4. Грошово-кредитна політика як складова фінансової безпеки держави

На рівень фінансової безпеки держави впливає характер формування грошової маси як одного з найважливіших елементів фінансової системи.

Рівень фінансової безпеки держави залежить від взаємозв'язку та взаємозумовленості монетарної й фіскальної політик. При цьому можуть виникати ситуації, коли монетарна і фіскальна політики взаємопов'язані, або якщо між ними є чітке розмежування. У першому випадку фіскальна політика змушує центральний банк країни здійснювати пряме фінансування дефіциту державного бюджету, у другому — відбувається відокремлення центрального банку від фінансування бюджету.

Нестача безготівкової грошової маси зумовлює збільшення взаємних неплатежів, впливає на обсяги виробництва, рівень цін, зменшує фінансову безпеку. Низьке відношення грошової маси в обігу до обсягу виробленого ВВП спричинює інфляційні очікування.

Інфляція залишається актуальною проблемою для всіх країн світу, а стимулювання інфляційних процесів — однією з цілей економічної політики урядів та монетарних органів влади.

Інфляція — це підвищення загального рівня цін в економіці, зумовлене зниженням купівельної спроможності грошей, унаслідок переповнення каналів обігу надлишковою кількістю паперових грошей, незабезпечених відповідним зростанням товарної маси.

Інфляція може бути прихованою, наприклад, виявлятися у формі бюджетної заборгованості громадянам із заробітної плати й інших соціальних виплат, неплатежів тощо.

Індикатором фінансової безпеки є рівень інфляції, який, визначається зростанням цін, що призводить до знецінення коштів населення і суб'єктів господарювання. В Україні рівень інфляції (індекс споживчих цін) розраховує Державний комітет статистики України.

Інфляція в діапазоні від 2 до 4 % за рік вважається помірною (повзучою), вона сприятиме збільшенню обсягів виробництва і може стати стимулом до економічного зростання. Інфляція від 5 до 20 % свідчить про відкриту інфляцію, коли темпи економічного зростання починають зменшуватися. Інфляція від 20 до 25 % називається галопуючою. У цей період спостерігається стрімке збільшення цін на товари, що втрачає контрольованість і призводить до поглиблення загальної соціально-економічної кризи. Галопуюча інфляція переходить у гіперінфляцію — припиняється економічне зростання, відбувається спад виробництва і, як наслідок, держава втрачає фінансову незалежність.

Рівень інфляції в Україні у 2004 р. становив 12,3 %, у 2005 р. — 10,3%.^*45

*45: {Статистичний щорічник України за 2005 рік.}

Висока й особливо нестабільна інфляція призводить до:

— скорочення темпів зростання інвестицій у реальний сектор економіки;

— зниження кредитної активності, орієнтованої на тривалі терміни погашення кредитів;

— умов, коли не має змоги зменшувати рівень відсоткових ставок комерційних банків, у зв'язку з чим не лише підвищується вартість грошових (фінансових) ресурсів, а й виникають додаткові витрати бюджету на обслуговування боргу;

— зниження купівельної спроможності національної валюти;

— збільшення валютних ризиків;

— зменшення норм заощаджень серед населення і потенційних масштабів коштів, що могли б залучатися банками з метою здійснення їх кредитної діяльності;

— активізації процесів доларизації.

Рівень інфляційної безпеки визначається правильністю встановлення виду інфляції й обрання типу антиінфляційної політики.

Основними напрямами антиінфляційної політики мають бути:

— оздоровлення бюджетної та банківської систем;

— підтримка пріоритетних галузей народногосподарського комплексу;

— стимулювання науково-технічного прогресу й інвестицій;

— розвиток ринку цінних паперів і мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб.

Оцінюючи стан фінансової безпеки держави, слід враховувати групу показників соціального блоку. Зіставлення рівня та якості життя з граничними значеннями дасть змогу визначити загрози у певній сфері, розробити і вжити заходи щодо поліпшення ефективності соціальної політики держави.

Важливим показником, за допомогою якого оцінюють рівень доходів переважної більшості населення в державі, є частка оплати праці найманих працівників у структурі ВВП за категоріями доходу. Про низький рівень доходів населення в Україні свідчить показник частки населення із середньодушовими витратами у місяць нижчими ніж прожитковий мінімум (табл. 17.2). Пороговим значенням цього показника, визначеним світовою практикою, є величина 7 %. У 2005 р. цей показник для України становив 64 %, що свідчить про перевищення межі припустимого значення. Поряд з низьким рівнем сукупних доходів переважної більшості населення держави спостерігається збільшення ступеня майнової диференціації за рівнем грошових доходів та витрат. Так, співвідношення грошових витрат 20 % найбільш і 20 % найменш забезпеченого населення України у 2005 р. становило 5,5 разу1.

Розглядаючи соціальний аспект фінансової безпеки, варто враховувати і додаткові фактори, що періодично можуть виникати у країні (заборгованість із заробітної плати, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат) викликають соціальну напруженість у суспільстві.

Не менш важливим показником фінансової безпеки держави є стабільність і конвертованість валюти.

