Визначення-синоніми Визначення-антоніми

голосний тихий

крикливий безшумний

оглушливий неголосний

дзвінкий, сріблистий глухий

яскравий блідий

сліпучий тьмяний

світлий, прозорий темний

променистий похмурий

м’який жорстокий, твердий

ніжний, ласкавий грубий, суворий

легкий, невагомий тяжкий, ваговитий

витончений незграбний

блискучий, іскристий бляклий

Необхідно пояснювати дітям, що під “красивим” мається на увазі звучання співуча, насичене, м’яке, приємне для слуху, яке не роздратовує його, позбавлене різкості, грубості. Треба прагнути, щоб діти зрозуміли: занадто голосно не слід співати не тільки тому, що це шкідливо для голосу, а й тому, що негарно. Застосовуючи образні визначення, виражені інтонаційно різноманітно, щиро й переконливо, можна значно підвищити якість вокально-хорової роботи.

Як відомо, чимало рухових навичок молодші школярі засвоюють у процесі наслідування дорослих. Зокрема, коли діти вчаться говорити, їхня голосова функція розвивається завдяки копіюванню мовлення дорослих. Аналогічно відбувається вокальне навчання дітей: наслідування голосу дорослих сприяє набуттю необхідних навичок. Тому, окрім словесних методів навчання використовується також педагогічний показ. В одних випадках доцільно почати вокально-хорову роботу з показу, а потім його прокоментувати, в інших – навпаки: спочатку пояснити, як треба співати, потім показати. Важливо, щоб один з методів логічно доповнював інший, і щоб між учителем і дітьми встановилося взаєморозуміння. Переважання того чи іншого методу залежить від рівня розвитку школярів – співацького та загально-музичного. На початкових етапах навчання співів, коли музичний досвід дітей ще малий, педагогічний показ має займати більш значне місце. В міру накопичення учнями музично-слухових уявлень, показу можна приділити менше уваги. Іноді вчителю достатньо, на мій погляд, обмежитись словесними поясненнями і якість співів поліпшиться.

Проте більшість дітей недостатньо відчувають емоційний підтекст запропонованих визначень – очевидно, з причини обмеженості життєвого й художнього досвіду. Тому доцільно доповнити пропоновані епітети, перетворивши їх на образні порівняння (яскравий, як сонце; темний, як нічне небо). Такі характеристики співацького звуку доступніші для дітей. Вибір характеристики співацького звуку (епітет чи образне порівняння) зумовлений рівнем музичного та інтелектуального розвитку учнів: чим він вищий, тим стисліше потрібні пояснення. Так, діти 6-7 річного віку не завжди розуміють, чого домагається від них вчитель, тому в цих класах бажано застосовувати не тільки емоційні словесні характеристики, а й ігрові прийоми, що спираються на конкретні образі зорові.

В міру музичного та інтелектуального розвитку школярів методика змінюється. Так, з дітьми 8-9 річного віку часто застосовувати ігрові прийоми не варто. Епітети, образні порівняння, що характеризують співацький звук, дають, як правило, позитивний результат, і слід прагнути, щоб учні самі їх знаходили. З деякими класами виникає таке взаєморозуміння, що іноді можна обійтися навіть без словесних характеристик співацького звуку: щоб втілити легке, польотне звучання, показують зображення метелика; важке, незграбне, наприклад, бегемота. Такі прийоми вносять в урок різноманітність та емоційне пожвавлення, дозволяють зекономити час. Але навряд чи варто занадто часто їх застосовувати.

