1:2000 Відповідно до даних, наведених у табл. Іі.2.5.

Таблиця II. 2.5

Дп, = 0,2 мм Дп, = 0,3 мм

Масштаб

Допустимі Допустима Допустимі Допустима

довжини кількість довжини кількість

ходів сторін ходів сторін

1:5000 12,0 30 16,0 40

1:2000 7,0 20 9,0 30

1:1000 4,0 20 6,0 20

1:500 2,0 20 - -

Крім цього, сторони теодолітних ходів можуть змінюватися в межах,

наведених у табл. II.2.6.

179

Ро мМп II

Таблиця 11.2.6

Допустимі довжини сторін теодолітних ходів, м

"ериторія Лінії вимірюють Лінії вимірюють

знімання стрічкою світловіддалеміром

найменша найбільша найменша найбільша

забудована 40 350 40 1500

збудована 20 350 20 1000

Підсумовуючи, зробимо такі висновки:

1. Розраховано допустимі довжини теодолітних ходів з оптимальною

:істю ліній и, за умови t = и. Оскільки співвідношення k = t/u можна

овати, то відповідно змінюватимуться і допустимі довжини ходів.

2. Якщо t < и, то, не змінюючи точності вимірювання кутів, можна

шити допустиму довжину ходу. Тоді точок ходу стане менше, а значить, і

і ходу. Тобто проектують хід з довшими сторонами. Зрозуміло, що

стимі довжини ходів можна збільшити, навіть не змінюючи кількості кутів

(і, достатньо точніше вимірювати кути.

3. У табл. ІІ.2.4 наведено допустимі довжини ходів, що прокладають між точ-

з відомими координатами. Допустимі довжини висячих ходів удвічі коротші.

ІІ.З. Виконання горизонтального знімання

(польові роботи)

11.3.1. Прокладання теодолітних ходів

Польові роботи розпочинають з рекогностування, тобто закріплення

ини теодолітних ходів на місцевості знаками. Вибирають місця закладання

гів так, щоб:

1) з кожного з них було видно сусідні пункти ходу;

2) поверхня землі між двома сусідніми пунктами ходу була сприятлива

имірювання ліній стрічкою;

3) пункти закладають в місцях тривалого їх збереження і зручних для

мовання кутів;

4) з пунктів теодолітного ходу було видно значну частину місцевості;

5) довжини сторін теодолітного ходу повинні бути в межах, наведених у

ІІ.2.5. Усі пункти теодолітних ходів на забудованих територіях згідно з

укцією [8] закріпляють центрами довготривалого збереження (рис. IJ.3.1).

Горшонтшп,но інімшінч

\ * р хр І _

м

• к, I

о *

о

о о О \ 7 °

Г~\

Т

Elf.

• - V

о

Рис. 11.3.1. Типи центрів знімальної основи тривалого збереження:

а - бетонний паралелепіпед; б - металева труба, штир, залЬничний костиль,

які забетоновані (вбиті) у тверде покриття; в - пень а забитим цвяхом, штирем

Зімкнутий теодолітний хід має вигляд полігона або багатокутника.

Вершини багатокутника є пунктами зімкнутого теодолітного ходу. Лінії між

сусідніми пунктами - сторони теодолітного ходу, а кути, утворені горизонталь-

ними прокладеннями цих ліній, - горизонтальні кути теодолітного ходу

(рис. II. 3.2).

Лінії та кути теодолітного ходу вимірюють відповідними приладами.

Мета прокладення теодолітного ходу - визначити прямокутні координати

(X, 7) усіх вершин багатокутника. Для цього використовують точки ДГМ або

мереж згущення, на які спирається цей хід. На рис. II. 3.2 такий пункт П22 пока-

заний трикутником. Слово "спирається" означає зв'язок точок теодолітного

ходу з пунктами ДГМ. Тут цей зв'язок забезпечується додатковими

вимірюваннями чотирьох кутів а ь аг, аз, а4 та лінії d\. Такий зв'язок н

топографії називається прив'язкою пунктів теодолітного ходу до пунктів ДГМ

або пунктів мереж згущення.

Для контролю прив'язують не один пункт (на рис. II.3.2 це пункт 1), а хоча

б два пункти теодолітного ходу.

Саме за результатами вимірювань кутів та ліній теодолітного ходу, а

також вимірювань прив'язки визначають

координати точок теодолітного ходу, за

якими потім будують план.

Зімкнуті теодолітні ходи, про-

кладені на межах ділянки, не завжди

дають можливість виконати знімання

ситуації всередині ділянки. Тому через

середину ділянки додатково про-

кладають розімкнуті теодолітні ходи Рис. ц.з.2. Зімкнутий теодолітний

(рис. 11.3.3). хід (полігон)

181

2

Рис. 11.3.3. Розімкнутий теодолітний хід, прокладений

між точками з відомими координатами

На рис. II. 3.3 трикутниками по-

казано пункти з відомими координатами.

Якщо хід спирається на пункт з

відомими координатами тільки на по-

чатку ходу або тільки в кінці ходу, то

його називають висячим.

Розімкнуті ходи, як правило, міс-

тяться всередині зімкнутих ходів

(полігонів), як показано на рис. II. 3.4.

Такі ходи називають діагональними.

На рис. 11.3.4 розімкнутий, діаго-

нальний хід спирається на пункти 2 та 4

зімкнутого ходу (полігона). Цей хід

гь основний полігон на два полігони. Таких ходів може бути декілька і вони

рюють декілька полігонів.

Закріпивши пункти теодолітного ходу, виконують знімання ділянки

гвості у такій послідовності:

1) визначають за допомогою бусолі магнітний азимут для контролю хоча

>х ліній загального зімкнутого полігона;

2) вимірюють мірною стрічкою усі лінії в прямому та зворотному

Dnp~D3 і . . „

ямках. Якщо — > —, тоді за кінцевии результат приймають середнє

Deep Т

;ння з двох вимірювань.

3) вимірюють теодолітом (екліметром) кути нахилу сторін ходу одним

>ийомом в одному напрямку;

4) вимірюють усі горизонтальні кути. В полігоні, прокладеному навколо

іки знімання, вимірюють внутрішні кути. В розімкнутих ходах доцільно

мовати ліві кути. Обґрунтуємо це далі. Кути вимірюють двома півприйо-

при KJI та КП, тобто одним повним прийомом. Між півприйомами лімб

угають приблизно на 1°-2°, що є контролем вимірювань;

II. 3.4. Діагональний теодолітний

хід всередині зімкнутих ходів

Гори іінітипі.іні інімшінн

S) виконують 'інімання ситуації. Знімання ситуації можна виконувати

одночасно з прокладанням теодолітних ходів, що доцільніше, або окремо після

прокладання ходів.

11.3.2. Способи знімання ситуації. Зарис

Як уже зазначалося, знімання ситуації доцільно виконувати одночасно з

прокладанням теодолітного ходу. Під час вимірювання ліній в прямому

напрямку за допомогою мірної стрічки, рулетки, екера та теодоліта виконують

знімання ситуації. Результати знімання записують олівцем на схематичному

писунку, який називається зарисом. На ньому викреслюють схематично

ситуацію території, яку знімають, назви угідь, характеристики об'єктів тощо.

Нехай вимірюють лінію між пунктами 1 і 2 теодолітного ходу (рис. 11.3.5).

Для цього послідовно укладають стрічку вздовж лінії 1-2. У точці а на відділі