Ііі. За типами емітентів та їх характеристиками:

1. міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку та Європейський банк реконструкції та розвитку);

2. національні уряди і суверенні позичальники;

3. провінційні і регіональні уряди (адміністрації штатів);

4. муніципальні уряди (муніципалітети);

5. квазі-урядові емітенти;

6. корпорації, банки та інші організації.

Якщо розглянути структуру сучасного світового фінансового ринку за типами емітентів, то можна зробити висновок, що до 2/3 ринку облігаційних позик припадає на корпорації і великі банківські структури; до 1/3 ринку (тобто залишкова частина) — на уряди, його органи і міжнародні організації, тобто суверенні емітенти (між ними залишкова частина розподіляється порівну).

Іv. За країнами походження:

1. розвинені країни;

2. країни, що розвиваються;

3. міжнародні інституції;

4. офшорні центри.

V. За типами інвесторів:

1. приватні;

2. інституційні:

Важливою тенденцією міжнародного фінансового ринку початку ХХІ ст. стало зростання (кількісне й якісне) інституційних інвесторів чи фінансових інституцій колективного інвестування. Процеси інституціоналізації фінансових ринків, які знайшли свій вираз у посиленні ролі страхових компаній, пенсійних і взаємних фондів, інвестиційних компаній, привели до орієнтації інвестицій у фондові цінності, оскільки останні мають довгостроковий характер, що, у свою чергу, веде до подальшої сек’юритизації світових фінансових потоків.

Таким чином, серед найбільш значних тенденцій розвитку світового фінансового ринку на сучасному етапі можна назвати такі:

• глобалізація ринків — посилення ролі міжнародних ринків з погляду операцій кредитування і позичання резидентами різних країн;

• інтернаціоналізація ринків — міжнародний характер операцій позичальників і кредиторів, широка диверсифікація їхніх активів і пасивів по країнах та регіонах, існування стійкої мережі структурних підрозділів за кордоном не дають змоги визначити їх національну належність;

• зростання міжнародної конкуренції між суб’єктами ринку, які є резидентами різних країн, зокрема між ТНК і глобальними фінансовими інституціями, між банківськими та небанківськими установами;

• інтеграція сегментів міжнародного фінансового ринку — інтеграційні процеси сприяли підвищенню мобілізації позичкового капіталу, зниженню трансакційних витрат, міжнародній торгівлі цінними паперами, отриманню оперативної інформації про стан міжнародних фінансових ринків;

• конвергенція сегментів міжнародного фінансового ринку — процес зняття законодавчих обмежень, перешкод (бар’єрів) регулювання і збільшення кількості міжнародних операцій як міжнародними позичальниками, так і кредиторами, поступове стирання меж між секторами та сегментами міжнародних ринків довгострокового фінансування;

• концентрація сегментів міжнародного фінансового ринку — відбувається шляхом укладання угод злиття та поглинання фінан­сових інституцій, у тому числі і серед корпорацій-позичальників. Унаслідок цього спостерігається концентрація значних фінансових ресурсів в обмеженого кола глобальних учасників світового фінансового ринку, які здатні вести активні операції на всіх його сегментах;

• проблеми комп’ютеризації й інформатизації ринків — прийняття рішень базується на складному комп’ютерному моделюванні, статистичному аналізі великих масивів даних і застосуванні методів математично-статистичних симуляцій і нейроних систем прогнозування.

13