Художнє ремесло

Прикладне мистецтво за часів Давньоруської держави набуло високого рівня розвитку. Вироби художнього ремесла виділялися надзвичайною декоративністю. Це вишукане мистецтво своїм корінням входить у селянський побут, і першими ювелірами були жінки. Вони виплітали з провощених шнурів мистецькі вироби, потім покривали їх глиною, віск випалювали, а на його місце заливали розплавлений метал. Але вже у X ст. лиття бронзи і срібла перестало бути жіночою справою.

Особливістю давньоруського прикладного мистецтва є співіснування елементів язичницької та християнської символіки. Дуже часто вони вживалися при оздобленні одного предмета. Так, на київській золотій емалевій діадемі ХІ-ХІІ ст. з деісусним чином поруч з апостолами зображені дівочі голівки й дерево життя. Цілком можливо, що язичницькі сюжети і символи на виробах християнської доби Х-ХІІІ ст. несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію.

Причому треба зазначити, що жіночі прикраси відображали давні племені відмінності. Це можна прослідкувати хоча б на скроневих кільцях. Кільця ці жінки носили по три в ряд на кожній скроні. Так ось на колишніх землях радимичів кільця були з напівкруглими щитками, від яких відходило по сім променів, так що вся прикраса нагадувала зірку. У вятичів промені розширялися на кінцях перетворюючись у лопасті. Дротяні скроневі кільця з ромбічними розширеннями, а інколи і з підвісками побутували у новгородців, спіралеподібні — у сіверян, браслетоподібні — у кривичів.

Ювелірна робота не обмежувалася литтям. Відлиті вироби прикрашалися карбуванням і гравірованим візерунком. Мистецтво ювелірів давнього Києва чи не найдовершеніше виявилося у перегородчастій емалі, складна техніка якої була повністю ними опанована. Емаллю оздоблювалися предмети із золота і срібла: корони, діадеми, колти (сережки), нагрудні медальйони, пряжки, оклади книг.

Під впливом арабських та іспанських виробів ще у VIII ст. у східних слов’ян розвинулася техніка зерні та філіграні (скані). Для ювелірного мистецтва Давньої Русі характерні були два типи філіграні — ажурна філігрань, коли прикрасу виробляли лише зі скрученого дроту, та накладна, коли звитий з дроту візерунок накладався на срібну чи золоту основу і припаювався. Часто прикраси з накладної філіграні оздоблювали ще й зерню — малюнком, складеним з дрібних кульок металу. Зерню найчастіше прикрашали трибусинні сережки київського типу. Накладання зернового візерунку на таких предметах вимагало тривалої і копіткої роботи ювеліра. На деяких київських колтах кількість зернин досягає п’яти тисяч штук.

Філігранна орнаментація була здебільшого геометрична; вона складалася з трикутників, квадратів, ромбів, які поєднувалися з формами зірок, півмісяця, кола. Геометричний орнамент був пов’язаний із стародавніми мистецькими традиціями східнослов’янських племен. Його сталість у давньоруському мистецтві пов’язується з язичницькими магічними уявленнями. З часом сакральний зміст таких зображень втрачає своє первісне значення і набуває суто орнаментального характеру. В досить ранній період в ужитковому мистецтві поряд з геометричними формами була поширена рослинна і звірина орнаментика. В Х-ХІ століттях звірині зображення поєднуються з рослинними і геометричними мотивами.

Особливим багатством творчої фантазії відзначається оздоблення золотих колтів. Тут можна бачити сиринів з дівочими обличчями, «дерево життя», птахів тощо.

Зображення парних птахів, сиринів і «дерева життя» зустрічається також на срібних браслетах з черню другої половини XI — середини XIII ст., їх можна бачити і на головних літерах давньоруських рукописів, а також на білокам’яному різьбленні храмів.

Відомі також емалеві прикраси лише з християнськими сюжетами. Такою є гривна XIII ст. з Кам’яного Броду на Волині. Вона складається з круглих медальйонів. У центральному медальйоні зображений Ісус Христос, далі — Богоматір, Іоанн Хреститель, апостоли Петро і Павло та святі Борис і Гліб.

