3. Формування статутного капіталу

Порядок формування статутного капіталу залежить від юридичної форми організації. Специфічні особливості статутного капіталу мають, зокрема, індивідуальні та колективні організації.

Для індивідуальних підприємств законом не встановлено фіксованого обсягу статутного капіталу. Такий капітал найчастіше формується за рахунок власних коштів засновника, коштів його сім’ї тощо.

Колективні підприємства являють собою форму об’єднання капіталів на пайовій основі. Для акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю чинне законодавство визначає фіксовану форму статутного капіталу. Індивідуальні, малі підприємства, повні та командитні товариства мають статутний фонд, який не зафіксований існуючим законодавством.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю формується із внесків його засновників і ділиться на паї. На момент реєстрації товариства розмір його статутного фонду має бути не меншим суми, еквівалентної одній мінімальній заробітній платі. Розмір паю кожного учасника законодавством не визначається. Пай кожного засновника є іменним, що підтверджується пайовим свідоцтвом. Воно не є цінним папером, тобто не може продаватися на фондовій біржі.

Товариство з додатковою відповідальністю формує статутний фонд, який має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати. При цьому відповідальність товариства поширюється не тільки на частки (паї), які внесено до статутного фонду, а й на майно засновників в однаковому для всіх учасників розмірі, який кратний величині їх внеску.

Мінімальний розмір статутного капіталу для акціонерних товариств становить 1250 мінімальних заробітних плат. Порядок формування статутного капіталу АТ передбачає, що не менше 10% акцій має бути розповсюджено у ході відкритої підписки, не менше 50% - до дати скликання установчих зборів. Повне формування статутного капіталу АТ (100%) має бути забезпечено не пізніше одного року після реєстрації товариства.

Статутний фонд створюється за рахунок внесків засновників і може поповнюватися за рахунок відрахування від прибутків, отриманих у результаті господарської діяльності. Статутний капітал (фонд) становить основу майна організації. Вкладом до статутного фонду можуть бути: о всі види рухомого та нерухомого майна;

о цінні папери, передача яких допускається чинним законодавством

України;

о права користування землею, водою, природними ресурсами, будинками, спорудами;

о грошові кошти як у національній, так і в іноземній валюті; о усі види майнових прав; о права на об’єкти інтелектуальної власності.

Вартість майна, яку вносять учасники до статутного фонду, визначається за цінами, що діють на період створення підприємства, або за домовленістю учасників у національній валюті або в іноземній за курсом НБУ.

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу товариства:

о бюджетні кошти;

о кошти одержані в кредит чи під заставу; о векселі;

о майно державних підприємств, що не підлягає приватизації; о майно, що перебуває в управлінні державних установ.

До моменту реєстрації товариства кожний з його учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менше як 50% свого внеску (для повних товариств, а також товариств з додатковою та обмеженою відповідальністю) та 25% (для командитних товариств), що має підтверджуватися банківськими документами. З цією метою у банку відкривається тимчасовий рахунок, який після реєстрації перетворюється на розрахунковий.

Протягом року всі учасники має повністю внести свій вклад до статутного фонду. Якщо зобов’язання порушуються, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Обсяг статутного фонду може бути змінено, якщо всі учасники внесли свої внески. При цьому зміну статутного фонду повинен зареєструвати орган, який реєстрував статут організації. Можливості та порядок внесення додаткових внесків визначається засновницькими документами за рішенням вищого органу товариства. Зменшення статутного фонду допускається лише за умови повідомлення кредиторів і відсутності претензій до товариства з їх боку.

Статутний фонд є власністю засновників (учасників), його кошти можуть використовуватися на розвиток виробництва. Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату чи різноманітні заохочення забороняється. Напрями використання майна, внесеного учасниками в статутний фонд, підлягають фіксації в бухгалтерських документах. Розмір статутного фонду показує зобов’язання товариства перед учасниками. Ці зобов’язання мають безстроковий характер і припиняються тільки при ліквідації товариства або виходу учасника з нього.

У разі виходу засновника зі складу підприємства чи ліквідації самого підприємства засновнику виплачується вартість частини майна, пропорційна його вкладу. Якщо у статутний фонд було внесено майно в натуральній формі, воно повертається засновнику без винагороди.

