ЗМІСТ

Пояснювальна записка.	с.3
Модуль 1:
Тема 1. З історії розвитку музичної психології.	с.7
Тема 2. Індивідуально-психологічні якості особистості музиканта	с.
Тема 3. Здібності як психолого-педагогіна категорія	с.
Тема 4. Психологія музичних здібностей	с.
Тема 5. Психологія музичного сприймання	с.
Модуль 2:
Тема 6. Психологічні основи розвитку музичних здібностей школярів	с.
Тема 7.Особливості формування музичної культури сучасних школярів	с.
Тема 8. Формування творчих здібностей	с.
Тема 9. Психологічні основи розвитку дитячого співацького голосу	с.
Тема 10. Проблема виховання емоційної культури особистості	с.

Програму створено на базі навчального плану спеціальності “Музична педагогіка і виховання та художня культура”, розглянуто на засіданні кафедри співів і диригування 28 серпня 2006 р. Протокол №1.

Терміни та обсяг курсу

Термін навчання десять тижнів

Кількість модулів 2

Теоретичний блок 20 годин

---------------------------------------------------------------------------------------------------Контрольні завдання 12 годин

консультації 6

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------Залік

Загальний обсяг курсу

Зав.кафедри співів і диригування Сбітнєва Л.М.

Програму створила:

Доцент кафедри співів і диригування

Сбітнєва Л.М

ЩОТИЖНЕВЕ ПЛАНУВАННЯ.

1 тиждень: Ознайомлення та конспектування тем №1, №2.

2 тиждень: Виконання котрольного завдання №1, №2.

3 тиждень.Робота над темою №3, №4.

4 тиждень. Виконання контрольного завдання №3.

5 тиждень.Робота над темою №5, №6.

6 тиждень. Виконання контрольного завдання №4.

7 тиждень. Ознайомлення та конспектування теми №6, №7.

8 тиждень.Виконання котрольного завдання №5.

9 тиждень. Робота над темами №8, №9, № 10..

10 тиждень.Виконання конрольного завдання №6.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА.

Курс з основ психології музично-творчої діяльності викладається студентам спеціальності “Музична педагогіка, виховання та художня культура” з метою теоретичної і практичної підготовки майбутніх спеціалістів до музично-педагогічної діяльності в аспектах специфічності музичної діяльності та її психологічної сутності. Галузь музичної психології є прикордонною між сферою мистецтва і сферою науки про людину, традиційно вважається однією з тих, де панують фантазія та уява, творчість. Довгий час вважалося, що творчий процес дається від Бога, але сучасна наука, методи пізнання дозволяють людині оволодіти тайнами творчої діяльності.

Важливою проблемою для сучасної музичної педагогіки є питання про ранні вияви та розвиток музичних здібностей, питання музичного навчання і виховання.

Фахівець зі спеціальності “Музична педагогіка, виховання та художня культура” повинен бути професійно освіченим з боку психологічної підготовки до діяльності музиканта-педагога. Формування педагогічної майстерності майбутнього спеціаліста в значній мірі обумовлено рівнем оволодіння ним системою знань та вмінь з питань психології музичного мистецтва, психології музичної діяльності, психології музичного сприйняття та психології музичних здібностей тощо.

Мета дистанційного курсу:

• поглиблене знання студентами основ психології музично-творчої діяльності;

• формування у майбутніх спеціалістів вмінь і навичок управління психологічною стороною музично-виховного та навчального процесу.

Робоча програма курсу “Основи психології музично-творчої діяльності” складена з урахуванням сучасних вимог до підготовки музикантів-педагогів сучасної загальноосвітньої школи, положень Закону України “Про освіту”, теоретичних розробок провідних науковців у галузі психології мистецтва.

Курс розрахований на 20 лекційних занять та 6 годин практичних занять.

Важливою складовою частиною курсу є самостійна робота студентів.

Підсумок – залік.

