Тема 1. Предмет та сутність естетики Вступ

І. Природа та ознаки естетичного. Сфера естетики як філософської науки включає всі явища, процеси як зовнішнього, так і внутрішнього світу, що виражено в універсальних естетичних категоріях: краса, прекрасне, гармонія. Безпосередньо предметом естетики є форми, напрями історії мистецтва, а також ставлення людини до естетичних форм, явищ природи і у цілому дійсності, яке виражено у різноманітних засобах естетичного сприйняття та творчості людини.

Отже, цю науку можна визначити таким чином:

Естетика - наука про чуттєве сприйняття художніх форм, предметів мистецтва та природи, а також діяльність по освоєнню світу за законами краси де означає, що суб”єкт естетичної діяльності є не тільки пасивним споглядачем зовнішньої краси (це відповідає естетству), а також активним діячем, втілюваючем власних естетичних уявленнь, смаків у життя, як в творчих актах на рівні мистецтва, так у практичній діяльності на рівні прикладної естетики і повсякденного життя. Насправді, естетичне сприйняття, розуміня та естетична діяльність, творчість є необхідними взаємопов”язаними сторонами естетичного процесу. Існують декілька ознак, які визначають специфічність естетичних явищ, або форм предметів.

Естетичні почуття, переживання - відрізняються від звичайних психологічних явищ більшою глибиною, тонкістю, як зовнішньою різноманітністю, так і здатністю торкнутися прихованих струн душі, схвилювати людину.Ці почуття виражають безпосередній контакт з предметом, який втілюється як особливе явище, що створює відповідне враження. Естетичне враження здатне змінювати настрої, стан і навіть уявлення, світогляд людини, виконувати значну роль у творчості. Естетичні почуття, залишаючи слід у душі, змінюючи його смаки, впливають на формування особистості.

Різноманітність та мінливість естетичних явищ та процесів у мистецтві та природі. На відміну від філософії, мистецтво пізнає світ через відображення мінливих форм та феноменів дійсності. Естетика узагальнює це відображення у власних законах, категоріях. Мінливі, перехідні форми предметів адекватно " відображаються тільки художньою свідомістю, естетичним сприйняттям та можуть бути зафіксовані, увічнені мистецтвом. Різноманітність простору, природи, культурно-етнічних умов природньо виражаються у численних естетичних напрямах мистецтва, а мінливість світу у часу - у тому, що ні одна форма, стиль не є абсолютним, закінчено-досконалим, а неминуче змінються іншими стилями. Психологічними формами відображення цього різноманіття є відповідні мінливі суб’єктивні форми внутрішнього життя так, як настрої, враження, стан душі, інтуїція, що грають виключну роль у творчому процесі.

Ціннісний характер естетичних предметів, що стосується переважно творів мистецтва, які задовольняючи естетичні потреби людини складають його вищий рівень. Цей рівень не повязаний з одним якимось напрямком, стилем, або періодом мистецтва, а включає до себе усі твори, які не тільки подобаються, а й мають оригінальні властивості і художню своєрідність та досконалість, що надає їм неперехідного значення. Цінність мають не тільки шедеври, а також будь-які твори справжнього мистецтва, але найбільш цінні твори є зразками, які виконують роль критеріїв естетичної оцінки, особливо нових явищ у мистецтві. Вищий ціннісний рівень мистецтва допомагає захистити справжнє мистецтво, відділяючи його від непрофесійних та комерційних псевдотворів і таким чином, забезпечує спадкоємність, стабільність культури.

\ Творча свобода є необхідною умовою існування та розвитку мистецтва, художньо-естетичного процесу. Оскільки законом існування мистецтва є

мінливість, різноманітність ці категорії набувають особливого значення.

Творча свобода як обов’язкова умова оновлення та розвитку мистецтва. У власних смаках звичайна людина природно вільна і тим більше це важливо для митця, який втілює власні погляди, уявлення в оригінальні твори. Обмеження естетичних смаків будь-якими, навіть «правильними», або ідеологічними нормами, означає неминуче обмеження мистецтва, збідння цього змісту та зведення до готової схеми, тобто неможливість його розвитку у цілому.

Естетичні цінності. Художні форми творів набувають у суспільстві ціннісний характер у залежності від здатності задовольняти вищі естетичні потреби. Мистецтво набуває вигляд піраміди, на вершині якої знаходяться класичні шедеври і таки якості як досконалість, гармонія, духовність, наближення до ідеалу. На середньому рівні – мистецтво у межах смакових орієнтацій та стилів, національних традицій (оригінальність, неповторність), а на нищому – масова комерційна культура и таки якості повторність, імітація, шаблонність, а також прикладне (декоративне) мистецтво.

