Запитання для самоконтролю

1. Що таке конкурентоспроможність організації?

2. Які види конкурентоспроможності малого та середнього підприємства Вам відомі?

3. Які існують моделі оцінки конкурентоспроможності організації малого та середнього бізнесу?

4. Що таке бенчмаркінг, яку роль він відіграє в посиленні конкурентоспроможності організації?

5. Які головні етапи проведення еталонного порівняння?

6. Що таке конкурентна стратегія?

7. Дайте характеристику головних конкурентних стратегій.

8. Які конкурентні стратегії найчастіше застосовуються малими та середніми організаціями?

РОЗДІЛ 10. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА

СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ

Стан і перспективи розвитку малого та середнього бізнесу в сучасних умовах української економіки. Державна підтримка діяльності малого та середнього бізнесу. Нові форми створення та функціонування організацій малого та середнього бізнесу в сучасній ринковій економіці.

1. Стан і перспективи розвитку малого та середнього бізнесу в сучасних

умовах української економіки

Сучасний розвиток малого бізнесу в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно з Національною програмою сприяння розвитку малих підприємств в Україні основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:

о відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;

о збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

о відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

о надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності; о невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу; о надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Наведені чинники фактично відображають результати опитувань представників малого бізнесу, хоч ієрархія проблем в останніх дещо інша. Зокрема, за результатами опитування, проведеного у 2006 р. фахівцями Міжнародної фінансової корпорації, основними перешкодами в діяльності малих підприємств були:

о високі ставки податку - на думку 83 % опитаних; о велика кількість податків - 68 %; о низький попит на продукцію - 46 %. о часті зміни у формах звітності - 39 %; о велика кількість ліцензованих видів діяльності - 38 %; о перевірки державними органами - 38 %; о складність отримання кредиту - 36 %.

Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували: тиск з боку кримінальних елементів (25 %), недостатність ділової інформації (12 %), недостатність управлінських знань (8 %).

Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:

о вузькість ринків збуту;

о нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

о нерозвиненість конкурентного середовища і недобросовісна конкуренція;

о фінансова криза;

о нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;

о дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;

о недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

о відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур;

о дефіцит достовірної ділової інформації тощо.

Обмеження, перелічені вище часто роблять неможливою прибуткову довгострокову діяльність малих і середніх фірм у легальному секторі економіки та спричиняють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у «тіньовій» сфері. Останніми рокам більшість перешкод на шляху розвитку малого та середнього бізнесу в Україні зберігається.

Малі й середні організації сьогодні зазнають досить значного регуляторного тиску: по-перше, існує потреба в отриманні великої кількості дозволів і погоджень; по-друге, збільшилась кількість та тривалість перевірок; по-третє, середня тривалість перевірки є досить великою; по-четверте, зберігається недосконалість процедур сертифікації та реєстрації тощо.

Незважаючи на те що кількість нормативних актів, які тією чи іншою мірою регулюють діяльність малого та середнього бізнесу, за останні роки різко збільшилася, їх узгодженість, повнота охоплення всіх неврегульованих питань залишають багато сумнівів. Досить часто окремі норми сформульовані нечітко, що спричиняє різне їх прочитання і потребує прийняття відповідних підзаконних актів та роз’яснень. Законодавство України з питань підприємництва багатьма оцінюється як складний і заплутаний лабіринт з нестабільними «правилами гри».

Загалом система адміністрування та регулювання діяльності малого бізнесу в Україні відтворює систему неформальних відносин у сфері взаємодії влади та підприємницьких структур. За визнанням багатьох підприємців, через складність і суперечливість цієї системи створюються бар’єри входу на ринок, що мають адміністративний характер. Фактично підприємцю, який бажає заснувати власну справу, але не має певних зв’язків у місцевих органах влади, чинитимуться бюрократичні перепони, встановлюватимуться адміністративні бар’єри доти, доки він не встановить такі зв’язки, використовуючи будь-які засоби, або не втратить бажання до підприємницької діяльності.

Процеси реєстрації, ліцензування та перевірок є відчутними чинниками адміністративного втручання в підприємницьку діяльність. На думку західних дослідників, час, затрачений на спілкування підприємців з держслужбовцями, в Україні є найвищим серед країн СНД.

Серед основних регуляторних перешкод для функціонування малих організацій фахівці виділяють:

о значну кількість і тривалість перевірок малих підприємств. При цьому слід зазначити, що значних збитків суб’єктам господарювання завдає корумпованість органів, які здійснюють перевірку;

о непрозорість регуляторної політики та відсутність законодавчо встановленої відповідальності контролюючих органів у разі здійснення ними правопорушень та завдання збитків чи недоотримання внаслідок цих дій доходів малими організаціями;

о необхідність отримання значної кількості дозволів, погоджень, ліцензій при започаткуванні та здійсненні господарської діяльності малим бізнесом. Затрати часу та коштів є значними для підприємців.

о складність і змінюваність державної статистичної, бухгалтерської та податкової звітності. Малі організації часто не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб наймати висококваліфікованого спеціаліста, аби уникати помилок за умов частої зміни законодавства та вимог до обліку та звітності. Наслідком цього стає значна кількість порушень ними нормативно встановленого порядку обліку та складання звітності, що спричиняє накладання стягнень і додаткові витрати. Дещо поліпшило ситуацію введення у дію спрощеної системи обліку та звітності, проте не для всіх малих підприємств перехід на спрощену систему сьогодні є вигідним;

о значні розбіжності в рівні сприятливості регуляторного середовища по регіонах, що свідчить як про недостатність контролю за діяльністю державних органів на місцях, так і про низьку ділову етику місцевого бізнесу.

Зважаючи на великі повноваження місцевих органів влади та державних органів влади, які втручаються у діяльність підприємницьких структур, сучасний рівень корупції та пошук власної вигоди серед держслужбовців оцінюється як досить значний.

Корумпованість влади викликає невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу та збільшує їх трансакційні видатки. Це веде до зростання витратності бізнесу та, з одного боку, запроваджує вищі очікування щодо необхідної норми рентабельності, які зупиняють осіб, котрі потенційно могли б зайнятися малим підприємництвом, а з іншого - поглинає ресурси розвитку вже діючих малих підприємств. Відповідно відбувається «тінізація» малого бізнесу в Україні.