Частка учасника товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю розраховується як співвідношення вартості його внеску до розміру статутного фонду, а частка акціонера - як співвідношення кількості належних йому акцій до загальної кількості випущених АТ акцій.

Від розміру частки учасника в статутному фонді залежить: о ступінь його впливу на управління товариством; о міра участі в розподілі прибутків та зобов’язань;

о частка у майні товариства, що виділяється при виході учасника з товариства або при ліквідації товариства.

Формування статутного фонду є підставою для державної реєстрації підприємства. Крім того, цей фонд є також стартовим капіталом організації.

4. Державна реєстрація та умови припинення діяльності організацією

Державна реєстрація суб’єктів господарювання засвідчує факт їх створення або припинення функціонування. Метою занесення відомостей до Єдиного державного реєстру є забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. [7]

Етап заснування нової організації передбачає таку послідовність

певних дій:

о формування пакета документів, необхідних для державної реєстрації;

о внесення необхідної суми до статутного фонду; о отримання свідоцтва про реєстрацію; о отримання ідентифікаційного коду; о постановка на облік у статистичному управлінні; о реєстрація у пенсійному фонді та податковій адміністрації; о відкриття рахунку в установах банку.

Державна реєстрація здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного органу суб’єктів господарювання. Для державної реєстрації суб’єкта підприємства як юридичної особи, треба сформувати такий пакет документів:

о рішення власника майна про створення суб’єкта підприємницької діяльності; якщо власників декілька, представляється засновницький договір; о статут, якщо він є обов’язковим згідно з законодавством; о реєстраційна картка у трьох примірниках, підписана заявником. Заповнена картка є одночасно заявою про державну реєстрацію;

о документ, що засвідчує сплату реєстраційного збору.

Орган державної реєстрації не має права вимагати інші документи. Для реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається. Якщо власниками суб’єкта господарювання є фізичні особи, їх підписи на засновницьких (установчих) документах мають бути нотаріально засвідченими.

Громадянин, який має намір займатися підприємництвом без створення юридичної особи, подає на державну реєстрацію картку і документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору, а також пред’являє документ, який засвідчує його особу. Якщо громадянину, який бажає займатися підприємництвом не виповнилося 18 років, він має додатково подати на реєстрацію письмову згоду батьків чи піклувальників.

Орган державної реєстрації протягом п’яти робочих днів з моменту надходження пакета документів, має провести державну реєстрації і видати заявникові свідоцтво, яке дає право на відкриття рахунків у банках, виготовлення печаток і штампів, на яких має бути вказаним номер свідоцтва про державну реєстрацію. Такий номер має відповідати ідентифікаційному коду, за яким суб’єкт внесений до Державного реєстру звітних статистичних одиниць.

Після державної реєстрації відповідний орган у 10-денний термін подає по одному примірнику реєстраційної картки до Державної податкової інспекції та до органу державної статистики. Органи статистики встановлюють коди підприємницької діяльності.

Якщо суб’єкт господарювання відкриває філії чи представництва, то їх не треба окремо реєструвати. Необхідно лише повідомити органи державної реєстрації про їх відкриття та внести відповідні дані до реєстраційної картки.

Державна реєстрація може бути скасована у таких випадках: о за особистою заявою суб’єкта господарювання; о на підставі рішення суду;

о на підставі визнання недійсними установчих документів чи їх суперечності з чинним законодавством;

о у разі неповідомлення суб’єктом підприємництва про зміну свого місцезнаходження.

Якщо відбувається зміна місцезнаходження, суб’єкт у 7-денний термін має у письмовій формі повідомити орган державної реєстрації та внести зміни до реєстраційної картки, а також подати свідоцтво для внесення аналогічних змін.

Перереєстрація суб’єкта господарювання проводиться лише у разі зміни форми власності, організаційно-правової форми, назви суб’єкта чи основних положень статуту.

Слід усвідомлювати також, що державна реєстрація суб’єкта господарювання завжди пов’язана з певними витратами, зокрема на: о реєстраційний збір; о розробку засновницьких документів; о нотаріальне засвідчення;

о оплату статистичному управлінню за присвоєння кодів діяльності; о плату за ліцензію, якщо вона є необхідною;

о плату за відкриття розрахункового рахунку у комерційному банку; о витрати на виготовлення печатки, штампів, бланків, товарних знаків

тощо.

Ескіз печатки може створюватися підприємцем самостійно. Саму ж печатку отримують у дозвільних установах за місцем реєстрації підприємця.