Важливим завданням учителя музики на початкокому етапі навчання дітей співу є вироблення унісону. Але його нелегко здійснити, оскільки до школи приходить значна кількість дітей, які не інтонують чисто. Такі діти не співають, а “гудуть” на 1-2 звуках (найчастіше це соль-ля малої октави). Це злегка ритмізований говірок на низьких звуках голосу. Деякі з них інтонують мелодію на октаву нижче, в інших – обмежений діапазон зміщено на кварту-квінту вниз (їх незначна кількість). Таких учнів, як правило, не залучають до шкільних хорів і на уроці часто просять “помовчати”, тож вони фактично позбавлені можливості розвивати свої музичні дані. А причина – в невмінні педагога працювати с цією категорією учнів. Якщо в педагога на уроці співають не інтонуючи учні, не треба забороняти їм приймати участь в роботі усього класу, не відокремлювати. Мій досвід переконує в тому, що причина “гудіння” не лише у відсутності координації голосу із слухом, зміщені діапазону голосу, низькому розмовному голосі і захворюванні голосового апарату, а й у невмінні прислухатися до власного голосу, у втраті здатності вслуховуватися у музику. Нині світ перенасичений звуками. Навіть до лісу ходячи можна розвивати здатність слухання і виховувати її у малят. Крім звуконаслідувань співу зозулі, соловейка, голосу котика, собачки, вважаємо ефективними поспівки і пісні у досить високому регістрі, коли включається механізм головного звукоутворення, яке характеризується крайовим коливанням голосових зв'язок і використанням верхніх резонаторів – ротової та носової порожнин, глотки, носоглотки, твердого й м’якого піднебінь і т.ін. Систематичне звернення до високого звучання сприяє розвитку діапазону голосу. Більшість молодших школярів любить співати, хоча не у всіх це виходить добре. Потрібно вчити дітей так, щоб відчувати різницю між мовою і співами, користуватися легким, природним звуком, вчитель на прикладах показує, як правильно інтонувати, розвиває тим самим одночасно вокальний (тембровий) і звуковисотний слух. Треба привчати дітей до активного слідування під час виконання музичних творів за вчителем, формуючи їх музично слухові уявлення. Під час співу велику увагу вчителю слід звертати на співацьку установку, дихання, звукоутворення, дикцію. У кожного вчителя музики повинен бути комплекс прав для більш продуктивних занять співами, на яких прищеплюються вокально-хорові навички і голосовий апарат готується до роботи над репертуаром. У виборі репертуару необхідно спиратися на дитячі інтереси, їх досвід, їх потреби. Учні із задоволенням слухають і співають як веселі, так і сумні пісні, ліричні. Музичний репертуар повинен складатися з різнохарактерних творів. Дуже корисними для розвитку голосу є робота над канонами.

Вдосконаленню співацьких умінь молодших школярів сприяє накопичення ними музичних вражень та їх аналіз. Коли на уроці діти слухають у звукозапису пісні у виконані дитячих хорів вони аналізують не тільки характер музики, зміст і засоби художньої виразності, а й якість виконання, особливості звучання. Щоб усвідомлювати виразні можливості свого голосу, розвивати тембровий слух на уроках музики потрібно сприймати і осмислювати звучання різних музичних інструментів, як-от: фортепіано, баян, скрипка, віолончель, труба, арфа. Це допомагає дітям уважніше прислухатися до співацького звуку та відрізняти тембр.

Співацькі навички формуються з урахуванням розвитку образного мислення, здатності до узагальнення. Ці якості активізуються, коли діти уважні, і перебувають у бадьорому, емоційно піднесеному настрої. Позитивно впливають на формування співацького голосу кантиленні твори шкільного музичного репертуару. Еталоном звучання дитячого голосу є “сріблястий”, природний, вільний звук – і до нього має прагнути кожний учитель музики.

Під час розучування пісні можуть зустрітися з труднощами у відтворенні ритмічного та звуковисотного рисунку мелодії. Щоб подолати їх, доцільно посилити аналітичний підхід: показати рукою напрямок руху мелодії або проплескати ритмічний рисунок, промовити літературний текст у ритмі пісні. Цей метод наочний і доступний для молодших школярів, але користуватися їм треба не дуже часто. Якщо діти вже усвідомили напрямок руху мелодії і співають правильно щодо звуковисотності, застосовувати його немає необхідності.

Вчителю музики потрібно застосувати професійні диригентські жести, які допомагають поліпшувати якість співів, показувати динамічні відтінки, фразування. І ще один важливий момент, якого слід добиватися - виразності облич дітей при виконанні пісень (на нього звертала увагу ще Н.Гродненська): забарвлення звуку залежить від формування голосних, від положення рота. Весела пісня потребує світлого звучання, яке досягається тим, що треба “ледь посміхнутися”, в сумних піснях треба звузити рот. Цей зв'язок між змістом пісні, характером звуку й виразом обличчя розуміють практично усі учні. Працюючи над невеликими та нескладними піснями, діти накопичують музично слухові уявлення та формують співацькі навички. Більш складніші твори вказують учням на нові труднощі, але для подолання їх є такі прийоми, як “проспіваємо разом з фортепіано”; “а зараз самі”; “прослухайте, як я заспіваю”; “співають тільки дівчатка”; “а тепер тільки хлопці”; “проспіваємо всі разом”. Таким чином, діти чують і відтворюють мелодію не одноразово, але робота ця позбавлена одноманітності. Потім вчитель може орієнтувати учнів на слухача, просячи їх “заспівайте, як на концерті”; “заспівайте так, щоб подобалося і вам, і вчителям, і мамі – красиво, виразно, лагідно”.