Т Е М А Т И Ч Н И Й П Л А Н Л Е К Ц І Й . Модуль 1:
Тема 1.З історії розвитку музичної психології.
Тема 2. Індивідуально-психологічні якості особистості музиканта
Тема 3. Здібності як психолого-педагогічна категорія
Тема 4. Психологія музичних здібностей
Тема 5.Психологічні основи розвитку музичних здібностей школярів
Тема 6.Психологія музичного сприймання
Модуль 2:
Тема 7. Особливості формування музичної культури сучасних школярів
Тема 8. Формування творчих здібностей
Тема 9.Психологічні основи розвитку дитячого співацького голосу
Тема 10.Проблема виховання емоційної культури особистості.

Модуль 1.

Тема 1. З історії розвитку музичної психології.

МЕТА: дати студентам уявлення про розвиток психології музичного мистецтва, психології художньої творчості. Ознайомити з розвитком поглядів, починаючи з Давньої Греції, на музичне мистецтво як найважливіший засіб формування гармонійної особистості. Дати інформацію про направлення сучасної музичної психології.

Основні поняття: музична психологія, психологія художньої творчості, музична діяльність, психологія музичного сприймання, психологія музично-виконавської діяльності, психологія музично-творчої діяльності, психологія музичного навчання і виховання.

ПЛАН.

1.Розвиток музичної психології – (від представників давньогрецької філософії, китайської натурфілософії та до появлення наукової музичної психології у 19-му ст.), внесок вітчизняних психологів у розвиток музичної психології.

2.Направлення музичної психології – психологія музично-виконавської діяльності, психологія музично-творчої діяльності, психологічна підготовка музиканта до виступу, розвиток музичних здібностей, психологія музичного навчання і виховання, психологія музичної пропаганди та музично-критичної діяльності, функціональна музика, музична психотерапія, соціологічні дослідження в галузі музичного мистецтва.

3.Методи музичної психології – спостереження, тести, опитування, експеримент.

Ознайомтесь та законспектуйте:

Для майбутнього виконавця дуже важливо знати – як народжується художній образ у глибинах людської психіки? Які існують психологічні умови сприймання прекрасного?

Музична психологія як наука бере свій початок ще в далекій давнині, тоді, коли античні філософи зробили цілий ряд важливих висновків щодо ролі і значення музики у суспільному житті. На погляд відомих вчених, закони природи незмінно відповідають канонам краси. Аналіз існуючої літератури дозволяє стверджувати, що відомі філософи вважали музику найсильнішим засобом впливу на внутрішній світ особистості. Феномен натхнення, який є центральним для будь якої художньої творчості, для давніх мислителів був священним та таємничим. Та слід сказати, що і в сучасний час погляди на процес творчості не змінилися, і для сучасних дослідників творчості ще не все є зрозумілим, хоча за останні десятиріччя психологам все ж вдається досліджувати деякі сторони у діяльності митців.

В усі часи музика визнавалася найбільш таємничим, загадковим та найтонкішим фактором розвитку всього живого на Землі, це – сама Гармонія. Езотеріки вважали, що світ народився від найвищих вібрацій, стверджували, що музика немов би не тільки передбачує значні події в житті суспільства, але й сама формує їх, викликає до життя.

Існує сучасна точка зору музикознавців на послідовність зміни «музичних формацій», тобто музика відбиває те, що вже відбулося в економіці або політиці.

Викликає інтерес давньогрецька філософська думка щодо значення музики як у житті окремої людини, так і в житті суспільства.

Від Піфагора почалася традиція зрівнювати суспільне життя з музичним ладом, оркестром, у якому кожній людині відведена особиста роль. Саме Піфагор вважав, що існують мелодії та ритми, засобами яких можливо впливати на душі молодих людей.

На думку Платона, могутність і сила держави залежать від того, яка музика, у яких ладах і ритмах звучить у цій державі. Він вважав, що музичні ритми і лади мають можливості позитивного впливу на поведінку людини. Музику, як засіб гармонізації індивіда з суспільним життям вважав також послідовник Платона Аристотель, він розробив вчення про мімесіс, у якому розкривалися уявлення про внутрішній світ людини, та засоби впливу на цей світ за допомогою мистецтва. Саме в теорії мімесіса була розроблена концепція катарсиса, згідно якої в душі глядача та слухача твору мистецтва давньогрецької трагедії здійснювалося звільнення від болючих афектів.

