17

Надвірнянський коледж НТУ

Викладач: Лавринович Б.І

Дисципліна: «Транспорна географія»

ТЕМА №9:

«Залізничний транспорт» Питання:

9.1 Розвиток залізничного транспорту.

9.2 Поняття про основнi елементи технiки, технологiї, органiзацiї та управлiння на залiзничному транспортi

9.3 Класифікація залізничних станцій і вузлів та їх розміщення.

Самостійна робота

9.4 Основнi показники роботи залізничного транспорту України

9.5 Об’єм перевезень та головні залізничні лінії.

9.6 Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку

Тестові питання для самоконтролю.

Література:

1. Соболєв Ю. В., .Дикань В. Л., Дейнека О. Г., Писаревський І. М.,. Позднякова Л. О. Єдина транспортна система.: Навчальний посібник.– Х.: Олант, 2002. –287с.

2. Савенко В. Я., Гайдукевич В. А. Транспорт і шляхи сполучення: Підручник для внз ... 2-ге вид. - К.: Арістей, 2007. - 252 c.

3. Б.П. Яценка.: Економічна і соціальна географія світу»- К.: Прок-Бізнес, 2004.-256с.

4. Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України – К.: “Зодіак-Еко” 1998 р. - 232 c.

5. Яцківський Л.Ю., Зеркалов Д.В. Загальний курс транспорту: Навчальний посібник.- Кн..1.-К.: Арістей, 2007.-544с.

6. Розміщення продуктивних сил. / За ред. Є.П. Качана. –. К.: Вища школа, 1997.-325с.

7. Аксенов И.Я. Единая транспортная система: Учебник для вузов / М.: Высшая школа, 1991. – 383 с.

8. Заворицький В.Й., Кизима С.С., Ткачук В.М.,Воркут ТА. Транспорт і шляхи сполучення, -К.: НТУ1996. –170 с.

Надвірна, 2011

9.1 Розвиток залізничного транспорту.

Попередники залiзниць — це так званi колiйнi дороги, по яких перемiщувались за допомогою людей або тварин. Вони використовувались на рудниках та шахтах Європи ще в ХVI ст. Колiя на них встановлювалась або у виглядi жолобiв у каменi, або у виглядi лижнi з деревини, а пiзнiше з бруса.

Першi у свiтi металевi рейки застосував росiйський гiдромеханiк К.Д. Фролов у 1764 р. на Змiїногiрському руднику (Алтай) для транспортування руди. Тiльки чотирма роками пiзнiше англійці застосували в Дербi на металургiйних заводах цiльнометалевi рейки.

У 1788 р. в Петрозаводську була споруджена досконала дорога з кутковими рейками на металургiйному заводi. Тут iнженер А.С. Ярцев склав копiю з окремих ланок рейок, вiдлитих iз металевими шпалами iз застосуванням суцiльного стрiлочного її переводу.

Бiльш досконалу дорогу побудував Петро Фролов (син гiдротехнiка К.Д. Фролова) на Коливано—Вознесенських завода 1806—1809 рр. На протязi 1867 м шлях був викладений горизонтально за рахунок побудови моста й вiадука в низинi та виїмки, на височинi. Чугуннi рейки мали напiвкруглу поверхню кочення, а колеса, вiдповiдно, залiзну. Рейки спирались на поздовжнi дерев’янi колоди, а останнi — на дерев’янi гупали. Один кінь перемiщував три вагонетки, витрачаючи на рейс 45 хв. Для переводу вагонеток було побудовано поворотне колесо, а для розвантаження використовувався прототип естакади.

Перший паровоз для залiзницi створив англiєць Тревiсiк на початку Х1Х ст. На випробуваннях 21 лютого 1804 року цей локомотив вiз 5 вагонiв iз вантажем i 60 робiтникiв зi швидкiстю 8 км/год.

Потiм було побудовано паровоз Голенкисопа (1812 р.), паровоз Горунтона (1813 р.). Усi першi локомотиви були неекономiчнi, тихохiднi й ненадiйнi. Тiльки модель Дж. Стефенсона «Ракета» (1829 р.) виявилась удалою. Ця модель стала прототипом парових локомотивів.