Цей творчий процес, поєднує усвідомленість і емоційність, технічне й художнє. Таку вокально-хорову роботу потрібно проводити різнопланово і цілеспрямовано, враховуючи можливості учнів, і це сприяє дитячому різнобічному музично-естетичному розвиткові.

Аналіз праць визначних просвітителів, письменників, діячів культури і мистецтва, дослідження текстів пісенного фольклору України переконливо показують, що українські народні пісні – джерело пам’яті народу, духовний його набуток, є дієвим засобом формування національної самосвідомості. Завдяки емоційності, мелодійності, змістовності й образному багатству, українська пісня легко засвоюється слухачем, її зміст трансформується в ставленні особистості до рідної землі, народу, Батьківщини. На уроках музики необхідно приділяти увагу українській народній-пісенній культурі, не тільки як засобу формування національної самосвідомості, але й успішному процесу розвитку співацького голосу.

Безперечно, що важливою умовою розвитку музичних здібностей учнів, і, зокрема, співацького голосу. є використання творчих завдань на уроках музики.

Приклади творчих завдань на уроках музики, які сприяють розвитку здібностей учнів.

Розвиток ритмічного відчуття:

1. Придумати слова у заданому ритмі;

2. Створити ритмічну відповідь на ритмічне запитання вчителя. Можна запропонувати учням дібрати собі пару, де б один починав плескати, а інший продовжував. У процесі вивчення теми “Три типи музики – пісня, танець, марш” (1 клас) доцільно запропонувати дітям створити ритм, схожий на марш, на танець, на пісню (марш, вальс, колискова)

3. Гра “Відгадай пісню” за ритмом. Спочатку вчитель плескає в долоні, а учні відгадують. Потім на місце вчителя стає хто-небудь з учнів.

4. Імпровізація ритмічного акомпанементу (ритмічного вступу) до музики (пісні). Якщо з цим завданням учні впораються, запропонувати їм вибрати музичний інструмент, який підходив би за настроєм і характером до музики і заграти на цьому інструменті.

5. Передати на ударних інструментах ритмічний малюнок загадки, створити до неї відповідь. Наприклад: “Хто у лісі стукотить – тук, тук” (Дятел).

6. Читання вірша з пропусками, під час яких необхідно простукати або проплескати придуманий ритм. У проведенні цього завдання можна використовувати укр. нар. пісні-казки для дітей та вірші.

Для розвитку ладового, звуковисотного та інтонаційного слуху

можна використовувати такі творчі завдання:

1. Створити мелодію імені. Кожен учень до свого імені добирає мелодію.

2. Гра “Музична казка”. Школярі придумують інтонації, звуки, які можна почути в лісі, а також персонажів казок, з якими можна зустрітися під час музичного “мандрування”.

3. Імпровізація:

а) у створенні музичних фраз, певних у своєму виразному змісті. Початок мелодії вчитель імпровізує сам на склад “льо” або “ля”. Учням необхідно продовжити музичну фразу. До роботи зможе підключитись цілий клас. Таким чином, з’явиться музичний “ланцюжок”.

б) на даний учителем невеликий текст пісні, яка учням невідома.

Після цього необхідно показати, як ця пісня звучить у того чи іншого

композитора і вивчати її напам’ять.

4. Передати інтонацією різні почуття: сум, радість, печаль, упевненість та ін. за бажанням учень може співати зі словами, які він продумає сам. Підготовка до творчої діяльності передбачає заохочення в учнів допитливості, самостійної думки, нагромадження цілеспрямованих інтересів, підтримку розумових зусиль, розвиток асоціативного мислення, уяви, виконання різних конструктивних, фантазійних, трансформаційних творчих завдань, насичення навчального процесу завданнями комплексного впливу, в яких провідна навчальна дія підживлюється за рахунок інших (музичний супровід, живопис, елементи театралізації).

Художній образ діє на почуття, через них – на мислення. Він виражає ставлення до світу, людей, природи. Як у дітей, так і дорослих процес створення художнього образу відбувається поетапно. Потужним двигуном, що пробуджує бажання творити, є мотиви. Один із основних мотивів художньо-творчої діяльності – це почуття, які спонукають творити і впливають на того, хто споглядає створене. Другий, не менш важливий мотив – любов до даного виду діяльності, потреба в творчій самореалізації.