Поряд із цим слід розуміти, що корені значного регуляторного тиску на українські підприємства лежать у хронічних проблемах наповнення державного бюджету та спеціалізованих державних фондів. Це не може не викликати посилення використання регуляторних процедур насамперед з фіскальною метою.

Щодо перспектив малого бізнесу в Україні, то тут слід зазначити, що позитивні тенденції економічної динаміки, які спостерігалися в Україні з кінця 1999 до 2008 р., засвідчують поступовий перехід національної економіки до нової фази розвитку, в якій мають знаходити вияв результати здійснених протягом 10 років ринкових економічних перетворень. Між тим практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про необоротність та стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічного зростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2008 р., спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршення стану надходжень до державного бюджету України. Таким чином, перед українською державою сьогодні постало завдання переведення економічного зростання на рейки інноваційної спрямованості.

Основним змістом стратегії підтримки малого бізнесу в Україні на даному етапі має бути його повномасштабне використання як важеля позитивних

структурних зрушень, формування ефективного конкурентного середовища на основних ринках, інструмента мобілізації ресурсного потенціалу країни (фінансових, трудових, природних, матеріальних, інформаційних ресурсів) на побудову «економіки зростання».

На жаль, реальні показники розвитку малого бізнесу засвідчують, що така можливість поки що залишається на рівні потенційної. Офіційні джерела сьогодні розглядають розвиток малого бізнесу майже виключно в контексті виконання ним соціальних функцій - забезпечення зайнятості та доходів населення. Між тим його виробнича та структуроутворювальна функції залишаються незаслужено забутими. Забезпечуючи часткове вирішення поточних потреб, така державна політика водночас закладає передумови для глибокої структурної диспропорції між великими та малими і середніми підприємствами, перешкоджає забезпеченню конкурентоспроможності національної економіки, веде до нераціонального використання національного ресурсного потенціалу, а також створює суттєві загрози розвиткові самого малого та середнього бізнесу в Україні.

Майбутнє малого та середнього бізнесу прямо визначається можливостями розвитку реального виробництва і формування тісних коопераційних зв’язків малих і великих підприємств. Як засвідчує іноземний досвід, у розвиненій ринковій економіці домінуюча частина малих фірм так або інакше знаходиться в сфері впливу великих підприємств. Встановлення довгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетення капіталів, надання різного роду фінансової чи консультаційної підтримки, укладення інших довгострокових угод забезпечують стійкість становища малих підприємств, їх стабільні доходи, фінансові й інвестиційні можливості.

В Україні на кінець 1998 р. з 151,4 тис. малих підприємств лише 45,8 тис. були утворені за рахунок так званої малої приватизації, тобто, можливо, «успадкували» корисні виробничі зв’язки з колишніми діловими партнерами чи з головним підприємством, від якого їх було від’єднано. Решта підприємств, як правило, визначально не були включеними до мереж економічних взаємовідносин та змушені були самостійно будувати мережу партнерів, постачальників і клієнтів. Випадіння з розгляду категорії «середній бізнес», який вже не в змозі користуватися пільгами для малих підприємств, але ще не набув фінансової та політичної ваги, притаманних великим підприємствам, дестимулює зростання малих підприємств через збільшення обсягів їх оборотів та чисельності зайнятих на них.

Стимулювання кооперування малих підприємств між собою і з великими підприємствами має стати важливою складовою як державної, так і корпоративної політики. Великі підприємства зацікавлені в співробітництві з малими вже тому, що таке співробітництво, з одного боку, компенсує їхній консерватизм щодо реалізації нових технічних рішень і дає змогу проникати на нові ринки збуту, сприяє оперативному здійсненню передових інновацій, дає можливість поділити ризики, позбутися виробничих операцій, в яких великий масштаб підприємства відіграє негативну роль, поліпшити якість виробничого, збутового, кадрового менеджменту тощо.

З іншого боку, кооперування малих підприємств з великими підприємствами здатне певною мірою нейтралізувати недоліки державної політики підтримки малого бізнесу, компенсувати проблеми фінансового забезпечення, стабілізувати постачальницько-збутову сферу та скористатися з уже розробленої цієї сфери великих компаній. Диверсифікація номенклатури продукції, яку можуть виробляти малі підприємства, орієнтовані не лише на споживчий, а й на виробничий ринок, знімає обмеження, які накладає ємність споживчого ринку на збільшення кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них.

Слід зазначити, що подальше просування національної економіки до «цивілізованих» норм функціонування містить у собі низку «пасток», які загрожуватимуть розвиткові та самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких «пасток» можна назвати:

о впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких малі підприємства часто дотримуватися не в змозі;

о реалізацію вимог щодо соціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці, які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для малих підприємств;

о поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові зобов’язання щодо витрат з боку малих підприємств (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

о посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та «детінізації» економічних відносин, які є джерелом певної частки доходів більшості малих підприємств;

о збільшення в міру поліпшення становища на внутрішньому ринку ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі у традиційній сфері діяльності малих підприємств - торгівлі;

о зростання важливості володіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які є поки що недоступними для більшості малих підприємств.

Збільшення відкритості національних ринків після прийняття вимог СОТ та приєднання України до цього інтеграційного об’єднання суттєво підвищило конкурентний тиск, у тому числі й на ринках, нині зайнятих малим бізнесом. Слід зазначити, що малі фірми, які існують в Україні сьогодні, створювалися в рамках наявних виробничих відносин, тому в більшості є непристосованими до функціонування в умовах відкритого ринкового середовища.

Світовий досвід засвідчує, що вирішення нагальних економічних і соціальних проблем неможливе без розвитку підприємницької сфери. Малий і середній бізнес стає головним джерелом інновацій, доходи від підприємництва у розвинених країнах становлять 40-60 % ВВП. За даними експертів ООН, у сфері малого бізнесу зайнято понад 50 % працюючого населення світу.

Соціальний ефект розвитку малого підприємництва полягає насамперед у самоорганізації найактивнішої частини населення з метою включення в процес суспільного відтворення, що частково знімає з держави безпосередні зобов'язання щодо працевлаштування, а це, в свою чергу, суттєво впливає на зниження рівня бідності та соціальної напруженості в суспільстві. Підприємництво сприяє пробудженню у значного прошарку населення ініціативи до активної трудової діяльності, керівництва виробництвом, прояву творчого підходу до конструктивної діяльності з урахуванням інтересів конкретного споживача.

