Підсумки

1. Аграрна структура - це співвідношення взаємозалежності усіх ланок аграрної сфери, що склалися внаслідок природного впливу на організацію сільського господарства. Аграрна структура складається із технічних, економічних і соціальних елементів.

2. Сукупність заходів, які забезпечують оптимальне поєднан­ня технічних, економічних і соціальних елементів, та дії спрямовані на усунення структурних недоліків становлять мету аграрної струк­турної політики.

3. В період формування ринкових відносин в Україні метою аграрних структурних перетворень є створення умов для вироб­ництва продуктів і сировини, збільшення експортного потенціалу країни, формування умов для розв'язання соціальних проблем сільського населення.

4. На аграрну структурну політику України впливають об'єк­тивні та суб'єктивні чинники. З поміж об'єктивних чинників виріз­няються: а)високий природноекономічний потенціал аграрного сек­тора; б)особливості регіональної організації ведення аграрного виробництва; в)нерозвиненість ринкового механізму; г)вплив дер­жави на формування структури аграрного сектора.

5. У дореформений період в структурі аграрного виробництва домінували колективні господарства (колгоспи) і державні госпо­дарства (радгоспи). Відрізняючись за формами власності, вони за своїм організаційно-виробничим характером і змістом були одер-жавленими сільськогосподарськими підприємствами. Суть усуспіль­неного сільського господарства виявилася не у високому рівні регулювання аграрним сектором, а в безпосередньому державному управлінні виробництвом.

6. Причини, що зумовили кризу в громадському господарстві в перехідний період, полягають в диспаритеті цін, браку капіталу, лібералізації цін, гіперінфляції, відсутності реального власника на землі.

7. На збитковість громадських господарств вплинули їх високі грансакційні витрати. Серед причин, що зумовили високі транс­портні витрати слід виділити: а)участь керівництва та його зацікав­леність у контролі за виконанням трудових угод; б)труднощі пов'я­зані з припиненням неприбуткової діяльності; в)контроль за якістю праці; г)можливість альтернативних робіт; е)використання ресурсів громадських господарств на присадибних ділянках селян; є)зміни технологій; ж)стимулювання до праці та її мотивація.

8. В класичному розумінні під особистими підсобними госпо­дарствами (ОПГ) слід розуміти залежну від громадських госпо­дарств форму виробництва, яка грунтується на державній власності на землю й особистій власності на дрібні, незначні засоби вироб­ництва і вироблений продукт. Причиною виникнення ОПГ став дуже низький рівень розвитку виробництва, передусім слабка мате­ріально-технічна база усуспільненого сільського господарства.

9. На всіх етапах свого існування особисті підсобні госпо­дарства виконували такі функції: а)забезпечення населення продук­тами; б)раціональке використання землі та інших ресурсів аграрного сектору; г)залучення надлишкових трудових ресурсів міста, продов­ження трудової активності пенсіонерів та осіб з обмеженою пра­цездатністю; д)виховна функція; е)рекреаційна функція.

10. Місце ОПГ, виходячи з особливостей виробництва і відтворення, визначається на стику трьох сфер АПК. У тривалій перспективі ОПГ, як форма господарювання, зазнає глибоких транс­формацій. Частина їх переросте в ефективніші агро-формування: фермерські, кооперативні, акціонерні. Інші ОПГ перетворяться у форму естетичного задоволення, спілкування з природою, тощо.

11. Фермерство-основа аграрного виробництва розвинутих країн. Успіх фермерства в ринкових умовах залежить від багатьох чинників, зокрема: віку; ставлення до ризику; розсудливості; тра­дицій; статусу власника оподаткування; підтримки державою.

12. Спеціалізація чи диверсифікація -проблема, яка завжди стоїть перед фермерами. Доцільність ведення багатогалузевого господарства проявляється у зменшенні ризику, можливості викорис­тання сівозмін, ефективному використанні впродовж року трудових ресурсів і оборотного капіталу, розподілу отриманого продукту. Спеціалізація виробництва приводить до підвищення продуктив­ності праці, використання маркетингу.

13. Сучасні фермерські господарства класифікуються за таки­ми ознаками: а) розмір ферми; б) відносини земельної власності; в) характер зайнятості; г) ступінь використання найманої праці; д) організаційно-виробнича форма підприємства.

14. Кожне фермерське господарство має в своєму розпоря­дженні три види основних ресурсів: землю, працю і капітал. Опти­мальне і ефективне поєднання ресурсів фермерського господарства здійснюється через функції управління: мету, планування, фінан­сування, маркетинг, укомплектування штатів.

15. Диверсифікація виробництва фермерських господарств в Україні зумовлена зростанням динамічності ринкової економіки, швидкими змінами попиту, виникненням великої кількості нових галузей, ринків продукції. Диверсифікація дає змогу компенсувати спадання збуту на одному ринку, завдяки збільшенням його на інших.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

Аграрна структура.

Технічні елементи аграрної структури.

Економічні елементи аграрної структури.

Соціальні елементи аграрної структури.

Мета аграрних структурних перетворень.

Структурна аграрна політика.

Чинники аграрної структурної політики.

Реструктуризація сільськогосподарських підприємств.

Колективні сільськогосподарські підприємства (колгоспи).

Державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи).

Трансакційні витрати громадських господарств.

Особисті підсобні господарства.

Функції особистих підсобних господарств.

Фермерські господарства.

Диверсифікація фермерських господарств.

Сімейна ферма.

Корпоративні несімейні фермерські господарства.

Ресурси фермерських господарств.

Моделі диверсифікації фермерських господарств.