Аристотель описував музичні лади, які змінюють психіку у тому чи іншому спрямуванні. Особливо цей філософ накреслював на значенні дорійського ладу – мужнього та серйозного. Фригійський лад здавався Аристотелю неврівноваженим та збуджуючим, а лідійський – жалісливим. Тому і рекомендувалося добропорядним громадянам створювати, виконувати та слухати музику переважно у дорійському ладу. Ці погляди на значення музики у вихованні стосувалися і музичних інструментів, так, не рекомендувалася музика, яку виконували на авлетичних музичних інструментах (авлос - давній гобой, флейта, бубни, тімпани). А ось такі інструменти, як кіфари, ліри, набли, тобто струнні інструменти, напроти, молодь повинна була слухати.

Давні греки називали людину, яка не вміла грати на музичних інструментах, співати, танцювати – ахореутос, тобто така людина була непридатна для участі в хореї (музично-хореографічне дійство, яке об”єднувало усіх жителів давньогрецького полісу в одне ціле).

Ми можемо знайти багато прикладів у античних авторів, які відбивають вплив мистецтва на психічний стан людей. Наприклад, в епосі про Одісея згадується, що рани героя загоювалися від музики. А Орфей, засобами своєї гри та співу, впливав на всі сили природи.

Відомий філософ Демокрит вважав, що потрібно слухати музику при інфекційних хворобах, а Платон пропонував своїм пацієнтам ліки та одночасно обов’язково слухання магічних пісень Таких прикладів у давній літературі можна знайти достатньо багато. Наприклад, у китайській натурфілософії(111в. до н.е.) музика розглядалася як символ порядку і цивілізації. У давньому Китаї музика складала важливий елемент виховання і входила в число наук, обов’язкових для виховання. А в Індії лікарі широко використовували музику як лікувальний засіб. Слід сказати, що східні лікарі за допомогою визначення змін у ритміці пульсу, і сьогодні можуть поставити діагнози двох десятків хвороб.

В середні віки музична психологія розвивалася у роботах музикантів-теоретиків – Боеций, Гвидо Аретинський, Царліно та ін. У XVII-XVIII століттях ці проблеми розглядали музиканти-філософи – Кунау, Кирхер, Матессон. Німецький теоретик Атаназіус Кирхер пояснював природу музичних смаків з точки зору їх співвідношення природному темпераменту окремої людини. Він вважав, що меланхоліки полюбляють серйозну та сумну музику, сангвініки, завдяки легкому збудженню – танцювальні стилі. Свої особливості мають холерики – саме в них танці приводять до запалення жовчи, флегматики надають перевагу високим жіночим голосам.

Вважається, що наукова психологія бере початок в роботах німецького дослідника Г.Гельмгольця – “Вчення про слухові відчуття як фізіологічна основа теорії музики”. Саме Гельмгольц розробив резонансну теорію слуху, згідно якої слухові відчуття виникають завдяки резонуванню внутрішніх органів слуху у відповідь на зовнішні впливи. Важливою ідеєю цього вченого є також уявлення, що одиничний звук являє собою акорд, звучання якого засновано на законах акустики. У створеній Гельмгольцом теорії консонанса і дисонанса ці два музичних явища пояснялися наявністю особливих ритмічних коливань між частинними та комбінаційними тонами. Найбільше число таких коливань є у дисонансних акордах, найменше – в квінті й октаві.

Значний вклад у розвиток музичної психології зробив другий німецький дослідник – К.Штумпф, саме його роботи почали з’являтися в кінці ХІХ-го сторіччя. В цих роботах були закладені основи концепції про два компоненти висоти музичного звуку. Сутність цієї концепції заключається у тому, що зі зміненням одного фізичного признаку звуку – частоти коливань – змінюються одночасно два психологічних признака – тембр музичного звуку та його висота. Ці ідеї розвивалися згодом в роботах вчених – М.Майера, Г.Ревеша, В.Кьолера.

На початку музична психологія розвивалася у рамках вивчення тих відчуттів, які доносяться до слуху простими тонами. Саме тому і виникла назва – “тон психологія” як вчення про звуки, які не мають часткових тонів.

