2. Валютна інтеграція Європейського Союзу і перспективи розвитку фінансової системи єс

Другим за значенням чинником в еволюції нової Європи є рух у напрямі фінансового і валютного Союзу. Незважаючи на те, що єдиний ринок загалом дістав схвалення громадської думки та його підтримали уряди держав — членів ЄС, умови Європейської валютної системи (ЄВС) відрізняються.

Майбутнє нової Європи значною мірою залежить від процесів у міжнародній валютній сфері. Для єдиного ринку бажаним є уникнення інфляції та невизначеності, пов'язаних із коливанням валютних курсів. Прихильники ЄВС сподіваються, що діяльність цього союзу зробить для валютної інтеграції набагато більше, ніж чинна Європейська система. Згідно з ЄВС кожен учасник системи мав зафіксувати головний курс своєї валюти в екю. Екю не стала валютою торгівлі, хоча інвестиції в облігаціях екю поширилися у міжнародній практиці.

На основі головного курсу кожної валюти, вираженого в екю, розраховувалися взаємні курси валют. ЄВС є системою штучно підтримуваних валютних курсів її учасників із відхиленням ± 2,25 % відповідно до механізму валютних курсів (МВК). У разі спекулятивної атаки, коли ринки намагаються виштовхнути валюту на її зону в МВК, першою лінією захисту вважається інтервенція на іноземних валютних ринках — продаж або купівля валюти з метою утримання її стабільності.

Рух у напрямі ЄВС спирається на міцну підтримку багатьох членів ЄС, проте його мета — союз з єдиною валютою і системою постійної фіксації валютних курсів і Центральним банком на зразок Європейської федеральної резервної системи — становить предмет складних переговорів. Незважаючи на те, що єдиний ринок одержав загальне схвалення, єдина валюта та єдина валютна політика стали об'єктом дискусій щодо можливих вигід і втрат від їхнього впровадження.

Видатки на впровадження спільної валюти розпочинаються з витрат на початкову заміну одиниць обліку і конвертацію невиконаних фінансових контрактів у єдину валюту. Проте це відносно невеликі загальні й одноразові видатки. Вагоміші для суспільства психологічні втрати, коли держава відмовляється від суверенітету над своєю валютою і впроваджує євро, замінюючи історичну національну валюту.

Найпроблематичнішою є ціна втрат спроможності змінювати номінальний валютний курс країни з метою регулювання платіжного балансу і здійснення незалежної монетарної політики для стабілізації рівня доходу і цін у державі. Член ЄВС не зможе девальвувати свою валюту, якщо матиме дефіцит платіжного балансу або захоче стати конкурентоспроможнішим на світовому ринкові. У випадку небезпечних порушень економічної рівноваги ззовні, країна буде змушена використовувати фіскальну політику — податки і державні видатки — як альтернативу монетарній політиці та корегувати валютний курс. Якщо країна зазнає дефіциту платіжного балансу, спричиненого зменшенням обсягів експорту, вона має замість девальвації вдатися до дефляційної фіскальної політики.

<br

13 із 15 членів ЄС офіційно прагнуть вступити до валютного союзу, однак, найімовірніше, або відбудеться різношвидкісний перехід до ЄВС, або не буде жодних зрушень. Різношвидкісне перетворення означатиме початкові кроки в напрямі ЄВС "провідних країн", показники яких великою мірою сумісні з низьким рівнем інфляції та практично фіксованими двосторонніми валютними курсами, а саме — Німеччина, держав Бенілюксу і, можливо, Франція. їхні валюти обмінювалися б за фіксованим курсом із нульовою різницею за паритетними взаємозаліками так, ніби це була б єдина валюта.

За наявністю мобільного капіталу європейські країни технічно могли б підтримувати фіксовані валютні курси за допомогою узгодженої монетарної політики, але вони й надалі здійснювали б незалежну фіскальну політику. Щоб уникнути небажаних переміщень з однієї країни в іншу, потрібно координувати фіскальну політику. Тому макроекономічні переваги ЄВС залишаються сумнівними, порівняно з вигодами від інтегрованого внутрішнього ринку на мікрорівні.

Більш інтегрована Європа — економічний та політичний магніт для Центральної та Східної Європи. У майбутньому головним питанням для східноєвропейців буде те, чи дозволить ЄС постачати на свої ринки сільськогосподарську, паливну і текстильну продукцію у більшій кількості.