4. Основи функціонування фінансової системи Скандинавських країн

До Скандинавських країн належать п'ять країн, розташованих на території Скандинавського півострова в північній частині Європи: Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія й Ісландія, їх об'єднують економічні, соціальні, політичні і багато позаекономічних факторів, також історичні й національно-культурні особливості певного регіону.

На країни Північної Європи припадає всього 1 % населення, 3 % ВВП і промислової продукції розвинутих країн. Однак, за показниками ВВП і промислового виробництва на душу населення, Скандинавські країни входять до складу перших 15 найвисокорозвинутіших країн світу, і перебувають на одному з перших місць за запропонованою "Програмою розвитку ООН" за показником "Індекс людського розвитку", що охоплює: освіту, рівень доходів, грамотність дорослого населення.

Державне регулювання у країнах північної Європи розрізняється за державною власністю та державним сектором.

Значну частку державної власності має Фінляндія, Швеція та Норвегія, де державні компанії є досить потужними й активно використовуються в окремих галузях економіки.

Частка державного сектору значна в усіх Скандинавських країнах, оскільки це показник активної участі держави у всіх економічних і соціальних процесах розвитку країни.

За часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія та Фінляндія займають перші три місця серед розвинутих країн (на 2006 р. такий показник становив 65, 60 і 55 %). Істотна частина державних витрат — переведення державних фінансових коштів, отриманих державним бюджетом від податків та інших надходжень, безпосередньо різним групам населення у вигляді допомоги і субсидій.

Рівень оподаткування у Скандинавських країнах є один із найвищих серед промислово розвинутих країн. Наприклад, частка податків у ВВП Швеції на кінець 2006 р. становила приблизно 58 % (максимальний показник серед цих країн).

Частка державного споживання у Скандинавських країнах також має високий показник: Швеція — 28 %, Данія — 26, Фінляндія та Норвегія — 22. До сфери державного споживання належить освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, підтримка суспільного порядку, оборона та ін.

Майже кожна третя людина, що є громадянином Скандинавських країн, належить до числа державних робітників та службовців (їх частка у Швеції — 32 %, Норвегії та Данії — 30, Фінляндії 28).

Причина потужного державного сектору і чіткої соціальної спрямованості державної політики в Скандинавських країнах полягає у тому, що ці країни використовують післявоєнні реформи "державами загального добробуту". Сутність реформи передбачає досягнення стабільного економічного зростання з низькими темпами інфляції та "повної зайнятості" на базі розвитку змішаної економіки та постійне вирівнювання доходів різних соціальних груп суспільства.

Цей процес відбувається за допомогою певних заходів державної політики, а саме: податкових (високий рівень як корпоративного, так й особистого оподаткування); трансферний (розвинута, система різноманітних допомог і дотацій різним категоріям громадян).

Швеція за рівнем ВВП на душу населення займає десяте місце у світі і третє серед країн Північної Європи. Термін "шведська модель" виник наприкінці 60-х років і використовується й нині. Це пояснюється тим, що головною метою державного регулювання е повна зайнятість і вирівнювання доходів населення, а також високий вплив соціального страхування.

Досвід розвитку Швеції свідчить, що "розбухання" частки ВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить до придушення стимулів економічної активності, депресивної економіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни здійснювати реформи, спрямовані на велику лібералізацію економіки.

Як і в інших країнах, у Швеції доходи бюджету формуються за рахунок податків. На сьогодні за рахунок ПДВ і податків на споживання забезпечується 2/3 усіх податкових доходів бюджету, ще 20 % дають прямі податки, а інше — внески із соціального страхування.

Швеція має два рівня місцевої влади: країна складається із 23 ленів (губерній) і 288 комун (низових адміністративно-територіальних одиниць). Цій країні властива конфедеративна бюджетна система. На федеральному рівні в основному реалізуються міжнародні функції, що відповідно корегують її податкову базу й акумулюють надходження за рахунок акцизів і митних зборів. Основні податки перебувають у компетенції кантонів. Особливість Швеції полягає в тому, що рішення про введення якого-небудь податку або нових ставок з кантонів приймається шляхом референдуму, що обмежує можливості кантональної влади стосовно самостійного коректування податкової системи.

З метою залучення нових інвестицій розроблено певну систему пільг і стимулювання шляхом зменшення податкових ставок. Також податкові пільги використовуються для підприємств, на яких виготовляють продукцію на експорт.

На рівні центрального уряду стягуються прибуткові податки з підприємств і громадян, ПДВ та акциз. Місцеві органи влади одержують прибуткові податки з громадян та інші податки.

Структуру державних витрат Швеції подано у табл. 18.4.

Таблиця 18.4. Структура державних витрат Швеції

Статті витрат	1986 р.	1996 р.	2006 р.
Загальна сума витрат, %	100	100	100
Капітальні вкладення	7,0	5,1	6,0
Поточні витрати Утому числі:	93,0	93,9	94,0
— військові	4,9	4,2	3,8
— державний апарат і поліція	5,9	5,9	5,7
— відсотки і виплати за державним боргом	4,9	11,2	12,5
— освіта	9,2	8,9	8,8
— охорона здоров'я	11,2	11,3	11,1
— інші соціальні послуги	10,2	10,9	10,7
— грошові виплати населенню	26,2	27,6	30,4

Податкова служба Швеції, створена на початку 70-х років, характеризується єдністю, вона виконує фіскальну функцію і здійснює повний облік не лише платників податків, а й усього населення, дає змогу скласти декларації безпосередньо в податковій службі та розсилати їх громадянам.

Процес фінансового вирівнювання доходів населення має такі етапи:

1) вирівнюються доходи комун з огляду на середні доходи людини в країні;

2) розраховується величина субсидій і внесків, як різниця між середньою податковою спроможністю кожної комуни, при цьому враховуються сфери діяльності.

Тема . ФІНАНСИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

План