У XII ст. поширюється оздоблення срібних речей черню, відомою на Русі ще з X століття. Вироби, оздоблені черню, так само як і предмети з емалями, здобули славу не тільки на Русі, а й далеко за її межами. Ми маємо змогу спостерігати досить велику кількість речей з черню.: браслети, колти, персні, бляшки для одягу. На них поряд з християнськими сюжетами знаходяться світські та язичницькі сюжети. Розмаїттям сюжетів відзначається оздоблення срібних пластинчатих браслетів, які датуються другою половиною XII — поч. XIII ст. Як правило, браслети складаються з двох округлих пластин, з’єднаних між собою шарнірами. Часто їх прикрашають химерні візерунки, плетінки, рослинні орнаменти, зображення левів, барсів, кентаврів тощо. Можна спостерігати й сцени з людського життя: музикантів, мисливців, танцюристів.

Високохудожньою пам’яткою ужиткового мистецтва є велика срібна з позолотою чаша, виконана технікою карбування і оздоблена черню. Знайдена вона у стародавній частині Чернігова. На чаші відсутні елементи християнської символіки, хоч вона і датується кінцем XI або початком XII ст. На її зовнішній поверхні відображені сцени битви полювання, а також постаті людей в оточенні рослинного орнаменту. Візерунок плетива зроблений технікою черні. На внутрішній поверхні чаші технікою карбування і за допомогою різця виконані побутові сцени: чоловік з гуслами і молода жінка, що танцює, навколо них зображені птахи; звірі.

Ще зі скіфських часів на Русі була відома техніка штампування металевих виробів за допомогою спеціальних матриць. Матриці виготовляли з міді у вигляді масивних пластин, на які наносили рельєфний малюнок. Цей малюнок тиснули на тонкому срібному або золотому аркуші за допомогою свинцевої пластинки.

Застосування матриць дало змогу виготовляти дешеві прикраси, штампувати монети і печатки. Знайдені на городищах київські печатки датуються XI — першою половиною XIII ст. На печатках часто вміщували портретні зображення власника. Цікаву князівську печатку знайдено під час розкопок у Києві на місці, де колись містився двір князя Мстислава Володимировича. На одному боці печатки вміщено погруддя молодого воїна у широкому плащі. Голова його оточена німбом, у правій руці він тримає спис, у лівій — круглий щит. Це зображення святого Георгія. Фігури і напис на печатці такі ж, як і на відомих срібних монетах Ярослава Мудрого. До того ж християнське ім’я князя було Георгій. Отже, очевидно ця печатка належала Ярославу.

Починаючи з X століття на Русі набула широкого застосування позолота, яку наносили на різноманітні вироби з металу. Позолота предметів здійснювалася за допомогою амальгами (сплаву золота і ртуті). В давнину амальгама мала назву «палене золото». На одних предметах амальгамою покривали всю площу металевої пластини, на інших робили тільки золотий візерунок. Позолотою прикрашали посуд, зброю, військове спорядження.

На Подніпров’ї широкого поширення набуло мистецтво художнього литва. Зразком такого литва може бути великий бронзовий колос XII — поч. XIII ст., знайдений у Києві. Його відливали частинами в окремих глиняних ливарських формах. Він побудований із багатьох ажурних пластин та решіток і вражає своєю вишуканістю.

Способом художнього лиття виготовляли й деякі види зброї, зокрема мідні позолочені булавки. Порожнисті всередині, вони мають чотири великі чотирикутні шипи і вісім трикутних шипів меншого розміру, заглибини між якими заповнені орнаментом. Крім предметів, відлитих у керамічних формах, деякі вироби виготовлялися способом лиття по восковій моделі. Зокрема так відливали водоліїв у вигляді тварин. Вважається, що таке мистецтво прийшло на Русь зі Сходу. Пізніше в Україні подібні посудини почали виготовляти з глини.

