостійної роботи звичайно проводять для всієї групи біг, ходьбу і завершальні за­ходи.

Наведена послідовність розв'язування основних та допоміж­них завдань (вправ) в уроці найбільше відповідає вимогам принципів систематичності, послідовності й доступності навчання і якнайкраще забезпечує ефективність педагогічного процесу. Проте під час безпосередньої підготовки до спортивних змагань чергування розв'язуваних завдань і певних вправ не завжди повинно відповідати зазначеним вимогам. У передзмагальному періоді тренування послідовність основних завдань і характер спеціальної розминки наближені до умов наступних змагань. Така перебудова уроків дає змогу створювати най­більш наближені до спортивної боротьби умови і цим забезпе­чити підвищення спортивних результатів.