25.Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства

Збір регулюється ЗУ «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства»Платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольні напої та пиво. Виробники алкогольних напоїв та пива є платниками збору лише за умови реалізації ними цієї продукції в роздрібній торгівлі безпосередньо споживачам. У разі постачання такої продукції суб'єктам оптової та роздрібної торгівлі власного виробництва вони не є платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.Об'єктом оподаткування збором є виручка - товарооборот, одержаний на всіх етапах реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива, у тому числі за операціями, що не передбачають оплати у грошовій формі.Ставка збору становить півтора відсотка від об'єкта оподаткування.Збір платники сплачують на спеціальний рахунок Державного казначейства України щомісяця у строки, визначені законом для місячного звітного періоду. За несвоєчасну сплату збору справляються пеня та штрафи у порядку, визначеному законом.Нараховані суми збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства залишаються на спеціальному рахунку Державного казначейства України. Головним розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері виноградарства, садівництва і хмелярства. Суми збору розподіляються та використовуються таким чином: вісімдесят п'ять відсотків - на розвиток виноградарства і садівництва, п'ятнадцять відсотків - на розвиток хмелярства. Забороняється нецільове використання зазначених коштів.

26.МитоРегулюються Декрет КМУ «Про державне мито».

Мито — непрямий податок, який накладається на товари, що переміщуються через митний кордон, тобто ввіз/вивіз чи транзит і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача.Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.Мито як податок та види мита встановлюються тільки законом. Мито треба розглядати як обов'язковий внесок, платіж, плату, що доручено збирати митним органам при ввезенні (пересиланні) товару на митну територію чи вивезенні товару з митної території України. Цей внесок є невід'ємною складовою частиною такої процедури.Митна вартість товару — це термін для визначення спеціальної вартості товару, а саме, це вартість товару, яка застосовується для цілей: обкладення товару митом, ПДВ, акцизним збором;зовнішньоекономічної та митної статистики;державного регулювання торговельно-економічних відносин, які пов'язані із вартістю товару, включаючи здійснення валютного контролю зовнішньоторговельних акцій і розрахунків банків по них згідно із законодавчими актами України.Відповідно до різних критеріїв, що застосовуються для визначення митних платежів, розрізняють мита за об'єктом оподаткування та способом нарахування.За об'єктом оподаткування мито поділяється на:імпортне,експортне, сезонне.Порядок визначення митної вартості товарів установлюється Кабінетом Міністрів України.Порядок застосування системи митної оцінки товарів, що ввозяться на митну територію України, визначається Кабміном України на підставі положень Закону «Про Єдиний митний тариф». Митна вартість заявляється (декларується) митному органу при переміщенні товару через митний кордон. Порядок та умови декларування митної вартості товару, що ввозиться, форма декларації визначаються Держмитслужбою. Митна вартість визначається декларантом відповідно до визначеного законодавством методу. Контроль за визначенням вартості товару здійснюється відділом тарифів і вартості митного органу, який здійснює митне оформлення товару. Інформація, що надається декларантом при заявленні митної вартості товару і яка визначається ним як комерційна таємниця, може використовуватися митним органом тільки для митних цілей і не може бути передана третій особі (за винятком структур, які контролюють зовнішньоекономічну діяльність та мають спільні договори з Держмитслужбою, оформлені у вигляді спільних наказів про порядок запиту та отримання інформації). Порушення вимог зберігання комерційної таємниці тягне відповідальність відповідно до чинного законодавства. Витрати, що несе декларант при потребі уточнення митної вартості товару на вимогу митного органу, митниця не відшкодовує. Митна вартість — це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону. Для визначення митної вартості товару враховують:ціну товару, що зазначена в рахунку-фактурі;фактичні витрати, якщо їх не включено в рахунок-фактуру: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;комісійні та брокерські;плату за використання об'єктів інтелектуальної власності. При явній невідповідності заявленої митної вартості або у разінеможливості перевірити обчислення, її визначають на основі цін на ідентичні товари, що діють у провідних країнах — експортерах зазначеного товару.