Мале підприємництво в Україні недостатньо розвинене у сфері науково - технічних розробок та інновацій. На цей напрям доцільно поширювати держзамовлення або пільгові умови господарювання, виходячи із загальнонаціональних потреб. Розвиток підприємництва у науково-технічній сфері міг би частково забезпечити відповідною зайнятістю досвідчених науковців і спеціалістів, які через відсутність попиту на свої знання і мігрують за кордон, застосовуючи в інших державах знання, отримані на батьківщині, або ж, змушені боротися за виживання, поповнюють ряди дрібних торговців.

В Україні рівень зареєстрованого безробіття в 2009 р. становив 8,8 % населення працездатного віку. Із Фонду загальнообов'язкового соціального страхування протягом 2009 р. на допомогу по безробіттю було витрачено 4031,5 млн грн. Зменшення безробіття може бути досягнуте за рахунок розвитку насамперед малого та середнього підприємництва.

Творчі, освічені керівники малих (середніх) організацій мають сформувати у суспільстві середній клас, який стане головною силою у проведенні економічних реформ в Україні. Підприємницький клас може скласти значний прошарок населення, на який держава спиратиметься в розбудові вітчизняної економіки. Стабілізація економічного середовища в країні єднає інтереси малого підприємництва з загальнодержавними інтересами.

Повага до суб’єктів малого та середнього бізнесу з боку посадових осіб різних рівнів та сприяння їх діяльності як структур, що створюють додаткові робочі місця та додатковій продукт, примножуючи національний капітал, мають стати суспільною нормою.

2. Державна підтримка діяльності малого та середнього бізнесу

Невід’ємною складовою державної політики сприяння розвиткові малих і середніх організацій в сучасній економіці є політика їх підтримки. Відсутність у більшості населення достатнього капіталу, складність, невигідність, і часто неможливість одержання позичкових коштів гальмують розвиток організацій малого та середнього бізнесу. Тому завдання держави - створювати передумови, що стимулюють вкладання інвестицій у цей сектор економіки. Державна підтримка розвитку малих і середніх підприємств може здійснюватися двома основними способами:

о допомога у формуванні стартового капіталу для відкриття малого підприємництва;

о забезпечення сприятливих умов для подальшого розвитку малих підприємств, які вже функціонують.

Державна політика підтримки малих організацій в розвинутих державах формується на принципах пріоритетності забезпечення конкурентного становища власних підприємств на міжнародних ринках, вирішення важливих соціальних проблем суспільства, зростання добробуту населення.

З огляду на зарубіжний досвід підтримки державою малого підприємництва можна виділити такі головні її форми: о фінансово-кредитна; о інформаційно-консультативна; о законодавчо-нормативна.

Державна фінансово-кредитна підтримка малих організацій включає насамперед фінансові, інвестиційні, страхові податкові та кредитні види впливу на цей сектор економіки. Як засвідчує світовий досвід, виважена, диференційована інвестиційна, податкова та грошово-кредитна політика має вирішальний вплив на формування й подальший розвиток суб’єктів малого бізнесу.

Мета, принципи та напрями допомоги малим підприємствам фіксуються в державних програмах підтримки, які є основною формою здійснення державної політики щодо малого бізнесу. Ці програми реалізуються в рамках конкретних ліній допомоги, що надається різними інститутами підтримки малих підприємств. Державні програми для малого бізнесу в розвинутих країнах досить багатогранні.

За способом дії всі види державного сприяння розвиткові підприємницької діяльності малих підприємств можна поділити на прямі й опосередковані (непрямі). Основними відмінностями чинних і можливих форм та видів сприяння малим організаціям є різні пропорції у використанні прямого й непрямого впливу.

Прямі види включають такі основні види державної фінансової підтримки малих організацій:

о надання пільгових позик; о повне або часткове гарантування позик;

о надання цільових безоплатних субсидій на вирішення підприємницькими структурами важливих проблем національної економіки; о цільове субсидування; о пільгове кредитування; о цільове бюджетне фінансування;

о створення державних спеціалізованих фінансових установ для підтримки малих підприємств;

о формування державних фондів підтримки малого бізнесу тощо.

До основних видів непрямої державної фінансової кредитної підтримки сприяння розвиткові підприємницьких структур належать, наприклад, надання державою пільг комерційним банкам, страховим компаніям, освітянським установам, науково-дослідним центрам тощо, які, в свою чергу, надають послуги малим підприємницьким структурам.

Для дослідження видів державного сприяння розвитку малих організацій використовують різну їх класифікацію. Загальну схему класифікації видів державної фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу відображено на рис. 10.1.

Державна фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва

• Цільове бюджетне фінансування

• Пряме та цільове субсидування

• Пільгове кредитування

• Пільгове субсидування

• Матеріально-технічна допомога

• Гарантійне забезпечення

• Кредитна кооперація

• Іпотечне кредитування

• Страхування ризиків

• Венчурне фінансування

• Лізинг

• Фпанчайзинг

Рис. 10.1.Види державної фінансово-кредитної підтримки розвитку малого

бізнесу

Цільове бюджетне фінансування фінансових ресурсів слугує цільовим призначенням для досягнення певної мети, а саме для вирішення кредитної соціально-економічної проблеми. Ця форма підтримки відображає об’єктивну необхідність у наданні такого виду підтримки.

Наступним видом підтримки є цільове та пряме субсидування, яке має велике значення для розвитку малих підприємств і спрямовано на розвиток науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, впровадження у виробництво нової техніки та технології.

Важливим видом фінансово-кредитної підтримки малих підприємств є пільгове кредитування. Для видачі пільгових кредитів потрібні пільгові ресурси. Якщо суми кредитів і депозитів, що видаються, рівні, то зменшення ставки депозиту дає можливість зменшити ставку кредиту на таку саму величину (без урахувань резервування та операційних витрат).

Актуальним видом державної фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу є гарантійне забезпечення першочергових вкладень для відкриття своєї справи. Тільки повна гарантія дає змогу видавати кредити за ставкою НБУ (без урахувань витрат з реалізації застави). Гарантійні обов’язки перевищують вартість кредиту, переводять механізм кредитування у пільговий режим, коли предмет застави стає ціннішим, ніж повернення кредиту. В Україні пільгові кредити малим підприємствам видають лише фонди підтримки малого підприємництва.