Це вчення, в свою чергу, розвивалося у межах ідей атомізму, сутність яких полягала у тому, що в системі, яка створюється з простих та складних форм психічних процесів, приоритет надається, як вказував Є.Назайкінський, першим формам, і вони розглядаються у відношенні до других як вихідні, тобто основні. Ідеї атомізму володарювали в психології з кінця ХІХ-го до 20-х років ХХ-го сторіччя, коли їм на зміну прийшли принципи цілісності сприймання. Ці принципи розвивалися у гельштальтпсихології. Гельштат означає цілісність. Головним у цьому направленні було те положення, що у сприйманні об’єкту основним є не окремі відчуття, а синтез усіх відчуттів у всій повноті. Тобто, можна сказати, що окремі сторони починають відокремлюватися лише зі здобуттям навичок аналітичного, диференційованого сприймання. Гельштатпсихологія за прикладами часто зверталася до музики, стверджуючи, що ціле у сприйманні не є рівним сумі окремих відчуттів – від звуків, тембрів, ритмів та ін. Однією з перших робіт, яка відбивала положення гельштатпсихології в теорії музики, була робота Е.Курта (1931 р.). В цій роботі успішно були розроблені такі поняття, як “константність сприймання”, “просторові компоненти”.

У 1946 році в Берні була опублікована книга Ревеша “Введення в музичну психологію”, у якій автор розглядає музичну психологію як один з розділів загальної психології. Але цей погляд спростував німецький дослідник А.Веллек, який у 1963 році випустив книгу “Музична психологія і музична естетика”. Розвиваючи ідеї Курта, Веллек сформулював “закон парсиномії”, згідно якому сприймання як активний процес здійснюється по принципу випереджуючого відбиття. Тобто слухач будує гіпотезу продовження музичної думки, виходячи із загальних принципів будування цілого, у якому фрагмент твору, який звучить у даний момент, є частиною цілого. А.Веллек та інші представники гельштатпсихології збагатили музичну науку уявленнями про цілісність, образність, структурну організованість, константність. У процесі сприймання здійснюється безперервний рух від цілого до частковостей і від частковостей до цілого. Тобто, при сприйманні незнайомого музичного твору (це може бути і інший об’єкт навколишньої дійсності), свідомості важко зразу осягнути все, тому увага фіксується лише на окремих деталях, але повторні прослуховування допомагають осягнути твір у цілому, адже становиться зрозумілою внутрішня структура.

В нашій країні проблеми музичної психології відбиті у працях Б.М.Теплова, Є.В.Назайкінського, В.В.Медушевського, Г.С.Тарасова, Л.Л.Бочкарьова, В.І.Петрушина та ін.

Існує декілька направлень музичної психології – психологія музичного сприймання, психологія виконавської діяльності, психологія музичної творчості, соціологія музики, діагностика музичних здібностей, психологія музичного виховання та навчання. Найбільш розробленою є галузь музичного сприймання, їй присвячені роботи відомих вчених – Б.В.Асаф’єва, Б. Л. Яворського, Ю.М.Тюліна, Л.А.Мазеля, Є.Назайкинського, В.Медушевського, Н.Ветлугиної, В.Бєлобородової, Ю.Алієва та ін. Всі автори відштовхуються від положення Б.Теплова про те, що головним змістом музичного твору є почуття. Існує інша точка зору (німецький музикознавець Е.Ганслик) – музика – це лише гра звуків і за ними не може бути ніякого змісту. Ганслик стверджував, що зміст музики неможливо точто передати словами. Б.М.Теплов, талановитий музикант і відомий психолог стверджував, що “специфічним” для музичного переживання є переживання звукової матерії як відбиття визначеного змісту. Емоційний зміст визначного твору абсолютно визначений, а невизначеним є лише його словесне описання.

Важливим є положення Теплова про те, що світ музичних образів неможливо зрозуміти, якщо не звертатися до історії створення творів, епох, у яких творили відомі композитори, не зрозуміти ті почуття, які відбиваються у творах та ін. Сприймання – це не пасивний відгук слухача на переживання музичного образу, сприймання – це активний процес, у якому є місце для діалогу композитора ( виконавця) і слухача

Направлення музичної психології.

1. Психологія музично-виконавської діяльності – вивчає та дає рекомендації в галузі адекватної передачі композиторського задуму у конкретному виконанні. Вирішує проблеми сценічного артистизму та акторської майстерності. Розглядає задачі психологічної підготовки виконавця до виступу.