Першу комерцiйну залiзницю було побудовано в Англії в 1825 р. Мiж Стоктоном i Дарлiнгтоном. У день вiдкриття (25.09) перший потяг складався з 38 вагонiв з вантажем (вугiлля та зерно) та 600 пасажирiв.

При вазi потягу бiля 90 тонн потяг покрив вiдстань у 18 км за 5 хв. Стефенсон побудував i другу залiзницю мiж Ліверпулом i Манчестером у 1830 р. «Ракета» показала швидкiсть 21 км/год., а пiзнiше — 45 км/год.

Слiдом за Англiєю невеликi дiлянки залiзниць побудували Францiя (1832 р.), Бельгiя (1835 р.) Германiя (1835 р.) й iншi.

Перша росiйська залiзниця була офiцiйно вiдкрита 30 жовтня 1837 року мiж Петербургом i Царським Селом. Для цiєї залiзницi першi вагони та паровози були закупленi в Англії. Мiж тим ще 1833 р., тобто за 4 роки до вiдкриття Царськосiльської залiзниці уральський механiк Михайло Черепанов разом iз сином побудував на Нижньотагiльському заводi Демидових вiтчизняйий, сухопутний пароход, який по «Чавунних колесопроводах» возив не більш 200 пудiв вантажу зi швидкiстю 12—15 верст за годину (3—16 км/год.).

У 1843—185 1 рр. була побудована залiзниця Петербург—Москва. Ця дорога на той час була найдовшою двоколiйною залiзницею зi складними конструкцiями мостiв, станцiями, вокзалами, депо. Для неї були побудованi вiтчизнянi паровози та вагони. В 1865—1875 рр. середньорiчний прирiст росiйської залiзничної мережi склав 1,5 тис. км, а в 1893—1897 — бiля 2,5 тис. км.

У 1850—1900 pp. протяжність залізниць збільшилася: в Німеччині у 9 разів, у Франції — в 13, а в Росії — у більш як 100 разів. У 1869 р. була побудована перша трансконтинентальна лінія між Нью-Йорком і Сан-Франциско. Лінія Москва — Смоленськ — Мінськ — Брест — Варшава була збудована у 1871—1872 pp., залізниця Рига — Орел — у 1868-1871 pp.

У США в 1850—1860 pp. було побудовано 34 тис. км залізниць. Дешевий залізничний транспорт сприяв усуненню регіональних відмінностей у Європі. Цей вид транспорту, зокрема, стимулював розвиток курортного бізнесу у Швейцарії та Середземномор'ї.

Нині у країнах Заходу довжина залізничної мережі скорочується. Це зумовлено конкуренцією автомобільного транспорту, який здатний виконувати перевезення за принципом "від дверей — до дверей". Водночас у багатьох країнах довжина залізничної мережі збільшується. Це, як правило, відбувається у великих за площею країнах, які освоюють свої території, багаті на природні ресурси, зокрема, у Китаї, Росії, Індії, Канаді. Китай щороку будує 1 тис. км залізниць. У світі налічується понад 1,2 млн км залізниць загального користування, з них 200 тис. км електрифіковані.

Найдовша мережа залізниць у США (200 тис. км), на другому місці — Канада (90 тис. км), не набагато відстає Росія (87 тис. км). Значна довжина залізничної мережі також в Індії (63 тис. км), Китаї (53 тис. км), ФРН (45 тис. км), Аргентині (40 тис. км), Австралії (36 тис. км), Франції (34 тис. км), Бразилії (31 тис. км).

Довжина залізничної мережі не дає повного уявлення про розвиток цього виду транспорту через неоднакові території країн. Тому для характеристики мережі застосовують такий показник, як щільність, тобто довжину мережі ділять на площу території країни. За цим показником лідирує Німеччина, у якій на 1000 кв. км території припадає 125 погонних кілометрів залізниць. Висока щільність залізничної мережі також у Польщі (80), Японії (75), Великобританії (70), Італії (65), Франції (60). В інших країнах світу, в тому числі в економічно розвинених, щільність дещо менша.