Одним зі способів вирішення проблеми фінансування малих підприємств може бути такий вид підтримки, як розвиток кредитної кооперації, до якого держава має опосередковане відношення.

Кредитні спілки (кооперативи) за своєю природою є своєрідними спеціалізованими кредитними установами. Акумулювання коштів кредитні спілки здійснюють з метою надання позик членам спілки. Відсутність вільних державних коштів для фінансування підприємницьких проектів потребує пошуку альтернативних джерел. Кредитні спілки - це така форма самоорганізації громадян, яка передбачає створення кас взаємодопомоги. Малі підприємства, що обирають таку форму фінансування, не звертаються до банків або інших зовнішніх джерел інвестування, а формують фінансовий резерв внесенням паїв членами кредитної спілки. Проте кредитні спілки можуть виконувати не тільки функції взаємодопомоги. На вищій сходинці свого розвитку вони можуть виступати і як кооперативні банки або кредитні інститути.

Інтеграторами фінансових ресурсів кредитних спілок на місцях мають бути перш за все не комерційні банки, а кооперативи кредитних спілок, які в міжнародній практиці називають «кооперативними банками». Фонди таких банків формуються за рахунок внесків до кредитних спілок, кредитних кооперативів, діяльність яких чітко регулюється законом.

Ще одним видом державної фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва є іпотечне кредитування. Розвиток іпотечного кредитування в Україні перебуває на етапі становлення. Тенденція до збільшення обсягів забезпечених іпотекою кредитів виникла не завдяки, а всупереч наявним економіко-правовим чинникам, які безпосередньо впливають на діяльність банків та інших фінансово-кредитних установ у сфері іпотечного кредитування. Ефективність іпотечного кредитування залежить від адекватного законодавства, яке має забезпечувати надійні гарантії захисту прав кредиторів. Необхідною умовою розвитку іпотечного ринку в Україні є зміщення акцентів на кредитування в національній валюті. Проте наявні валютні та процентні ризики - серйозна перешкода.

Ефективним видом підтримки малого підприємництва є страхування захисту господарських інтересів малих суб’єктів від можливих збитків. Особливо гостро стоїть ця проблема для малих підприємств, які потребують страхового захисту своїх майнових інтересів. Це пов’язано перш за все з відсутністю в суб’єктів малого бізнесу будь-яких коштів на випадок непередбачених збитків. Однак умови страхування, які пропонуються малим підприємствам, як правило, не адаптовані до їх потреб, і фінансове навантаження при страхуванні стає непосильним. Окрім того, керівники і провідні спеціалісти малих організацій не завжди володіють знаннями та необхідною інформацією про переваги фінансового захисту підприємства через механізм страхування. Водночас робота в умовах ринкових відносин завжди пов’язана з ризиком втрати майна через внутрішні чи зовнішні причини. Низький рівень розвитку страхування в сфері малого бізнесу є однією із важливих причин зниження надійності господарських зв’язків, збільшення числа банкрутств, а найголовніше, що через недостатній страховий захист малих суб’єктів часто потенційні інвестори втрачають інтерес до фінансових вкладень в цю сферу. Таким чином, страхування в сфері діяльності підприємств малого бізнесу треба розглядати як умову розвитку цієї категорії підприємств та необхідний вид підтримки.

Важливим видом державної фінансової підтримки, спроможним підвищити ефективність функціонування малих підприємницьких структур в Україні, є система контрактних відносин між великими державними і приватними дрібними фірмами - франчайзинг. Франчайзингова система співробітництва являє собою специфічну варіацію вертикальної інтеграції великих і малих фірм через оригінальну систему контрактів - ліцензій (франшиз). Вони дають змогу франчайзі, тобто невеликій фірмі, вести певний вид підприємницької діяльності, встановлений іншою стороною - франчайзером, головною фірмою. Для України франчайзинг - порівняно нове явище, тоді, як у промислово розвинутих країнах він практикується століттями, забезпечуючи потреби суспільства в різних послугах. Франчайзинг - це резерв розвитку малих підприємств, які займаються розробкою та виробничим впровадженням продукції інноваційного характеру.

Найперспективнішими напрямами впровадження франчайзингової системи в Україні в сучасних умовах є роздрібна торгівля, громадське харчування, побутові послуги, будівництво, автосервіс, готельне господарство, пункти прокату. Значний потенціал закладено в сектори охорони здоров’я, культури, відпочинку.

Важливий вид державної фінансової підтримки малих організацій - венчурне фінансування, яке передбачає надання кредиту за певну частку майбутнього приросту капіталу. Тому венчурний капітал цілком заслужено вважається альтернативою кредитуванню малих підприємств, які, як правило, мають суттєві проблеми із заставою і потребують коштів, що за інших обставин використовувалися б для плати за кредит або на розвиток виробництва.

Прискорення такого виду підтримки малого бізнесу, як лізинг, в Україні має здійснюватися шляхом державного регулювання та підтримки. Нині лізингові операції регулюються Законом України «Про лізинг», який регламентує види, форми, об’єкти та суб’єкти лізингу.

Отже, в Україні для комплексного розвитку лізингу слід у законодавчому порядку стимулювати формування мережі лізингових компаній, які спеціалізуються на цьому типі оренди. Лізингові компанії мають стати ланкою, що пов’язує малий бізнес і вітчизняних виробників устаткування. Вони мають не тільки забезпечувати малі підприємства замовленнями на вигідних умовах, а й у процесі роботи з лізингоотримувачем враховувати претензії або побажання щодо вдосконалення техніки та принципів її експлуатації.

Ефективним інститутом підтримки малих організацій є бізнес- техноінкубатори, які допомагають успішному розвиткові початківців у бізнесі, надаючи їм технічну та консультативну допомогу протягом першого, найважчого, року діяльності. Діяльність бізнес-інкубаторів зменшує ризик, який виникає на перших етапах управління бізнесом, а молоді компанії, що орендують площу, мають доступ до технологій та обладнання, що за інших обстави було б їм недоступне. Розглянемо найпоширеніші види інформаційно- консультаційної державної підтримки малого підприємництва (рис. 10.2).