Слід пам’ятати, що після юридичного оформлення нового підприємства, організаційний період може продовжуватися, оскільки відбувається остаточне визначення органів управління, характеру взаємодії між підрозділами, працівниками тощо. Тривалість остаточного становлення організації залежить від її особливостей, впливу внутрішніх та зовнішніх чинників.

Кожен підприємець має право не лише розпочати власну справу, а й припинити її в разі необхідності. Ліквідація чи реорганізація - це два основних шляхи, за яких припиняється діяльність господарюючого суб’єкта. Під час їх проведення виникають різноманітні питання, пов’язані з інтересами як засновників, так і найманих працівників. Г арантування дотримання майнових і трудових інтересів забезпечується відповідним законодавством. В Україні механізм поведінки в подібній ситуації знайшов відображення у Господарському кодексі України, Законі України «Про господарські товариства», а також у трудовому законодавстві.

Реорганізація підприємства відбувається з декількох причин:

о злиття з іншим підприємством та утворення нового підприємства, до якого переходять всі майнові права обох підприємств;

о приєднання одного підприємства до іншого, внаслідок чого до останнього переходять майнові права та обов’язки підприємства, що приєднується;

о поділу підприємства, коли новоутвореним підприємствам переходять майнові права та обов’язки розділеного підприємства;

о виділення з підприємства одного чи декількох нових, яким переходять майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства; о перетворення одного підприємства на інше.

Ліквідація підприємства можлива за таких обставин: о за особистою ініціативою підприємця;

о після закінчення терміну, на який створювалося підприємство; о за рішенням вищого органу підприємства;

о за рішенням суду або арбітражного суду, якщо підприємство визнано банкрутом, або за грубе порушення чинного законодавства;

о за іншими підставами, які передбачені в засновницьких документах та законах України.

Для ліквідації підприємства власником, а у разі банкрутства судом, створюється ліквідаційна комісія, яка в офіційній пресі публікує інформацію про ліквідацію підприємства, повідомляє порядок і терміни прийняття претензій, оцінює майно, виявляє дебіторів та кредиторів, організовує сплату боргів третім особам, складає ліквідаційний баланс.

Після розрахунків з бюджетом, кредиторами, оплати праці найманих працівників майно підприємства розподіляється між засновниками відповідно до їх вкладів у статутний фонд.

Підприємство вважається ліквідованим з моменту занесення запису до реєстру державної реєстрації.

5. Бізнес-планування діяльності малих і середніх підприємств

Вміння адекватно оцінювати власні ресурси та можливості, а також порівнювати своє ринкове становище з конкурентами часто визначає успіх підприємницької діяльності в сучасному економічному середовищі.

Ефективним інструментом управління, який підвищує стійкість бізнесу, є планування.

Бізнес-планування спрямоване на досягнення одночасно як внутрішніх, так і зовнішніх цілей. З одного боку, чіткий та вірогідний план забезпечує раціональну внутрішню організацію функціонування бізнесу, з іншого - обґрунтований план діяльності з добре аргументованою пропозицією може допомогти із залученням інвестицій.

Бізнес-план - це важливий інструмент як стратегічного планування, так і оперативного управління діяльністю організації. Адже в ньому не лише визначається пріоритетний напрям, а й передбачаються оперативні дії для його здійснення. Отже, бізнес-план є основою планування поточної діяльності організації. Іншою важливою внутрішньою метою розробки бізнес-плану є використання його як критерію для контролю та оцінки діяльності організації. Бізнес-план дає змогу аналізувати та оцінювати успішність здійснення проекту, а також своєчасно виявляти відхилення і коригувати управління організацією.

Важливо також акцентувати увагу на тому, що ретельна, на підставі достовірної інформації розробка бізнес-плану дає можливість зменшити ризикованість підприємницького проекту.

Бізнес-план для організації малого бізнесу відрізняється від бізнес-плану великої організації лише своїми обсягами. Проте це не означає, що його розробка відбувається менш ретельно.

У практиці існування малого бізнесу часто виникає питання про доцільність вкладання коштів у розробку бізнес-плану, адже потрібні значні ресурси для збору інформації, її аналізу та узагальнення і нарешті для складання самого бізнес-плану. Тут слід зауважити, що розпочинаючи бізнес, власник все одно витрачає кошти, при цьому найдоцільніше все ж оцінити перспективи майбутньої справи на початковому етапі. Малі організації особливо чутливі до змін ринкової кон’юнктури, а тому грамотно розроблений бізнес-план може сприяти господарському успіху.