2. Психологія музично-творчої діяльності – вивчає закони композиторської діяльності, галузі сприймання, виконавства.

3. Діагностика музичних здібностей - питання проблеми раннього виявлення і розвитку творчих здібностей. Саме знання з галузі основ психології музичної діяльності можуть допомогти у виборі виду музичної діяльності в залежності від психологічних якостей особистості.

Психологія музичного навчання і виховання - цей розділ тісно пов’язаний з педагогікою і загальною психологією. Важливим аспектом результативності роботи педагога-музиканта є глибокі знання саме дитячої психології та педагогічних знань.

Не менш важливим є розділ психології музичної пропаганди та музично-критичної діяльності – важливість естетичної оцінки того чи іншого музичного твору, знаходження у ньому історичних зв’язків – адже саме для цього потрібно використовувати музикознавцям знання галузі психології пропагандистського впливу, методів структурування та подачі інформаційного повідомлення в конкретній аудиторії.

Функціональна музика – за її допомогою здійснюється естетичне наповнення побуту, особливо у сфері виробництва, адже така музика сприяє оптимальному ритму праці, збільшує її ефективність. Але використання музики у трудових колективах має свої закономірності, пов’язані з особливостями виникнення та протікання нервово-психічних процесів упродовж робочого дня та особливостями виникнення емоційних процесів під час слухання музичних творів різного жанру і характеру. Тобто підбір музики може впливати як на збільшення результатів праці так і впливати на самопочуття втомленої під час робочого дня людини.

Музична психотерапія вивчає проблему використання музики в оздоровчих цілях. Можливість музики впливати на емоційні стани людини, катарсичний ефект глибокого музичного переживання у процесі сприймання і виконання ще не достатньо вивченні.

Соціологічні дослідження у галузі музичного мистецтва по’язані з виявленням музичних смаків слухачів у залежності від віку, виховання, культури, освіти та ін. Такі знання допомагають музикантам вивчати свою аудиторію та правильно будувати свої виступи.

ВИСНОВКИ.

Музична психологія як наука бере свій початок у надрах філософії

І саме античні філософи зробили перші висновки про значення музичного мистецтва в житті людини, та про вплив музики на її психічні стани. Теорія етоса давніх авторів змінилася теорією афектів, у якій досліджувалася проблема впливу музики в залежності від темпераменту. Науковий підхід до вивчення проблем музичної психології розпочався з середини ХІХ-го сторіччя в роботах Г.Гельмгольця. На початку музична психологія розвивалася на принципах атомізму (головна увага приділялася окремим якостям музичних звуків). Гельштальтпсихологія, яка з’явилася в кінці ХІХ-го, початку ХХ-го сторіччя внесла значні зміни в розуміння питань та розвиток музичної психології.

Дискусія Б.М.Теплова і Е.Ганслика та інших представників формалістичної естетики дозволили виявити зміст музичних образів.

Численні напрямки досліджень музичних явищ допомагають музикантам здійснювати свою творчу діяльність свідомо, з більшим розумінням.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №1.

Контрольні завдання:

1.Проаналізуйте історію розвитку музичної психології як науки та опишіть особливості цього процесу в античності, середньовіччі.

2. З якого періоду починається науковий підхід до проблем музичної психології? Опишіть роль Г.Гельмгольця у розвитку музичної психології.

3.Опишіть, сим відрізняються погляди Е.Ганслика на природу музичного мистецтва від поглядів Б.М.Теплова?

4.Перечисліть направлення музичної психології.

Л І Т Е Р А Т У Р А .

1.Античная музыкальная эстетика. - М., 1960.

2.Музыкальная эстетика западноевропейского средневековья и Возрождения.

- М., 1966.

3.Психология художественного творчества. - Минск. 1999.

4.Петрушин В.И. Музыкальная психология. - М., 1997.

5.Тихомирова Н.Ф., Скляр П.П. Музыкальная психология. - Киев, 2001.

6.Шестаков В.Г. От этоса к афекту. – М., 1975.

7.Щёкин Г.В. Основы психологических знаний. –К., 1999.