4. Застосування фосфорних добрив

Ефективність фосфорних добрив залежить від їх властивостей, способів внесення, зональних особливостей грунтів, а також від оптимально встановлених доз. Майже на всіх грунтах України фосфорні добрива дають економічно виправдані прирости вро­жаю сільськогосподарських культур, проте вони ефективніші на дерново-підзолистих грунтах і чорноземах (див.табл.1).

Окупність помірних норм фосфорних добрив при збалансованому азотно-калійному живленні рослин

(дані польових дослідів агрохімслужби України)

Таблиця 1.

Зона, грунти	Окупність 1 кг фосфорних добрив приростом урожаю сільськогосподарських культур, кг
	Озима пшениця	Ярий ячмінь	Картопля	Цукрові буряки	Соняшник
Полісся, Карпати
Дерново-підзолисті	5,0	7,0	37	-	-
Лісостеп
Чорноземи типові	3,7	3,2	17	26	3,5
Чорноземи типові, опідзолені і темно-сірі лісові	3,5	6,5	40	69	4,0
Сірі лісові	4,7	8,8	40	90	-
Степ
Чорноземи звичайні	7,3	4,8	-	27	2,0
Чорноземи південні	5,0	5,0	-	-	2,2
Темно-каштанові солонцюваті	2,3	1,8	-	-	-

При використанні фосфорних добрив спостерігається така за­лежність: чим вищий вміст рухомих форм фосфору в грунті, тим нижча їх ефективність. Підвищення вмісту фосфору на 1 мг/100 г грунту забезпечує підвищення врожаю озимої пшениці на 0,8-1 ц/га, а цукрових буряків — на 8-9 ц/га (Б. С. Носко, 1980), але така закономірність виявляється тільки до певної межі. Так, при узагальненні численних дослідів з удобренням озимої пше­ниці в Україні було встановлено, що її продуктивність після вне­сення фосфору понад 120 кг/га не зростала навіть тоді, коли нор­ми азотно-калійних добрив підвищували в 1,2-2 рази. В резуль­таті внесення фосфорних добрив можна додатково одержати або втратити без їх внесення до 7 ц/га зерна озимої пшениці і 80 ц/га коренеплодів цукрових буряків (Е. Г. Дегодюк та ін., 1988).

Якщо вміст рухомого фосфору перевищує 10 мг/100 г грунту, приріст уражаю від внесення фосфорних добрив нестійкий, а при вмісті 15 мг/100 г ефективність добрив майже не виявляється (за винятком екстремальних погодних умов). Проте навіть і при до­сить високих запасах рухомого фосфору, в грунті концентрація фосфат-іонів у ґрунтовому розчині для повного забезпечення на перших етапах росту і розвитку молодих рослин може бути не­достатньою. Тому обов'язковим агротехнічним заходом на всіх грунтах є стартове (рядкове) внесення фосфорних добрив у дозі 7-20 кг/га P₂O₅. При цьому використовують лише водорозчинні легкодоступні фосфорні добрива — суперфосфати.

Рядкове внесення 1 ц/га гранульованого суперфосфату забез­печує додатковий приріст 5-6 ц/га зерна, тоді як при розкидно­му внесенні 1-2 ц/га (А. М. Артюшин, Л. М. Державін, 1984).

В умовах нестійкого і недостатнього зволоження ефективність добрив значно залежить від глибини загортання їх у вологий грунт. У зв'язку з малою рухомістю фосфатів у грунті перене­сення частини фосфору з основного удобрення в підживлення або заміна ним основного удобрення недоцільна навіть тоді, коли ви­користовуються його легкодоступні форми. Так, при внесенні су­перфосфату на глибину 0-8 і 16-24 см засвоєння фосфору з верхнього шару грунту в початкові фази росту рослин відбува­лося в 10 разів краще, ніж із нижнього; наприкінці вегетації спо­стерігалися переваги від глибшого внесення добрив. В умовах зрошення і достатнього зволоження значної відмінності у вико­ристанні фосфору із суперфосфату при глибокому, і мілкому вне­сенні не виявлено (О. В. Сдобникова, 1985.). Отже, рядкове удоб­рення використовується для поліпшення умов живлення рослин фосфором на початку вегетації, а основне — для забезпечення їх цим елементом протягом усього вегетаційного періоду.

Для основного удобрення використовують усі форми фосфорних добрив. Напіврозчинні і нерозчинні фосфорні добрива насам­перед використовують під такі культури, як люпин, гречка, жи­то, горох, гірчиця, що засвоюють фосфор краще, ніж інші куль­тури. Ефективність фосфорних добрив підвищується під час внесення їх на фоні гною та інших органічних добрив. При цьому відбувається зв'язування заліза й алюмінію органічними речо­винами, що зменшує осадження нерозчинних фосфатів і підви­щує їх розчинність.

Ефективність фосфорних добрив пов'язана також з реакцією ґрунтового розчину. На дерново-підзолистих грунтах позитивна дія фосфорних добрив, внесених під озиму пшеницю, підвищуєть­ся із зменшенням кислотності до рН = 5,6, а на більш лужних грунтах вона знижується. Тому вапнування кислих грунтів є од­ним із заходів підвищення ефективності фосфорних добрив.

На слабкокислих і лужних грунтах ефективність малорозчин­них фосфорних добрив порівняно з суперфосфатом знижується. Тому їх треба насамперед вносити на кислих грунтах, щоб ви­користати кислотність ґрунтового середовища для підвищення їх розчинності. Суперфосфат на кислих грунтах доцільно вносити локально до сівби або одночасно з сівбою сільськогосподарських культур. Рядкове удобрення забезпечує розміщення добрив біля насіння рослин і скорочує тривалість їх взаємодії з грунтом до періоду їх активного засвоєння. Позитивний вплив локалізації добрив пояснюється зниженням фіксації фосфору в результаті взаємодії добрива з меншим об'ємом грунту, створення поблизу коренів рослин зон з підвищеним вмістом рухомих фосфатів. Ло­кальне внесення фосфорних добрив під зернові, картоплю та ін­ші культури на 20-25 % підвищує їх ефективність.

Для ліквідації дефіциту фосфору в землеробстві слід більше використовувати фосфоритне борошно. На значних площах грун­тів фосфоритне борошно може бути досить ефективним, що під­тверджується численними дослідами наукових установ і практи­кою передових господарств. Його також застосовують для фос­форитування грунтів (до 300 кг/га Р₂О₅) під найчутливіші до добрив культури (цукрові буряки, картоплю та ін.). Наступні культури використовують його післядію, що дає змогу швидше створювати оптимальний рівень забезпеченості грунтів фосфором. Фосфоритування має деякі організаційно-господарські переваги порівняно з щорічним внесенням фосфорних добрив. Забезпечен­ня рослин фосфором у результаті фосфоритування рівнозначне за ефективністю іншим прийомам внесення фосфорних добрив.

Повернутися до плану