Бізнес-план - це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи та засоби її реалізації, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні, фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Бізнес-план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою менеджерів [ 11].

Бізнес-план може складатися для вирішення таких завдань:

о визначення стратегії функціонування організації та обґрунтування її економічної доцільності;

о відбору персоналу організації; о визначення джерел фінансування;

о розрахунку майбутніх результатів діяльності організації (прибутку, доходів на капітал тощо);

о реалізації інвестиційного проекту.

Залежно від специфіки організації, її сфери діяльності виділяють такі типи бізнес-планів:

o за сферою бізнесу (виробництво, сфера послуг, торгівля тощо); o за масштабами бізнесу (великий, середній, малий); o за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного призначення, споживчого призначення) [11].

Слід зазначити, що на практиці можуть розрізнятися також бізнес-плани залежно від призначення: для інвесторів і партнерів, для ради директорів і зборів акціонерів, для органів з бюджетними повноваженнями тощо).

Методика і тактика розробки бізнес-плану можуть бути різними. Одні організації розробляють свій бізнес-план самостійно, дотримуючись певних рекомендацій, інші користуються допомогою спеціальних фірм. При цьому кожна організація у бізнес-плані особливу увагу приділяє певному колу найбільш значимих питань, пов’язаних зі специфікою своєї діяльності. Бізнес- план може охоплювати діяльність індивідуального підприємця, організації чи навіть групи організацій.

Особливо актуальним бізнес-план є на початку роботи над новим проектом, оскільки він може дати відповіді на питання пов’язані з розвитком бізнесу, послідовністю виконання робіт тощо. Проте слід зазначити, що бізнес- план малої організації не завжди є повністю інформативним через низький рівень витрат на його підготовку.

Для малої організації бізнес-план може бути не такої жорсткої структури, як традиційно передбачається, головне полягає в з’ясуванні можливості реалізації певного проекту, передбаченні його економічності. Саме в цьому, на погляд деяких спеціалістів, полягає творчий підхід до бізнес-планування.

Процес складання бізнес-плану є специфічним, а тому неможливо створити універсальну схему його розробки, яка була б придатною для всіх малих підприємств. Однозначно можна стверджувати лише, що складання бізнес-плану для започаткування нового бізнесу є більш відповідальним і складним процесом, в якому традиційно можна виділити три стадії: початкову, підготовчу та основну [11].

Якщо бізнес-план розробляється для розширення або вдосконалення вже існуючої організації, то необхідність у початковій стадії відпадає.

Початкова стадія роботи над бізнес-планом передбачає розробку концепції майбутнього підприємницького проекту. Для цього здійснюється пошук і відбір бізнес-ідеї, обирається сфера діяльності, обґрунтовується форма організації та спосіб започаткування бізнесу.

Звичайно, найвідповідальнішим є пошук підприємницької ідеї. Її джерелами можуть стати: аналіз маркетингової інформації, вивчення технічної літератури, ознайомлення з інформацією ЗМІ, результати власних досліджень, а також суспільно-наукових закладів, ознайомлення з матеріалами виставок, конференцій, ярмарків тощо.

На вибір сфери діяльності безпосередньо впливають підприємницька ідея, а також наявність власного досвіду, освіти, відповідних знань у підприємця. На початковій стадії також ретельно вивчається відповідне законодавство, особливості ліцензування, загальноекономічний стан галузі, рівень конкуренції у досліджуваній сфері, наявність та доступність необхідних ресурсів, а також

обирається організаційно-правова форма майбутньої організації. Остання визначається з урахуванням таких критеріїв, як ступінь відповідальності, податкове навантаження, обсяг фінансових ресурсів для започаткування бізнесу, простота залучення нових учасників, інвесторів і можливості реорганізації чи ліквідації організації в майбутньому тощо.

До питань концепції майбутнього бізнесу відносять також вибір способу започаткування бізнесу. На практиці найпоширенішими є три головних шляхи: o створення нової організації; o купівля готового бізнесу; o придбання франшизи.