Форми державної інформаційно- консультаційної підтримки малого бізнесу

• Бізнес-інкубатори

• Бізнес-техноінкубатори

• Технополіси

• Бізнес-центри

• Інноваційно-технологічні центри

• Технопарки

• Бізнес-парки

• Промислові парки

• Консалтингові фірми

• Аудиторські фірми

• Навчальні заклади

Рис. 10.2. Види державної інформаційно-консультаційної підтримки

малого бізнесу

Важливим інститутом інформаційно-консультаційної підтримки малих підприємств є бізнес-інкубатори, які являють собою неприбуткові організації, що існують на кошти місцевих органів влади чи спонсорів. Вони можуть покривати витрати лише на 10-60%. Тому держава, декларуючи підтримку малих підприємств в Україні, має частково фінансувати діяльність бізнес- інкубаторів, заохочувати спонсорів і кредиторів до фінансування їхньої діяльності.

Механізм функціонування бізнес-інкубатора можна представити таким чином:

о вибір найсприятливіших проектів;

о створення об’єднаних підприємств на базі нових ідей і технологій; о колективна робота на початковому етапі, послідовне відсторонення бізнес-інкубатора від роботи новоствореного підприємства;

о інвестування отриманого прибутку в розробку нових проектів;

о надання консультаційних, інформаційних, маркетингових та освітніх послуг підприємству, що стабільно працює.

Діяльність бізнес-інкубаторів в Україні ускладнюється ще й тим, що українським законодавством досі не визначено юридичного статусу подібних

структур, не передбачено жодних пільг в оподаткуванні та кредитуванні підприємств, що входять до їх складу.

Основні цілі та завдання бізнес-інкубатора полягають у підтримці, створенні й впровадженні нових технологій та інформаційних систем, конкурентоспроможних на світовому ринку, сприянні створенню, становленню

і розвитку малих підприємств через надання їм навчально-тренінгової та консультаційної допомоги, організацію професійної підготовки спеціалістів малого бізнесу. На нашу думку, використання бізнес-інкубаторів допоможе в створенні великої кількості підприємств, а також може сприяти ефективнішому вирішенню багатьох питань, пов’язаних із маркетингом, бухгалтерським обліком, реєстрацією, рекламою, приміщенням, обладнанням, зв’язком, пошуком партнерів, тематичними консультаціями, тому цей інститут підтримки малого бізнесу ефективний і його збереження дасть змогу вирішити низку проблем, пов’язаних із новоствореними підприємницькими структурами.

Новим інститутом підтримки малого підприємництва є бізнес-центри, функції яких полягають у наданні підтримки через консультативну допомогу, організацію професійної підготовки та перепідготовки кадрів для малого підприємництва.

Ще один інститут інформаційно-консультаційної підтримки - інноваційно- технологічні центри (ІТЦ), яким відводиться роль опорних пунктів у формуванні інформаційно-технологічної інфраструктури; у світі вони розглядаються як важливий пріоритет. Пріоритетністю ІТЦ як інноваційних структур є існування на одній території підприємств різної спрямованості, що виробляють промислову продукцію та надають різні послуги. Така інтеграція є основою швидкого розвитку малого інноваційного бізнесу, накопичення досвіду діяльності на ринках (зовнішніх та внутрішніх), а також формування зв’язків між різними підприємницькими структурами. Більша частина підприємств (близько 75%) розраховують на власні сили, розробляють і втілюють власні інновації. Серед наукових організацій найвищий рейтинг мають галузеві інститути. Академічний сектор та вузи слабко включені в інноваційну стратегію малого інноваційного бізнесу - близько 10%.

Важливим інститутом інформаційно-консультаційної підтримки малих підприємств є технопарки. Початок створенню технопарків було покладено в США на початку 50-х років минулого століття. Станом на 2000 р. у США вже налічувалося понад 160 технопарків, що становило більше ніж 30% загальної кількості технопарків у світі. В Європі стрімке зростання технопарків почалося лише в 80-х роках. У 1956 р. у СРСР було створено Новосибірське містечко (Академмістечко), яке дотепер є зразком наукового поселення. В Україні поки що фінансування таких закладів здійснюють насамперед міжнародні фонди, Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

Завданням технопарку є формування систем управління та виробництва (кадри, науковий досвід, техніка, обладнання, технологія, консультаційні послуги). Технопарки - це різновид організаційних структур, тому вони дають можливість розвивати зв’язки між науковими організаціями, університетами та виробництвом, створюють сприятливі умови для переходу від ідеї до виготовлення продукції (виробництва). Формування технопарків відбувається на базі навчальних закладів, дослідних центрів, лабораторій, фабрик, заводів або наукомістких підприємств. На нашу думку, створення технопарків необхідне в таких організаційно-економічних структурах, які могли б адаптуватися та розвиватися в умовах формування нової системи господарювання, володіли б гнучкою системою саморегулювання в ринкових умовах, сприяли б появі інших науково-технічних і виробничих структур ринкової орієнтації.

Сучасним інститутом консультаційної підтримки малих підприємств є консалтингові фірми. Під консалтингом розуміють надання консультацій товаровиробникам, надання послуг з дослідження і прогнозування ринку, оцінки торговельно-економічних умов експортно-імпортних операцій, а також аналіз фінансово-господарської діяльності підприємств. Консалтингові фірми займають на ринку свою «нішу», гармонізуючи протилежні інтереси діючих на ринку структур. Тематика послуг, що надають консалтингові фірми, така: управлінські консультації, фінансові консультації, юридичні консультації, технологічні консультації тощо.

Управлінські консультації - це консультації із загальних питань управління, розробки стратегій, управління маркетингом і збутом, маркетингові дослідження, управління виробництвом, управління кадровими і трудовими ресурсами та їх розвитком, екологія й безпека праці, структура управління, аналіз ринку. Технологічні консультації (інжиніринг) - інформаційні технології, автоматизація, виробничий дизайн, інформаційні системи та комунікації.

В Україні діє «Офіс оперативних консультацій із консалтингової та інформаційної підтримки підприємців», який виник завдяки спільному проекту Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України та Асоціації підприємців «Інфобізнес».

Отже, надання консультацій з питань бухгалтерського обліку та аудиту, оцінка майна, майнових і немайнових прав, розміщення, оцінка, купівля цінних паперів, розробка фінансової стратегії, оцінка ризиків, управління фондами та інвестиціями, мінімізація витрат, організація фінансового обліку, контроль кредитів прибутку, визначення ефективності окремих заходів, надання юридичних консультацій з питань оптимізації оподаткування, створення, реорганізація, реєстрування підприємств, зовнішньоекономічна діяльність, ліцензування та патентування, повернення боргів, банкрутство, практичне застосування законодавства - все це необхідне для розвитку та підтримки малого бізнесу. Тому цей вид підтримки є надзвичайно необхідним для розвитку малого підприємництва.

