Гармонізація внутрішнього світу шляхом позбавлення його від

негативних наслідків конфліктів, боротьби у суспільства, а також комплексів, травм і образ і встановлення душевної рівноваги

2. Другим аспектом цієї функції є здатність справжнього класичного мистецтва до очищення (катарсис) внутрішнього світу шляхом позбавлення його від впливу мирської маячні (суети), відриву від матеріального світу шляхом заміни ложних, мінливих почуттів – справжними з метою духовного оновлення людини.

Психологічне очищення, яке несе з собою справжнє мистецтво тісно пов’язане з морально-духовним оновленням людини. Таким чином, у цьому аспекті очевидна спроможність мистецтва цілюще впливати на душу людини, що дуже важливо в сучасних умовах.

6. Ігрова функція. Ігровий елемент завжди присутній в історії мистецтва і в деякі періоди він стає майже домінуючим, наприклад у XVIII ст., або в сучасних умовах масової культури. Елемент гри завжди є і виконує важливу роль у творчості як „некорисному”, вільному процесі, коли важливі ідеї, рішення проблем надходять випадково. Цей на перший погляд некорисний елемент, виконує, дуже важливу творчу функцію пошуку нових форм та засобів художнього вирішення або самовираження особистості. Тому гра завжди беспосредньо пов’язана з творчістю, оновленням та розвитком мистецтва, а також виявленням захованих потенційних здібностей особистості. Проте, зведення гри до самоцілі - перетворює власне саме мистецтво в поверхове, некорисне, або розважальне заняття, яке у ліпшому випадку лише приносить задоволення. Таким чином, гра повинна бути засобом, шляхом вирішення серйозних завдань мистецтва.

7. Розважальна функція. у мистецтві виконує роль художнього засобу боротьби з недоліками, пороками людства у жанрах комедія, містерія, бурлеск, але у легкіх жанрах сучасного мистецтва і масової культурі сміх, задоволення перетворюються на самоціль.

9. наближення до поверхові задоволення, що пов’язано з комерційним впливом на мистецтво. Розважання у мистецтві необхідно як форма психологічної розрядки, переключення, підвищення настрою, змінювання стану людини позбавляючи її від всього негативного, особливо, зайвої агресивності, незадоволеності, невпевненості, нервовості, які властиві багатьом молодим людям.

Таким чином, мистецтво є багатогранною сферою культури, яка виконує дуже важливі для людини і суспільства функції.

спрощують складність естетичної ситуації XX ст. Разом з тим, вони передають сутність цієї картини з точки зору загальних тенденцій, напрямку еволюції.

Поняття “художнього стиль» є сукупність виразних засобів, яки створюють органічну цілісність та відображають пануючи смакови орієнтації, а також певний засіб сприйняття, творчості, художнього світогляду і втілення, яких дотримується автор утворень. Це поняття торкається форми та мови мистецтва, тобто яким чином автор втілює власні ідеї, задуми.

Розглянемо поняття Великого та Малого стилів як дві загальні лінії розвитку мистецтва, яки допомагають подолати культурні розриви між епохами і встановлюють єдність культурного процесу. Вони відображають систему якостей, які виконують протилежні функції у культурі.

Великий стиль

1) мистецтво всенародне, універсальне, громадянське вирішує основні питання епохи, суспільства, а також духовно-етичні (вічні) питання, відображає історичні події, значні зміни у суспільстві та свідомості;

2) мистецтво статичне, орієнтовано на моралізм, нормативність, традицію, спадкоємність, повагу до джерел і досягнень культури (антична класика), етика долгу;

3) спрямування творчості центростремітельне – до Центру, у якісті якого виступають: Влада, держава – релігія, мораль, традиції культури (національної). Відповідні стилі: Відродження, класицизм, реалізм, неореалізм.

Малий стиль

1. мистецтво відносно замкнуте, камерне, частково елітарне, відображає індивідуально-психологічні проблеми, неповторність внутрішнього світу, а також удосконалення, оновлення художніх форм та мови мистецтва;

2. мистецтво динамічне, вільне, орієнтоване на новаторство, творчий пошук, радикальні зміни, етика свободи та гедонізму;

3. спрямування творчості – центробіжне: від центру – до Периферії, у якості якої виступають: нищі, маргінальні верства населення, неформальна підпільна культура, східна екзотика, незвичайне, містичне, без свідоме. Відповідні стилі: бароко, романтизм, модернізм, авангард, постмодернізм

Щоб краще зрозуміти стан та положення мистецтва у культурі, закономірності його еволюції розглянемо поняття «домінуючого» та «додаткового» стилів. Це стосується динамічної сторони культури, допомагає розкрити механізм зміни стилів. Домінуючий стиль це завжди ведучий естетичний напрямок не тільки мистецтва, культури, а і суспільної свідомості, настроїв, уявлень, смаків, потреб людей (тому іноді говорять: «у наш час», «наша сучасність»). Він визначає якби обличчя епохи, свого часу і іноді дає її назву: наприклад, ’’епоха романтизму” або барокко тощо.

Додатковий, або «другорядний» (умовно кажучи) стиль пов’язаний частіше з малими формами мистецтва^ з культурно-історичної сторони - з минулими та майбутніми напрямками, з вузькосоціальним (елітарним, камерним), або “чистим” мистецтвом, яке не зрозуміле для широких мас, тому і не може займати домінуюче становище. Можна узагальнити цю різницю стилів таким чином:

Домінуючий стиль та вид мистецтва відображає соціальні проблеми епохи, суспільства, часу і тому найбільш актуальний. Він має художні досягнення (шедеври) в усіх видах мистецтва і тому найбільш розвинутий на той час.

Додатковий стиль та вид мистецтва відображає внутрішній світ особистості у своєрідних, оригінальних художніх формах. Він вирішує проблему удосконалення форми та мови мистецтва.

Домінуючим може бути як Великий так і Малий стиль в залежності від потреб, стану суспільства, які актуалізують на деякий час певні твори і стилі. Суттєві зміни у суспільстві завжди викликають відповідні зміни у естетичних потребах, смаках і тому у актуалізації певних напрямків. Можна виділити наступні закономірності у зміни стилів:

• в кожну епоху існує один домінуючий стиль, який визначає

художнє обличчя суспільства та один, або 2-3 додаткових стиля, які надають різноманітність мистецтву:

• новий стиль завжди установлюється через заперечення

(часткову «негацію») попереднього домінуючого стилю та спадкоємність до додаткових стилів, які колись домінували, мали значення у культурі минулого, або ще не набули свого домінуючого стану у сучасній культурі. Кожний стиль проходить 3 стадії еволюції: виникнення і розповсюдження, домінування, розквіту, занепаду.

2. Розглянемо загальні закономірності розвитку мистецтва на прикладі європейської культури, які виступають у вигляді послідовних змін естетичних напрямків. В кожну епоху з багатьох стилів виділяється тільки домінуючий та додатковий. Перший стиль як більш універсальне явище пов’язаний з відповідними напрямками філософії та іншими галузями знання, а також з певним вйд5м мистецтва, у якому створюється найбільша кількість яскравих творів. З іншого боку «другорядний» стиль не є другорядне мистецтво - воно має свої переваги, які проявляються в окремих шедеврах, справжнє значення яких