Підготовча стадія розробки бізнес-плану передбачає збирання та аналіз маркетингової інформації, яка стосується безпосередньо даного проекту, виявлення та оцінка сильних і слабких сторін організації, формулювання цілей та місії організації, а також вибір головного стратегічного напряму діяльності організації, наприклад, контроль за витратами, диференціація продукції, фокусування на певному сегменті ринку тощо.

Основна стадія розробки бізнес-плану включає безпосереднє опрацювання розділів і доведення за допомогою відповідних розрахунків економічної доцільності здійснення проекту.

Сьогодні найчастіше бізнес-план складається для залучення інвесторів чи кредиторів. Саме тому він має бути представлений у зрозумілій формі, щоб зацікавлена особа могла чітко уявити сутність пропонованої діяльності та умови участі в ній.

Коректна розробка бізнес-плану - це головна запорука успіху малої організації. Для того щоб правильно скласти бізнес-план, треба знати з яких розділів він традиційно складається та що до них входить (рис. 2.2).

Структура, наведена на рис. 2.2 є пропонованою, тобто конкретний бізнес-план може бути не таким докладним і містити певні відхилення. Зокрема, популярне гасло: «Хочеш створити бізнес - починай з маркетингу» не завжди доцільне для малих організацій. Адже вони, як правило, добре знають свій ринок, використовуючи маркетинг за фактом, тому спеціальні маркетингові дослідження можуть не дати додаткової корисної інформації. В такій ситуації витрати на проведення маркетингових досліджень є неефективними і саме їх здійснення не доцільне [ll].

Проте, безумовно, розробка бізнес-плану має бути внутрішньо логічною, що передбачає послідовність певних стадій. Розпочинається бізнес-план з

ТИТУЛЬНА		РЕЗЮМЕ		ОПИС		ХАРАКТЕРИСТИКА
СТОРІНКА	—►		—►	ОРГАНІЗАЦІЇ	—►	ПРОДУКТУ

МАРКЕТИНГОВИЙ		СТРАТЕГІЯ	♦	ВИРОБНИЦТВО	—►	ПЛАН З
АНАЛІЗ		ПРОСУВАННЯ				ПЕРСОНАЛУ
		ТОВАРУ

ОРГАНІЗАЦІЙНА	—►	ФІНАНСОВИЙ	►	АНАЛІЗ	—►	ДОДАТКИ
СТРУКТУРА ТА		ПЛАН		РИЗИКІВ
УПРАВЛІННЯ				ПРОЕКТУ

Рис. 2.2. Склад та послідовність розробки розділів бізнес-плану

титульної сторінки. Вона обов’язково має містити інформацію про компанію, зокрема назву організації, її адресу, контактні телефони, адресу електронної пошти чи сайту, інформацію про власників організації тощо. Також слід вказати назву інвестиційного проекту та дуже коротко охарактеризувати його сутність. Вказуються виконавці й дата складання проекту.

Другий розділ бізнес-плану називається «Резюме», в ньому відображаються головні положення та висновки. «Резюме» покликане відігравати роль своєрідної реклами. Прочитавши цей розділ, інвестор має зацікавитися проектом. Доцільно вказати, для якої мети залучаються інвестиції, обсяг інвестицій, які власні кошти має організація, якою мірою передбачається участь інвесторів у проекті,термін окупності проекту, гарантії погашення кредитів, вигоди, які можуть отримати інвестори від реалізації проекту.

Третій розділ бізнес-плану дає найбільш вичерпну інформацію про організацію та її засновників, наводяться дані про керівництво та організаційну структуру. Також тут дається характеристика продукції, що випускається, стану організації на ринку. Часто в цьому ж розділі дають інформацію з історії організації.

Четвертий розділ являє собою розгорнуту характеристику продукції чи послуг, що передбачається виробляти або надавати. Наводяться головні характеристики, які повинен мати продукт (послуга), відмінності його від аналогів, а також перелік сегментів споживачів, для яких планується виробництво. Зазначається, які необхідні патенти та ліцензії для виготовлення нового продукту (послуги).

П’ятий розділ бізнес-плану присвячений аналізу ринку збуту продукції, тобто маркетинговому аналізу. Тут подається інформація про головних конкурентів, що виробляють подібну продукцію, проводиться порівняльна характеристика продукції конкурентів з характеристиками тієї продукції, яку планується випускати. Коротко описується можлива цінова та маркетингова політика, визначаються обсяг майбутніх продаж і ціни на кожен вид продукції.

