4.2. Реалізація відносин земельної власності

Аграрній економічній науці притаманні такі Форми форми власності на землю:

власності на землю Общинна форма земельної

землекористування власності. Вона історично вихідна, її суть

виявляється у праві кожного члена общини користуватися загальною землею згідно зі встановленими правилами, але тільки до того часу, доки він є членом общини. Прикладом може бути общинне селянське землеволодіння у царській Росії. В багатьох країнах до такої форми власності відносять гірські пасовища, що належать мешканцям однієї сільської общини. В сучасних умовах така форма власності відновлена в Росії для народів Півночі, які займаються оленярством та іншими промислами.

2. Приватна земельна власність - власність, що переважає і домінує в аграрному секторі країн світу. Наприклад, наприкінці XX ст. частка приватної земельної власності становила у Німеччині і Великобританії - 61%, Іспанії - 73%, Італії та Данії - 81%, США - 47%, а в Австралії - понад 95%. Приватна власність на землю містить три складові: землеволодіння, землекористування і земле- розпорядження. Землеволодіння - це право утримувати об'єкт у своїй власності. Землекористування - можливість, закріплена зако­ ном використовувати корисні властивості об'єкта, отримувати з цього доходи чи інші вигоди. Землерозпорядження - право на відчуження землі, її продаж, дарування, переданні в оренду тощо.

Приватна власність на землю може існувати для окремої особи, сім'ї, кооперативу, корпорації.

3. Державна власність на землю може існувати в таких фор­ мах:

1. Повна державна власність. Прикладом міг бути колишній Радянський Союз, де землі були націоналізовані й перебували у повній державній власності. В США 40% всієї землі належить державі, а в окремих її регіонах, зокрема на Алясці, - майже 100%.

2. Власність на землю місцевих органів влади.

3. Землі, освосння яких здійснюється за державний рахунок. Прикладом таких земель слугують голландські польдери. Це державні землі, розташовані нижче від рівня моря, огороджені

дамбами. Осушені розорані ділянки землі держава передає в оренду фермерам.

Обмеженість Приватна власність, у тому числі й на землю, - приватної священна і недоторкана. Цей постулат закріплений

власності на У ^к°^нститУЦІях усіх розвинутих країн ще XIX ст. землю Однак, сучасні умови господарського життя

вимагають дедалі більшого впливу держави, спря­мованої на регулювання й обмеження прав земельних власників. Напрями цього регулювання залежать від національних умов. Однак можна виділити декілька загальних типів обмеження прав земельних власників:

1. Обмеження на отримання землі та земельні угоди. Вони можуть бути різними. Наприклад, у Франції, Італії встановлюються мінімальні розміри ферм. У Німеччині та Данії для купівлі землі необхідні спеціальні дозволи. У більшості розвинутих країнах купи­ти землю сільськогосподарського призначення можуть тільки особи, котрі мають спеціальну освіту. В Японії її не можна продавати іноземним громадянам.

2. Регулювання використання сільськогосподарської землі. З метою недопущення подрібнення фермерських господарств у скан­динавських країнах, Німеччині Греції передати землю дозволяється тільки одному спадкоємцеві. В країнах, де площі земель сільсько­господарського призначення обмежені, держава може вилучити землю у фермера, котрий використовує її неефективно.

3. Регулювання оренди. В структурі землекористування розви­нутих країн оренді належить важлива роль. Держава зацікавлена в зберіганні та підтриманні родючості ґрунту. Щоби не допустити його виснаження і зацікавити в цьому орендатора, підвищують зростання термінів оренди. Наприклад, в Німеччині мінімальний термін оренди становить 15 років, у Данії- 30. Регулюється і розмір орендної плати.

4. Природоохоронні обмеження. У багатьох країнах держава встановлює жорсткий контроль за використанням сільськогоспо­дарських земель, їх забруднення, насиченість мінеральними добри­вами і гербіцидами.

5. Експропріація земель. У певних випадках землі можуть бути вилучені у власників безкоштовно, а здебільшого - на компен­саційній основі.