2. Структура естетичної свідомості. Ціннісний характер естетичних явищ указує на те, що в природній різноманітності існує певна ієрархія, або впорядкованість. Крім того, специфіка цієї сфери у тому, що сприймання, оцінка її предметів завжди різна до протилежних думок, бо існують різні індивідуальні > уявлення, а головне рівні естетичного сприйняття у свідомості. Відома антиномія смаку звуть таким чином: «про смаки сперечаються і не сперечаються» (І. Кант). Треба з’ясувати в якому сенсі про смаки сперечаються і на якому рівні цей спір має сенс, а на якому не має. Ієрархію рівнів естетичного сприйняття у свідомості можливо подати у такому вигляді:

5. Естетичні ідеї, теорії

4. Естетичні погляди, уявлення |

3. Естетичні смаки - естетичне «я»

І 2. Естетичні судження

1. Естетичні почуття, переживання

Ієрархія рівнів означає шлях художнього пізнання, збагнення сутності і разом з тим самопізнання, яке пов’язане з формуванням естетичного «Я» особистості. Розглянемо конкретно ступені цього руху

1. Естетичні почуття - найбільш доступний безпосередній засіб сприйняття, коли людина не усвідомлює, чому цей предмет діє на неї, хвилює, викликає певну реакцію, це найближчий зв язок із предметами,як який контакт із предметом, який тут вс встано

3. встановлюється, є надбезпосередніший, найближчий, що важливо як для життя, так і для творчості.

4. Естетичні судження - це перший крок в напрямку до пізнання предмета, усвідомлення причин його дії. Оцінка його форми допомагає виразити повний спосіб відношення людини до предмета, який їй подобається, або ні, але не залишає байдужою.

5. Естетичні смаки як «судження смаку» (І. Кант) є особисто оціночне пізнання предмета, яке має метою визнання смакових орієнтацій, а головне, виявлення естетичного «я» особистості через певний спосіб сприйняття, ставлення до світу. Це найважливіша форма сприйняття, яка надає особистості можливість знайти своє місце в естетичному різноманітті світу та свідомо орієнтуватися у ньому.

6. Естетичні погляди, уявлення - на цьому рівні відбувається розширення естетичної сфери особистості за рахунок включення до неї явищ інших стилів, традицій, епох, разом із зростанням знання, досвіду, збагачення особистості іншими смаками, які узагальнюються в певні погляди та більш універсальне сприйняття світу.

-•V 5. Естетичні ідеї, теорії - це найвищий, завершуючий рівень, на якому відбувається: в ідеї - вихід за межі звичайних смаків, уявлень сформованих, відбувшихся напрямів, стилів до нових явищ майбутнього, у теорії - це узагальнення усіх смаків, поглядів, естетичних явищ, творів певного періоду і напряму у відповідних категоріях, поняттях, тобто вираження естетичного

хвилює, викликає певну реакцію, це найближчий зв язок з предметами, який видіграє важливу роль у творчості.

2.Естетичні судження - це крок до пізнання предметів, словесно

опосередкований засіб сприйняття, усвідомлення свого ставлення до предметів, яки подобаються, або ні.

3.Естетичні смаки – є особисте, оціночне пізнання предметів з метою визначення власних смакових орієнтацій, сукупність яких створює естетичне Я, як першу форму особистості

4.Естетичні погляди, уявлення – на цьому рівні відбувається

розширення, смакових орієнтацій, естет. Сфери зростання досвіду, знання інших традицій, стилів, епох, що робить сприйняття, свідомість найбільш універсальним.

5.Естетичні теорії, ідеали. - це систематичне знання про сутність мистецтва та його напрямів, стилів яке включає до себе усе різноманіття смакових орієнтацій.

Отже у якості висновків можна казати, що «про смаки сперечаються та не сперечаються» ( антиномія смаку І. Канта). На перших ступенях – сперечаються з метою визначення власного естетичного Я, а на вищих рівнях не сперечаються, бо цей спір набуває форму теоретичного об єктивного знання

2. Місце естетики у системі філософських наук. У загальному вигляді естетика займає проміжне місце між філософією як теоретичною наукою, з одного , боку, та мистецтвознавством (літературознавством). В сучасних умовах швидко розивається прикладна естетика (дизайн), декоративне мистецтво, які відображають безпосередньо мистецтво різних культур та епох, а також різноманітність природньо-еТничних умов - це все з другого боку. Естетика базується на художньо-образовому відображенню дійсності в мистецтві, але пізнає, аналізує багатство його досягнень за допомогою мистецтвознавства, тому вона як філософія мистецтва більш раціонально-абстрактна.