Останні дві величини є взаємопов’язаними. Як правило, на практиці виходять з принципу: скільки можливо виготовити, стільки ж можливо продати, а потім визначають прийнятну ціну на майбутній продукт.

Слід зазначити, що маркетинговий аналіз - це найважливіший розділ бізнес-плану. Обов’язковою умовою успішної реалізації інвестиційного проекту є правильна оцінка розмірів ринку продукції, а також частки ринку, що належить конкурентам. Важливо також визначити обсяг попиту на ринку продукції, ціновий інтервал та середні ціни. Доцільно вказати, якими критеріями керуються споживачі при виборі товару, а також проаналізувати стан і перспективи розвитку галузі, основні економічні показники підприємств галузі (обсяги виробництва, рентабельність, прибуток тощо).

Шостий розділ присвячується викладу стратегії просування товару на ринку. За звичай, розробники бізнес-плану не приділяють особливу увагу цьому розділу, що, безумовно, позначається на інвестиційній привабливості всього проекту. Проте важливо провести аналіз та вибрати ринкову нішу, в якій буде працювати організація (особливості, кількість, місцезнаходження споживачів, їх купівельна спроможність), розробити рекламну стратегію продукту (послуги).

Зміст сьомого розділу «Виробництво» залежить від сфери діяльності організації. Бізнес-план виробничої організації має містити опис технології виготовлення нового продукту, обґрунтування вибору технології. Також треба розробити схеми розташування обладнання, викласти зміст і послідовність ходу технологічних процесів, вимоги техніки безпеки та охорони праці. Якщо для організації нового виробництва необхідно провести реконструкцію певних приміщень, то до бізнес-плану додають також кошторис витрат.

У цьому розділі наводять розрахунки витрат на виробництво продукції, аналізують потенційних постачальників.

Сьомий розділ бізнес-плану організацій торгівлі та сфери послуг являє собою детальний аналіз постачальників, їх оцінку та обґрунтування вибору. Також тут наводять реквізити постачальників, їх місцезнаходження, умови та обсяги поставок. Вибір постачальників має базуватися на аналізі попиту на різні товари в місцях розташування запланованих нових торгових точок. Також у цьому розділі визначається кількість і площа нових приміщень - торгових та складських, необхідних для реалізації пропонованого проекту, витрати на їх придбання чи оренду.

Будівельні та сервісні організації мають включати в цей розділ бізнес- плану найменування, реквізити та характеристики підрядників.

План з персоналу (восьмий розділ) відбиває потребу організації в трудових ресурсах: чисельність, кваліфікаційний склад персоналу, розрахунок фонду оплати праці та витрат на соціальне забезпечення. Для кожного нового працівника, якого планується залучити до роботи, наводяться дані по ринку, які є обґрунтуванням розрахунку. Також тут доцільно викласти принципи та методи мотивації персоналу, заходи з підвищення його кваліфікації.

Дев’ятий розділ має містити структурну схему управління організацією, інформацію про чисельність та кваліфікаційний склад структурних підрозділів, розрахунки витрат на управлінський персонал. Якщо бізнес-проект передбачає реорганізацію чи організацію нового підприємства, то слід вказати форму власності нового суб’єкта, склад засновників, розміри їх часток у статутному капіталі, основи управління новою організацією.

У фінансовому розділі (десятий розділ) подаються розрахунки розміру необхідних фінансових інвестицій, які упорядковуються по етапах реалізації проекту. Також розраховується термін окупності та прогноз фінансових результатів. Фінансовий план має розглядати всі вхідні та вихідні грошові потоки організації.

У розділі «Аналіз ризиків проекту» (одинадцятий розділ) розглядається ймовірність виникнення збитків, втрат чи недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом, розробляються заходи з мінімізації ризиків.

Розділ «Додатки» (дванадцятий розділ) містить документи, що використовувалися при складанні бізнес-плану та розрахунку його показників, зокрема специфікації, описи, креслення, каталоги, буклети, прайс-листи, договори, резюме виконавців і керівників проекту, статистичні дані, результати експертиз.

Важливо зазначити, що люди, які проробили всі розділи бізнес-плану набувають стійкого бачення свого бізнесу, а також отримують можливість оптимізувати терміни підготовки бізнесу, обрати найприйнятнішу схему фінансування тощо.