Найефективнішим видом інформаційно-консультаційної форми підтримки малих організацій є аудиторські послуги. Нині на новостворених малих підприємствах не вистачає відповідної інформації для бухгалтерів щодо можливостей консультацій, тематичних і комплексних аудиторських перевірок, надання періодичних видань. Звідси випливають помилки бухгалтера, які відбиваються на малих суб’єктах, призводять у деяких випадках до банкрутства новостворених суб’єктів господарювання. Тому доцільно створити державні аудиторські фірми, які б надавали суб’єктам малого бізнесу аудиторські послуги: безкоштовно - у перший рік існування, 20% оплати послуг на другий рік з дня заснування підприємства, 50% - на третій рік з дня заснування підприємства, 70% - на четвертий і повна вартість - на п’ятий рік з дня заснування підприємства. Таким чином, надання підтримки через аудиторські послуги зменшили б штрафні санкції щодо суб’єктів малого підприємництва, а в разі їх застосування органами ДПА аудиторський висновок захищав би малих суб’єктів від такої місії. Аудиторська фірма апелювала б неправомірні застосування штрафних санкцій, чим захистила б суб’єктів малого бізнесу від незапланованих витрат.

Важливим видом державної підтримки малих організацій є послуги державних навчальних закладів. Для створення необхідних для підприємництва соціально-економічних умов потрібні концепція, програма й система підготовки та підвищення кваліфікації, насамперед підприємців і менеджерів, а також фахівців і працівників підприємницьких структур. Це потребує відповідної спрямованості всієї системи освіти й виховання, починаючи з сім’ї, дитячих установ, школи, середніх і вищих навчальних закладів і закінчуючи системою підвищення кваліфікації підприємців та менеджерів через спеціальну мережу перепідготовки у відповідних закладах вищої школи, школах бізнесу, бізнес-інкубаторах, техноінкубаторах, на курсах тощо.

Для оцінки результатів державної підтримки малих підприємств використовуються такі показники: збільшення робочих місць на малих підприємствах, співвідношення темпів зростання робочих місць та темпів зниження безробіття, приріст чисельності підприємців у малому підприємстві та пріоритетних галузях, частка підприємців, які пройшли навчання, розширення доступу інформаційних послуг для зайнятих у МП, рівень тіньової економіки.

Третьою формою державної підтримки малого підприємництва є законодавчо-нормативна підтримка (рис. 10.3).

Рис. 10.3. Складові законодавчо-нормативної підтримки малого

підприємництва

Аналіз стану та проблем функціонування малих підприємств в Україні засвідчують, що подальший його розвиток без відповідної державної регуляторної політики, активного конструктивного втручання держави може призвести до згортання підприємницької діяльності з відповідним загостренням економічних та соціальних проблем. За цих умов треба вжити заходів підтримки малих господарських суб’єктів в Україні: вдосконалення фінансово- кредитної підтримки і забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов їх розвитку, інформаційне і кадрове забезпечення бізнесу, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва. Фінансове забезпечення розвитку малих організацій має здійснюватися за рахунок коштів державних і місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, приватних вітчизняних та іноземних інвесторів тощо.

Сучасна економічна дійсність формує багато стимулів для створення нових підприємств. Такими стимулами можуть послужити сприятлива можливість (наприклад, реалізація нової розробки), особисте невдоволення (наприклад, звільнення, вихід на пенсію). Великого значення набувають такі чинники, як наявність підприємницької культури, прагнення до економічної самостійності, успіху, сімейні традиції. Однак для створення підприємства недостатньо лише бажання підприємця; потрібна впевненість у його реалізації та здійсненні. При цьому створення підприємства - надзвичайно особистий процес, пов’язаний з великим ризиком. Саме тому важливі різні види допомоги малому бізнесу, передусім з боку держави. Значення державної підтримки розвитку малих організацій надзвичайно велике. Вона полягає в формуванні необхідної для нового підприємства інфраструктури, податкових стимулів, наданні різних видів фінансових, управлінських, технологічних, інформаційних послуг. Ефективним методом підтримки та формування інфраструктури ринкової економіки може стати управлінська допомога, в тому числі, через створення центрів розвитку підприємництва.

Серед чинників, які заважають розвитку малих підприємств, можна виділити такі: низький рівень самоорганізації для захисту своїх інтересів, недосконалість системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, недостатня державна фінансово-кредитна і майнова підтримка малого бізнесу, недосконалість законодавства з питань як розвитку малого підприємництва, так і підприємництва в цілому, адміністративні бар’єри, недосконалість судової системи, відсутність стимулів для інвестицій, недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств, надмірний податковий тиск, обмеженість інформаційного та консультаційного забезпечення.

Отже, формування ефективної державної політики підтримки малого підприємництва - складний процес, який потребує посиленої уваги з боку органів державної влади та об’єднань підприємців. Державне сприяння у розв’язанні проблеми фінансування малих підприємств має стати засобом

стимулювання підприємницької діяльності та утвердження засад ринкового господарювання в Україні. Малий бізнес не в змозі нарівні конкурувати з великим, тому держава має проводити цілеспрямовану політику, що забезпечує сприятливі умови для його розвитку.

3. Нові форми створення та функціонування організацій малого та середнього бізнесу в сучасній ринковій економіці

У сучасній економіці набула значної популярності така форм створення та ведення малого й середнього бізнесу як франчайзинг. У США близько 40% компаній працює на принципах франчайзингу, а в Європі ця цифра коливається від 5 до 30% залежно від економічного розвитку країни.

Термін франчайзинг виник у Великій Британії ще в XVI столітті і означав сукупність прав та свобод, які були надані британською короною місцевому єпископату в 1559 р. Згодом під франчайзингом стали розуміти право, яке надавалося вільним громадянам на продаж товарів свого виробництва на міських ярмарках та ринках. Спеціальні місця для такого продажу називалися «франшиза». В 1840 р. поняття «франчайзинг» почало застосовуватися в значенні права на використання торгової марки, що могло продаватися. В 50-ті роки XX століття з’явилося поняття «бізнес-франчайзингу», яке означало передавання в користування не лише торгової марки, а й загального фірмового стилю, технологій, методик, стратегій маркетингу.