Проте, естaетика є також важливою частиною культури суспільства і виконує необхідні функції в цій іпостасі. Це місце можна схематично подати у такому вигляді:

Отже, естетика разом з мистецтвом є основою художньої культури. Займаючи проміжне місце між духовною та матеріальною сферами культури, вона виконує важливу опосередковану роль в їх взаємозв’язку. Це означає, що мистецтво є формою втілення духовних уявлень, ідеалів, що наближають їх до реальності - з одного боку, і відображення цієї реальності, яке підносить її до духовного рівня, що називається одухотворенням реальності, або її художнім збагненням та перетворенням - з другого боку.

Мистецтво нерозривно, тісно зв’язане з культурою і можна виділити основні напрямки цього зв’язку:

Сперечаються з метою визначення власного Я, на останніх - цей спір

Вирішується на загально-теоретичних засадах.

Отже, що до смаків можна казати, що спір про них не має сенсу, доки, іде формування естетичного «я» особистості, котре відбувається на 3-му рівні свідомості, тобто тут про смаки не сперечаються. На наступних рівнях цей спір має сенс як форма узагальнення індивідуальних смаків у більш універсальні погляди, поняття, тобто у теоретичну форму об’єктивного знання.

2. Місце естетики у системі філософських наук. У загальному вигляді естетика займає проміжне місце між філософією як теоретичною наукою, з одного , боку, та мистецтвознавством (літературознавством). В сучасних умовах швидко розивається прикладна естетика (дизайн), декоративне мистецтво, які відображають безпосередньо мистецтво різних культур та епох, а також різноманітність природньо-еТничних умов - це все з другого боку. Естетика базується на художньо-образовому відображенню дійсності в мистецтві, але пізнає, аналізує багатство його досягнень за допомогою мистецтвознавства, тому вона як філософія мистецтва більш раціонально-абстрактна.

Проте, естaетика є також важливою частиною культури суспільства і виконує необхідні функції в цій іпостасі. Це місце можна схематично подати у такому вигляді:

Отже, естетика разом з мистецтвом є основою художньої культури. Займаючи проміжне місце між духовною та матеріальною сферами культури, вона виконує важливу опосередковану роль в їх взаємозв’язку. Це означає, що мистецтво є формою втілення духовних уявлень, ідеалів, що наближають їх до реальності - з одного боку, і відображення цієї реальності, яке підносить її до духовного рівня, що називається одухотворенням реальності, або її художнім збагненням та перетворенням - з другого боку.

Мистецтво нерозривно, тісно зв’язане з культурою і можна виділити основні напрямки цього зв’язку:

Сперечаються з метою визначення власного Я, на останніх - цей спір

Вирішується на загально-теоретичних засадах.

7. Естетичні почуття - найбільш доступний спосіб відношення, коли людина не усвідомлює, чому цей предмет дТє на неї, хвилює, викликає певну реакцію, але контакт із предметом, який тут встановлюється, є надбезпосередніший, найближчий, що важливо як для життя, так і для творчості.

8. Естетичні судження - це перший словесно опосередкований крок в напрямку до пізнання предмета, усвідомлення причин його дії. Оцінка його форми допомагає виразити повний спосіб відношення людини до предмета, який їй подобається, або ні, але не залишає байдужою.

9. Естетичні смаки як «судження смаку» (І. Кант) є особисто оціночне пізнання предмета, яке має метою визнання смакових орієнтацій, а головне, виявлення естетичного «я» особистості через певний спосіб сприйняття, ставлення до світу. Це найважливіша форма сприйняття, яка надає особистості можливість знайти своє місце в естетичному різноманітті світу та свідомо орієнтуватися у ньому.

10. Естетичні погляди, уявлення - на цьому рівні відбувається розширення естетичної сфери особистості за рахунок включення до неї явищ інших стилів, традицій, епох, разом із зростанням знання, досвіду, збагачення особистості іншими смаками, які узагальнюються в певні погляди та більш універсальне сприйняття світу.

