Доба київської русі

Центром зародження східнослов’янської державності було середнє Подніпров’я, що мало давні традиції політичного розвитку. У VІ-VІІ ст. тут виникло велике об’єднання полян, яке згодом перейняло назву одного з місцевих племен — Рос, або Рус. До цього періоду відноситься заснування Києва. «Найдавніший літопис» так розповідає про цю подію:

Початок землі Руської.

Жили кожен із своїм родом на своєму місці

і володів кожен родом своїм.

І були три брати: одному ім’я Кий, Другому ж ім’я Щек,

Третьому ж ім’я Хорив, І сестра їхня — Либідь.

І сидів Кий на горі, де нині узвів Боричів,

і був з родом своїм;

А брат його Щек — на іншій горі,

від нього ж вона й зоветься Щекавиця;

А на третій — Хорив,

від нього ж прозвалася Хоровиця.

І заклали городок в ім’я брата старшого,

І назвали його Київ.

І були вони мужі мудрі й тямущі,

називалися Поляни,

І від них же й сьогодні кияни;

Були ж вони поганцями,

озерам і колодязям, і рослинам

Пожертви приносили,

як і нині поляни.

У VII ст. слов’яни вже займали величезну територію, підтримуючи зв’язки з різними країнами і народами. Дорогами, які йшли через Давню Русь, йшла торгівля зі Сходом і Заходом. У давньоруських містах залишилися витвори іноземного мистецтва, які слугували зразками для місцевих художників, збагачуючи їх творчість новими мотивами і формами. Зв’язки слов’янських земель зі Сходом були досить значними, особливо у VІІІ-Х ст.

Київська Русь охоплювала територію від Балтики до Чорного моря і від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя. Вона відіграла визначну роль в історії східних слов’ян. За час її існування відбулися процеси політичної, економічної і культурної консолідації східних слов’ян.

Високий зліт художньої культури за часів Київської Русі був зумовлений глибокими соціально-економічними процесами, що на той час відбувалися на землях східних слов’ян, — відокремлення ремесла від сільського господарства, виникнення і забудова міст як центрів ремісничого виробництва й торгівлі, розвиток феодальних відносин.

Уже в IX ст. у Києві на місцевій слов’янській основі складалася нова міська культура. У «Повісті временних літ» у ІІ половині IX ст. згадуються київські князі Аскольд і Дір. Згідно з літописними повідомленнями, ці князі були нащадками Кия, останніми представниками місцевої династії. Часи князювання Аскольда і Діра позначилися цілою низкою визначних подій. Особливого розголосу набув похід руських дружин під проводом Аскольда на Константинополь у 806 р. Цей похід відіграв вирішальну роль в утвердженні міжнародних позицій Київської Русі. Облога Царгорода стала своєрідним пунктом відліку руської історії у грецьких хроніках: із посиланням на «летописанье греческое» «Повість временних літ» відзначає, що від цього часу «начася прозивати Руська земля». Тобто відбулося, по суті, дипломатичне визнання Візантією східнослов’янської держави. Невдовзі на Русі починаються процеси християнізації. Константинопольський патріарх Фотій посилає на київську землю архієпископа Михайла Сірина і шість єпископів. Починається будівництво церков, виникає література. Але впливова верхівка у Руській державі противилася прийняттю християнства і, організувавши заколот, убила Аскольда і Діра.

Таким чином, Київська Русь ІІ половини IX ст. являла собою значну військово-політичну структуру, що впевнено входила в коло європейських держав.