Асортимент речей, відлитих у формах, був досить різноманітним. Це були браслети, персні, ґудзики, образки, хрестики і т.і. Виготовлення кам’яних ливарних форм для відливання прикрас вимагало досить тонкої і копіткої роботи, оскільки малюнок мав імітувати всі найдрібніші деталі, якими оздоблювалися коштовні предмети із золота і срібла.

З каменю в давньоруських містах виготовляли намисто, хрестики, образки, скриньки тощо. Найпопулярнішим матеріалом був овруцький шифер (сланець) та щільний вапняк, які легко піддавалися обробці. Шліфували і гранували також напівкоштовне та коштовне каміння — сердолік, аметист, сапфір, янтар, кришталь.

І можливо найяскравіше народна художня творчість виявилася у різьбленні дерева. На жаль, більшість дерев’яних виробів цієї доби до наших часів не збереглася.

У Х-ХІІІ ст. на Русі існувало чотири види різьблення по дереву. Перш за все це плоске різьблення, коли малюнок був заглиблений у поверхню предмета. Поширений був також прийом рельєфного різьблення, при якому опуклий візерунок виступав над поверхнею. Рідше вживали ажурне різьблення, коли малюнок прорізав наскрізь площину, утворюючи нібито мереживо з дерева. Відомим на Русі було також об’ємне різьблення, за допомогою якого виробляли різні предмети і скульптури. При виконанні робіт використовували токарний верстат, який був відомий на Русі починаючи з X століття.

Різьблення в стародавній Русі використовували не тільки при виготовленні дрібних предметів, а й у будівництві. Ним прикрашали фасади будинків, човни, меблі тощо.

До наших днів збереглося чимало чудових кістяних виробів, створених давньоруськими майстрами. З кістки і рогу тварин виготовляли колодки для ножів, скриньки, гребінці, ґудзики, шахи, шашки, наконечники для стріл, образки тощо. Основними орнаментальними мотивами були циркульний мотив і плетінка. Циркульний орнамент складався з кіл з крапкою в центрі, а плетінка являла собою складний візерунок з химерно переплетених вузьких різьблених смуг.

Завдяки широким дослідженням давньоруських міст і феодальних замків в Україні відкрито декілька стародавніх склоробних майстерень. У цій галузі на Русі було досягнуто значних успіхів. Виготовляли різнокольорову смальту і кольорове скло для вітражів, посуд і прикраси. Широко відомі скляні браслети, намисто.

Багатий асортимент речей у стародавній Русі виготовляли з глини. Найбільш поширеним типом глиняного посуду в давній Русі були горщики для варіння їжі. Виготовляли також посуд для зберігання рідин та зерна, дитячі іграшки, фігурки людей, птахів, звірів тощо. Великої майстерності досягали давньоруські керамісти у виготовленні декоративних плиток, якими оздоблювали підлогу і стіни храмів, палаців.

Багато згадок у літописах про ошатний князівський і боярський одяг, оксамити, паволоки. Якщо візерунчасті шовкові та парчеві тканини завозилися з Візантії, то вишивки в основному створювалися на місці. Про давньоруське гаптування маємо численні історичні відомості. Особливого значення набуло гаптування-вишивання золотими нитками. Гаптуванням займалися тільки дівчата і жінки, які належали до вищих верств суспільства. Відомо, що дружина великого князя Рюрика Ростиславовича — Анна — сама вишивала і для своєї сім’ї і для оздоблення Видубицького монастиря, а сестра Володимира Мономаха — Анна-Янка — заснувала в Андріївському монастирі школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Зразки давньоруського гаптування дають нам можливість заглибитися у зміст цих вишивок. Здебільшого це вишиті смуги з рослинним, звіриним і геометричним орнаментом, побудованим з численними композиціями плетінок. Часто зустрічаються стародавні язичницькі символи: сонячні знаки, «дерево життя», зооморфні зображення і т.і. Золоті і срібні візерунки на кольоровому шовку чи темному оксамиті часто оздоблювали перлинами і діамантами.