Творчі завдання для розвитку художньо-образних уявлень і виконавських здібностей під час гри на дитячих музичних інструментах.

1.Проілюструвати оповідання, вірш або маленьку історію музично-шумовим супроводом, що включало б певний ритмічний малюнок. Це завдання можна проводити, звертаючи до текстів пісень, які потім розучуватимуться на уроці.

2.Створити музичні ілюстрації до казки, запропонованої вчителем. Наприклад, під час розповіді “Про принцесу Гамму”, учні мають придумати мелодію дзвонів, що сповіщають про наближення ночі, колискову пісню, веселий танок та ін.

3.У ситуації “коли б я був композитором” визначити виражальні засоби для передбачуваного твору (наприклад, “Сумний настрій”, “В акваріумі”, “Хід ведмедів”, “Пташина полька”, “Грім”) і зобразити за допомогою музичних дитячих інструментів.

Найпоширенішим об’єктом, який учні сприймають, оцінюють і повинні вдосконалювати, є їхні відповіді, висловлення, оцінні судження про музику на уроках. Важливо спонукати учнів до щирих послідовних лексично багатих розмірковувань, викликаних почуттями, переживаннями від сприймання музики. Учні охоче доповнюють, розширюють, збагачують відповіді однокласників. Внесення творчого моменту завдання (самостійно узагальнити, зробити висновок, запропонувати свій варіант тощо) активізує мислення, естетичні почуття учнів, збільшує зацікавленість у навчанні. Наприклад: “пофантазуйте, що було б, якби зникла музика”, “Уяви, що ти – Попелюшка. Яку пісню ти б заспівала на балу?”, “Чи є в цьому творі негативні персонажі, кому ти погодився б допомогти стати добрими, кращими? Як би ти це зробив?”. Переведенню звичайних навчально-виховних завдань в розряд творчих сприяють ігрові форми роботи. На уроці музиці, іграми, які найбільше сприяють розвиткові в учнів творчих здібностей, є сюжетно-ролові та проблемно-моделюючі. Сюжетно-рольових іграх підготовка до ролі має і дає дітям можливість пофантазувати, створюючи конкретний образ самостійно. Беручи участь в таких іграх, учні розширюють знання набувають акторських, виконавських навичок, осягають характер героя, перевтілюючись в нього, набувають здатності мислити, відчувати й говорити так, як мислить, відчуває і говорить герой.

Проблемно-моделюючі ігри передбачають нестандартні ситуації, що вимагає від учнів самостійного творчого розв’язання висунутої проблеми (наприклад: “Що стане, коли мажорну п’єсу “Нова лялька” П.Чайковського виконати в мінорі? “Що стане, коли тему Пташки в симфонічній казці “Петя і Вовк” С.Прокоф’єва виконає музикант на валторні?”. Ви – Червона Шапочка. В лісі ви зустрічаєте не тільки Вовка, а й Івасика Телесика…”). Самостійне створення музичного або іншого супроводу до запропонованого оповідання, картини, казки (вокальні, інструментальні імпровізації, пластичні рухи), імпровізація та домислення (добирання дітьми слова, пропущеного у вірші, оповіданні, а також звуку пропущеного в мелодії пісні), колективне створення оповідань, музичних казок – ці то інші форми ігрових ситуацій забезпечують необхідні емоційні умови для творчого розкріпачення і самовираження дитини. Реалізації нею свого прагнення до дій у певних виявленнях (словах, рухах, музичних творах, фарбах тощо).

Важливі психологічні передумови розвитку творчих здібностей учнів формуються в різних формах імпровізацій. Початковими формами імпровізацій можуть бути ритмічні супроводи (власне рухові жести: плескання в долоні, плескання руками по колінах, клацання пальцями, притулювання тощо: гра на маленьких ударних інструментах: дерев’яних паличках, тарілочках, трикутниках, барабанах, бубнах) до декламацій або співу самих дітей. Такі супроводи можуть мати різні форми: йти паралельно і в безпосередньому зв’язку з мовним текстом, підкреслюючи чи доповнюючи її, або будуватися на остинатному ритмі. Відомо, яку радість доставляє дітям римована мова. Вона здатна пробудити образну фантазію, викликати інтерес до звуковидобування, до відтінків мовною інтонації

Супровід у плесканнях (в долоні) може перекладатися на супровід у різних жестах, а також за допомогою ударних інструментів. Ще одним із варіантів завдань може бути створення текстів і рим до заданих ритмічних послідовностей. Такі завдання стимулюють інтерес дітей до самостійного естетичного удосконалення сприйнятого, допомагають втілити естетичну мету шляхом створення нового.

