11. Виникнення держави

Процес утворення держав у стародавній Індії було тривалим. Органи влади виникали поступово і виростали, як правило, з племінних органів управління. Самі держави довгий час були невеликими - охоплювали територію одного племені або союзу племен. Назву свою вони отримували по найменуванню найсильнішого з них. До середини I тисячоліття до н.е. в найбільш розвинених областях долини Гангу процес перетворення органів племінного самоврядування в державні завершився. Племінний вождь - раджа в цей час нерідко виступає як єдинодержавний правитель. Правитель зазвичай належав до самого знатного, багатого і численному роду. Відомо, що в ведийский період вже існували царські династії. Царська влада в основному була спадковою, переходила від батька до старшого сина. Народні збори залучалося до обговорення питання про престолонаслідування лише тоді, коли цей порядок, тепер вже вважався звичайним, з різних причин порушувався. Раджа був верховним розпорядником державного майна, в першу чергу землі. Він командував військом. Цар очолював апарат управління, мабуть, він був і верховним суддею, сам розбирав деякі справи і навіть міг особисто карати винних. Особливе становище раджі ще в ведийский період призвело до того, що державна влада стала сприйматися як священна, а її носій оголошувався втіленням того чи іншого божества. Спирався на родичів, які зазвичай займали важливі посади в державному апараті, їм діставалася велика частина військової видобутку. Навколо двору групувалися інші могутні пологи. Державний апарат ще не був розгалуженим, проте вже визначився ряд постійних посад: придворний жрець, воєначальник, скарбник, збирач податків та ін

 

12. Соціальна структура індоаріїв

Племена індоаріїв - це колективи виступають як єдине ціле, але вже знайомі з соціальними та майновими відмінностями. Це племена типу протогосударств на чолі з вождями. У них виділялися дві впливові прошарку - жерці-брахмани, хранителі ритуально-міфологічної пам'яті, що робили складні культові функції і користувалися величезним престижем і чималої реальною владою, і правителі-воєначальники, які очолювали колективи і управляли ними. Правителі протогосударств виступали в якості верховних розпорядників суспільного надбання. Правителі очолювали апарат адміністрації, що існував за рахунок редістрібуціі надлишкового продукту (ренти-податку), причому значна частка цього апарату комплектувалася з близьких родичів правителя, що складали його опору. Влада правителів ще була не дуже міцною. У багатьох протогосударствах вона була вибірковою, в інших вже був помітний акцент на спадкування влади правителя. Але в будь-якому випадку влада правителя не була абсолютною. Цар змушений був рахуватися з думкою членів ради, не кажучи вже про звичні норми та традиції колективу в цілому; бували випадки, коли не порозумілися з підданими правителі виганяли. Для древньої Індії специфікою було поступове відокремлення в привілейованій групі соціально-політичних верхів двох найважливіших шарів - жерців-брахманів і аристократів-кшатріїв. Протистояння їх один одному з гострим суперництвом взаємним, так само як і зриме протиставлення двох верхніх соціальних верств третього і основному, общинникам-виробникам, вело до формування кастового суспільства. Громада ведичного періоду складалася з великосімейних груп, голова яких («домохазяїни» в древніх індійських текстах) мали чималу владу над дружинами, дітьми і домочадцями. У число останніх входили часом і раби з числа полонених чужинців. Здебільшого це були рабині, наложниці господаря або кого-небудь з дорослих чоловіків його родини, найчастіше його братів. Діти від цих рабинь не обов'язково були рабами: статус їх залежно від обставин коливався від залежного до повноправного. Та й домочадці з числа рідні теж не були абсолютно незалежні: батько-патріарх мав право закласти кого-небудь з них у разі потреби, а то й віддати жерцям для жертвопринесення. За даними археології, перші міста в долині Гангу з'являються приблизно в IX - VIII ст. до н.е. Мабуть це був час, коли консолідувалися на базі перших протогосударств більш-менш великі ранні держави і в зв'язку з цим активно розвивалися ремесла і торговельні зв'язки. Для політичного життя давньої, так і середньовічної Індії було характерно переважання слабких і короткочасних державних утворень, які легко з'являлися на світ, швидко приходили в занепад, змінюючи одне одного. Є підстави вважати, що відносна слабкість політичної влади в історії Індії визначалася передусім специфікою індійського суспільства з його системою строго фіксованих статусів-станів, раз і назавжди визначали місце людини серед інших. Жорстока кастова система була свого роду альтернативою слабкої політичної влади, а може, і головною її причиною.