-•V 5. Естетичні ідеї, теорії - це найвищий, завершуючий рівень, на якому відбувається: в ідеї - вихід за межі звичайних смаків, уявлень сформованих, відбувшихся напрямів, стилів до нових явищ майбутнього, у теорії - це узагальнення усіх смаків, поглядів, естетичних явищ, творів певного періоду і напряму у відповідних категоріях, поняттях, тобто вираження естетичного

різноманіття у стрункій систематичній формі завершального знання, яке виникає, як правило, по завершенню певної епохи розвитку. Наприклад, класична німецька естетика узагальнює, усвідомлює та завершує епоху класичної культури.

Отже, що до смаків можна казати, що спір про них не має сенсу, доки, іде формування естетичного «я» особистості, котре відбувається на 3-му рівні свідомості, тобто тут про смаки не сперечаються. На наступних рівнях цей спір має сенс як форма узагальнення індивідуальних смаків у більш універсальні погляди, поняття, тобто у теоретичну форму об’єктивного знання.

2. Місце естетики у системі філософських наук. У загальному вигляді естетика займає проміжне місце між філософією як теоретичною наукою, з одного , боку, та мистецтвознавством (літературознавством). В сучасних умовах швидко розивається прикладна естетика (дизайн), декоративне мистецтво, які відображають безпосередньо мистецтво різних культур та епох, а також різноманітність природньо-етничних умов - це все з другого боку. Естетика базується на художньо-образовому відображенню дійсності в мистецтві, але пізнає, аналізує багатство його досягнень за допомогою мистецтвознавства, тому вона як філософія мистецтва більш раціонально-абстрактна.

Проте, естaетика є також важливою частиною культури суспільства і виконує необхідні функції в цій іпостасі. Це місце можна схематично подати у такому вигляді:

Як видно, естетика разом з мистецтвом є основою художньої культури. Займаючи проміжне місце між духовною та матеріальною сферами культури, вона виконує важливу опосередковану роль в їх взаємозв’язку. Це означає, що мистецтво є формою втілення духовних уявлень, ідеалів, що наближають їх до реальності - з одного боку, і відображення цієї реальності, яке підносить її до духовного рівня, що називається одухотворенням реальності, або її художнім збагненням та перетворенням - з другого боку.

Мистецтво нерозривно, тісно зв’язане з культурою і можна виділити основні напрямки цього зв’язку:

.

2. Сутність мистецтва. Функції естетики та мистецтва. Розглядаючи мистецтво як необхідну частину культури, його можна визначити таким чином.

Мистецтво - це духовно-практична діяльність, або художньо-образовий спосіб мислення, який спрямований на освоєння (відображення, перетворення) реальності. У своїй дійсності мистецтво як багатогранне явище є сукупністю напрямів, стилів та видів, виконує у суспільстві різноманітні функції. Розглянемо деякі найважливіші з них.

1. Пізнавальна функція. Мистецтво, відображаючи дісність, відкриває її по- новому для людини і виражає сутність явищ мовою самої дійсності зрозумілої для всіх. Художнє пізнання по суті є збагнення, розуміння світу на засадах образно- почуттєвого мислення, уявлення та самовираження особистості. Особлива роль мистецтва полягає в тому, що воно відображає, намагається збагнути ті області, які майже недосяжні для науки - це давноминуле, доісторичне-міфологічне, або майбутнє; це також неповторність, унікальність часу, епохи, культур і цивілізацій. Художнє пізнання має переваги у відображенні внутрішнього світу, душі людини, особистості, особливо сфери безсвідомо –ірраціонального, а також стародавнього та майбутнього. Воно переважно іде від загального до часткового, окремого, тому мистецтво порівняно з науковим пізнанням, дає більш цілісну, натуральну картину суспільства, людини, світу, а головне, доступну для всіх. Справжнє мистецтво, особливо, література, живопис, кіно, знаходячись у центрі подій, безпосередньо відображає світ у його постійній мінливості та розвитку, тому художня істина - це правда, яка завжди конкретна, зрозуміла і демократична, тобто доступна кожному - в тому полягає перевага художнього пізнання перед науковим. Художня істина не є абсолютним законом, а відносною правдою часу, або мінливою формою «вічних істин» філософського мислення.

Друга специфічна риса художнього пізнання пов’язана з .особистістю, тому художнє знання завжди виражає своєрідність особистого досвіду, долі, поглядів особистості, тобто воно має суб'єктівну форму і не тільки пасивно відображає, але й утворює світ. Це «недолік», який може бути перевагою, бо художня істина, знання, завжди незавершене, воно лишає місце для різного розуміння і подальшого розвитку, відкрито для вдосконалення.