Початковими вправами до самостійного створення мелодій можуть бути ритмічні вправи, в яких дитина вільно продовжує ритмічну послідовність, почату вчителем. При цьому необхідно намагатися, щоб обидві частини становили одне ціле і за формою, і за змістом.

Оскільки на початковому етапі діти ще не володіють точними звуковими уявленнями і відчувають труднощі, коли треба організувати звуки в ритм, можна придумувати і грати мелодії, що складаються з гамоподібних відрізків звукоряду і переважно з нот однакової тривалості. Цьому передує робота з оволодіння дітьми технікою гри на металофоні та ксилофоні.

Інша можливість для елементарної мелодичної імпровізації – створення мелодій на коротенькі тексти або ритми. Мелодії, що придумали діти, необхідно декілька разів проспівати, а потім перенести створенні мелодії на інструменти (ксилофони, металофони).

Одночасно з інструментальними можна вводити і вокально-творчі вправи на озвучування простих текстів, які попередньо ритмізуються. Для початку можна використовувати елементи творчих рольових ігор, імпровізацій типу “музичної розповіді”, ігри “Перевір себе”, “Знайка чи Незнайка?” (запитання-відповідь). Імпровізувати зручно на невеликому віршованому тексті, в якому присутні різні персонажі, що спілкуються. Вірш також має бути співучим, образним, легко піддаватися різноманітній ритмізації, бути цікавим за змістом. До певної міри вірш зумовлює ритм і форму мелодії, полегшуючи роботу дитини. Дітям також цікаво створювати короткі тексти у віршованій формі. У молодших школярів ще не досить розвинені спеціальні здібності (писати, малювати і ін.), тому учити їх фантазувати навколо певної мети, уявляти можливий свій витвір – основна передумова їх майбутніх успіхів, бо в процесі цього розвивається творче мислення. Тут будуть доцільні й заняття “усним творенням”, тобто розробкою задумів без їх реалізації. Наприклад: спробувати уявно створити музику до запропонованих картинок. В процесі цієї роботи можна привчати учнів ретельно шукати найбільш виразний і красивий варіант.

Захоплюючим для дітей є також процес створення імпровізацій, що використовують елементи інсценізації. Це імпровізація у ролях сценок, казок, байок. У процесі створення вокальних, інструментальних мелодій до текстів дітей треба спонукати до самостійних висновків, зауважень, порівнювання мелодій своїх товаришів, вибору найбільш вдалих, співучих. Завдання вчителя – створити умови для творчого самовираження кожного учня. Корисно, щоб учитель на уроці постійно наголошував: “Тут усі талановиті”, “Роби, як вважаєш за потрібне”, “Умій виразити себе.”

Розвитку творчих здібностей сприяє надання дітям вільного вибору у всьому, де є для цього можливість і доцільність. Так, для розкриття тієї чи іншої теми можна пропонувати не одну пісню, а декілька. Діти можуть послухати їх у моєму виконані, вчитися обирати одну з них для розучування, ту, яка більше сподобалася.

Навчальний матеріал уроку закріплюється здебільшого у процесі різних видів діяльності: співу, слухання музики, дидактичної гри, гри на музичних інструментах. Тут також слід враховувати побажання дітей. В результаті у них формується творча активність, інтерес до музичного мистецтва. Доцільно надавати дітям можливість вибору у творчих завданнях: хтось – ліпити. У процесі вільного вибору дитина зростає як особистість. В неї з’являється почуття дорослості, самостійності, зацікавленості в роботі, що дуже важливо для закріплення бажання займатися творчістю. Особливість педагогику мистецтва в тому, що творчості навчити не можна. Можна лише створити умови для пробудження активізації в учнів творчих імпульсів, активізації в учнів творчих імпульсів, для пізнання радості творення. Чим раніше розпочати таку роботу з дітьми, тим більше шансів, що творчі можливості учнів не згаснуть, а розвинуться, щоб виявитися згодом у всіх сферах діяльності. Важливу роль відіграє педагог, котрий має забезпечити належні умови для художньо-творчої діяльності вихованців, створити позитивний емоційний фон для її реалізації.

