
- •1. Мова як суспільне явище. Основні функції мови
- •2. Українська національна та літературна мова
- •3. Основні ознаки літературної мови
- •4. Мовна норма. Види мовних норм
- •5. Усна форма літературної мови, її основні ознаки
- •6. Писемна форма літературної мови, її основні ознаки
- •7. Поняття стилю. Функціональні стилі української літературної мови. Їхні підстилі
- •8. Науковий стиль, його підстилі. Характеристика наукового стилю, сфера вживання, призначення, жанри реалізації, загальні позамовні ознаки, власне мовні особливості
- •9. Офіційно-діловий стиль, його підстилі. Характеристика офіційно-ділового стилю, сфера вживання, призначення, жанри реалізації, загальні позамовні ознаки, власне мовні особливості
- •10. Культура мови і культура мовлення. Основні аспекти вияву культури мовлення. Кумунікативні ознаки,власне мовні особливості
- •11. Українська лексикографія. Види словників
- •12. Енцеклопедичні словники, їх характеристика
- •13. Філологічні словники, їх характеристика
- •14. Усне літературне мовлення, наголос, види наголосу; основні правила наголошування слів; вимого голосних і приголосних звуків; засоби милозвучності
- •15. Основні форми вираження усного ділового мовлення, монолог, діалог
- •16. Жанри усного публічного монологічного мовлення, доповідь, промова, виступ, повідомлення
- •17. Невербальні засоби ділової комунікації, поза, жести,міміка,погляд
- •18. Український мовленнєвий етикет. Види етикету. Тональності мовленнєвого етикету
- •19. Жанри приватного діалогічного мовлення, ділова бесіда, спілкування керівника з підлеглим, розмова під час прийому відвідувачів тощо
- •20. Лексичні норми мови професійного спілкування
- •21. Однозначна та багатозначна лексика
- •22. Лексика сучасної української літературної мови за походженням, корінна і запозичена
- •23. Вимоги до використання слів іншомовного походження в діловому мовленні
- •24. Лексика української мови з погляду її вживання, загальновживана та лексика обмеженого вживання
- •25. Терміни: їхні ознаки та функціонування. Основні вимоги до них
- •26. Синоніми, омоніми, антоніми, пароніми в курсі «Українська мова за професійним спрямуванням»
- •27. Явище евфемізму і перефрази
- •28. Плеоназм і тавтологія в культурі мови
- •29. Морфологічні норми професійного спілкування
- •32. Прикметник. Ступені порівняння прикметників. Використання форм ступенів у діловому мовленні
- •33. Займенник. Особливості використання займенників у діловому мовленні
- •34. Відмінювання числівників. Поєднання кількісних числівників з іменниками
- •35. Використання дієслівних форм у діловому мовленні
- •36. Поняття синтаксичної норми. Порядок слів у ділових паперах
- •37. Узгодження присудка з підметом
- •38. Складні випадки керування
- •39. Однорідні члени речення, особливості їх вживання
- •40. Поняття «документ». Вимоги до документа. Загальні та специфічні функції документів
- •41. Класифікація документів
- •42. Поняття «реквізит». Розташування реквізитів у ділових паперах. Основні реквізити документів
- •43. Поняття «формуляр», «бланк», «копія», «дублікат»
- •44. Загальні вимоги до оформлення ділових паперів, поля, нумерація сторінок, рубрикація тексту
- •45. Текст документа та його елементи. Вимоги до тексту
- •46. Автобіографія, її реквізити
- •47. Резюме, його реквізити
- •48. Доручення, його реквізити
- •49. Розписка, її реквізити
- •50. Характеристика, її реквізити
- •51. Заява, її реквізити
- •52. Пояснювальна записка, її реквізити
- •53. Доповідна записка, її реквізити
- •54. Протокол, його реквізити
- •55. Витяг з протоколу, його реквізити
- •56. Рекомендаційний лист, його реквізити
56. Рекомендаційний лист, його реквізити
Рекомендаційні листи в діловому світі практикуються дуже широко й давно вже стали невід’ємним елементом ділових стосунків і, відповідно, епістолярію. На відміну від характеристики, рекомендація не обов’язково подається з місця роботи. Зацікавленою в рекомендації стороною, може бути або сама людина, або ж організація чи фірма. Останнім особливо важлива об’єктивність, оскільки вони зацікавлені в добросовісних, кваліфікованих працівниках або ж стипендіатах, що гідно використають виділені їм кошти.
Ситуації, коли особа має заручитися поважною рекомендацією чи, навпаки, дати рекомендацію комусь, можуть бути дуже різними: клопотання про посаду, влаштування на нову відповідальну роботу, подання на здобуття стипендії чи гранту й т. ін.
Діловий етикет передбачає, що за рекомендацією звертаються до тих, хто справді добре знає особу, про яку йдеться в рекомендації (її професійні та людські якості, коло зацікавлень, наукові праці тощо), має певний авторитет та визнання у своїй галузі й готовий поручитися за неї своїм авторитетом. При цьому в рекомендації можуть вказуватися не тільки позитивні якості претендента. Об’єктивність і правдивість рекомендації — це справа ділової честі, і за успіхами чи помилками рекомендованих осіб стоятиме авторитет і добре ім’я того, хто рекомендував цю особу.
Рекомендаційні листи складаються, як правило, з двох частин:
1. У першій частині вказуються мінімальні відомості про рекомендованого: скільки часу, звідки, з якого боку його знаєте, з якими його працями чи досягненнями знайомі та ін.
2. У другій частині має бути чітко сформульоване те, заради чого, власне, й пишеться рекомендація: рекомендую чи не рекомендую. Врешті-решт висловлюється готовність нести певну відповідальність за рекомендовану особу.