4.Податкова політика держави.

Податкова політика визначає сутність і роль системи оподаткування та належить до виняткових повноважень держави.

Податкова політика — діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування й організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Формуючи податкову політику, держава шляхом збільшення або зменшення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Гнучкість податкової політики полягає в тому, що коли податковий тиск на суб'єктів господарювання зумовлює припинення діяльності виробництва, податкова система перебудовується на зменшення податкового тиску в інтересах виробника.

Стабільність податкової політики означає, що податкова система будується на чіткому визначенні об'єктів оподаткування, їх обліку, а нормативи оподаткування або обов'язкових платежів не змінюються протягом бюджетного року.

Система пільг щодо оподаткування має стимулювати виробництво й інвестування, адже практично ті кошти, що мали б зарахуватися до бюджету, залишаються у виробника, який є своєрідним бюджетним фінансуванням.

Поступове удосконалення податкової системи здійснюється в напрямі її лібералізації, децентралізації (державні й місцеві податки) за рахунок розширення прав регіонів, зменшення тієї частинки ВВП, яка перерозподіляється через бюджет. Потребує вдосконалення й механізм оподаткування, котрий стимулював би виробництво у пріоритетних напрямах економіки та сприяв упровадженню у виробництво нових технологій і високоефективного обладнання.

Податкову політику потрібно реформувати шляхом зменшення податкового тиску стосовно тих, хто сплачує податки, а не ухиляється від їх сплати. Насамперед, необхідно зменшити кількість податків, оскільки наше законодавство переобтяжене ними.

Метою реформування податкової політики є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки та, передусім, матеріального виробництва, поліпшення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та соціально-культурного розвитку держави.

5. Податкова система та принципи оподаткування.

Податкова система — це сукупність установлених у країні податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Нині система оподаткування в Україні визначається Законом України "Про систему оподаткування", який був викладений у новій редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування України" від 18 лютого 1997 p. № 77/97-ВР^*9.

*9: {Закон України "Про систему оподаткування України" від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997. —№8.}

У цьому нормативному документі визначено основи та принципи формування системи оподаткування в Україні, а також права та обов'язки платників податків, встановлено перелік загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Ставки, механізм стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, за винятком мита, а також пільги в оподаткуванні не можуть бути встановлені та змінені іншими законами України, крім законів із питань оподаткування.

Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів подано в ст. 14 Закону України:

1. Податок на додану вартість.

2. Акцизний збір.

3. Податок на прибуток підприємств.

4. Податок з доходів фізичних осіб.

5. Мито.

6. Державне мито.

7. Плата (податок) на землю.

8. Рентні платежі.

9. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

10. Податок на промисел.

11. Збір на геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету.

12. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.

13. Збір за забруднення навколишнього середовища.

14. Збір на обов'язкове соціальне страхування (у разі тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань).

15. Внески на обов'язкове державне пенсійне страхування.

16. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

17. Фіксований сільськогосподарський податок.

18. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

19. Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний кордон України.

20. Збір за проведення гастрольних заходів.

21. Збір за використання радіочастотного ресурсу України.

22. Збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий регулярний, спеціальний).

23. Збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

24. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.

Є також податки і збори, передбачені системою оподаткування, але вони не застосовуються в Україні. До них належать: податок на нерухоме майно (нерухомість), збір до Фонду з метою здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір до Державного інноваційного фонду, гербовий збір тощо.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлює Верховна Рада України, вони справляються на всій території України.

Перелік місцевих податків, зборів та обов'язкових платежів визначено у ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування". До них належать два податки: податок з реклами та комунальний податок.

Також стягуються такі місцеві збори та обов'язкові платежі:

1. Збір за паркування автотранспорту.

2. Ринковий збір.

3. Збір за видачу ордера на квартиру.

4. Курортний збір.

5. Збір за право використання місцевої символіки.

6. Збір за участь у бігах на іподромі.

7. Збір за виграш у бігах на іподромі.

8. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

9. Збір за право проведення кіно- і телезйомок.

10. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

11. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

12. Збір із власників собак.

Місцеві податки та збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюють сільські, селищні та міські ради відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Проблема побудови ефективної податкової системи — одна з найбільш актуальніших у процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у світовий ринок. її слід розв'язувати шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в Україні законодавчої бази, так і набутого у світі досвіду в сфері оподаткування.

Чинне податкове законодавство України характеризується включенням його до бюджетного права, що й визначає в податковому регулюванні фіскальні функції. Поширена ідея про те, що податки — це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, потрібних для функціонування держави — безпідставна та обмежена. Насправді податки суттєво впливають на діяльність суб'єктів господарювання, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв'язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, як процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Має йтися про розробку такої податкової системи, яка б забезпечувала або хоча б не стримувала розвиток економіки.

Податкова система має забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу, спираючись на такі принципи:

1) стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

2) стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

3) обов'язковість — упровадження норм стосовно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

4) рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;

5) рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) у процесі визначення обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

6) соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

7) стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

8) економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням потреби досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

9) рівномірність сплати — встановлення термінів сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) з огляду на необхідність забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету з метою фінансування витрат;

10) компетенція — встановлення і скасування податків та зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами;

11) єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), термінів та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

12) доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

МОДУЛЬ 3."БЮДЖЕТ І ЗАБЕЗПЕЧУЮЧІ ФІНАНСОВІ СФЕРИ"

Тема 5. БЮДЖЕТ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

План

1.Бюджет в економічній системі держави.

2.Бюджетна система держави.

3.Сутність бюджетного процесу.

4.Доходи і видатки державного бюджету.

5.Державні цільові фонди.

6.Державний кредит і державний борг.

1.Бюджет в економічній системі держави.

Державний бюджет починає функціонувати майже з виникненням держави. Уперше появу бюджету та процес його затвердження можемо спостерігати у Великій Британії. Слово бюджет запозичене з англійської (budget), що перекладається як "шкіряний мішок, торба, гаманець". Наприкінці XIX — на початку XX ст. бюджетні відносини фактично вирізнялися в окремих галузях науки та практичної діяльності.

Бюджет — фінансові відносини держави з суб'єктами господарювання, а також населенням згідно з формуванням і використанням централізованого фонду грошових ресурсів з метою забезпечення функцій держави, передбачених у Конституції. За допомогою державного бюджету держава організовує перерозподіл створеного національного доходу між виробничими і невиробничими сферами, галузями і регіонами держави.

За формою державний бюджет є розписом доходів і видатків держави на визначений термін (як правило на рік), затверджений у законодавчому порядку.

За рахунок доходів шляхом установлення норми податків, зборів, відрахувань формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпечуються державне управління, економічні та соціальні потреби членів суспільства. Державний бюджет виконує такі функції:

— акумулює кошти, необхідні для фінансування державних заходів;

— перерозподіляє валовий внутрішній продукт з метою забезпечення соціальної справедливості;

— держава впливає на економічні, соціальні, національні та регіональні процеси;

— макроекономічна стабілізація й економічне зростання.

На формування і використання бюджету впливає низка факторів, які можна поділити на політичні, економічні та соціальні.

Політичні фактори відображають політичну ситуацію в країні, що може істотно вплинути на формування бюджету та використання бюджетних коштів. До них належать адміністративна та регіональна структури управління державою, виконання нею регулювальної, оборонної та правозахисної функцій держави, політична стабільність у суспільстві.

Економічні фактори пов'язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в державі. До них належать обсяги вироблених ВВП і національного доходу, економічне зростання або зменшення обсягу виробництва, рівень розвитку економіки країни, продуктивність суспільної праці, пріоритетні напрями виконання державою економічних і соціальних завдань, рівень інфляції та рівень безробіття в країні, модель податкової політики, рівень НТП, масштаби структурних зрушень в економічних і галузевих пропорціях розвитку, методи господарювання на підприємствах усіх форм власності.