Учителя можна назвати творчим, якщо йому притаманні певні педагогічні здібності. Дослідження педагогічних здібностей на основі аналізу педагогічної діяльності провела Н.В.Кузьміна. основні компоненти відносно здібностей: конструктивний, організаторський, комунікативний, гностичний. Н.Кузьміна віддає перевагу таким педагогічним здібностям, як педагогічна спостережливість, педагогічне уявлення, педагогічний такт, розподіл уваги і вимогливість.

Тільки творчий вчитель може сформувати творчу особистість вихованця, допомогти йому виявити свої нахили та здібності, самоактуалізуватися. Для цього вчителеві необхідно глибоко вивчати і знати інтереси та захоплення школярів. Творча пізнавальна діяльність учнів виявляється в їхніх захопленнях різними видами мистецтва. Для творчого педагога творчо обраний шлях – це шлях яким він веде учнів до усвідомлення і розуміння себе та інших людей. Сучасній українській школі потрібен учитель з новим, якісним баченням проблем освіти, учитель – творець, професіонал, невтомний дослідник-новатор, здатний швидко перебувати напрям і зміст діяльності відповідно до зміни технологій та вимог суспільства.

Дитяча музична творчість є необхідною умовою музичного розвитку дітей, розвитку їх творчих здібностей. Формування творчих здібностей особливо сьогодні стає соціальною потребою, однією з головних задач сучасної педагогіки. Адже поза творчою активністю неможливо виховати гармонійно розвинену особистість.

Поєднання навчання і творчості повинно лежати в основі організації усіх видів музичної діяльності дітей. Саме творчість – прямий шлях залучення дітей до світу музики, активний засіб пізнання музичної культури.

Творчість в умовах хорової діяльності – вид навчально-пошукової діяльності, в ході якої учні відображають свої емоції за допомогою різних музично-смислових інтонацій і музично-виразних засобів. Музична творчість дітей не є однотипною, вона існує в різноманітних формах, які відповідають різним видам музичної діяльності – творча діяльність в процесі сприйняття творів, виконавстві і складанні. Дитяча творчість має не самостійне художнє, а перш за все виховне значення.

Емоційний відгук дітей молодшого шкільного віку на музику взагалі та пісенну діяльність особливо, створює сприятливі умови не тільки для розвитку музичних здібностей, співацького голосу, але й розвитку творчих здібностей учнів.

Розвиток творчих здібностей залишається до теперішнього часу не зовсім вирішеною проблемою, хоча спроби вирішення цієї проблеми були зроблені і в вітчизняному і зарубіжному масовому музичному вихованні.

Психолого-педагогічний аналіз творчої діяльності вказує на її складність, необхідність поступового розвитку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алієв С.К., Вчителю музики: досвід, традиції і новації. Волгоград, 2003

2. Єлагіна Л. Методичні розробки уроків музики. – Харків, 2002.

3. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної творчості: Навч.посібник. – К. 1997.

4. Д.Кабалевский “Воспитание ума и сердца” Москва, “Просвещение”, 1981.

5. Д.Кабалевский “Как рассказывать детям о музыке” Москва, “Просвещение”, 1989.

6. Лейтес Н.С. Способности и одаренность в детские годы. – М.: Знание, 1984. – 79 с.

7. Литвинов В. Правда воображения: О психологи творчества // Литер. Обозрение. – 1987. - № 12. – С. 14-19.

8. Матюшкин А.М. Загадки одаренности: Проблемы практической діагностики. – М.: Школа-Пресс, 1993. – 128 с.

9. Морально-эстетические проблемы творчества / Сб.статей под ред. Л.Т.Левчук. – К.: Высшая школа. 1981.

10. Піхманець Р.В. Психологія художньої творчості. – К.: Наукова думка, 1991. – 164 с.

11. Пономарьов Я.А. Психологія творчості. – М.: Наука, 1989.

12. Рагозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів // Мистецтво і освіта. – 1997. - № 2.

13. Резерв успеха – творчество.- /Под ред. Г.Нойнера, В.Калвейна, К.Кейна. – М.: Педагогика, 1989. – 120 с.

14. Роджерс Н. Творчество как усиление себя // Вопросы психологии. – 1990. № 1. – С. 164-168.

15. Ростовський О.Я. Музичне виховання в школі. – К., 2002.

16. Рудницька О.П. Музика і культура особистості: проблеми сучасної педагогічної освіти. – К.: ІЗМН, 1998.