Земельним Кодексом України (ст.11О) визначено поняття обмеження прав на земельну ділянку, а в ст. 11 (з) зафіксовано конкретні напрями таких обмежень, до яких зокрема належать:

І.Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором через встановлення:

• заборони продажу або іншого відчуження певними осо­бами впродовж установленого терміну;

• заборони на передачу в оренду (суборенду);

• умови прийняття спадщини тільки визначеним спадко­ємцем;

• умови розпочати і завершити забудову або освоєння зе­мельної ділянки впродовж встановлених термінів;

• заборони на впровадження окремих видів діяльності;

• заборони зміни цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;

• умови здійснити будівництво, ремонт або утримання до­роги, ділянки дороги;

• умови дотримання природоохоронних вимог або вико­нання визначених робіт;

• умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в уста­новлений час і в установленому порядку;

• інших зобов'язань, обмежень або умов.

2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють упродовж терміну, встановленого зако­ном або договором.

Сервітут (лат. зегуіШз - рабство) - це встановлене Сервітутні законом чи договором право часткового викорис- земельш тання земельної ділянки із розташованими на ній

відносини об'єктами, особами, які не є власниками землі, але

вимушені використовувати її у зв'язку з об'єктив­ними обставинами (ними можуть бути лінії електропередач, газо- і водопроводи, колодязі тощо).

ної ділянки" завжди являється єдиним ініціатором встановлення сервітутних відносин. Наприклад, фермер Іваненко хоче проїжджати до свого поля через землі фермера Петренка. В цьому випадку фермер Іваненко - ініціатор заключення сервітутної угоди, тобто він стає власником "панівної земельної ділянки", а фермер Петренко -"обслуговуючої земельної ділянки".

Як засвідчує зарубіжна практика сервітутних земельних відносин, підприємець, котрий здійснює комунікаційні роботи завжди може розраховувати на підтримку держави, адже вважається, що дороги, трубопроводи, будуються на благо всієї країни.

Механізм здійснення сервітутних земельних відносин у Німеччині спрацьовує так. Наприклад, приватна фірма прокладає дорогу із пункту А в пункт Б через землі приватного власника. Будівельна фірма починає переговори з власником землі з пропозицією викупити всю ділянку або частково. Якщо земельного власника не влаштовує ціна продажу - фірма-будівельник пропонує заключити сервітутний договір про вилучення частини земельної ділянки на умовах компенсації. Якщо власник відмовляється і від цієї пропозиції, будівельна фірма звертається у відповідний державний земельний орган для того, щоби провести примусове вилучення землі під будівництво дороги. Тоді представник дер­жавного органу пропонує власникові землі подумати над мож­ливістю її продажу. Якщо і в цьому випадку власник земельної ділянки відмовляється, тоді відповідний земельний орган вивчає, наскільки аргументовані попередні пропозиції фірми власникові землі щодо умов ін. Коли з'ясовано, що всі процедури оформлені правильно, назначається експертиза ділянки. Ринкова вартість землі доводиться до власника. Якщо власник знову відмовляється від угоди, справа передається в суд. Суд, беручи до уваги суспільну значимість будівництва, приймає рішення про вилучення землі та компенсацію за неї. Судові рішення заносяться у поземельну книгу.

В німецькому праві діє право першого сервітуту, тобто сервітут занесений у поземельну книгу, пізніше має менше прав і не повинен суперечити попереднім. Це означає, що власник останнього сервітуту, прокладаючи комунікації, зобов'язаний зауважувати інтереси власника попередніх сервітутів. [19; 6,7].

Вивчення і використання сервітутного законодавства розви­нутих країн дає змогу врахувати всі особливості його використання.

При цьому необхідно брати до уваги ментальність українського селянина, його специфічний підхід до розуміння сервітутного права. Раніше, коли власником землі була держава складних взаємовід­носин суб'єктів господарської діяльності не існувало. Спірні ситуації з'явилися із введенням приватної власності на землю. Сервітутне право встановлюється не тільки до приватних, а й державних земель.