2. Соціально - комунікативна функція. Соціальна природа мистецтва полягає в тому, що через твори автори по суті звертаються до суспільства, тобто воно базується на комунікації як між авторами (мистецтвом) і публікою (суспільством), так і між людьми, які сприймають ці твори. Для мистецтва суспільство є початком, джерелом творчого процесу та завершенням, втіленням духовно-естетичних ідеалів, уявлень. Мистецтво є не тільки додатковим каналом, засобом спілкування між різними людьми, а в цілому воно як частина культури

2. Соціально-комунікативна функція - посілює єдність суспільства. Мова мистецтва - це універсальна мова почуттів, образів, яка доступна кожному, тому воно спроможне здолати будь-які межі між людьми: соціальні, психологічні, вікові між різними поколіннями, політичні, етнічно- мовні тощо. Справжнє мистецтво завжди діє в напрямку консолідації суспільства висуваючи спільні символи, образи, або створюючи тимчасові спільності різних людей, яких об"єднують тільки естетичні орієнтації. Таким чином, мистецтво посилює інтегративни процеси у суспільстві, тому будь-яка влада зацікавлена використати ці можливості мистецтва в інтересах всього суспільства, або власних інтересах. У цьому сенсі інтегративна спрямованість мистецтва, культури протидіє, компенсує розділяючи, переважно спрямованість політики.

3. Морально - етична функція. Для мистецтва ця сфера дуже важлива як можливість реалізації його ідеї, уявлень про поведінку людини та впливу на реальні події. Безпосередньо моральну функцію виконує нормативно-класична естетика, мистецтво, яке має чіткі уявлення про добро і зло та готові відповіді на всі запитання, тобто воно абсолютизує значення, роль цієї сфери у житті. Проте, справжнє мистецтво включає моральну сферу незалежно від волі, або естетичних позицій авторів. Воно містить морально-етичні проблеми в загальному виді як уявлення про людину, яка є у будь-якому художньому творі, що звернутий до реальної дійсності і людини. Тому твори мистецтва, перш за все, відповідають на головні запитання: «у чому сенс життя?», якою повинна бути людина і якою вона є тощо. Конкретні відповіді на відповідне запитання типу «що робити?», або «що таке добре і що таке погано?», тобто моральні проблеми цілком відносяться до сфери особистості де означає, що тільки сама людина повинна вирішувати ці проблеми і робити свій моральний вибір. Мистецтво, залишаючи місце для самостійного вирішення конкретних проблем, може давати більш глибокі відповіді на актуальні етичні проблеми свого часу. Обов’язок мистецтва - допомогти усвідомити ситуацію морально-етичного вибору, яка виникає перед кожною людиною, так, щоб вона змогла здійнити свій правильний вибір. Тому ця функція завжди притаманна творам мистецтва всіх напрямків як відповідальність художника - автора перед суспільством за реальні наслідки сприйняття його творів та їх впливу на людину.

4. Психологічна функція є також невіддільною частиною мистецтва, оскільки як створення, так і сприйняття пов’язане з проходженням його через внутрішній світ людини, змінюючи її в певному напрямку, тобто, змінюючи часто безсвідомо стан, настрій людини. Вплив мистецтва на психіку має два рівня.

Які напрями та наслідки цього впливу мистецтва на психіку? Безумовно, справжнє мистецтво спроможне гармонізувати внутрішній світ людини, позбавляючи її деяких комплексів та всіх негативних наслідків повсякденного життя. Це здійснюється шляхом компенсації негативних деформуючих норм практичного буття (особливо боротьбі, конфліктів, протиріч) позитивним впливом естетизму мистецтва, або природи. Тому у соціальному бутті людини існує психологічна потреба у спілкуванні, особливо з красою зовнішніх форм, предметів, творів. Цій потребі цілком відповідає „чисте”, або декоративне мистецтво. В цьому аспекті воно врівноважує психіку, тобто, виконує, по суті, психотерапевтичну функцію, лікуючи душу людини.

Другим аспектом цієї функції мистецтва є катарсична або очищуюча дія його нЗ психіку та внутрішній світ. Справжнє, особливо класичне мистецтво античності (звідки цей термін і з’явився) і Відродження, викликаючи емоції, естетичні переживання, спроможне витискувати всі дрібно-життєві переживання, замінити їх справжніми почуттями, помислами від мистецтва, тобто оновити внутрішній світ людини, позбавляючи його всього позорного, суєтного. Це дає можливість