Сьогодні франчайзинг - це перспективна форма ріелтерського бізнесу, що передбачає надання продавцем (франчайзером) покупцю (франчайзі) унікальної, як правило, запатентованої ідеї ведення бізнесу, а також необхідного спеціального обладнання, технології, методики ведення бізнесу, маркетингової та рекламної стратегії.

Популярність франчайзингу в сучасному ринковому середовищі зумовлена рядом переваг, які він забезпечує учасникам. Найістотнішою перевагою франчайзингу є сприяння оптимізації ризиків і значне зменшення можливості банкрутства. Це стає можливим, оскільки франчайзі йде шляхом, який вже випробуваний на практиці й у 90% випадків веде до успіху. Статистика засвідчує, що за стандартного підходу до ведення справи в перші п’ять років роботи 50% підприємств зазнають невдачі та банкрутують. У разі застосування франчайзингу цей відсоток становить лише 8-14%.

Друга перевага франчайзингу полягає в тому, що за такою схемою можна працювати в будь-якій сфері бізнесу. Третя перевага - це забезпечення взаємних вигод, які отримують сторони в результаті продажу франшизи.

Серед вигод франчайзера можна назвати такі: географічне розширення торгової мережі за мінімальних витрат, стабільний дохід від франшизи, розширення бази даних про віддалених споживачів, загальне підвищення обізнаності про торгову марку. Франчайзі при цьому отримує право, не порушуючи закон, використовувати відому торгову марку, а також високоефективні провірені технології ведення бізнесу, до його послуг

раціонально сформовані системи постачання, консультування та навчання, які франчайзер зобов’язаний йому надати.

Угода франчайзингу також частково позбавляє від проблем конкуренції та відкриває доступ до кредитних коштів, які можна отримати під гарантію франчайзера.

Проте як і будь-який інший вид бізнесу, франчайзинг має специфічні ризики та недоліки, яких можна уникнути у разі ретельного підбору франчайзі та франчайзера й продуманого укладання угоди.

Для того щоб франчайзинг був успішним, вибираюич проект не можна орієнтуватися лише на фінансові аспекти - роялті, франшизу. Цей чинник хоч є важливим, однак не відіграє ключової ролі. Вибираючи франшизу обов’язково слід звернути увагу на такі аспекти: чи давно існує на ринку компанія- франчайзер і чи давно вона надає франшизи; яка кількість власних точок у цієї компанії; якою мірою є стандартизованим бізнес; яким чином компанія надає про себе інформацію; чи буде франчайзер брати участь у підготовчому процесі (навчання персоналу, забудова, ребрендинг тощо).

Важливим аспектом вибору франшизи є аналіз проектної документації, яка має складатися з:

о фінансової моделі, що дає змогу чітко визначити, коли франчайзі вийде зі збитків;

о форми звітності;

о технології управління персоналом та ведення бізнесу; о комерційних умов;

о детальних стандартів роботи фірми, в тому числі й щодо взаємодії з франчайзером;

о ліцензованих угод чи угоди концесії; о ЬгапёЬоок.

Після проведення самостійного дослідження щодо вибору франшизи доцільно також звернутися до спеціалістів, які незалежно проведуть аналогічну роботу. По закінченні можна порівняти результати та ухвалити зважене рішення.

Малий та середній бізнес в Україні часто стикається з такими проблемами, як залучення інвесторів, організація маркетингу, збір, обробка та зберігання інформації, навчання спеціалістів, забезпечення сировиною тощо.

Світовий досвід показує, що розв’язувати зазначені проблеми можна об'єднавши зусилля підприємств за географічним принципом у формі організації кластерів. У сучасній світовій економіці вони займають домінуюче становище порівняно з ізольованими підприємствами чи галузями, оскільки участь в їх діяльності створює певні конкурентні переваги для учасників. Ці переваги досягаються завдяки використанню переваг функціональної, матричної та дивізіональної організаційних структур. Слід акцентувати увагу на тому, що організація мережі в сучасних умовах є найбільш дешевим і швидким способом апробації переваг та ризиків спільної праці, який

прийнятний для тих підприємств, які не хочуть зв’язувати себе обов’язками адміністративного підпорядкування.

Один із засновників теорії кластерів, професор Г арвардської бізнес-школи М. Портер визначає кластер, як «концентровану за географічним принципом групу взаємопов’язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов’язаних з їх діяльністю організацій (наприклад, університетів, агентств зі стандартизації, а також торгових об'єднань) у певних сферах, що конкурують між собою, але разом з тим ведуть спільну роботу» [8, с. 205]. Класифікацію кластерів подано у табл.10.1 .

Збільшення конкурентоспроможності підприємств, що входять до кластера, досягається за рахунок створення можливостей для підвищення їх продуктивності, а також зростання сприйнятливості підприємств до інновацій. Можна виділити такі характерні ознаки кластера: 1) це збереження конкуренції між підприємствами; 2) добровільна співпраця у певних сферах для вирішення спільних проблем; 3) об'єднання географічно близьких підприємств; 4) об'єднання підприємств суміжних галузей та обслуговуючої інфраструктури.

Причини здатності підприємств, які входять до кластера, до інновацій та досягнення конкурентних переваг полягають у наявності в регіоні чотирьох характерних ознак, описаних М. Портером у рамках моделі «Ромб», яку представлено на рис. 10.4.