Соціальні фактори формування та використання бюджету зумовлені соціальними та демографічними обставинами, зокрема, це соціальний захист і соціальне забезпечення населення, обсяг фінансових коштів, спрямованих на освіту й охорону здоров'я, обсяг реальних доходів населення, розмір мінімальної заробітної плати та споживчого кошика, природний приріст (скорочення) населення та міграційний приріст (зменшення) населення.

Кошти, сконцентровані в бюджеті, є елементом регулювання, стимулювання і гарантії фінансової системи держави, створення сприятливого фінансового середовища з метою швидкого розвитку ринкових відносин.

На період трансформації економіки бюджету держави належатиме вирішальна роль в інвестуванні економіки. На сучасному етапі розвитку потребують державної фінансової підтримки заходи зі здійснення комплексної політики енергозбереження. Це зумовлено тим, що енергоспоживання в Україні на душу населення є значно більшим, ніж в економічно розвинутих країнах. Бюджетна підтримка повинна спрямовуватися на розвиток сучасного високотехнологічного виробництва у машинобудуванні, легкої, харчової, фармацевтичної промисловостей, розвиток транспортних магістралей тощо.

Важливим напрямом бюджетної політики вважається фінансове забезпечення розвитку агропромислового комплексу, а саме:

1) підтримка виробництва продукції тваринництва, меліорації й охорони земель, лісовідновлення, охорони водних ресурсів, наукових досліджень, розвиток соціальної сфери на селі тощо;

2) здійснення цінової політики з метою досягнення паритетності товарообміну між продукцією підприємств сільського господарства та іншими галузями економіки;

3) перегляд митних тарифів на імпорт окремих видів сільськогосподарської продукції для захисту вітчизняного ринку;

4) використання іноземних кредитів на розвиток нових технологій, переоснащення підприємств переробної промисловості, розбудову фермерських господарств тощо.

Складовою бюджету є фінансування державного управління, національної оборони та правоохоронної діяльності, а також фінансове забезпечення і фінансування розвитку освіти закладів науки і культури.

Важливе завдання бюджету держави полягає у фінансуванні соціального забезпечення та соціальному захисті населення. Це пенсійне забезпечення, фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх та молоді; фінансування утримання будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, державна допомога малозабезпеченим сім'ям, житлові субсидії населенню тощо.

Обсяг коштів, спрямованих на соціальне забезпечення та соціальний захист населення, залежить від фінансових можливостей держави, що визначаються обсягом ВВП і науково обґрунтованим обсягом фонду споживання.

2.Бюджетна система держави.

Після проголошення незалежності України у 1991 р. Верховна Рада України вперше ухвалила Закон "Про бюджетну систему України" з наступним його доповненням у 1995 р.

В основу функціонування бюджетної системи України на сьогодні покладено Конституцію України, прийняту 1996 p., і Бюджетний кодекс України, ухвалений у червні 2001 р.

Відповідно до Бюджетного кодексу України (ст. 1) бюджетна система України — це сукупність усіх бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Схематично бюджетна система України складається з таких ланок (рис. 6.1):

1) Державний бюджет України;

2) місцеві бюджети.

До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні та районі бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування, серед яких вирізняють бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань, а також бюджети міст Києва та Севастополя.

Бюджетний кодекс започаткував дію щодо самостійних 686 місцевих бюджетів, які мають прямі, рівноправні відносини з Державним бюджетом, у тому числі:

— бюджет Автономної Республіки Крим;

— 24 обласні бюджети;

— бюджети міст Києва та Севастополя;

— 171 бюджет міст обласного підпорядкування;

— 488 бюджетів районів;

— також до складу бюджетної системи входять понад 11 тис. бюджетів місцевого самоврядування.

Сукупність показників доходів і видатків усіх бюджетів становить Зведений бюджет України, що використовується з метою аналізу і визначення засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України.