Залізниці як колишнього СРСР, так і нинішньої Росії використовуються дуже інтенсивно. Наприклад, на частку СРСР припадало лише 12 % залізничної мережі світу, але частка вантажообороту становила понад 50 %. Залізничний транспорт СРСР забезпечував і левову частку пасажироперевезень.

Виробництво паровозів США припинили у 50-х роках XX ст., Європа — у 60-х роках. У 90-х роках поширилась інформація, що Китай залишився єдиною країною у світі, яка виготовляла невелику кількість паровозів. Перший електровоз було продемонстровано у Берліні в 1879 р. Спочатку електричний потяг використовувався на міському та приміському транспорті, потім — у метро, а згодом — на магістральних залізницях. Одна з перших електрифікованих залізниць з'явилася в Італії у 1902 р.

У Росії 43 % залізниць електрифіковані. В деяких країнах світу цей показник вищий. Наприклад, у Швейцарії електрифіковані практично всі залізниці. Інші країни мають такі показники: Нідерланди - 70 %, Швеція - 65 %, Італія - 53 %, Австрія - 50 %, Польща — 46 %, Іспанія — 46 %. У США лише 1 % залізниць електрифіковані. Залізничний транспорт кінця XX ст. за технічним рівнем значно перевищує рівень XIX ст.

У 1964 р. в Японії почали функціонувати швидкісні поїзди ("шинксансен" — куля-поїзд), які розвивають швидкість 210 км/год. Згодом швидкісні залізниці були споруджені у Франції, а наприкінці XX ст. — у Німеччині. У світі з'явилися комутаторні поїзди (commuter trains), швидкотранзитні легкорейкові системи (light railway rapid-transit systems), потяги, що приводяться в рух стисненим повітрям, тощо.

Будівництво залізниць в Україні почалося в 60-х роках XIX ст. Перша залізниця збудована в 1861 р. (Львів — Перемишль), друга (Одеса — Балта) — в 1865 р. Пізніше цю залізницю продовжили до Києва, а потім і до Москви. Невдовзі почала функціонувати залізниця від Курська через Харків до Азовського моря. У 1870 р. Одесу сполучили залізницею через Київ—Курськ із Москвою. У 70-х роках збудовано залізницю Знам'янка — Миколаїв, ряд залізниць, що з'єднали Росію з Румунією та Австро-Угорщиною. До Балтійських портів вели залізничні лінії Ромни — Лібава, Київ — Ковель — Брест — Кенігсберг (нині Калінінград). У другій половині XIX ст. почалося будівництво залізниць у Донбасі та Придніпров'ї. Першими залізничними лініями тут були Харків — Слов'янськ — Микитівка — Таганрог та Воронезько-Ростовська залізниця. У 1871—1872 рр. залізниці Донбасу були з'єднані із загальною залізничною мережею Росії. В 1884 р. закінчено будівництво так званої Катеринівської залізниці: Донбас — Кривий Ріг Через Катеринослав, яка сполучала донецьке вугілля ) криворізькою рудою. В 1875 р. закінчено будівництво залізниці Харків — Севастополь.

До 1890 р. всі найважливіші міста України були з'єднані залізницями з центральною Росією. Наприкінці XIX — на початку XX СТ. у зв'язку з промисловою кризою темпи залізничного будівництва В Україні помітно знизилися.

Загальна довжина залізниць України в 1913 р. становила 15,6 тис. км. У довоєнні роки в Україні споруджено майже 5 тис. км залізниць. Основне будівництво нових і докорінна реконструкція діючих магістралей зосереджувалися у напрямах Донбас — Валуйки — Єлець — Центр, а також на інших виходах з Донбасу.

У 1937 р. спорудження і реконструкцію залізниці Донбас — Москва було завершено. Збудовано залізницю Херсон — Харків.

Внаслідок впровадження досягнень науково-технічного прогресу, збільшення обсягів випуску нових ефективних, більш економних видів рухомого складу (тепловозів, електровозів) з 1957 р. випуск паровозів у країні припинився.