Таблиця 10.1

Класифікація кластерів та їх характеристика

КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ	ВИД КЛАСТЕРА	ХАРАКТЕРИСТИКА КЛАСТЕРА
Територіальний поділ праці	Регіональні Міжрегіональні Міжнародні	Регіональні - створені в межах регіону, орієнтовані на географічну концентрацію взаємопов’язаних галузей. Міжрегіональні - об’єднують в межах країни підприємства, які орієнтуються на зовнішній ринок. Міжнародні - не обмежуються територією однієї країни, в них взаємодіють підприємства з розвинутих країн та країн, що розвиваються на основі використання дешевої робочої сили і природних ресурсів з одної сторони, імпорту технологій - з іншої.
Галузева належність членів кластера	Міжгалузеві Галузеві	Г алузеві - всі члени кластера належать до одної галузі. (трапляються рідко) Міжгалузеві - члени кластера належать до різних галузей, межі кластера постійно змінюються під впливом зовнішнього середовища.
Структура кластера	Створені на основі	Створені на основі малих і середніх

	малих і середніх підприємств Створені на основі великих компаній	підприємств - це кластери, які поєднують переваги дрібносерійного виробництва з великомасштабним підходом. Створені на основі великих компаній - це кластери, ядро яких утворено великою компанією, навколо якої групуються малі фірми; в таких структурах поєднується мобільність малих підприємств з ефективністю великих компаній в організації виробництва, маркетингу, збуту.
Характер зв’язків	Виробничі Науково-технічні Змішані	Виробничі - кластери, створені на базі промислових підприємств. Науково-технічні - кластери, утворені на базі університетів або подібних закладів. Змішані - це кластери, які створюються на базі підприємств та навчальних закладів.
Кількість членів кластера	З великим числом учасників З малим числом учасників	З великим числом учасників - кластер, що налічує до 20 учасників. З малим числом учасників - кластер, що налічує більше 20 учасників.
Взаємодія між членами кластера	З регламентованими відносинами між членами кластера З несистемними відносинами між членами кластера	З регламентованими відносинами - кластери з вільними, асоціативними відносинами між членами кластера. З несистемними відносинами - кластери, в яких співпраця учасників здійснюється в структурованій формі.

Джерело: [12]

Насамперед це наявність у регіоні відповідних умов для факторів виробництва (кваліфікованої робочої сили, виробничої та наукової інфраструктури); відповідного стану попиту (значний внутрішній або зовнішній попит на галузевий продукт, наявність споживачів з новими вимогами); існування у регіоні галузей постачальників, умов для створення, організації й управління підприємствами, а також характер внутрішньої конкуренції. Суміжні та допоміжні галузі забезпечують впровадження інновацій, пов’язаних

з технологічним обладнанням, і розповсюдження нововведень на весь ланцюг створення вартості. Зовнішніми силами в моделі М. Портера виступають уряд і

Рис. 10.4. Модель «Ромб» [9]

ринкові можливості. Фінські економісти додали до них третю зовнішню силу - міжнародну ділову активність. Комплекс взаємодій, які передбачено в моделі «Ромб», зумовлює конкурентоспроможність кластера.

Кластерна модель організації виробництва має ряд переваг як для підприємств легкої промисловості, так і для регіонів їх розміщення, зокрема вона може впливати на конкурентоспроможність у таких напрямах: о підвищення ефективності діяльності за рахунок:

• спеціалізації та кооперації;

• економії на масштабі виробництва (спільна закупівля сировини, проведення маркетингових досліджень тощо);

• вдосконалення фінансових послуг, інститутів інфраструктури;

• доступу до технологій, кваліфікованих працівників, інформації тощо;

• використання співробітництва та спільного навчання; о створення можливостей для інноваційного зростання:

• використання раннього прогнозування технологічних тенденцій;

• створення каналів для ефективного поєднання потенційно нових ресурсів для інновацій;

• застосування спільного фінансування і використання розробок наукових організацій, які не під силу окремим підприємствам;

• збільшення можливостей для розподілу інноваційних і виробничих ризиків;

• створення можливостей для залучення висококваліфікованих спеціалістів через організацію навчання;

• полегшують доступ до галузевої інформації;

о стимулювання появи нових інноваційних підприємств, що зумовить їх розширення шляхом:

• використання венчурного капіталу;

• підтримки появи нових учасників;

• сприяння появі взаємодоповнюючих технологій та фінансів, що дають можливість брати участь у більших проектах;

• виникнення неформальних зв’язків, що сприятимуть появі нових ідей та бізнесу;

• існування досконаліших інформаційних потоків усередині кластера.

Підприємства кластера набувають додаткових конкурентних переваг

завдяки здатності здійснювати внутрішню спеціалізацію і стандартизацію продукції, мінімізувати витрати не лише на трансакціях, а й на впровадженні інновацій. Значною перевагою таких кластерів є наявність у їх складі гнучких підприємницьких структур малого бізнесу, що дають змогу формувати інноваційні «точки зростання». Життєздатні територіально-виробничі кластери формуються на основі диверсифікації міжсекторальних зв’язків. Багатоманітність різних джерел технологічних знань і зв’язків сприяє появі нових комбінацій факторів виробництва і стимулює розвиток різноманітних інновацій.

Компанії, що входять до кластера, мають доступ до спеціальних знань галузі та «ноу-хау», які акумулюються і розповсюджуються через підприємницькі сфери та інноваційні компанії. Кластерний підхід швидше дає підприємствам інформацію про переваги в технологіях і зміни у споживацьких перевагах через формальні та неформальні дискусії з учасниками, постачальниками та споживачами.

Крім того, згідно з дослідженнями вітчизняних вчених, кластер дає можливість тіснішої взаємодії між підприємствами, а «саме взаємодія фірми з контрагентами є основним чинником, що впливає в сучасних умовах на ефективність фірми, а не співвідношення затрат і результатів. Від приналежності до тієї чи іншої системи взаємодії підприємств безпосередньо залежить конкурентоспроможність фірми» [10]. Зв’язки між підприємствами, що виникають, можуть мати не тільки технологічний, інформаційний, ресурсний характер, вони можуть також поєднувати підприємства на основі довгострокових угод і відносин власності. Все це разом дає можливість використання потенціалу синергетичних зв’язків.

Запитання для самоконтролю

1. Які форми державної підтримки малих підприємств існують у світовій практиці?

2. Чому державна підтримка малого та середнього бізнесу є необхідною?

3. Які переваги для малих суб’єктів господарювання дає державна фінансово- кредитна підтримка?

4. Перелічіть форми державної інформаційно-консультаційної підтримки малого бізнесу.

5. Назвіть складові законодавчо-нормативної державної підтримки суб’єктів малого та середнього бізнесу.

6. Що таке франчайзинг, які його переваги та недоліки?

7. Чому франчайзинг є найпоширенішою формою функціонування малих організацій?

8. Які ризики франчайзингу для малих і середніх організацій?

9. У чому полягає сутність територіально-виробничих кластерів?

10. Які види кластерів Вам відомі? Дайте їх характеристику.

11. Перелічіть переваги кластерної кооперації для малих і середніх підприємств.

12. Чому розвиток територіальних кластерів набув у сучасній економіці значного поширення?