Валютна безпека держави — забезпеченість держави достатніми валютними коштами, підтримування стабільності внутрішньої та зовнішньої купівельної спроможності грошової одиниці, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, виконання міжнародних зобов'язань; стан курсоутворення, направлений на розвиток вітчизняного експорту та приплив іноземних інвестицій.

Таблиця 17.2. Диференціація життєвого рівня населення

Рік	Співвідношення витрат 20 % найбільш і 20 % найменш забезпеченого населення, рази		Частка населення із середньодушовими витратами у місяць, нижчими ніж прожитковий мінімум*, %
	Грошові	Сукупні	Грошові	Сукупні
2000	6,0	4,4	87,9	80,2
2003	5,7	4,4	83,4	76,2
2005	5,5	4,6 64,0		55,3

* У IV кварталі 2000 р. — 270,1 грн, у 2003 р. — 342 грн, у 2005 р. — 423 грн.

Валютна безпека держави багато в чому визначається валютною стратегією. Розрізняють п'ять основних варіантів валютної стратегії:

1) фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівні резервування і грошових зобов'язань перед іншими країнами;

2) валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом;

3) вільно плаваючий валютний курс;

4) постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має орієнтуватися вся внутрішня економіка;

5) регульоване плавання валют.

У процесі формування довгострокової валютної стратегії потрібно враховувати паритет купівельної спроможності, який є співвідношенням між двома валютами, що врівноважує їх купівельну спроможність щодо визначеної сукупності товарів і послуг.

На рівень валютної безпеки держави впливає режим курсоутворення, який має передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції та інтересів експортерів. Експортери — головне джерело іноземної валюти.

В Україні використовувався валютний коридор — можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют. У 1999 р. встановили режим регульованого "плаваючого курсу".

Негативним у політиці курсоутворення в Україні було те, що темп зростання долара відставав від темпу інфляції, що сприяло погіршенню конкурентоспроможності експорту, стимулюванню імпорту, руйнації торговельного балансу.

Місцем курсоутворення з 19 березня 1999 р. вважається міжбанківський валютний ринок.

Для того, щоб протягом тривалого періоду стабілізувати курс, підвищити платоспроможність держави стосовно погашення й обслуговування зовнішніх боргів НБУ слід забезпечити нагромадження достатнього валютного резерву. Інформація щодо обсягів міжнародних резервів міститься у бюлетенях НБУ. Протягом 2000—2005 pp. спостерігало збільшення резервів НБУ (на кінець 2005 р. вони становили 19,4 млрд. дол. США).^*46

*46: {Сухоруков А.І., Ладюк О.Д. Фінансова безпека держави: Навч. посіб. – К.: Центр навч. літ., 2007. – 192.}

Фінансова безпека держави залежить також від обсягу валютних надходжень. Індикатором стану валютного ринку є платіжний баланс.

Платіжний баланс — співвідношення між сумою платежів, здійснених певною країною за кордоном, і сумою надходжень до цієї країни з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс об'єднує торговельний баланс, баланс послуг і руху капіталів.

Забезпечення держави інвалютою, стабілізація національної валюти та підтримка платіжного балансу потребує певного регулювання і валютного контролю.

Валютне регулювання — регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій; це економічна потреба, зумовлена міжнародною економічною інтеграцією та співпрацею між країнами на світовому ринку. Валютне регулювання здійснює безпосередньо НБУ.

Валютний контроль — контроль за дотриманням валютного законодавства, за порушення якого передбачаються штрафи, санкції та позбавлення ліцензій.

Найпотужнішим елементом фінансового сектору України є банківська система, розвиток і функціонування якої має великий вплив на фінансову безпеку держави. Низка тенденцій у розвитку банківської системи свідчить про окремі проблеми у формуванні та динаміці власного капіталу окремих банків і системи загалом. Зміцнення банківської системи шляхом збільшення банківського капіталу є однією з основних передумов успішної інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС).

У банківській системі невирішені питання стосовно високої вартості кредитних ресурсів.

Вартість банківських кредитів — річні відсотки, що сплачує позичальник комерційному банкові за користування кредитами. Рівень ставок залежить від облікової ставки центрального банку та міститься у бюлетенях НБУ.

Залишається проблематичним повернути довіру населення України як до окремих банків, так і банківської системи в цілому. Питання капіталізації банків потрібно вирішувати системно і комплексно. Від обсягів структури та дотримання нормативів банківського капіталу залежить стабільність роботи банківського сектору та фінансова безпека держави.

До основних заходів щодо поліпшення діяльності банківського сектору належать:

— удосконалення законодавчої бази;

— упровадження довгострокового рефінансування, що дає змогу збільшити обсяги надання довгострокових кредитів;

— збільшення обсягу власних коштів;

— удосконалення методів та інструментів економічного аналізу й прогнозування діяльності як окремого банку, так і банківського сектору загалом;

— ведення банками кредитних історій своїх позичальників;

— моніторинг виконання програм розвитку банківської системи;

— підвищення кваліфікації фахівців;

— забезпечення захищеності інформації.